Ясак і нафта 

 

Московський воєвода Тюмені збирає ясак. Джерело: С. Ремезов. "Історія Сибіру", 1697 - 1703 р.

  Сировинна економіка визначила історичну долю Московії та обумовила не тільки московську імперіалістичну політику в усі часи, але й сформувала «загадочную русскую душу» — московський менталітет.

Два типи держав

  Усі держави, які розвинули економіку за межі натурального господарства, можна умовно розділити на два типи.
  До першого слід віднести країни, яким пощастило мати якийсь рідкісний матеріальний ресурс, відсутній в інших: рослини чи тварини з цінними якостями, метали, корисні копалини, харчові продукти, тощо. Ціну на товар з цього матеріалу, визначать не так витрати на його виробництво, як попит за кордонами країни. Так було з китайським шовком, фінікійським пурпуром, індійськими прянощами і не тільки з ними.
  У таких країнах податки, які сплачує підвладне населення, складають незначну частину державного бюджету. Визначальними стають надходження від зовнішньої торгівлі. Значної ваги набувають структури, які здійснюють перерозподіл цих надходжень у середині країни.
  Ці політичні інститути, з високою ймовірністю, не залишаться самотніми в бажанні контролювати розподіл високоприбуткового ресурсу. Тому ті, хто має у власному розпорядженні прибуткові галузі, дбають про створення потужного силового блоку, який забезпечить винятковий контроль над цінною сировиною. Головною метою правлячого режиму стає контроль над шляхами постачання цінного ресурсу замовникам та отриманими від цього фінансами.
  Силовики захищають джерело багатства та контролюють розподіл доходів, дбаючи в першу чергу, про себе. Згідно принципу «чия сила, того й право» вони беруть під свій контроль усю державу. Поєднуючи, в одній особі, право на контроль визначального ресурсу з правом на силовий державний примус.
  Якщо держава опиниться в ситуації, коли населення перевищить кількість необхідну для видобування та подальшої реалізації цінного ресурсу, то неминуче виникає розподіл на еліту: гурт причетних до контролю, реалізації, захисту та видобування цінного ресурсу, та всіх інших, яких треба утримувати за рахунок ренти (маржі).
  Звичайно, дехто з останньої категорії населення, виявиться серед виробників продукту потрібного для внутрішнього державного вжитку. Тим не менше, і ці групи перебуватимуть у залежності від зовнішньої торгівлі стратегічним ресурсом, як людина, що займається домашнім господарством, перебуває в залежності від партнера, який заробляє кошти за межами родини.
  Подібна країна тяжітиме до фіксації наявного стану речей у вигляді станового, або навіть, кастового, суспільства. Адже той, хто отримує значну частку надходжень до валового внутрішнього продукту, подбає про відзначення своїх виняткових заслуг перед батьківщиною.
  У такій державі надлишок населення, яке відчутно не сприяє зростанню національного багатства, опиняється в ролі об’єкта патерналістської благодійності осіб, які контролюють стратегічний ресурс. Залежним швидко дають зрозуміти, чия рука їх годує, кому слід дякувати «за наше счастливое детство».

Кім Л. Збір ясаку

  Інший тип являють країни, які залежать від праці власних громадян, що створюють більшість суспільних цінностей і багатств. За таких умов, держава зацікавлена не тільки в кількості та якості праці громадян, але і в їх освіті, кваліфікації та здоров’ї. Чим краще ці показники, тим більше держава може отримати від громадян надходжень (податків).
  Інколи, такі держави виявляють, що знаходяться в залежності від ресурсу, який надходить з-за її меж, тобто, від держав першого типу. Тоді зацікавлені верстви, докладають усіх зусиль, аби замінити дефіцитний ресурс, на наявний у достатку.
  Якщо ми повернемося до держави, яка виживає за рахунок виняткового володіння ресурсом, то швидко виявимо її нездатність компенсувати ним брак технологій та продуктів, які створюють держави без ексклюзивної сировини.
  Московія, від моменту народження з лона Золотої Орди, належала до країн першого типу, тобто сировинних держав.

