Визиск селян в СССР, або ВКП(б) – «Второе крепостное право (большевиков)»

 

Розпродаж майна розкуркуленого селянина Мартиненка на "червоному базарі" в селі Удачне Донецької області, 1932 р.

  В часи панування більшовиків селяни СССР жили в умовах фактичного кріпацького ладу, з усіма ознаками кріпацтва: закріпачення, панщина та оброк. І все на користь єдиного господаря – комуністичної імперії.

Закріпачення

  До початку так званої колективізації 1929 року понад 80% населення СССР жили в сільській місцевості. Після створення колгоспів, розкуркулення та Голодомору, більшовицький режим зібрався остаточно покінчити з «дрібнобуржуазною сутністю» селянства. Їх вирішили обернути на кріпаків, бо за логікою комуністів невільник не може перетворитися на буржуя.
  Колективізація позбавила селян майже всього майна. Колгоспники могли розпоряджатися лише оселями та невеличкими присадибними ділянками.
  27 грудня 1932 року вийшла постанова Совнаркому СССР про запровадження єдиного паспортного режиму. Селян позбавили права на отримання паспортів, заборонили вільне пересування та працевлаштування.

  За допомогою розкуркулення та Голодомору комуністичний режим зачистив село від «контрреволюційного елементу», тобто від людей потенційно здатних на протест і спротив червоному визиску.

Виб'ємо куркулів з колгоспів. Плакат 1930 р.

  17 березня 1937 року сталінський комунізм здійснив наступний крок до поневолення селян. В СССР ввели паспортну систему, яка прив’язала сільське населення до рідних обійсть. Паспорти надавалися лише населенню міст, робітничих селищ, комуністичних новобудов та совхозів. Уводилася прописка, яка дозволяла жорстко контролювати місце проживання населення комуністичної імперії.

  Колгоспники та не чисельні одноосібники залишилися без паспортів. Для посвідчення особи їм надавала довідку сільрада, за особистого розпорядження голови колгоспу, на термін не більше 30 днів.

  Залишити колгосп надовго людина могла лише для служби в армії, або для навчання в закладах середньої спеціальної чи вищої освіти. Або при переході із зони в зону: з колгоспу в концтабір ГУЛАГу.

  У 1974 році комуністичний режим вирішив таки надати паспорти колгоспникам, щоправда із забороною приймати селян на роботу в містах. Паспорти селянам почали видавати в 1976 році. Процес розтягнувся майже до кінця правління Брежнєва – до 1981 року. За цей час паспорти отримали понад 50 мільйонів осіб.

Червона панщина

  Сталінський режим запровадив для колгоспників обов’язкову «трудову повинність». 22 липня 1930 року Колгоспцентр СССР замінив оцінку й оплату праці з грошових виплат на трудодні. За постановою ЦК ВКП(б) і Совєта Народних Комісарів СССР 1939 року вводився мінімальний рівень трудоднів. Кожен колгоспник від 16 років до пенсійного віку мусив обов’язково відпрацювати від 60 до 100 трудоднів на рік.

  Норми для жінок і чоловіків відрізнялися. На початку 50-х років мінімум збільшили до 150 трудоднів для жінок, і до 200 – для чоловіків.

  Оплачувався трудодень мізерією, через дуже занижені комуністичною владою закупівельні ціни на сільгосппродукцію. Державні закупівельні ціни покривали лише частину собівартості продукції, збитки за власний рахунок покривали колгоспники. Не дивно, що деякі «колективні господарства» не мали спроможності виплатити працівникам зароблене на трудодні.

Збір капусти в колгоспі Аргун

  Крім обов’язкової праці в колгоспі, селяни відпрацьовували «зобов’язання» по ремонту шляхів, будівництву, насадженню лісосмуг, лісозаготівлі, надавали транспортні послуги і робили багато чого іншого.

  Тільки в 1969 році відмінили систему примусової праці «державних зобов’язань». Тоді ж колгоспникам почали виплачувати зарплатню не менше одного разу на місяць. До цього заробіток по трудоднях виплачувався раз на рік.

Оброк

  З 1932 року для селян вводився оброк – «зобов’язання» на постачання державі сільськогосподарської продукції. Обов’язкові виплати «натурою» постійно збільшувалися.

