Шлях до сталого миру

Peter Schrank. Світло і тінь Кремля

  Влада і народ Росії становлять органічну цілісність. Іван Грозний, Пьотр I, Ленін, Александр I, Сталін і Путін не прилетіли на Московію з космосу. Вони всі породжені московським імперіалізмом.

  Так звана московська «інтелігенція» постійно вигадує якусь місію московства: «Москва – Третій Рим», «нести світло православ’я світу», панславізм, світова комуністична революція… І піпл усе хаває, «поддерживает и одобряет». Московство дійсно має місію – показати світу хибні моделі існування, аби інші країни вчилися на їх помилках і уникали йти «особливим шляхом».

Культивування мілітаризму

  Від часів утворення Московії на фінансових потоках Золотої Орди, мабуть не було й десяти років поспіль, аби Москва не воювала, або безпосередньо, або через підтримку сателітів. Ще московські князі культивували войовничий дух дворян та бойових холопів, який досяг розквіту в XIX столітті, з його дуелями, презирливим ставленням до життя та культом ризику (картярство, «русская рулетка» тощо).

  Простолюд обкладали «тяглом», за рахунок якого фінансувалися війни та розкоші панівної верстви, а також привчили покірно виплачувати податок кров’ю – рекрутчину.
  Наразі ми спостерігаємо всі ці явища в культі побєдобєсія, котрий романтизував для московства війну, яка для більшості населення виглядає як суміш способу заробітку, героїчних пригод та азартної гри зі смертю в лотерею.
  Це стало можливим не тільки завдяки масованій пропаганді, але й за браком найменшої спроби осмислити минулий досвід «русских». Влада маніпулює історичною пам’яттю та фактами минулого, створює міфи та оспівує героїзм жертв в ім’я величі імперії, жагу перемоги, без усвідомлення чим насправді є та «велич», і яку ціну за її досягнення доведеться заплатити. Водночас влада накладає населенню шори, у вигляді репресій, цензури та замовчування питання провини та відповідальності за скоєне «во имя величия России».

Ложкін В. З метою підвищення вашої безпеки...

  Будь-який критичний погляд на історію Московії сприймається її владою та населенням як спроба екстремістів та «врагов России» «пересмотреть историю». І нікому з московитів навіть на думку не спадає, що розвій науки і суспільства полягає в постійному переосмисленні накопиченої інформації, що супроводжується створенням вірогідних гіпотез, формуванням нових парадигм, на підставі котрих здійснюються наукові відкриття та модернізація суспільства та наук.
  СССР, спадкоємцем та продовжувачем імперіалістичної справи котрого є РФ, з’явився завдяки «Великої Октябрськой социалистической революции». Тому, може видаватися дивним стійке запереченням московською владою та населенням, вихованих культом «ленінської революції», необхідності революційних змін в їх спільноті.
  Утім, у цьому немає жодної суперечності. Бо ленінська революція була справжньою контрреволюцією. Вона задавила всі чахлі паростки демократії породжені Лютневою революцією: свободу слова і зібрань, парламентську демократію та вільні вибори, республіканській устрій та більш справедливу земельну реформу. Натомість московський більшовизм подарував поневоленим Москвою народам цензуру та репресії, які в сукупності з повною державною власністю на всі засоби виробництва, створили найпотужнішу тоталітарну диктатуру в світі.
  Тому не дивно, що Кремль і московство паплюжать всі акції спротиву владі, тавруючи їх зневажливими назвами і презирством. За якими криється заздрість упосліджених холопів до вільних людей, здатних, заради Свободи, піти на величезні жертви. Тому московити так ненавидять українську революцію, яка почалася на Майдані в 2014 році, і переросла в національно-визвольну війну проти багатовікового московського панування.
  Більшість московства щиро вірить у міфи про «добровільне приєднання» поневолених народів до Московії, і навіть не здогадується скільки держав і культур зруйнувала московська колоніальна експансія. Московити і надалі воліють вважати вигадками геноцид черкесів, абхазів чи ногайців. Виправдовують депортацію та геноцид вайнахів, кримських татар чи карачаївців маячнею про їх співпрацю з німецькими окупантами, навіть не усвідомлюючи, що ані в Чечні, ані в Балкарії чи Калмикії не було військ III Рейху, отже не могло бути ніякої «масової співпраці з нацистами» репресованих народів.

