субота, 14 грудня 2019 р.

Іван Грозний – «нащадок» Чингісхана і Августа


Іван Грозний – «нащадок» Чингісхана і Августа

 
Парсуна царя Івана IV Грозного. Початок XVII ст.
  Історія Московщини від самого початку становила суміш вигадок, на які нагромаджувалася нова облуда. Це помічає кожен інтелектуально чесний дослідник, серед яких, зрідка, трапляються і московські історики.
  Пропонуємо Вашій увазі стислий переказ розвідки кандидата історичних наук РФ Сергія Чернишова, надрукованій в збірці «Золотоордынское обозрение» за 2019 рік, під назвою «Иван Грозный – потомок Чингиз-хана или Августа: легитимизация верховной власти московского царства в коммуникационных практиках XV–XVI вв». Її легко знайти в Інтернеті. Чернишов посилається на праці інших московських істориків, частина цих посилань відтворена в тексті.
  В XVI столітті намагання Московії підкорити землі Поволжя та Західного Сибіру, що входили колись до складу Золотої Орди, потребували обґрунтування законності прав Москви на володіння цими територіями. Завдання виявилося складним, оскільки московський цар зазіхав на землі Чингізидів, отже він «не мог получить доступ в ханскому трону, поскольку в тюрко-монгольской государственной традиции того времени легитимный правитель Юрта должен был происходить только из рода Чингисхана». (Трепавлов В. В. История и историческое время в представлениях позднесредневековых кочевников Евразии // Древнейшие государства Восточной Европы: 2001 год: историческая память и формы ее воплощения. М,: Вост. Лит. 2003. - С. 202).
Орлов-Петров. Присяга на княжіння. 1912 р.
  Оскільки Московське царство лише один з уламків Золотої Орди, то «ничего неожиданного предложить сибирским аборигенам не могло» [Шерстова Л. И. Тюрки и русские в Южной Сибири: этнополитические процессы и этнокультурная динамика XVII - начала XX века. Новосибирск, 2005. - С. 126]. Тобто міфи Московії на кшталт цивілізаційної місії носіїв «духовных скреп», колишніми золотоординськими співвітчизниками не сприймалися.
  Ситуація вскладнювалася тим, що правителі Московії прагнули розв’язати водночас дві задачі: дистанціюватися від Орди, і довести давню спадкову традицію своєї влади. (Лушников О. В. Влияние ордынского фактора на становление Московского государства: историографический аспект // Средневековые тюрко-татарские государства. 2010. № 2. - С. 84 – 91). Саме з цієї причини князь Василій Васильович ІІ Темний (1425 – 1462) час від часу використовував титул «цар» в офіційних документах, (Горский А. А. Москва и Орда. М.: Наука, 2000. - С. 88), на що мали право тільки «сюзерени московського правителя в Орді» (там же, с. 188).
  У другій половині XVI століття, після того як Москва вирвалася з під ординської кормиги, московські правителі систематично представляли себе на міжнародній арені наступниками ординських ханів. «Первые московские цари, внешне этого особенно не афишируя, на деле ощущали себя правопреемниками монгольских ханов. Уже во время последнего наступления на Казань и Астрахань Иван IV именовал их своей вотчиной». (Шерстова Л. И. Русские и аборигены южной Сибири: евразийская основа этнокультурных контактов // Сибирский плавильный котёл: социально-демографические процессы в Северной Азии XVI - начала XX века. Новосибирск, Сибирский Хронограф, 2004. - С. 65).
