Перський бунт запорожців на Кубані

 «Довелось запить

З московської чаші московську отруту!»

Т. Г. Шевченко «Кавказ»

Ініціатори переселення запорожців на Кубань: Антін Головатий, Сидір Білий, Захар Чепіга. Пам'ятник у Катеринодарі

Знищення Запорозької Січі

  Козацькі вольності застрягли кісткою в горлі московських деспотів, для яких суспільство складалося лише з государя та його холопів. По закінченню війни з козацтвом під проводом Омеляна Пугачова царизм розпочав наступ на права козаків за допомогою «кнута и пряника». Царат узяв курс на перетворення всіх козачих загонів Російської імперії на армійські військові підрозділи. Козацька старшина (офіцерство) набувала права володіння землею та кріпаками. Проведені реформи зупинили визвольний рух козацтва, ба більше – донські, уральські та інші козаки обернулися на охоронців самодержавства.

  Усі ці нововведення жодним чином не стосувалися лицарства Війська Запорозького. Факт, що віддзеркалює ставлення імперської влади до українського козацтва. Навіть головну рушійну силу армії Пугачова – яїцьке козацтво, царизм просто реформував та перейменував, а запорозьке козацтво вирішив знищити.

  В квітні 1775 року царський фаворит Григорій Потьомкін розробив проект ліквідації Запорозької Січі. Згідно з ним 4 червня того ж року царське військо під проводом генерала Текелія, що поверталося з війни з Османською імперією, та війська карателів на чолі з генералом Чорбою, що звільнилися після розправи над залишками армії Пугачова, оточили Січ.

  Зважаючи, що сили царських посіпак переважали козацькі, кошовий отаман Петро Калнишевський здав Січ без бою. За це його та інших козацьких старшин заарештували та відправили на заслання на Соловки. Простих козаків царат прирік на кріпацьку неволю, землі Війська Запорозького роздали в приватну власність поміщиків.

  П’ятитисячний загін запорожців спромігся відступити за Дунай, у землі Османської імперії, де заснував Задунайську Січ. Решта запорожців лишилася в Україні, очікуючи ліпших часів, по зимівниках розпорошених між Дністром та Південним Бугом. 

 З точки зору імперської влади, землі на яких знаходилися козацькі обійстя, вважалися нічийними. Цариця почала роздавати земельку під маєтки вірному дворянству. Козаки стали зайвими на рідній землі!

  Царат усвідомлював, що закріпачення вільних озброєних людей, а тим більше спроба їх фізичного знищення, спричиниться до нової війни на зразок протистояння з Пугачовим. Тому хитромудрий коханець імператриці Єкатерини II, і водночас фактичний управитель імперії, Григорій Потьомкін відновив українське козацьке військо. Щоправда, з мінімально необхідним самоврядуванням.

  У 1783 році царат створив Військо Вірних козаків (згодом – Чорноморське козацьке військо) та на його основі Чорноморську козацьку флотилію – єдину боєздатну морську силу Московщини на Чорному морі. Завдяки українським козакам Російська імперія захопила цілу низку міст Причорномор’я: Хаджибей, Очаків, Ізмаїл та інші.

Пархет П. П. Штурм фортеці Хаджибей. 1954 р.

  В цей самий час генерал-каратель Суворов влаштував на Кубані справжній геноцид ногайців.

  У винагороду за службу Вірних козаків, царат вирішив оселити їх на Таманському півострові – там де раніше жили ногайці. Це робилося з метою поширити московську експансію на Кубань, та здолати опір сусідів ногайців – адигів (черкесів). Після тривалої війни та поразки в ній, черкеси зазнали масової депортації та геноциду.

Запорожці на Кубані

   Єкатерина II милостиво зглянулась на прохання укладене військовим писарем Чорноморського козацтва Антоном Головатим, та дозволила переселення запорожців. 30 червня 1792 року вірних козаків пожалували довічним володінням Таманським півостровом з усією землею на правому березі річки Кубань.

  16 серпня козацька флотилія з 4 тисяч козаків на 50 чайках вирушила, а 25 серпня – прибула на Тамань. Інша частина козаків, такої ж чисельності, вирушила 2 вересня суходолом, і прибула до берегів Кубані 23 жовтня. Протягом 1792 року на Кубані оселилося 25 тисяч українців.

Квашура Г. Т. Утворення Кубанських станиць. Початок 2000-х р.

