Химерні стратеги: досягнення генералісимусів Росії

Батько Сталін дбає про свої дивізії

Першими генералісимусами Московії стали пияки з оточення Петра І. Московський цар призначив в «генералиссимусы потешных войск» соратників по хронічному алкоголізму: князя-кесаря Федора Ромодановського та Івана Бутурліна. Якщо не брати до уваги досягнення Ромодановського як ката, жоден експерт не назве битви, виграні під безпосереднім командуванням цих стратегів. Значними виявилися хіба що бої з пияцтвом. Завжди перемагало пияцтво, що не заважало «генералісимусам» робити битви з алкоголем регулярними.

Олексій Шеїн

Олексій Семенович Шеїн брав участь у кількох походах проти Кримського ханства, з яких невдалими виявилися всі, крім останнього – другого походу Петра І на Азов. Під час цього походу Шеїн командував армією, що оточила Азов із суходолу. Турецьку фортецю Азов захопили через незаплановану царським оточенням атаку запорозьких та донських козаків 17 – 19 (27 – 29) липня 1696 року. Завдяки мужнім діям козаків, непричетний до цієї ініціативи царський воєвода, отримав чин генералісимуса.

Іншими військовими перемогами Шеїн не відзначився. Через два роки після присвоєння звання генералісимуса, він потрапив в опалу, і став першим московським боярином котрому Петро І особисто відрізав бороду.

Олександр Меншиков

Невідомий художник. Портрет А. Д. Меншикова. 1718 - 1720 роки.

На відміну від Шеїна, особистий приятель, і можливо коханець Петра І, брав безпосередню участь в цілій низці битв, які завершилися перемогою. Для українців найбільш пам’ятний його військовий злочин – різанина влаштована в гетьманській столиці – Батурині 2 листопада 1708 року.

Про розкрадання державної скарбниці найсвітлішим князем Олександром Даниловичем Меншиковим ходили легенди ще за життя. Також відзначився як коханець дружини царя Петра І – Єкатерини І. Вірогідно, що після Прутської авантюри царя Петра Меншиков фактично керував Московією.

Після смерті Петра І, в часи царювання Єкатерини І, і на початку царювання Петра II, Меншиков зробився повним правителем Російської імперії. У часи Петра II, коли найсвітліший князь Меншиков давно вже ніде особисто не воював, він призначив себе генералісимусом імперії 12 травня 1727 року.

Щоправда, не надовго. Восени то ж року, новоспеченого генералісимуса клан князів Долгоруких позбавив усіх звань та відправив на заслання, де він невдовзі помер.

Антон Ульріх Брауншвейзький

Цей визначний військовий діяч Московщини не брав участі в жодній битві. Генералісимусом його призначила дружина – регент Російської імперії Анна Леопольдівна. Як військового діяча Антона Брауншвейзького чудово характеризує поведінка під час державного перевороту влаштованого донькою Петра І Єлизаветою. Антон Ульріх нічого не зробив, аби за захисти себе і родину, хоча мав під рукою майже всю московську армію.

Як наслідок бездіяльності генералісимуса Антона, він, його родина провели багато років в ув’язненні. Там досить швидко померла його дружина Анна Леопольдівна. Їх старший син, Імператор і Самодержець Усеросійський Іван VI Антонович прожив 24 роки, більшість життя минуло в тюрмі особливого режиму, де його підступно вбили. Імператором Іван Антонович вважався трохи більше року, позбавлений трону у віці півтора роки від народження.

Олександр Суворов

Генерал-каратель Александр Суворов

Олександр Суворов уславився насамперед перемогами в якості карателя. Більшість війн, у яких він брав участь – каральні заходи проти повстанських рухів поневолених Москвою народів. Серед найвідоміших його досягнень: каральні експедиції проти конфедератів Речі Посполитої, геноцид ногайців, перша депортація народів Криму, конвоювання Омеляна Пугачова. Докладніше з діяльністю цього військового злочинця можна ознайомитися в статті «Генерал-каратель Суворов».

За всю кар’єру Суворов не брав участі в жодній визвольній війні. Усі його військові кампанії мали загарбницький або каральний характер. Крім придушення визвольних рухів поневолених Москвою народів, Суворов відзначився в загарбанні земель Османської імперії та придушенні Великої Французької революції.

