«Золотий сон народів Росії» – з’їзд поневолених Москвою народів у Києві 1917 року

 

Косинин І. Карикатура на Михайла Грушевського на З'їзді поневолених народів Росії. 1817 р.

  З ініціативи Центральної Ради 21 – 28 (8 – 15 за старим стилем) вересня  1917 року в Києві відбувся з’їзд народів Росії, що отримав назву з’їзду поневолених народів Росії. У ньому взяли участь 85 делегатів з правом вирішального голосу. Більшість делегатів належали до лівого політичного спектру.

  На з’їзді були представники народів: українського (8 делегатів), єврейського (11), кримськотатарського (10), латиського (10), литовського (9), козацького (9 представників Терського, Донського, Кубанського, Уральського, Амурського, Забайкальського, Оренбурзького військ), білоруського (7), молдавського (6), тюркських народів  Закавказзя (5), естонського (4), грузинського (2).
  Московство представляли три делегата Ради соціалістичних партій Росії. Крім того з правом дорадчого голосу була присутня польська делегація (6 осіб). Вірмени, якути, башкири, калмики, гірські народи Кавказу і Дагестану надіслали привітання й наперед приєднувались до рішень З'їзду.
  Тимчасовий Уряд зверхньо поставився до з’їзду поневолених народів і надіслав чиновника порівняно невисокого рангу – голову Особливої наради з провінціальної реформи Максима Славінського.

  Центральна Рада здійснила вдалий політичний хід, спробу об’єднати національні рухи на засадах федералізму. Минуло зовсім небагато часу від падіння царату. Тому, до ідеї створення незалежних держав більшість лідерів національних рухів поневолених Москвою народів просто ще не доросли. І це попри те, що проведення подібних заходів уже мало певну традицію.

  У листопаді 1905 року у Петербурзі проходив Конгрес поневолених народів Росії, на якому представники 11 народів висунули вимогу надання всім народам імперії рівних національних та культурних прав. Завдяки Конгресу в І Російській Госдумі утворилася фракція «Союз автономістів», яка налічувала 120 депутатів.

  Автономісти висували вимоги національно-територіальної автономії. «Союз» очолював поляк Олександр Ледницький, його заступником був українець Іван Шраг.

Повідомлення в часописі "Народня воля" про відкриття З'їзду поневолених Росією народів 21 (8) вересня 1917 р.

  Повернемося  в Київ 1917 року. Провідники Центральної Ради усвідомлювали, що самотужки впоратися з московським імперіалізмом важкувато. Тому, в боротьбі за національні інтереси Україні варто стати головною рушійною силою національно-визвольної боротьби народів Російської імперії.

  Учасники з’їзду визнали, що жорстка централізація Російської імперії стала на заваді розвою як цієї держави, так і всіх поневолених нею народів.

  Для розв’язання проблеми пропонувалося створення національно-територіальних автономій для в’язнів тюрми народів. Підкреслювалося, що демократична республіка, на яку начебто перетворювалася Росія в 1917 році, можлива виключно за умов федерального устрою.

  З’їзд визнав, що право на «національно-персональну автономію» має кожна нація колишньої імперії.

  З’їзд поневолених народі не обмежився лише загальними деклараціями. Він звернувся до Тимчасового уряду з вимогою надати автономію Білорусі та Латвії. Більше того, з’їзд підтримав прагнення Литви на створення суверенної держави.
  Визначальною в цьому питанні виявилася позиція литовської делегація, яка виступала за незалежність Литви. Варто пригадати, що через багато років саме з проголошення незалежності Литви почався розпад СССР.
  Це яскравий взірець того, як правильно сформульована мета визначає кінцевий результат. Литва не гралася з лаптями в «мишибратья» та не переймалася як зберегти лице черговому московському тирану, а чітко прагнула незалежності. Яку отримала і тоді, після краху самодержавства, і пізніше – після руйнації комуністичної диктатури.

  Крім литовців повної державної незалежності вимагали поляки. Євреї мали на меті створення держави в Палестині. Решта делегацій З’їзду обмежувала свої прагнення національно-територіальними автономіями в складі Росії.

Розпад Російської імперії в 1918 р.

  Серед рішень З’їзду поневолених Москвою народів було й таке, що випередило не тільки історичну свідомість свого, але й нашого, часу.

  Дотепер, більшість населення колишньої Химери – СССР, затруєні імперіалістичною пропагандою, не в змозі усвідомити, що козаки сучасної РФ – окрема східнослов’янська нація. Ба більше – не розуміють цього й багато з тих, хто на Росії називає себе козаками. А між тим, культурна відмінність козаків від московитів дозволяє стверджувати, що козацтво – не московський субетнос, а справжня четверта нація східних слов’ян.