Москва і Господин Великий Новгород

  Московське князівство зродилося й утвердилося, як гурт можновладних осіб, що спеціалізувався на використанні специфічного ресурсу. З часів Івана Калити Москва займалася збиранням «виходу» (данини) з підвладних Орді князівств Залісся. Доки Московія займала невеличку територію, цього вистачало. Зі зростанням розмірів князівства зросли і владні апетити.
  Із занепадом Золотої Орди московські володарі швидко зрозуміли, що князівства, колись залежні від улусу Джучи, дуже неохоче визнавали Москву в якості податкового інспектора. Доводилося застосовувати силу. Цей період московської історії отримав назву «собирание земель Руси».
  Проблема полягала в тому, що анексії Рязанського чи Тверського князівства виявилися для Москви низькорентабельними. Тому московити накинули оком на землі Великого Новгороду. Країна жила незалежним життям і володіла дорогоцінним ресурсом, торгівля яким забезпечувала Новгородську республіку всім необхідним.

Васнецов А. Новгородський торг. 1909 р.

  Цією сировиною було хутро (московською — «пушнина, рухлядь»). У XІV – XVI століттях більшість хутра ввозилася до Європи через Ганзейський союз, який закуповував його переважно в Новгорода. Утім, у XV в Англії відбулися події, які спричинилися до поступового занепаду Великого Новгороду.
  Після значних втрат населення, завданого «Чорною смертю» по всьому Євразійському континенту, землевласники Британії усвідомили, що бракує оратаїв для обробки ґрунтів. Найкмітливіші зметикували, що потрібні інші форми господарювання.
  Замість вирощування зернових, прибутковим зайняттям виявилося розведення овець заради вовни. Порівняно не дорогі вироби з сукна залишили поза конкуренцією вироби з хутра тварин. Шкуринки білок, які Великий Новгород видобував у кількості, що рахували діжками (англійською — barrel), втрачали попит у Європі.
  Зміна кон'юнктури ринку спричинила занепад Великого Новгороду. Через низьку рентабельність малів на силі, аж поки не припинив існування, Ганзейський союз. Московія скористалася ситуацією та окупувала Новгородську республіку.
  Влада Московії усвідомлювала, що хутро білок, яке Новгород видобував десятками тисяч, не потрібно на європейських ринках. Його цілком замінювали в’язані та ткані речі з овечої вовни.
  Попитом користувалося хутро інших тварин. За яким виникала потреба просуватися далі на схід Євразії. Шлях до хутра соболів та чорно бурих лисиць пролягав через Казанське ханство.

Ясак — державний рекет

  У 1552 році Московія захопила Казань, але цього виявилося замало. У пошуках хутра, під удар потрапило Сибірське ханство. Три роки Єрмак підкоряв суверенний Сибір, аж доки не згинув у боях з корінним населенням.
  За час загарбницького походу він устиг надіслати в Москву 24 тисячі соболячих, 2 тисячі бобрових і 800 шкуринок чорно бурої лисиці. Достатньо, аби московський двоголовий орел вчепився в Сибір мертвою хваткою.
  У пошуках хутра московство поперло на схід, не зважаючи на свої та чужі втрати.

Напис на печатці: "На сургуцкой две лисиціы, меж ими соболь". "Печать государева земли Сибирские Сургуцкого города". 1635 р.  

  Офіційно, всі здирства поневоленого населення робилися на користь царя-батюшки. Загарбники забирали всі знайдені хутрові вироби, потім обкладали поневолених ясаком (даниною) — державним рекетом. Задля виплати якого захоплювали аманатів (заручників) із корінного населення.
  Цим не обмежувалися. Чималий зиск московські колонізатори мали від хабарів, мита та інших визисків місцевих мешканців.
  Через власну недолугість загарбники не полювали на тварин з цінним хутром. Як говорить народна мудрість, у перекладі на підцензурну мову: «народжений зловживати алкоголем, злягатися не здатен». Тому, колонізатори примушували завойоване населення працювати на себе.
  Поневолені Москвою народи виявилися слабкішими лише завдяки географічному розташуванню. На той час у європейських країнах почала розповсюджуватися вогнепальна зброя, яку запозичило московство.
  У силу географічного розташування народам Сибіру така зброя виявилася недоступною. Технологічна перевага зробила можливою перемогу московства над народами більш мужніми та войовничими.
  Вогнепальна зброя, запозичена з Заходу, створила в московства враження всемогутності. Якщо в середині XV століття з одного чоловіка в Югрі Москва вимагала одне соболине хутро, то на початку XVI століття апетити московства зросли до семи шкуринок з ясачної душі.
  Надходження від продажу «рухляди» становили, за різними оцінками, від 10% до 25% бюджету Московії. Слід врахувати, що в Середні віки, переважна частина валового внутрішнього продукту вироблялося виключно в межах натурального обміну, і не мало для держави суттєвого значення. Тобто, левову частку надходжень до княжої, згодом царської, скарбниці становили прибутки від торгівлі хутром.
  Саме на ці кошти наймали іноземних фахівців, купували найновітніші військові технології, предмети розкошів, тощо. Решта товарів: пенька, збіжжя, віск, сіль та інші товари, посідали невеличку частину московського експорту.
  Якщо порівняти із сучасністю, то з’ясуємо, що наприклад, у 2005–2010 роках продаж нафти та газу не перевищував у РФ 10% експорту, але наповнював державний бюджет на 60 – 75 %.
  Відмінність від середньовічною та сучасною Московією становить лише спосіб використання отриманого прибутку. Якщо в давнину отриманий зиск можновладці використовували на розкішне життя вдома, то сучасні накопичують гроші в іноземних банках та оплачують ними життя членів своїх родин за кордоном.

