субота, 8 вересня 2018 р.

Міфи Московії: «Ліберея, або бібліотека Івана Грозного»


Міфи Московії: «Ліберея, або бібліотека Івана Грозного»

 
Приблизно такою московити уявляють бібліотеку Івана Грозного.
На світлині Національна бібліотека Чеської Республіки в історичному комплексі барокових будівель Клентінум у Празі. Його початки сягають ХІ ст. з каплиці св. Клемента. 
«Зри в корень!»
Козьма Прутков
  Уже багато століть на Московщині триває захоплюючий квест під назвою «пошуки бібліотеки Івана Грозного». Ця книгозбірня буцімто містила цілу низку фоліантів найвідоміших авторів стародавнього світу. Більшість цих творів до нашого часу не збереглися, і крім назви ми про них нічого не знаємо.
  Ключ до таємниці місцезнаходження бібліотеки Івана Грозного переховується в її історії.

Свідчення, легенди та пошуки

  Прихильники існування бібліотеки Івана Грозного оповідають таку історію Лібереї (від латинської  liber — «книга»).
  Книги, що складали значну частину бібліотеки, належали останньому імператору Візантії Костянтину ХІ Палеологу. Після загибелі імператора та здобуття Константинополя османами, бібліотеку вдалося врятувати його нащадкам. Вони доправили книги в Рим.
Софія Палеолог. Реконструкція С. Никитіна, 1994 р.
  Бібліотека склала левову частку посагу візантійської царівни Софії Палеолог. Коли Софія вийшла заміж за великого князя московського Івана ІІІ ця бібліотека опинилася в Кремлі. Книг було так багато, що для їх перевезення з Рима до Москви знадобилося 70 возів.
  Софія була вражена наслідками пожежі 1472 року, і для збереження бібліотеки наказала перенести книгосховище до підвалу кремлівської церкви Різдва Богородиці. Завдяки цьому під час пожежі 1473 року книги не постраждали.
  Книги були написані іноземними мовами, тому виникла потреба їх потреба перекладу на «общепонятный язык». З цією метою князь Василь ІІІ (син Івана ІІІ) залучив до перекладу відомого християнського письменника грецького походження Максима Грека. Цю подію було зафіксовано в його життєписі «Сказаніє про преподобного Максима Грека».
  Згодом Ліберею, разом з великокняжим столом. успадкував син Василя ІІІ – Іван ІV Грозний.
 
Цар Московії Іван Грозний та його фаворит Федор Басманов у жіночій сукні
  В часи його царювання цю бібліотеку, замуровану в двох підвалах зі склепіннями, бачив протестантський пастор з Дерпту (сучасний Тарту в Естонії) Йоганн Веттерман. «Ливонська хроніка» Франца Нієнштедта, створена у Х
VІ столітті, повідомляє, що полонений московитами  дерптський пастор був залучений для перекладу книг бібліотеки Івана Грозного.
  Отже сучасники залишили всього два свідчення про існування Лібереї: «Сказаніє про преподобного Максима Грека» та «Ливонська хроніка»  Нієнштедта. З правдивістю цих джерел визначимо трохи згодом, а поки поговоримо про подальшу долю бібліотеки Івана Грозного.
  Вважається, що сліди Лібереї втрачаються після переїзду Івана Грозного до Александрівської слободи. З того часу починаються її розшуки.
  Бібліотеку Івана Грозного шукали в 1600 році канцлер Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтіського Лев Сапега та єзуїт Петро Аркудій, але не знайшли на Москві навіть згадки про неї. Одразу зазначимо, що й подальші пошуковці не знайшли нічого, від слова «зовсім». 1662 року начебто розшукував Ліберею митрополит Газький Паїсій Лигарид. Такі ж наміри приписують хорватському вченому Юрію Крижаничу.
  Само московство почало пошуки бібліотеки Івана Грозного в 1724 році, після ябеди паламаря московської церкви Івана Предтечі Конона Осипова.
  Серед свідчень про Ліберею заслуговує на згадку «список  Дабелова», який виявився серйозним стимулом для подальшого розшуку бібліотеки. Професор Християн Дабелов (1768-1830) спеціалізувався в царині римського та германського права, працював в університетах Геттінгена, Гейдельберга, Дерпта, оприлюднив низку академічних текстів.
  1822 року в статті «Юридичний факультет Дерпта» Дабелов оприлюднив уривок з документа, під умовною назвою «Вказівник невідомої особи», який містив перелік книг з бібліотеки Івана Грозного. Серед іншого стверджувалося, що в бібліотеці було повне зібрання творів давньоримського історика Тита Лівія (до нашого часу дійшло 35 сувоїв із 142), «Історія» Тацита ( збереглося 4 книги з 12), «Історія» Полібія (знаємо лише 5 книг із 40), та багато інших раритетів.
  Дабелов стверджував, що знайшов цей перелік під час розшуків в архівах. Іншому вченому, Фридриху-Вальтеру Клоссіусу (1795-1838), вдалося привернути увагу громадської думки до повідомлення Дабелова.
  Відтоді москвини розпочали досить методичні пошуки, які тривають до нашого часу. Не будемо перелічувати всі численні спроби знайти бібліотеку Івана Грозного, оскільки вони так нічого не знайшли,тому не варто марнувати час на їх опис.
 Останні масштабні намагання знайти Ліберею були в 1997 – 1999 роках. Вони були щедро профінансовані урядом Москви, який очолював мер міста Юрій Лужков. Пошук завершився традиційними нульовими (якщо не брати до уваги витрачені кошти) наслідками.