  Козаки відновили 40 куренів з січовими назвами, крім новоутворених – Катерининського та Бережанського, та поділилися на три паланки. У 1793 році козаки під проводом кошового отамана Захарія Чепіги заснували місто Катеринодар, де розташували генеральний штаб Чорноморського козацтва.

  На початках козакам дозволяли самостійно обирати провід, але вже 1797 року їх позбавили цього права.

Перський бунт

  У 1796 році кошовий отаман Захарій Чепіга отримав царський наказ виступити з Чорноморським козацьким військом в Іран, на завоювання для Російської імперії Азербайджану. Наприкінці лютого козаки на чолі з Антоном Головатим вирушили в похід.

  Участі в бойових діях чорноморці не брали, натомість їх використовували на виснажливій праці, при поганому харчуванні і незвичних кліматичних умовах. На додачу спалахнула епідемія чуми. Рятуючись від мору, козаки почали залишати царську службу.

Головатий Антін Андрійович 

   14 січня 1797 року в Катеринодарі помер кошовий отаман Чепіга. Козаки обрали кошовим Головатого. Про це йому так і не судилося дізнатися – 28 січня він помер у поході на Персію. Тимчасове командування перебрав полковник Чернишов.

Чепіга Захарій Олексійович 

  У серпні 1797 року чорноморці вернули домів. З однієї тисячі козаків, що вирушили в похід на Азербайджан, повернулося додому менше половини. Царський уряд призначив військовим отаманом Федора Котляревського. Він запропонував козакам, що отаборилися в Катеринодарі, розійтися по оселях та відпочити, забути минуле та зайнятися своїми справами.

  Чорноморці, обурені поведінкою обраного не за січовим звичаєм отамана, звернулися до Військового правління зі скаргами на утиски і зловживання владою старшиною під час походу. Кубанські козаки вимагали покарати старшину, виплатити заборговане жалування та грошове відшкодування за шкідливі умови походу в розмірі до 5 тисяч рублів.

  Новоспечений отаман Котляревський викликав на захист «закону і порядку» регулярні частини царських військ, а сам заховався за мурами Усть-Лабінської фортеці. Котляревський наказав заарештувати головних підбурювачів бунту: Федора Дикуна, Осипа Шмалька, Микиту Собакаря.

  У відповідь на дії царського посіпаки козаки змінили вимоги. Головним завданням стало повне усунення наявного військового проводу очолюваного Котляревським. 5 серпня між старшиною та «бунтівниками» почалися сутички. Повстанцям вдалося нейтралізувати діяльність військового уряду, звільнити провідників, яких призначили порядкувати в Катеринодарі. Цілий тиждень (з 5 по 12 серпня) повсталі кубанці утримували столицю Чорноморського козацтва.

  Люди Котляревського швидко оцінили порядок та дисципліну в лавах «бунтівників», їх готовність до збройного опору, і вирішили діяти опосередковано. Старшина порадила козакам обрати делегатів, які висловлять вимоги кубанців государю-імператору Павлу.

  Козаки пристали на пропозицію, сподіваючись на справедливий суд «батюшки-царя». 14 делегатів кубанців 12 серпня виїхали до Петербургу. Там їх заарештували та запроторили до Петропавловської фортеці. Незабаром оголосили вирок суду: на 163 козаків  чекала шибениця, решту мали відшмагати шпіцрутенами з прогонами «сквозь строй» з тисячі солдат від 8 до 10 раз.

  Цар Павел пом’якшив кару бунтівникам. Згідно указу від 28 серпня  Дикуна, Шмалька, Собакаря та Полового мали відшмагати батогами та запроторити на каторгу до Сибіру. Решті повстанців цар дарував провину і залишив без покарання.

  На ту мить, з 220 арештованих в ув’язнені померло 35. На сибірську каторгу відправили лише Собакаря та Полового, оскільки Дикун та Шмалько померли до виконання вироку.

  На цьому лихо не скінчилося. Кубанське козацтво втратило право і можливість обирати кошового отамана, який відтепер призначався царською адміністрацією. Військову Раду Чорноморського козацтва позбавили функції козацького парламенту. Незабаром її назва змінилася на «сход» (сходини) чи «сбор» (збори), з головним обов’язком «одобрямсу» надісланих «згори» готових рішень та їх ретельне виконання.
  У 19 столітті отаманом всіх козачих військ Російської імперії призначався спадкоємець царського престолу. Запорожці на Кубані втратили залишки козацької автономії, та перетворилися на одну із структур збройних сил московського імперіалізму.

Кубанські козаки станиці Ключевська (зараз Горячий Ключ), травень 1916 р.

  

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!