Московські імперіалістичні прапори на тлі "Лахта-центру" Газпрому в Санкт-Петербурзі

  Відповідальність за військові злочини армії мародерів в Катині, в окупованій Совдепом Європі, під час Другої світової війни, в Афганістані, Чеченській республіці Ічкерія, Сирії чи Україні московство перекладає на жертву власної агресії: «неча было трепыхаться!».
  Але, у випадку України, як говорять самі московити: «нашла коса на камень». Теперішня війна Москви проти України поступово змінює світоглядні установки на Московію та Україну не тільки в населення цих країн, але й в усьому світі.

Зміна парадигми

  Хоча США, найкращий друг СССР та РФ, разом з Московію сподівався і переконував світ, що після широкомасштабного наступу московських військ Україна довго не протримається, все пішло не за їх планами. Українська нація продемонструвала рішучу волю до опору окупантам, і зруйнувала плани одних на відновлення імперії та Make America Great Again – в інших.
  Війна остаточно продемонструвала, що Україна цілком незалежна і самостійна держава. Підтвердилися слова провідника ОУН Євгена Коновальця: «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю». Попри всі втрати і негаразди наша нація, армія і держава загартувалися в боях, і продемонстрували, що армія України – наразі найбільша військова потуга в Європі, що наша держава – активний суб’єкт міжнародних взаємин, а волю нашого народу враховує як українська влада, так і іноземні держави.
  Україна повертається до європейської цивілізації, частиною якою вона була більшу частину своєї історії. На підтвердження, пригадаємо династичні шлюби європейських монархів з представниками княжих родин давньої Русі-України, або латиномовну поезію наших митців часів Ренесансу, або бурхливе політичне життя на заході України в другій половині XIX та на початку XX століть. І тільки московська окупація наших теренів вирвала Україну із загальноєвропейських культурних і політичних процесів.
  Міф про «штучність» української державності породжений московською пропагандою, затруєна і «інтелігенція» Московії. Яскраві прояви московського шовінізму та імперіалізму легко проглядаються в творчості їх «національної» гордості: в поемі «Полтава» нащадка євреїв-фалашів А. Пушкіна чи у віршованому пасквілі «О независимости Украины» єврея-ашкеназа Й. Бродського. Московське ставлення до України породжене міфологічними установками про « адіннарот» і «мишибратья», з одного боку, та заздрістю «исконно-посконных» холопів до вільних козаків – з іншого.
  Наразі РФ не спромоглася відновити імперію, але «русские» так і залишилися імперіалістами, оскільки виявилися не здатними виробити етнічну, чи бодай громадянську, ідентичність. За невеличким винятком, більшість населення РФ лишається пасивно-покірною масою, здатною лише благати панівний режим явити милість, та зглянутися на страждання підлеглого населення.

"Вертикаль власти"

  Не кращою для Московії виявилася і зовнішньополітична ситуація. Через окуповані території вона опинилася в стані країни з нелегітимними та невизначеними кордонами, та президентом, який перебуває в міжнародному розшуку. Її сировинна економіка втратила європейський ринок, який дозволяв чекізму робити гарні ґешефти, та перейшла до маловигідних умов торгівлі з провідними країнами Глобального Півдня та сірих схем з багатьма посередниками, що істотно знижує рентабельність оборудок.
  Московська агресія проти України зрушила процеси, які мусять дійти до логічного завершення. Для України це подальша інтеграція з Європою, продовження революційних змін суспільного, державного, економічного та технологічного устрою. Для РФ – дезінтеграція, точніше звільнення всіх поневолених Москвою народів, та відновлення їх державності на якісно новому рівні.