Факти річ уперта

  Розглянемо правдивість свідоцтв існування Лібереї.

Бібліотека Софії Палеолог

 
Ж.-Д. Бенджамін-Констант. Вступ султана Мехмеда ІІ у Константинополь 29 травня 1453 року. 1876 р.
  Облога Константинополя військом Мехмеда ІІ тривала два місяці – від початку квітня до 29 травня 1453 року. І візантійці, і османи зазнали величезних втрат. Згідно свідоцтва Дуки Візантійського, автора «Візантійської історії» (присвячену останньому періоду існування Східної Римської імперії), султан Мехмед розлючений опором греків, віддав захоплене місто на триденний грабунок своїм воякам. Були захоплені величезні трофеї, в тому числі і багато книг.
  Самі книги завойовники цінували мало – десять книг давньогрецьких авторів чи християнських письменників  коштували одну номісму. Зате обкладинки фоліантів, оздоблених сріблом, золотом та коштовним камінням, користувалася попитом.
  Батько Софії, Фома Палеолог, був молодшим братом останнього візантійського імператора. Він володарював у провінції Морея (півострів Пелопоннес у сучасній Греції), яку залишив 1460 року. З цього часу і до смерті (1465) він разом з родиною жив у Римі, на повному утриманні папського двору.
Фома Палеолог, батько Софії. Фреска Пинтуріккіо, бібліотека Пікколоміні 
  Фома Палеолог привіз до Риму багато майна – на розвантаження його кораблів папська курія виділила 700 дукатів. Що містив цей вантаж не відомо, але малоймовірно, щоб там була імператорська бібліотека. Порятунок книг не був завданням № 1 для Костянтина ХІ. Утім наявність книг з Еллади серед майна Фоми Палеолога виключати не можна.
  З часів утечі з Мореї Фома жив на утриманні Папи Римського. Його нащадки також не могли похизуватися великими статками. Цього не сталося б, якби родина Фоми мала величезну бібліотеку (згідно чуток до 800 фоліантів), бо рукописні книги в ті часи коштували вельми дорого, часто мали коштовне оздоблення. Якщо Фома Палеолог і привіз книги до Риму, швидше за все вони потрапили до бібліотеки Ватикану.
  Софії в часи падіння Константинополя в 1453 було років 12. До Москви вона прибула в 1472. Її подорож згадується в європейських хроніках, і там немає й натяку на численні вози з книгами.  Наречену супроводжували озброєна охорона та католицькі священики на чолі з легатом Антоніо Бонумбре.
  Московські церковники запропонували Бонумбре влаштувати релігійний диспут , та легат відмовився, пославшись на відсутність необхідної літератури. Мабуть серед майна Софії Палеолог, що прибуло до Москви, християнської літератури не було.   Неймовірно, щоб вона привезла тільки світську й язичницьку літературу – такі книги, та ще в якості посагу православної нареченої, були тоді не в тренді. До того ж не існує жодного тогочасного писемного джерела, яке б стверджувало, що візантійська принцеса привезла до Москви бодай одну книгу.
Ф. Бронніков. Зустріч царівни Софії Палеолог псковським посадником та боярами в гирлі Ембаху на Чудському озері. 1883 р.