В ті часи Османська імперія перебувала в стані глибокої системної кризи, викликаної занепадом тимарної системи землеволодіння. Криза позначилася на боєздатності армії, чим і скористалися московські імперіалісти.

Найбільш промовисто військовий талант Суворова виявився у війні з європейською армією. Генерал-каратель, що звик битися з нерегулярними загонами повстанців чи армією османів, що переживала не найкращі часи, зазнав поразки від військ революційної Франції.

Йдеться про італійський похід Суворова та його зіткнення з армією під проводом генералів Моро та Масена.

Армія Моро складалася зовсім не з елітних підрозділів. Левову частку її становили іноземні частини: швейцарці, італійці, голландці. Московсько-австрійська коаліція мала значну перевагу в чисельності та озброєнні. Завдяки цій перевазі Суворову вдалося отримати три перемоги: при Адді, при Требії та при Нові.

Утім, головнокомандувачу армією коаліції Суворову, не вдавалося розбити французькі війська. Генералам Революції вдавалося уникати нищівної поразки та зберегти боєздатну армію. І це за умов дефіциту боєприпасів та інших ресурсів у французькому війську!

Чапмен Дж. Генерал Суворов

У Суворова виник план остаточної перемоги над французами у Швейцарії. Згідно плану французьку армію мали оточити з різних боків армія Суворова, австрійське військо та корпус Римського-Корсакова.

Французи розгадали цей план, розбили австрійців та Римського-Корсакова, а Суворова затримали на марші через гори. Ситуація змінилася – той хто хотів оточити, сам опинився під загрозою оточення.

Аби не опинитися в лещатах між двома французькими арміями, Суворов дременув манівцями, тобто гірськими стежинками. Ця втеча отримала назву «героїчний перехід Суворова через Альпи». Тікаючи «великий полководець» кинув увесь обоз, гармати та поранених. Під час переходу загинуло більше шести тисяч московських вояків.

Цар Павел поквапився оголосити втечу суворовської армії блискучою перемогою російської зброї, та надав Суворову звання генералісимуса.

Подальші події засвідчили повний крах московсько-австрійської коаліції. Австрія та Росія залишили Італію та Швейцарію. Втрати корпусу Суворова становили близько третини особового складу, Римського-Корсакова – понад половину. Цар відправив «переможця» на заслання в його родовий маєток, де Суворов незабаром сконав, як оповідають, у великому смутку.

Докладніше з військовими звитягами Суворова можна ознайомитися в статті «Від Невського до Суворова. Облудна слава «великих» полководців Московії».

Йосиф Сталін

Німецька карикатура на Сталіна

Створений комуністичною пропагандою міф про великого стратега, геніального полководця, вождя і учителя всіх народів товариша Сталіна до сьогодні підтримується московською пропагандою. Сталін став останнім генералісимусом Московщини в червні 1945 року, після перемоги СССР у Другій світовій війні.

Запопадлива совкова пропаганда ще за життя Сталіна просувала ідею про те, що тільки завдяки геніальності кремлівського вождя вдалося виграти війну. Аргументи наводились доволі прості: Сталін здійснював верховне командування, особисто приймав остаточні рішення по кожній військовій операції, організував перехід економіки на військовий стан і завдав III Рейху десять нищівних сталінських ударів.

Багато людей вірили, і продовжують вірити, цим твердженням, уся переконливість яких ґрунтується на приховуванні даних про справжню ціну перемоги отриманої Совдепом у Другій світовій війні.

Першим досягненням Сталіна, як видатного стратега, можна вважати знищення вищого командного складу «Рабоче-крестьянской красной армии» (РККА) СССР. Німеччині та всім її сателітам не вдалося завдати таких втрат генералітету Червоної армії. На початок 1936 року в РККА налічувалося 767 осіб вищого командного складу. З них заарештували 503, а повернулися живими з ув’язнення лише 59! (Дані взяті з книги доктора історичних наук СССР, почесного академіка Російської академії природничих наук, академіка Академії військових наук РФ Олега Федотовича Сувенирова «Трагедия РККА 1937 – 1938. М.: ТЕРРА, 1998. – С. 315).

