Вільне українське козацтво та бойові холопи Московії
 |
| Іванов С. Огляд служивих людей. 1907 р. |
Різниця впадає в око вже в самій назві військовиків. Вважається, що на Московії тих часів, основу війська становили дворяни, з яких складалася армія – дворянське ополчення. Але дворяни складали лише частину війська. Кожен з них, в залежності від розміру земельних володінь, мусив виставляти певну кількість вояків, які належали до категорії рабів, і називалися бойовими холопами.
Сам факт формування війська із невільників, свідчить, що військова традиція Московії не мала нічого спільного з традиціями Давньої Русі. Там княжі дружини формувалися із людей вільних – бояр та гриднів. Назва «дружина» свідчить, що в основу бойового загону закладалися дружні взаємини бойових побратимів, а не відносини штибу господар (дворянин) – холоп.
Давньоруські уявлення збереглися і в козацькому війську. Козаки називали свою спільноту «товариством», «братством», «лицарством». За одною із сучасних теорій сама назва «козак» походить від тюркського (кримськотатарського) «Qazaq» – «вільна людина».
До княжої дружини брали далеко не кожного. Відбувався доволі прискіпливий відбір, оскільки дружина була привілейованою організацією, яка відкривала можливість долучитися до державної еліти – боярства.
Так само і в козацтва існувала система випробувань, пройти які бувало не так уже й легко. Тільки після проходження козацької ініціації, людину приймали до одного з куренів запорозького лицарства, і давали йому нове ім’я – січове прізвисько. На Січі козацька старшина займала посади через участь у виборах, що означало потенційну можливість зростання соціального статусу для кожного козака.
У випадку бойових холопів Московського царства нічого подібного не спостерігається. До помісного війська Московії боярин чи багатий дворянин, набирали людей з лише з двох категорій невільних людей: обєльних (тобто, тих хто з якихось причин втратили особисту свободу раз і назавжди) і старовинних (народжених в рабському стані) холопів.
Приналежність до стану бойових холопів також слугувала своєрідним соціальним ліфтом, що дозволяв піднятися на найвищий рівень холопської ієрархії. Бойові холопи охороняли господаря, здобували перемоги в битвах, захоплювали військову здобич. Зрозуміло, що за таких умов пан мусив рахуватися з інтересами власних вояків. Про їх перехід до стану вільних людей, а тим більше дворянства, навіть не йшлося.
Державна політика Івана Грозного спричинила масове зубожіння та розорення дрібних поміщиків. Аби вижити, вони позичали гроші, в більш багатих та успішних землевласників. Гроші надавалися під розписку, як тоді казали «кабалу».
Середній розмір боргу становив 5 – 6 рублів, «Судебник» 1550 року забороняв надавати служиву кабалу більшу за 15 рублів. Така сума дозволяла закупити бойове спорядження, та вступити на приватну службу до великого землевласника колишнім дворянам та дітям боярським, у якості бойових холопів.
Царський указ 1558 року підтвердив чинність усіх дворянських кабал для всіх осіб старших за 15 років, які не перебували на царській службі. На відміну від бойових холопів з челяді боярина, кабальні, в разі погашення боргу, могли повернутися до дворянського стану.
Таким чином, бойове холопство становило соціальний ліфт, який діяв або в межах холопського стану (для обельних та старовинних холопів), або принижував соціальний статус (для дворян та дітей боярських).
Певним чином традиція кабального вояцтва збереглася на Московщині до нашого часу – чимало підданих РФ поїхало воювати на Донбас проти України, аби розплатитися за отримані кредити.
Бойовий холоп Московії не міг залишити пана. Більше того, той мав повну владу над холопом: міг його продати, подарувати, обміняти. Вбивство холопа вважалося злочином, але на практиці суворість закону компенсувалася його невиконанням. У часи царювання Бориса Годунова заборона переходу бойових холопів до іншого пана підтвердили на офіційному рівні.
У Давній Русі княжі дружинники, в разі якихось суперечностей, могли залишити князя, і піти на службу до іншого провідника. Так само й козаки, в мирний час, могли полишати службу, і вільно обирати подальші заняття.
Якщо козакування було справою добровільною, то кількість бойового холопства регламентувалося царською владою. Для землевласника визначався точний мінімум бойових холопів, яких він мав надати на вимогу.
Сам факт формування війська із невільників, свідчить, що військова традиція Московії не мала нічого спільного з традиціями Давньої Русі. Там княжі дружини формувалися із людей вільних – бояр та гриднів. Назва «дружина» свідчить, що в основу бойового загону закладалися дружні взаємини бойових побратимів, а не відносини штибу господар (дворянин) – холоп.