Герб Сибірського царства. Царський титулярник. 1672 р.

  Тогочасна московська еліта вдягалася в цінне хутро. Про це свідчать їхні герби, бо персональні портрети ще не увійшли в московську моду. У наш час, члени родин московських можновладців хизуються світлинами гламурного життя за найвищими світовими стандартами.
  Як зараз, так і тоді, московська влада використовує отримані від продажу сировини прибутки задля закупівлі не тільки предметів особистих розкошів і розваг, але й на військове озброєння та устаткування, необхідного для видобутку головного національного ресурсу та утримання особистої влади.
  Усі не задіяні у видобутку головного цінного ресурсу вважалися, і вважаються, зайвими для влади. Але й таким людям московський режим знаходить застосування. Якщо певні групи підданих не спроможні виплачувати ясак, не здатні його стягати, а також не задіяні у безпосередньому постачанні можновладців харчами та різними послугами, то їх можна використати задля завоювання нових земель. Населення яких сплачуватиме ясак цінним хутром, або іншим стратегічним ресурсом.
  Наприкінці Середніх віків та на початку Нового часу, хутровий ясак збагачував Московію не гірше ніж прянощі Португалію чи золото Нового світу Іспанію. І так само, як конкіста в Америці стала справжньою катастрофою для корінного населення, завоювання Москвою Сибіру обернулося геноцидом для тубільних народів.
  За даними Ядрінцева, від середини XVIII століття до середини XIX, тільки камчадали втратили від московської агресії 90% населення. Від втручання московства загинув кожен другий мансі. (Ядринцев Н. Сибирь как колония. Новосибирск: Сибирский хронограф: 2003. — С. 137 – 139).
  Усі причетні до збирання ясаку збагачувалися. Царат завдяки податку (ясаку), чиновництво («служивые») — через хабарі. Ціни на хутро сягали захмарних значень. Наприклад, у 1623 році хутро чорно-бурої лисиці коштувало як будинок із земельною ділянкою та господарством з п’ятьма конями та десятком корів.
  Сприятливі для московства часи скінчилися за часів Лівонської війни. Завдяки англійські вовні та фламандській мануфактурі ціни на хутро обвалилися. У царя Івана Грозного забракло грошей на продовження загарбницької війни. Московія не змогла анексувати Балтію. Більше того, фінансова криза перетворилася в політичну. Московське царство ледь не припинило існування в часи Смути.
  Діяльність європейських колоністів в Америці лише поглиблювало кризу. Наприкінці ХVII століття мисливці в Канаді полювали стільки бобрів, що надлишок їх шкуринок спричинив падіння цін на хутро.
  Знецінення «рухляди» спонукало до реформ царя Петра І. Низьку рентабельність від продажу хутра рідкісних тварин намагалися компенсувати продажами інших товарів: пеньки, збіжжя, поташу.

Каразін Н. Перший хрест над Ілі, 1716 рік. 1891 р.

  Не допомогло. Єкатерина ІІ вимушено перетворила державну монополію торгівлі хутром на особисто монаршу. Але й за таких умов продаж цінного хутра становив понад 10% доходів Імператорського кабінету.
  Задля збільшення надходжень від промислу влаштовувалася Російсько-американська компанія і подорож Крузенштерна довкола світу. Видобуток хутра спричинив колонізацію Російською імперією Аляски. Після знищення американських каланів та бобрів Північна Америка втратила цінність для московства.