  До вступу СССР у Другу світову війну на боці антигітлерівської коаліції, одне колгоспне подвір’я мусило надати державі від 32 до 45 кілограм м’яса на рік, а одноосібник – 62 – 90 кілограм. У 1948 році норми для колгоспників зросли до 60 кілограмів м’яса.
  Існували «зобов’язання» по молоку: норми збільшилися від 180-200 літрів у 1940 році до 280 – 300 у 1948. Схожа ситуація спостерігалася з оброком картоплею, молоком, вовною та іншими продуктами.

  Натуральні виплати були обов’язковими для всіх селян. Навіть ті хто не мав корови чи курей, все одно мусив постачати державі молоко чи яйця, або їх еквівалент грошима чи іншою продукцією.

  Крім натурального оброку існували обов’язкові грошові виплати.

  В тридцяті роки запроваджені грошові виплати державного податку для селян в розмірі від 15 до 30 рублів. З 1939 року фіксована ставка грошового податку замінювалося прогресивною шкалою оподаткування.

  Державна влада встановлювала для кожного селянського подвір’я норми дохідності. Вони призначалися за бюрократичними нормативами, без урахування реального стану справ окремого колгоспника. По нормативах 1940 року, дохідність корови становила 600 рублів на рік. Селянин мусив виплатити за неї оброк м’ясом і молоком, і додатково 50 – 60 рублів на рік.

  Норми прибутковості, а відповідно й податкові ставки, неухильно збільшувалися. За роки Другої світової війни вони зросли в чотири рази. За два роки (1947 і 1948) підвищення відбулося в чотири рази. Норма дохідності корови зросла з 600 рублів (1940 рік) до 3 500 рублів (1948 рік).

  Комуністичний режим не зупинився на досягнутому. У 1950 році податок знов збільшився, а в 1952 році оподатковувалися сади і городи, і не тільки доросла худоба, а навіть курчата, поросята, ягнята та інша живність.

  Щоб колгоспник хоч трохи не збагатився, сталінський режим постійно зменшував розмір присадибних ділянок. За невиплату податків, невиконання норм по трудоднях вводилася кримінальна відповідальність. Особливо жорстоко переслідували за крадіжки колгоспного майна: від ув’язнення до розстрілу.

Ю. Кугач. З нещодавнього минулого.

  Податок утримувався із зароблених трудоднів, причому двічі: частину забирала держава, частину – колгосп. За рахунок колгоспів утримувалися місцеві сільські школи і вчителі, дитячі садочки, лікарні, бібліотеки.

  Крім того колгоспники примусово виплачували «добровільний збір». На додачу до всіх поборів частину заробітку селян держава забирала під виглядом обов’язкової «добровільної» державної внутрішньої позики. Замість грошей колгоспники отримували папірці облігацій, по яких ніхто не збирався розраховуватися.

  Податки почали зменшувати лише після смерті Сталіна. У 1965 році середній податок становив десь третину від податку 1951 року.

  Існувала ще ціла низка спеціальних податків: за бездітність, за транспортні засоби, тобто за велосипеди, за риболовлю, за собак та багато подібного. Джанні Родарі описуючи податки на град і повітря в казці «Пригоди Цибулино», як палкий комуніст, брав за зразок СССР.

  Попри величезний визиск колгоспники не мали права на пенсію. Пенсійні виплати отримували лише інваліди війни та голови колгоспів. Тільки в 1956 році решта пенсіонерів колгоспників отримала щомісячну пенсію від колгоспів.

  Грабунок завжди становив основу комуністичної економіки. У перші роки існування більшовицький режим грабував церкви, віднімав власність у підприємців та поміщиків. Згодом об’єктом грабунку та визиску стали селяни. Після повного розорення та занепаду села, влада СССР почала грабувати земні надра, торгуючи корисними копалинами.  Економічна політика, побудована на торгівлі сировиною, довела до краху СССР. Сучасна РФ продовжує стратегічну лінію на сировинну основу економіки, і наслідки будуть подібними.

Використана література

 1. Безнин М. А., Димони Т. М., Изюмова Л. В. Повинности российского крестьянства в 1930-1960-х годах. Вологда: Вологодский НКЦ ЦЭМИ РАН, 2001. 

2. Милохин Д.В., Сметанин А.Ф. Коми колхозная деревня в послевоенные годы 1946-1958. М.: Наука, 2005.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!