Давньоруські уявлення збереглися і в козацькому війську. Козаки називали свою спільноту «товариством», «братством», «лицарством». За одною із сучасних теорій сама назва «козак» походить від тюркського (кримськотатарського) «Qazaq» – «вільна людина».
 |
| Рєпін І. Запорожці пишуть листа турецькому султану. 1880 - 1891 р. |
Так само і в козацтва існувала система випробувань, пройти які бувало не так уже й легко. Тільки після проходження козацької ініціації, людину приймали до одного з куренів запорозького лицарства, і давали йому нове ім’я – січове прізвисько. На Січі козацька старшина займала посади через участь у виборах, що означало потенційну можливість зростання соціального статусу для кожного козака.
У випадку бойових холопів Московського царства нічого подібного не спостерігається. До помісного війська Московії боярин чи багатий дворянин, набирали людей з лише з двох категорій невільних людей: обєльних (тобто, тих хто з якихось причин втратили особисту свободу раз і назавжди) і старовинних (народжених в рабському стані) холопів.
Приналежність до стану бойових холопів також слугувала своєрідним соціальним ліфтом, що дозволяв піднятися на найвищий рівень холопської ієрархії. Бойові холопи охороняли господаря, здобували перемоги в битвах, захоплювали військову здобич. Зрозуміло, що за таких умов пан мусив рахуватися з інтересами власних вояків. Про їх перехід до стану вільних людей, а тим більше дворянства, навіть не йшлося.
Державна політика Івана Грозного спричинила масове зубожіння та розорення дрібних поміщиків. Аби вижити, вони позичали гроші, в більш багатих та успішних землевласників. Гроші надавалися під розписку, як тоді казали «кабалу».
Середній розмір боргу становив 5 – 6 рублів, «Судебник» 1550 року забороняв надавати служиву кабалу більшу за 15 рублів. Така сума дозволяла закупити бойове спорядження, та вступити на приватну службу до великого землевласника колишнім дворянам та дітям боярським, у якості бойових холопів.
Царський указ 1558 року підтвердив чинність усіх дворянських кабал для всіх осіб старших за 15 років, які не перебували на царській службі. На відміну від бойових холопів з челяді боярина, кабальні, в разі погашення боргу, могли повернутися до дворянського стану.
Таким чином, бойове холопство становило соціальний ліфт, який діяв або в межах холопського стану (для обельних та старовинних холопів), або принижував соціальний статус (для дворян та дітей боярських).
Певним чином традиція кабального вояцтва збереглася на Московщині до нашого часу – чимало підданих РФ поїхало воювати на Донбас проти України, аби розплатитися за отримані кредити.
Бойовий холоп Московії не міг залишити пана. Більше того, той мав повну владу над холопом: міг його продати, подарувати, обміняти. Вбивство холопа вважалося злочином, але на практиці суворість закону компенсувалася його невиконанням. У часи царювання Бориса Годунова заборона переходу бойових холопів до іншого пана підтвердили на офіційному рівні.
У Давній Русі княжі дружинники, в разі якихось суперечностей, могли залишити князя, і піти на службу до іншого провідника. Так само й козаки, в мирний час, могли полишати службу, і вільно обирати подальші заняття.
 |
| Бойові холопи. Фрагмент ілюстрації до книги Сигізмунда Герберштейна. 1556 р. |
«Уложение о службе» 1555 – 1556 років, зобов’язувало усіх землевласників виставляти «вотчин и с поместья уложеную службу учини же: со ста четвертей добрые угожей земли человек на коне и в доспехе полном, а в далной поход о дву конь». Борис Годунов додав до цієї норми вимогу додатково виставляти ще одного пішого ратника.
Кіннотник отримував невеличку земельну власність та річне жалування в 5 – 6 рублів. На пішого ратника царська скарбниця видавала 1 – 2 рублі на рік, решту мав покривати власник помісного війська.
З плином часу, бойові холопи отримували від землевласників, яким служили, або від царя, невеличкі земельні наділи – «поместья» (маєтки), для самостійної обробки. Маєтки надавалися особисто за службу, і не передавалися у спадщину, аж до 1714 року.
Таким чином, з часом, бойове кабальне холопство все ж давало змогу повертатися до дворянського стану. Утім, за твердженням історика Н. Носова, влада поділяла поміщиків за походженням: нащадків бойових холопів заносили до Поганої книги, а спадкових – до Оксамитної («Бархатной»). І так тривало до часів Петра І.
Отже, статус людини в Московії визначався походженням, та інколи царською милістю. Бойові холопи, сукупна кількість яких у 16 столітті дорівнювали загальній кількості всіх інших служивих людей, не мали перспектив потрапити до провідних верств Московії.