У пошуках стратегічної сировини

  Сибір залишився під владою Московії, хоча там хутровий видобуток і втратив економічну привабливість. Царат використовував місцевість для покарання злочинців, як місце каторги та заслання.
  Після втрати монополії на торгівлю хутром рідкісних звірів Російська імперія гарячково намагалася відшукати сировину, завдяки якому могла б відновити колишній стан економічної стабільності. Тривалий час реформи змінювали одна одну, але колишнього фарту не відчувалося.

Каразін Н. Обкладання ясаком Середньої киргиз-кайсацької орди. Царський наказ.

  Реформи Петра І змінили потуги Єкатерини ІІ, естафету перехопили царі Александри, панування яких псували революціонери. Лютневу революцію, яка поклала край самодержавству Романових, заступила більшовицька контрреволюція.
  Більшовики скасували всі здобутки вільного ринку та підприємництва, відновили кріпацтво, цензуру та посилили державний терор. І лише тільки в останні десятиліття існування комунізму їм вдалося відновити сировинну економіку в значному обсязі.

Нафта

  Зростання цін на нафту і газ дали змогу Москві утримуватися на центральних позиціях в світовій політиці без масового терору та надмірного визиску поневоленого населення. Але тривало це не довго. Падіння цін на енергоносії відправило СССР в пекло.
  На початку ХХІ століття ціни на газ і нафту почали зростати. І це дало привід Московії, яка зараз називається Російською Федерацією, відновити імперіалістичну експансію.
  Гра долі, в тому, що поклади нафту і газу відкриті майже в тих самих землях, де колись Московія вибивала з корінного населення хутровий ясак. Навіть «Северный поток», яким Москва прагне качати нафту в Європу, пролягає по торгівельних шляхах середньовічної Ганзи.
  Москва, вже вкотре, за допомогою опричнини, чекістів та інших динозаврів, намагається повернутися в свій Золотий вік. Кремлю знов удалося створити ситуацію, в якій не значна частина населення контролює головний ресурс імперії. Цього разу це не хутро, а нафта і газ. За рахунок надрентабельних продажів пального, правлячий на РФ режим панує в суспільстві та всіляко перешкоджає всім політичним конкурентам перехопити владу.
  Через контроль над основними грошовими потоками панівний на Москві режим отримав змогу здійснювати, хоча і слабеньку, але патерналістську політику, грати роль благодійника для широких мас підвладного населення. Тому що на роки правління Путіна припали високі ціни на нафту й газ, московство заходилося молитися на розрекламованого ЗМІ «генія» всіх віків та шести материків.

Дует Путін-Гундяєв

  Що ж, як говорить народна мудрість: «Дай дурню х.. кришталевий, він як не розіб’є, то руку поріже». Або по-московськи: «Не в коня корм».
  Тобто, гарні ціни на стратегічний ресурс у населення з певним рівнем розвитку, здатні викликати хіба-що нові приступи бажання збільшити кордони імперії.
  Це ж так очевидно! Ну навіщо вкладати кошти в нові технології, якщо можна просто загарбати нові території, в яких знайшли чималі поклади сланцевого газу? Тим більше, якщо нові технології немає кому винаходити та впроваджувати.
  На отримані від продажу газу й нафти Кремль вирішив розширити імперію, і з цією метою розв’язав загарбницьку війну в Україні. Несподівано для Москви, вільний світ вирішив погамувати агресивний імперіалізм московства відмовою купувати сировину, яка становить основу економіки РФ.

Уроки історії

  Залежність від продажу сировини не одноразово обмежувала колоніальні апетити Москви. Іван Грозний розв’язав Лівонську війну, мріючи збільшити свій улус. Падіння попиту на хутра поховали його плани, і мало не поклали край самому існуванню Московії в часи Смути.
  Брежнєвська кліка розпочала колоніальну війну в Афганістані. Падіння цін на нафту поклали край не тільки цьому проекту, а й СССР.

Якутський острог. Світлина 1902 року.

  Замість уроків історії школяр Вова Путін займався дзюдо та дрібними бешкетами. В дорослому віці він тягав валізи і не мав часу поцікавитися ключовими моментами історії імперії. Рівень історичних знань пересічного московства явно не перевищує рівень їхнього самодержця.
  Що ж, хто не хоче вчитися на чужих помилках, навчатиметься на власних. Війна РФ проти України — останній урок для Росії, який покладе край московській імперії та імперіалізму.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!