«Воля народам! Воля людині!»

  Політичний шлак, який чомусь позиціонує себе «московською опозицією», патякає про якусь «прекрасную Россию будущего», в якій майбутнє поневолених Москвою народів мають визначити референдуми. Їх позиція породжує одразу низку питань. Головне з них: ви хто такі? Відповідь: у кращому разі невдахи, яких владний чекізм викинув з влади, як Касьянова, Ілларіонова, Коха, Мілова, Нємцова та їм подібних ліберальних імперіалістів. Решту становлять діячі, які мають на меті каналізувати, тобто злити в каналізацію, рухи протесту московської імперії, як це робили «белоленточники» та різні наваляні «шарики-фонарики-туалетные ершики».
  Перше ніж патякати про референдуми, най ця квазіопозиція пригадає, на якому референдумі утворилася РФ? Завдяки яким референдумам Москва окупувала землі саха, черкесів, коряків, марійців, ерзян чи телеутів?
  Тому, після неминучої поразки РФ у війні, всі поневолені народи мають спочатку відновити власну державність, а вже потім вирішувати, з ким, як, і чи варто взагалі, об’єднуватися в наддержавні утворення.
  Московство заперечує саму думку про це, твердженнями, на кшталт того, що мовляв без них, усі народи приречені на війну усіх проти всіх, або, в кращому разі, на нужденне животіння. Заперечити всю цю маячню не важко. Війни «всіх проти всіх» провокувала сама Москва, згідно доктрини Лук’янова або їй подібних стратегій.

"Широка была страна родная"

  Щойно країни позбуваються московською кормиги, то одразу виявляються здатними домовлятися про мирне співіснування. Як це сталося у випадку Азербайджану та Вірменії.
  Разом з московською орудою стрімко зникає нужденне життя. Приклад тому країни Балтії чи Україна. Попри війну, розв’язану проти нас московством у 2014 році, середня українська зарплатня перевищила московську в 2020 році. Поза сумнівом, Татарстан, Саха або Дагестан, позбувшись необхідності годувати імперіалістичну Москву, в змозі порівняно стрімко налагодити добробут своїх незалежних держав.
  У багатьох з цих націй уже зараз наявні уряди у вигнанні (Чеченська республіка Ічкерія або Татарстан), або вільні національні представництва: Башкирський національний політичний центр, Ерзянський національний з'їзд, Конгрес ойрат-калмицького народу та багато інших організацій.

Деколонізація = відновлення історичної справедливості

  Представник яких досягнули домовленості ще у вересні 2022 року на III Форумі Вільних Держав Постросії. Загальний план реконструкцію після імперського простору оприлюднений тоді в Гданському маніфесті. Визвольні рухи прагнуть здійснити заходи, які «дозволять швидко, ненасильницьким і конструктивним чином провести контрольовану деколонізацію РФ, денуклеаризацію і демілітаризацію всіх держав Постросії (а також їх денацифікацію, декомунізацію і люстрацію) і забезпечити їх сталий соціально-економічний розвиток, добросусідські взаємини і навзаєм вигідне партнерство».
  Невдовзі найбільш активні визвольні рухи створили Лігу Вільних націй, представники якої також прагнуть відновити державність власних народів, на умовах мирного співіснування та партнерських взаємин з іншими країнами.

Status quo Москви відновлено

  Іншої альтернативи не існує. Будь яке збереження територіальної цілісності імперії обернеться новими війнами та остаточним зросійщенням усіх поневолених Москвою народів. Москва вже двічі обіцяла створити реальну федерацію, в 1917 та 1991 роках, і це завжди завершувалося визиском та асиміляцією колонізованих народів. Аби в світі та Європі запанував сталий мир, Московія мусить повернутися до розмірів держави Івана Калити, а поневолені Москвою народи повинні відновити власні незалежні держави.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!