Чи був Великий Новгород альтернативою Москві?

 

С. Рубцов. Новгородське віче

  Політичний устрій Великого Новгорода – феодальна республіка, докорінно відрізнявся від самодержавного ладу Московії. Натомість структура економіки Новгорода мало чим відрізнялася не те що від Московського князівства, а й від сучасної Російської федерації: експорт необробленої сировини та ввезення готових товарів із закордону.

Політичний устрій Великого Новгорода

  Новгород позбувся верховної князівської влади в 1136 році. Тоді заарештували князя Всеволода Михайловича, який незабаром відправився у вигнання разом з усією родиною. Новгородське віче ухвалило рішення обмежити функції всіх запрошених громадою князів командуванням збройними силами, збором данини з підкорених земель та вищою судовою владою.

  Щойно князь намагався зміцнити «владну вертикаль», новгородці давали йому політичного копана, і князь мусив залишити новгородські землі. Олександр Невський повторював цей процес тричі.

  На Москві, де князі отримували верховну владу у вигляді ярлика від ханів Золотої Орди, такий розвиток подій не можливо уявити, бо більшість населення становили холопи Великого князя. У Новгороді жили громадяни, що наймали князя для виконання певних обов’язків.   

  Роль головного органу влади Великого Новгорода виконувало віче. Історичні джерела містять обмаль свідчень про діяльність цих народних зборів, лишається загадкою їх структура і регламент.

  Віче відбувалося на Торговій стороні, на Ярославовому подвір’ї, яке не могло вмістити більше ніж 400 осіб. Тобто, збиралися на віче не всі новгородці.

  Не підлягає жодним сумнівам, що у вічі брали участь бояри, купці та ремісники. Боярству належала провідна роль. Для здобуття політичних переваг, новгородська аристократія вимушено об’єднувалася в родові клани. Загальна кількість боярських кланів доходила до півсотні. Подібний баланс сил робив неможливим встановлення авторитарного правління (тиранії чи самодержавства) в Новгороді.

  Визначальною для віча була територіальна ознака, яка створювала два основних центри політичної сили. Софійська сторона Новгорода була речником інтересів боярства та служивого люду. На Торговій стороні  панували купці і ремісники.

  Під час політичної кризи сторони, інколи, намагалися розв’язати протиріччя за допомогою брутальної фізичної сили. Супротивники сходилися на мосту через Волхов, де через «кулачне право» з’ясовували: хто начальник, а хто дурень. Часто арбітром у силовому протистоянні виступав новгородський архієпископ.

  Виконавчу владу Новгороду уособлював уряд очолюваний посадником, що обирався вічем на один рік. До його компетенції належали міжнародні та внутрішні справи. Разом з князем посадник очолював збройні сили, а також вважався вищою судовою інстанцією.

  Друге місце у владній ієрархії Новгороду посідав тисяцький, який опікувався податками, міжнародними взаєминами та майновими суперечками новгородського та іноземного купецтва. 

  Новгородські князі не могли узурпувати владу. У їхньому підпорядкуванні знаходилася княжа дружина, але її сили виявлялися не значними в місті, де майже кожен дорослий чоловік мав зброю, і міг, за потреби, нею скористатися. Під час війни до княжої дружини долучалося значне ополчення, очолюване тисяцьким. Таким чином, княжа влада завжди лишалася під контролем громади.

  Тисяцький формально підпорядковувався посаднику. Боротьба кланів і впливових груп Новгорода стояли на заваді абсолютній владі посадника. Якщо посадниками, в більшості випадків, були бояри чи багаті купці, то тисяцькими, часто ставали представники «чорного люду» – середніх та нижніх станів новгородської громади.

А. Васнецов. Новгородський торг. 1909 р.

  Ще один центр політичної сили зосереджувався в посаді архієпископа Новгорода. Крім духовної влади у його розпорядженні перебували значні матеріальні ресурси, які поповнювалися збором церковної десятини і статками сімнадцяти монастирів Новгородщини, що розпоряджалися чималими земельними володіннями.

  Архієпископ Новгорода обирався громадянами міста, що робило його відносно незалежним як від вищої церковної, так і від мирської, влади. Спочатку віче вибирало трьох претендентів, а потім дитина, або сліпа людина, тягнула жереб, за яким визначався голова церковної ієрархії Новгорода. Митрополити лише затверджували цей вибір ритуалом рукопокладення архієпископа.

  Для порівняння: обрання митрополита Московської православної церкви визначалося лише волею Великого князя. Зараз правителі Московії та очільники православної церкви мають інші титули, але принцип залишився не змінним.

  Діяльність архієпископа Новгорода не обмежувалася церковними справами. Він контролював вимірювальні еталони, разом з посадником і тисяцьким ратифікував міжнародні угоди.  

  Усі ці обставини значно підвищували не тільки політичну, а й церковну вагу новгородських архієпископів. У XIV столітті вони отримали наочне свідчення належного місця в церковній ієрархії: ризи з вишитими хрестами і білий клобук.

  До того, подібні ризи мали лише вищі церковні ієрархи: митрополити та патріархи. Дотепер, у православній конфесії християнства,  архієпископи носять чорні клобуки, а білі можна  носити священику в чині не нижче митрополита.

  Виникає питання: як влада Новгороду, що, здавалося б, спиралася на широкі народні верстви, впала під ударами авторитарної Московії? Структура економіки Новгорода дає на це відповідь.