  Учасники З’їзду поневолених Росією народів, понад сто років тому, таке розуміння мали. З’їзд визнав право козацтва на окремішність та самостійне існування, яке козаки Кубані та Дону реалізували трохи згодом. Цікаво, що тоді до складу федерації увійшли Українська держава та незалежний Дон.

  Для реалізації прав поневолених Росією народів створили Раду народів, до якої входило по чотири делегати від кожної національності, що перебувала під московським ярмом. Передбачалося відповідне фінансування діяльності Ради народів. Місцем перебування Ради обрали Київ. Головою призначили Михайла Грушевського, секретарем – Миколу Любинського.

  Усі ініціативи З’їзду поневолених народів знехтувані Тимчасовим урядом та соціалістичними партіями Московщини. Усі «ліві», від анархістів до комуністів, вважають  себе інтернаціоналістами. Але визначальні не слова, а справи.

  Діяльність соціалістів «всех мастей» свідчить, що вони несли, та несуть, народам рабство, їхній інтернаціоналізм – не що інше, як рівність націй у великому соціалістичному концтаборі. Хоча і за цих умов ліваки обирають певну націю як панівну, як сторожового пса-вертухая концтабору.

  Історія З’їзду поневолених Росією народів знакова в цьому сенсі. На словах ліваки підтримували прагнення поневолених народів. Наприклад, Керенський виголошував: «свободная Россия может быть только децентрализованной». Більшовики, що прийшли на заміну «тимчасовим», проголосили в листопаді 1917 року рівноправ’я всіх націй та визнали їх право на самовизначення.

  В реальності, попри  декларації, московські есери та соціал-демократи Тимчасового уряду проігнорували рішення З’їзду, а комуністичні банди Муравйова розстрілювали в Києві людей за українську мову (січень 1918).

Серп і молот = смерть і голод. На світлині жертви голодомору на Кубані.

  З’їзд поневолених Росією народів не вплинув суттєво на розвій подій на теренах імперії. Тимчасовий уряд, який через місяць усунув більшовицький переворот, зробив вигляд, що рішення З’їзду не для них писані.

  Комуністи обіцяли всім різні гаразди, а давали тільки «серп і молот = смерть і голод». Не дивно, що слідом за більшовицькими заявами про рівність націй в Україну посунули банди червоних  окупантів.

   Це не виняток, а закономірність. Вірний ленінець Борис Єльцин, що зрікся компартії, аби стати президентом Росії, обіцяв надати всім народам РФ стільки суверенітету, скільки ті зможуть «проковтнути».

  На словах. В реалі почалися килимові бомбардування Чеченської республіки Ічкерія, яка, на думку президента РФ,  забагато взяла суверенітету. Дії Єльцина чітко відповідали практиці КПСС – партії, з якої цей діяч виліз.

  Київський З’їзд поневолених Росією народів не став визначальним для перебігу національно-визвольної боротьби на теренах Російської імперії. Вимоги автономії в складі імперії, були новаторськими для організаторів та учасників З’їзду. Але серед широкого загалу народів, який мав би представляти цей З’їзд, уже брали гору ідеї повного визволення з під московського ярма.

  Участь у З’їзді поневолених народів взяли переважно соціалісти. Соціалістична доктрина Маркса-Енгельса, проголошує, що пролетарі не мають батьківщини.

  В денаціоналізації люмпенів уся сутність пролетарського інтернаціоналізму. Ліваки вважають національність ідеологічною «надбудовою» над економічним «базисом».

  Науковий комунізм та «геніальні прозріння» Маркса-Сталіна продемонстрували повну неспроможність та помилковість. Одним з прикладів цього є повне нерозуміння марксистами сенсу і значення національного життя. Пригадаємо, що саме національна «надбудова» поклала край існуванню СССР з його нежиттєздатним «базисом».

  Проведення З’їзду поневолених Росією народів був кроком у вірному напрямку. Боротьбі з імперією Зла вимагала консолідації зусиль всіх пригноблених народів.

  Це розуміли провідники Центральної Ради. Це усвідомлював Провід ОУН, коли ініціювала створення Антибільшовицького блоку народів (АБН). І завжди в авангарді антиколоніального руху знаходилася українська нація.

Москва. Кремль. Майбуття.

  Важливо продовжувати традицію консолідації поневолених народів проти московського імперіалізму і на сучасному посткомуністичному етапі боротьби з колоніалізмом. Україна робить кроки в цьому напрямку, і мусить перетворитися на головну рушійну силу визволення поневолених Москвою народів.  

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!