Назвіть хоча б ще одного такого головнокомандувача, що зміг би протягом двох років знищити дві третини вищого командування одної з найчисельніших армій світу! До речі, шанувальники Сталіна визнають цей визначний здобуток, і вважають, що комуністичний диктатор знищив запроданців у командуванні – «п’яту колону», тобто ворожу агентуру, а не генералітет власної армії.

Трохи дивує та обставина, що люди совкового типу мислення оголосили сталінські чистки 1937 – 1938 років «Великим терором». На той час комуністичний дракон, що почав ласувати м’ясом заручників окупованих ним країн, поступово почав жерти спочатку власний хвіст, а згодом і свою марксистську голову. Зверніть увагу – саме знищення різних Якірів, Радеків та Камєнєвих-Розенфельдів «історики» на кшталт Роя Мєдвєдєва називають «Великим терором».

Не знищення мільйонів селян під час колективізації 1928 – 1929 років, не часи масових голодоморів 1922, 1933, 1947, не різанину 1918 – 1923 років (червоний терор), а саме 1937 рік – час знищення частини провідної верстви комуністичної диктатури! Утім не варто намагатися зрозуміти логіку комуністів – людей з довжелезними язиками та ватою замість мозку.

Повернемося до генералісимуса Сталіна. Щиро кажучи, для оцінки його здатності як стратега та полководця достатньо співставити втрати в Другій світовій війні СССР та її головного супротивника – III Рейху. За даними дослідницької групи консультанта Військово-меморіального центру Збройних Сил РФ Григорія Кривошеєва Німеччина втратила на Східному фронті: загиблими – 3 604 800 бійців, полоненими – 3 576 300 (померли в полоні 442 100 осіб). (Кривошеев Г. Россия и СССР в войнах XX века: Статистическое исследование. М.: Олма-Пресс, 2001. - С. 514). Відзначимо, що підрахунки Кривошеєвим втрат Німеччини та СССР у Другій світовій, стали предметом критики московських істориків.

Найбільша чисельність втрат Німеччини на всіх фронтах Другої світової війни (в Африці, Франції, Італії, тощо), включаючи мирне населення, визнається в розмірі близько 12,5 мільйонів осіб. (Краткая запись допроса А. Йодля 17.06.45 г. ГОУ ГШ. Инв. № 60481). Інші джерела наводять меншу кількість загиблих.

Порівняємо з втратами СССР. Застереження: відомості про втрати СССР взяті виключно з джерел Московії, оскільки саме ця територія найбільше пишається перемогою в Другій світовій війні. За часів правління Леоніда Брежнєва офіційно загиблими у «Великой Отечественной войне», так в СССР називали період Другої світової війни з 22 червня 1941 по 9 травня 1945, вважалося 20 мільйонів населення СССР.
Доктор історичних та філософських наук, академік РАН, радник президента РФ з питань безпеки та оборони Дмитрій Волкогонов вважав, що втрати СССР коливалися в межах 26 – 27 мільйонів осіб. (Волкогонов Д. А. Триумф и трагедия: Политический портрет И. В. Сталина // Октябрь. М.: 1989. № 7. - С. 106).

Кандидат історичних і доктор філологічних наук РФ Борис Соколов називав ще більш приголомшливі числа втрат СССР у Другій світовій: 43,448 мільйонів осіб! (Соколов Б. В. Вторая мировая: факты и версии. М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2005. - С. 340). Схожі дані навів 14 лютого 2017 року на засіданні Держдуми РФ депутат Н. Земцов – 41,979 мільйонів загиблих від чинників війни, при загальних втратах населення СССР у 1941—1945 роках понад 52,812 мільйонів осіб.

Отже, в часи II світової війни, всі людські втрати СССР перевищували людські втрати Німеччини, в два, а то й в чотири рази. Пригадаємо, що Німеччина зазнала втрат не тільки від військ СССР, а й від армій Великої Британії, Франції, Польщі та інших країн антигітлерівської коаліції.

Стосовно Сталіна. Чи можна вважати військовим генієм головнокомандуючого, який просто завалив ворога трупами своїх підданих? Питання риторичне.

Висловленого цілком достатньо, аби зрозуміти сутність військового таланту генералісимуса СССР. Утім, пригадаємо ще кілька фактів діяльності Сталіна, як головнокомандуючого військами Совдепу.