Економічний устрій Великого Новгорода

  Історичний досвід свідчить: держави з авторитарним ладом добре пристосовані для ведення воєн. Самодержець за власною волею може розподіляти ресурси, йому не потрібно узгоджувати бюджет з парламентом.

  Натомість демократичні форми правління, саме в цьому питанні, програють авторитаризму – парламент може урізати, а то і зовсім заблокувати військові витрати.

  В мирні часи переваги змінюються з точністю до навпаки. За демократії заохочується підприємницька ініціатива, що в кінцевому рахунку, призводить до економічного процвітання. Авторитарне втручання в економіку здебільшого спричиняє провали та помилки.
  Старше покоління пам’ятає, як тоталітарний режим Сталіна забороняв кібернетику і генетику, та визначав директивами, коли треба розпочинати посівну в колгоспах. Унаслідок таких методів господарювання СССР увійшов у кризу, наслідки якої і досі не подолані в країнах, що виникли на уламках комуністичної імперії Зла.

  Повернімося у середньовічний Новгород. Московська історіографія часто подає інформацію, що місто становило один із торгових центрів Балтії. Насправді, Новгород лише одна з найвіддаленіших факторій Ганзейського союзу, бо розташовувався на периферії шляхів морської торгівлі.

  Асортимент товарів, яке місто могло запропонувати Ганзі, дуже незначний: хутро деяких видів білок та віск. Попит на віск був не значним: гостру конкуренцію Новгороду становили Ліфляндія (сучасна Латвія) та скандинавські країни.

  Згідно даних історика А. Хорошкевича в XIV -XV століттях, і навіть у наступному XVІ, з Новгорода вивозилися переважно необроблені шкірки білок. Збереглася угода 1376 року, згідно якої новгородці зобов’язувалися не обробляти хутро білок, і щоб не псувався крам, торгувати ними виключно взимку.

С. Зейденберг. Ушкуйники. Новгородська вольниця

  Серед новгородців промисел білячого хутра не користувався популярністю. Для його видобутку застосовувалися ті самі методи, що й у Московській державі. Ватаги озброєних шукачів легкої поживи – ушкуйників, нападали на сусідні землі, обкладали їх даниною, що виплачувалася хутром. Різниця з Москвою полягала в деталях: там данину звали  ясак, і відправляли за ним государевих служивих людей.

  Новгород не мав власного торговельного флоту, навіть не подбав про створення порту. Це сильно обмежувало можливості купців, бо Ганза намагалася підтримувати монопольне становище в зовнішній новгородській торгівлі.

  До нашого часу не знайдено жодного документу де згадувалися б бодай невеличкі торгові компанії новгородців. Не існує жодного документу, який засвідчив би значні обсяги торгівлі місцевих купців з Ганзейським союзом.

  Продаж практично необробленої сировини  і диктат цін Ганзейським союзом, не давав купцям Новгороду можливості отримувати великий зиск. Натомість німецькі купці ввозили в новгородські землі готову продукцію: сукно, збіжжя, керамічні і металеві вироби, пиво й вино, коней, рибу і навіть сіль.

  За таких умов ремісництво залишалося в зародковому стані. У 1583 році новгородські писарі зафіксували існування всього шести виробників сукна. Зате з Фландрії щорічно прибували десятки тисяч метрів цього виробу.

  Тільки у другій  половині XV століття новгородці вирішили розпочати видобуток солі з копалень у Старій Русі. До цього, щорічно десятки тон солі завозилася з Люнебурга (Любека).

  Попри те, що переважна більшість населення земель Великого Новгороду займалася сільським господарством, його продуктивність, через кліматичні та технологічні умови, лишалася вкрай низькою. Хліб у Новгороді, в порівняні з містами Русі, коштував дорого.

  Врожайними вважалися літа, коли вдавалося отримати урожай сам-чотири. За таких умов зерна вистачало до нових жнив, населення не голодувало. Та часто траплялися врожаї сам-три, чи навіть сам-два. У такі роки, без завезення зерна з Європи чи Московії, Новгород прирікався на голод.

  В лихоліття хліб випікали з домішками, самою поживною з яких вважалася лобода. За її нестачі в хід йшла соснова кора, ячмінна та житня солома, мох, різні дикі трави.

К. Лебедєв. Марфа посадниця. Знищення Новгородського віча. 1889 р.

  Слабка економічна структура стала однією з причин падіння Новгороду від агресії Московського князівства. Для перемоги у війні, за влучним висловлюванням маршала Франції Джан-Джакомо Тривульціо (1448 – 1518), потрібні всього три речі: гроші, гроші, та ще раз гроші. Тому Москва, що вивищилась на грошових потоках Золотої Орди, змогла завдати небагатому Новгороду нищівного удару, після якого той так і не оговтався.

  Великий Новгород, що мав демократичний, для середніх віків, устрій, виявився дуже слабким економічно. Уся його економіка базувалася на експорті сировини з мінімальною доданою вартістю. Політичний лад Новгорода вельми відрізняється від авторитаризму, що панує на Московщині в усі часи – від Івана Калити до Путіна.

  І в той же час, новгородці господарювали так, як і завжди на Росії: брак передових технологій, сировинна структура економіки, низька продуктивність сільського господарства, більшість якісних споживчих товарів – імпортні. Схожість структури економіки свідчить, що новгородці ніяка не альтернатива способам господарювання московства.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!