  С. А. Чернишов додає, що московська історична література говорила про це давно, і посилається на... українського історика Миколу Костомарова, який ще в 1870 році писав: «старейший князь заменил собой хана со всеми его атрибутами верховного государя и собственника русской земли». (Кром М. М. Рождение государства: Московская Русь XV-XVI веков. М.: Новое литературное обозрение, 2018. - С. 95). Саме з цієї причини, на думку Чернишова, М. В. Моісеєв висловив думку, що анексія Іваном Грозним Казані не що інше, як акт повернення «несправедливо захопленого узурпаторами».
  Інший, американський, дослідник, відзначив: те, що Москва вважала Астраханське, Казанське, Сибірське ханства своїми вотчинами «могло означати лише єдине – вона дивилася на себе як на спадкоємця Золотої Орди». (Пайпс Р. Россия при старом режиме. М., 1993. - С. 105).
  Схожої думки дотримувався історик «євразієць»: «с основанием в 1452 году вассального татарского княжества в Касимове, Москва продемонстрировала, что она принимает на себя роль наследника Золотой Орды». (Вернадский Г. В. Русская история. М.: АГРАФ, 1997. - С. 21). З цією метою Московія пожалувала еліту поневолених нею татарських ханств у дворянський стан. У XVIII столітті, за підрахунками Н. Загоскіна, 156 московських дворянських родів мали татарське або інше східне походження. (Вернадский Г. В. История России. Московское царство. М., Тверь: ЛЕАН/АГРАФ, 1997. - С. 13).
Ф. Плешанов. Цар Іоанн Грозний та ієрей Сильвестр під час великої московської пожежі 24 червня 1547 року. 1855 р.
  Іван Грозний головною політичною метою вважав збирання одвічних московських (тобто ординських) земель. Свідчення цьому знаходимо в Лицьовому літописному зводі Івана Грозного, де розповідається про посольство сибірського князя Єдигера до Москви у 1555 році.
  «О сибирских послах. В том же году в январе пришли послы к царю и великому князю из Сибири от Сибирского князя Едигеря и от всей земли сибирских людей, Тягриул да Панъяды: а поздравляли государя царя и великого князя на царствах, на Казанском и на Астраханском; да били челом государю от князя Едигера и от всей земли, чтобы государь их князя и всю землю Сибирскую взял за себя в своё имя, и со всех сторон от врагов защитил, и дань свою на них возложил, и дорогу своего прислал, которому дань собрать».
  Московський посол у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському Турпеєв отримав царський наказ декларувати: «Сибирская земля поряду с Казанскою землею; и как государь наш взял Казань, и сибирской князь Едигеръ был челом государю нашему со всеми сибирскими людьми, чтобы царь. Сибирскую землю держал за собою». (Акишин М. О. Дьяки Посольского приказа и присоединение Сибири // Российская история. 2015. №3. С. 45 - 57. - С. 47).
  Наразі джерела, в яких Іван Грозний, прямо виводить родовід від Чингісхана не відомі. Натомість наявні приклади опосередкованого впровадження цієї ідеологеми.
  З одного боку стверджувалося, що Чингісхан не мав прямих нащадків по чоловічій лінії. Наприклад Сибірський літопис (Єсиповська група), повідомляє, що Чингісхан заповів владу над Західним Сибіром зятю Тайбузі: «И царь Чингис умер бездетне, только имел единственную дщерь. И по своей смерти приказал все свое имение зятю и дочери». (Маслюженко Д. Н. Сибирская княжеская династия Тайбугидов: истоки формирования и мифологизации генеалогии // Средневековые тюрко-татарские государства. 2010. № 2. - С. 16).