Зовсім іншу ситуацію спостерігаємо в українського козацтва. Усю козацьку старшину обирали на посади. Процес виборів дуже нагадує вічову традицію Давньої Русі-України. Після процедури голосування, де перемагав той, за кого прихильники здіймали більше галасу, кандидата на посаду виводили з куреня.
На його адресу вигукували лайки та погрози, вимащували грязюкою, потім пропонували посаду. Після того, як кандидат двічі відмовлявся, його урочисто призначали на посаді старшини, та надавали відповідні регалії: булаву, печатку, пірнач, чорнильницю, тощо.
Коли термін дії повноважень спливав, старшина добровільно складала символи влади, і відбувалися нові вибори.
Знов ми бачимо докорінну відмінність українців від московитів. Після здобуття незалежності, в Україні відбуваються вільні вибори, результати яких часто неможливо передбачити. Натомість на Московщині влада призначає сама себе, для вигляду влаштовуючи показуху, яку лише умовно можна назвати виборами. Так було в СССР, так є в РФ, а Московське царство та Російська імперія взагалі обходилися без виборів.
Підсумуємо. Навіть поверхневе порівняння організації війська в України та на Московії у 16 – 17 століттях, демонструє зовсім різні культурні традиції, які спростовують міф московської історії про«адіннарот» «триединый русский народ».
2. Панеях В. М. Холопство в XVI — начале XVII века. — Л., 1975.
3. Скрынников Р. Г. Россия накануне Смутного времени. — М., 1981.
4. Скрынников Р. Г. Россия после опричнины. — Л., 1975.
5. Скрынников Р.Г. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII века — Л.: Издательство Ленинградского государственного университета, 1985.
6. Хэлли, Р. Холопство в России, 1450–1725 — М.: Academia, 1998.
Кіннотник отримував невеличку земельну власність та річне жалування в 5 – 6 рублів. На пішого ратника царська скарбниця видавала 1 – 2 рублі на рік, решту мав покривати власник помісного війська.
З плином часу, бойові холопи отримували від землевласників, яким служили, або від царя, невеличкі земельні наділи – «поместья» (маєтки), для самостійної обробки. Маєтки надавалися особисто за службу, і не передавалися у спадщину, аж до 1714 року.
Таким чином, з часом, бойове кабальне холопство все ж давало змогу повертатися до дворянського стану. Утім, за твердженням історика Н. Носова, влада поділяла поміщиків за походженням: нащадків бойових холопів заносили до Поганої книги, а спадкових – до Оксамитної («Бархатной»). І так тривало до часів Петра І.
Отже, статус людини в Московії визначався походженням, та інколи царською милістю. Бойові холопи, сукупна кількість яких у 16 столітті дорівнювали загальній кількості всіх інших служивих людей, не мали перспектив потрапити до провідних верств Московії.
Зовсім іншу ситуацію спостерігаємо в українського козацтва. Усю козацьку старшину обирали на посади. Процес виборів дуже нагадує вічову традицію Давньої Русі-України. Після процедури голосування, де перемагав той, за кого прихильники здіймали більше галасу, кандидата на посаду виводили з куреня.
На його адресу вигукували лайки та погрози, вимащували грязюкою, потім пропонували посаду. Після того, як кандидат двічі відмовлявся, його урочисто призначали на посаді старшини, та надавали відповідні регалії: булаву, печатку, пірнач, чорнильницю, тощо.
 |
| Овечкін М. Військова рада на Січі. 2008 р. |
Знов ми бачимо докорінну відмінність українців від московитів. Після здобуття незалежності, в Україні відбуваються вільні вибори, результати яких часто неможливо передбачити. Натомість на Московщині влада призначає сама себе, для вигляду влаштовуючи показуху, яку лише умовно можна назвати виборами. Так було в СССР, так є в РФ, а Московське царство та Російська імперія взагалі обходилися без виборів.
Підсумуємо. Навіть поверхневе порівняння організації війська в України та на Московії у 16 – 17 століттях, демонструє зовсім різні культурні традиції, які спростовують міф московської історії про
Використана література:
1. Носов Н. Е. Становление сословно-представительных учреждений в России. — Л., 1969.2. Панеях В. М. Холопство в XVI — начале XVII века. — Л., 1975.
3. Скрынников Р. Г. Россия накануне Смутного времени. — М., 1981.
4. Скрынников Р. Г. Россия после опричнины. — Л., 1975.
5. Скрынников Р.Г. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII века — Л.: Издательство Ленинградского государственного университета, 1985.
6. Хэлли, Р. Холопство в России, 1450–1725 — М.: Academia, 1998.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
незнаю-незнаю... з приводу терміну "козак" - гугл-перекладач заперечує, що татарською "козак" означає "вільна людина"...
ВідповістиВидалитидякую
ВідповістиВидалити