Напередодні 22 червня 1941 року, дати переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської, всупереч даним розвідки про зосередження головних збройних сил Вермахту на центральному напрямку, за наказом Сталіна найбільш потужне угруповання РККА зосередили на південно-західному напрямку. Таке рішення дозволило військам III Рейху здійснити величезний прорив у глиб СССР влітку 1941 року.

Одразу після першого удару німецьких військ по СССР 22 червня 1941 року о 7 годині 15 хвилині вийшла сталінська «Директива № 2» з наказом контратакувати війська супротивника, знищити їх і зупинитися на кордоні СССР. О 21 годині 15 хвилини того ж дня, комуністичні війська отримали нову «Директиву №3»: розпочати вторгнення на територію супротивника. Через подібні директиви не змогли організувати впорядкованого відступу та оборони, що спричинило розрив фронту.
Частина військових угруповань Совдепу німці розбили, частину – оточили і знищили, або полонили. І це за умов військової переваги СССР в живій силі та техніці, особливо в кількості та якості танків. Щоб зупинити масову здачу в полон вояків своєї армії, Сталін видав наказ № 270 від 16.08.1941 за яким усі полонені червоноармійці оголошувалися зрадниками. Завдяки воєнному генію Сталіна СССР в 1941 році втратив практично весь кадровий склад совкової армії.

У грудні 1941 року Совдепу вдалося зупинити німецький наступ на Москву, у зв’язку з чим Сталін віддав наказав розпочати наступ по всіх фронтах. За таких умов на величезних просторах від Карелії до Криму почався наступ розпорошеними по всій лінії зіткнення силами, що не дало, для сталіністів, жодних позитивних наслідків.

Найбільш показовим, для стратегічних талантів кремлівського диктатора, можна вважати 1942 рік. За рішенням Сталіна почався наступ на Харків з ізюмського плацдарму. Внаслідок наступальної операції під містом Ізюм потрапили в оточення 14 танкових бригад, 20 стрілецьких та 7 кавалерійських дивізій, загинуло 171 тисяч вояків РККА, знищено 1240 танків, потрапили в полон 240 тисяч осіб. Завдяки вдалій операції Вермахт вийшов до Сталінграду.

Примара комунізму

Подібних прикладів можна навести чимало. Втрати СССР навіть за найменшим рахунком становлять 26 мільйонів, не кажучи вже про дані в 52 мільйонів загиблих. Враховуючи значну перевагу над Вермахтом в живій силі та техніці, совкові втрати наочно демонструють військову нездарність та, м’яко кажучи, непрофесіоналізм «кремлевского горца».

Недолугий головнокомандувач став причиною астрономічної кількості загиблих людей та знищеної військової техніки СССР. Сталін та його більшовицький «сброд тонкошеих вождей» (О. Мандельштам) виявилися спроможними виграти війну стратегією завалюванню ворога трупами своїх вояків, як співається в совковій пісні, задля перемоги «мы за ценой не постоим», та завдяки потужній економічній допомозі могутніх союзників (ленд-ліз).

П’ятий і останній, генералісимус Московщини виявився ще більшою нездарою, ніж його попередники.

До викладеного варто додати, що Сталін ніколи навіть не наближався до місця бойових дій. До більшовицького перевороту 1917 року він уславився як організатор пограбувань, викрадень людей та інших злочинів спрямованих на поповнення партійної каси ВКП (б).

Після низки провальних рішень на початку війні з III Рейхом, у 1943 році, він обмежив фонтан власних «геніальних стратегічних» ідей, і почав здійснювати верховне командування схвалюючи пропозиції підлеглих полководців.

Замість підсумку

Військові здобутки генералісимусів Росії досить незначні. Перемоги московської армії досягнуті або над слабкішими силами супротивників (Суворов), або іншими полководцями (у випадку Сталіна та Шеїна). Хтось отримав звання випадково (Шеїн), хтось призначив сам себе (Меншиков і Сталін), когось призначила дружина (Антон Брауншвейзький), когось призначили за поразку (Суворов). Генералісимусами ставали з першого-ліпшого приводу, тільки не за військові досягнення. Що ж, «умом Россию не понять!»

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!