  Таке дивне твердження, крім іншого, мало на меті довести, що хан Кучум не мав жодних підстав володіти Сибіром. (Исхаков Д. М. Сибирский юрт в конце XV века - начале 1560-х гг.: ханство или княжество? // Средневековые тюрко-татарские государства. 2010. №2. - С. 43). Тому всі права на Сибірську землю належали Москві.
  Про що прямим текстом йшлося в інструкції 1585 року московським послам у Швеції. «А нечто спросят про Сибирь, а хотя и не спросять, и имъ в розговорахъ про Сибирь говорити, что на Сибирскомъ царстве цари сидели ихъ рукъ государей нашихъ прежнихъ и дань давали государям нашимъ, а последней Сибирской Кучюмъ царь посаженикъ был на Сибири изъ рукъ государя нашего блаженные памяти великого государя царя и великого князя Ивана Васильевича всеа Русии». (Сборник Императорского Русского Исторического Общества. В 148 т. Т. 129: Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными: Памятники дипломатических сношений Московского государства со Шведским государством: Ч. 1: 1556 - 1586 гг. СПб., 1910. - С. 313). Тобто цар Московії, буцімто, порядкував землями Золотої Орди так, наче був Великим ханом!
П. Геллер. Митрополит перед кончиною Івана IV Грозного посвячує його в схиму. 1866 р. 
  Заяви про бездітність Чингісхана доповнювали твердженнями, що від його походили Глинські, до роду яких належала мати Івана Грозного – Олена. Про це повідомляє «Подлинное родословие Глинских князей». (Полное собрание русских летописей: в 43 т.; под ред. С. Л. Пташицкого, А. А. Шахматова. СПб.: Типография М. А. Александрова, 1907. Т. 17. Западнорусские летописи. - С. 201 – 202).
  Ідеї про належність Грозного до Чингізидів поширювалися серед тюркських народів. Ось що писав ногайський мурза Белек-Пулада б. Хаджи-Мухаммед іншому мурзі Арстлану б. Хаджи-Муххамеду: «в той земле он (Белый царь – С.Чернишов) сказываетца Чингизовым прямым сыном... Брат мой Дервиш царь к Чингизову сыну Белому царю, православному государю и жалостивому государю Белому царю в ноги ево пасти идем».
  Після падіння Казані та Астрахані згаданий ногайський мурза Арстлан пише царю Івану IV: «Великого Чингиз царев прямой род счастливой государь еси... Похошь пожаловати – пожалуешь, а не похошь пожаловати – не пожалуешь». (Трепавлов В. В. История и историческое время в представлениях позднесреденевековых кочевников Евразии // Древнейшие государства Восточной Европы: 2001 год: историческая память и формы ее воплощения. М.: Вост. Лит. 2003. - С. 202 – 203).
  Якщо для братніх народів Золотої Орди цар Іван Грозний проголошувався нащадком і спадкоємцем Чингісхана, то для європейських державців він подавав себе правонаступником імператорів Риму.
  Московський літопис повідомляє, що помираючи князь Василій III, поклав на свого малого сина Івана, майбутнього «Грозного», хрест, і мовив: «благословляемъ же его животворящим крестомъ, которой прислан из Царягорода от царя Констянтина Мономаха великому князю Володимеру Мономаху». (Полное собрание русских летописей: в 43 т. ; отв. ред. М. Н. Тихомиров. М.: Наука, 1965. Т. 29. Летописец начала царства Царя и Великого князя Ивана Васильевича. Александро-Невская летопись. Лебедевская летопись, с. 9).
Василій III благословляє сина перед кончиною. Гравюра XIX ст. 
  У «Степенной книге царского родословия» про те, що Іван Грозний нащадок візантійських імператорів, уже не згадується. Бо він числить свій рід від першого імператора Риму – Октавіана Августа! «Жезлом же прообрази в Руси самодержавное царское скипетроправление, иже начася от Рюрика.. Иже бъ от племени Прусова. Прус же брат бысть единоначальствующаго на земли римскаго кесаря Августа, при нем же бысть неизреченное на земли рождество Господа Бога и Спаса нашего Исуса Христа». (Библиотека литературы Древней Руси/РАН. ИРЛИ; Под ред. Д. С. Лихачева, Л. А. Дмитриева, А. А. Алексеева, Н. В. Понырко. СПб.: Наука, 2003. Т. 12: XVI век. - С. 326).
  Англієць, що перебував на Московії в 1588 – 1589 роках, підтверджує умонастрої царя Московії: «Иван Васильевич, отец теперешнего царя, часто гордился, что предки его не русские, как бы гнушаясь своим происхождением от русской крови». (Флетчер Дж. О государстве русском, или образ правления русского царя (обыкновенно называемого царем московским), с описанием нравов и обычаев жителей этой страны//Россия XVI века. Воспоминания иностранцев. Смоленск: Русис, 2003. - С. 29).
  Подібні претензії Івана Грозного не могли ввести в оману європейських монархів. Король Речі Посполитої Стефан Баторій так відповів царю Івану на його заяви про приналежність до роду Августа: «ты, который кровь свою с ними помешал, которого предки, кобылье молоко, что укануло на чревы татарских шкап лизали». (Трепавлов В. В. «Белый царь». Образ монарха и представления о подданстве у народов России XV-XVIII вв. СПб.: Изд-во Олега Обышко, 2017. - С. 115).
  Як казав класик: «Умом Россию не понять!». Тому на Московії, перший цар нової династії Романових, Михаїл Федорович дотримується усталених уже поглядів у листі 1615 року до короля Франції Людовика XIII. «С древних лет .. на великих и преславных государствах Российского царствия были великие государи прародители наши от рода Августа кесаря, обладающего всею вселенною, от сродича его от великого князя Рюрика и от великого государя великого князя Владимера Святославовича, иже просветлившаго Рускую землю святым крещением». (Виане Б. Путешествие Жана Соважа в Московию в 1586 году. Открытие Арктики французами в XVI веке. М.: Новое литературное обозрение, 2017. - С. 211).
  Зайве казати, що ані народи Золотої Орди, ані країни Європи не вірили в фантастичні генеалогії Івана Грозного. Але це не засмучувало ані царя Івана, ані його наступників на московському престолі. Тому на Москві всі щиро вірили в походження царського роду від Чингісхана і Августа аж до повстання Богдана Хмельницького в Україні.
Московське посольство на чолі з Захаром Сугорським при дворі імператора Максиміліана II. 1576 р.
  Після 1654 року Москва взяла під оруду землі України, які до цього входили в зовсім інше державне об’єднання. Повстання козаків не давало жодних законних прав на володіння цими територіями, що раніше входили до складу Речі Посполитої. Тому, аби легітимізувати захоплення українських земель, на Московії заходилися вигадувати про «Киевскую Русь – общую колыбель восточнославянских народов», «триединый народ», «мыши-братья», «мы же братья» і тому подібні нісенітниці. Але це вже інша історія.




Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

2 коментарі:

  1. В 2021 году в Казани был переведен и напечатан «Умдет ахбар» автор, потомок Мамая, и становится ясным что ни один сын не ушел куда то в Литву!
    "Абдул-Афар Кырымы (историк Крымского ханства XVIII века), например, вообще называет Золотую Орду "Татарстаном", Великим Татарстанским государством",
    Так вот, согласно этой исторической генеалогии, ни один из потомков Мамая никуда не уходили, они остались среди Татар. В крови Ивана Грозного никакой татарской крови не течет! Вот так миф рассыпался! Как и ложь о том что Годунов "полутатарин", и о Суворове, и мн. другие чисто идеологические мифы-сказки, которых сочинили сотни для переформатизации сознания Татар в русское...
    Вы, повторяя эти мифы, служите кремлю, если нет исправьте.
    возникает еще один вопрос, допустим если у этого Грязного была кровь татарская, то он еще более худший? и значит чисто татары-ордынцы еще более худшие? но ведь украинцы часто этим пользуются как и те же русские рашисты.
    (написал Дамир)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Згідно літописів син Мамая Мансур-Кият, після 1380 року осів на Задніпров'ї, де заснував Глинськ (нині село Глинськ Роменського р-ну, Сумської обл.), Полтаву й Глинницю (нині с. Глинське Зіньківського р-ну, Полтавської обл.). Спадкоємцем цих володінь став його син Лекса (Олександр), який, прийняв християнство, разом зі своїм сином Іваном почав служити великому князю литовському Вітовту. Перший, надійно зафіксований джерелами (згадується в 1398 р.) представник роду Глинських – правнук Мамая Іван Олександрович Глинський.
      На Вашу думку, князі Глинські, рід матері Івана Грозного, знали про своє походження в XV столітті гірше, ніж Абдул-Афар Кирими у середині XVIII?
      Наявність предків будь-якої етнічної приналежності не містить нічого осоружного. Стосовно Грозного – це просто факти, які підтверджують походження державності Московії від Золотої Орди, а не Давньої Русі-України.

      Видалити