Максим Грек

  Максим Грек прибув на Московщину 1516 року, на запрошення князя Василя ІІІ. Перекладав він усього одну книгу –  з грецької на московську книжну мову «Толкову Псалтир».  Під час праці він виявив багато помилок та розбіжностей оригіналу з існуючими на той час перекладами Псалтирі. На знак подяки за здійснену працю, а також за його виступи проти церковних «стяжателей», Максим Грек був увязнений у монастирі  як єретик, шпигун та ворохобник.
Максим Грек
  Варто пригадати, що сам Максим, який залишив по собі значну літературну спадщину, жодним словом не згадав кремлівську бібліотеку.
  Коли було написано «Сказаніє про Максима Грека» достеменно не відомо. Деякі дослідники (О. Соболевський, І. Денісов) датують його часом  не раніше сімдесятих років ХVІ століття, тобто років через 15 -20  після смерті преподобного Максима.
  Московський історик Сергій Бєлокуров вважає, що цей агіографічний твір був створений набагато пізніше. У будь-якому разі «Сказаніє» не було свідченням очевидця подій.
  Безперечно московські князі мали бібліотеку. Складалася вона переважно з церковної літератури, і доля більшості цих пергаментних рукописів добре відома.
  Опосередкованим свідченням того, які книги читали московські князі, є листування Івана Грозного з Андрієм Курбським. Московський цар чудово обізнаний з церковною літературою, але не згадує сюжетів з античної. Згідно ж «списку Дабелова» Ліберея мала містити багато книжок античних авторів.

Протестантський пастор Йоганн Веттерман

  На Московщині завжди бракувало людей грамотних, з гарною освітою. Тому московські володарі охоче запрошували освічених іноземців до себе на службу. Приїхати на Московію було легко, а виїхати звідти – важко. Яскравим свідченням цього є доля згадуваного вище Максима Грека.
  Частина іноземців, що служили Кремлю, були бранцями. Під час Ливонської війни, вівся облік усіх полонених  шляхетного походження або тих, хто мав гарну освіту. Пастор Веттерман, в цих списках не згадується. Мабуть автор «Ливонської хроніки» користувався неперевіреною інформацією.
Старовинні фоліанти
  Натомість існує цікаве свідчення єзуїта Петра Аркудія, який прибув до Москви 1600 року, задля пошуку книжкових раритетів. З його звіту до Ватикану, можна довідатися, що на Москві ніхто навіть не чув про бібліотеку Івана Грозного, а московські князі відрізняються своїм невіглаством. Схожі свідчення залишив і Лев Сапега.

Список Дабелова

  19 березня 1893 року, московський історик Ніколай Лихачов, у доповіді в Товаристві любителів давньої писемності, відзначив, що Християн Дабелов чомусь не оприлюднив увесь текст свого списку, до того ж «загубив» десь його оригінал.
 Слід відзначити, що подібних «стародавніх» творів, оригіналів яких ніхто не бачив, було чимало «знайдено» і в ХІХ, і в ХХ століттях. Деякі фальшивки було викрито, автентичність деяких залишилися під величезним сумнівом, а деякі навіть вважають за справжні памятки минулого.
Ніколай Лихачов
  Наступного року Лихачов видав книгу, де докладно проаналізував «список Дабелова». Аналіз виявив, що інформація про більшість творів, згаданих у списку, збігається з даними наукових досліджень, що були оприлюднені в науковій літературі в 1822 - 1826 роках,  і присвячених зазначеним авторам та їх творам. Тобто список Дабелова містив інформацію саме того часу, в який і був оприлюднений. Особливо кумедним Лихачову видалася забудькуватість Дабелова – він згадав купу книжкових назв, але чомусь забув надрукувати ім’я автора переліку.
  Низку критичних зауважень до списку Дабелова зробив історик Сергій Бєлокуров. Так у списку зовсім не згадується якому ж цареві належали ті книжки. До того ж сам список містив назви тільки рідкісних книжок, і зовсім не згадував церковної літератури, що не типово для середньовіччя.  Бєлокуров навіть спробував відшукати оригінал списку Дабелова, і закономірно нічого не знайшов, як і його попередники Клоссіус та Стеллецький.
Сергій Бєлокуров
 Існують й інші дослідження які викривають «каталог» бібліотеки Івана Грозного. Та навіть наведених фактів достатньо, аби визнати список Дабелова фальшивкою.

Висновок

  Усі повідомлення в історичних джерелах про Ліберею – бібліотеку Івана Грозного – сумнівні. З автентичних історичних документів випливає, що книгозбірні Кремля складалися переважно з церковної літератури, і навряд містили тексти згадані у фальшивці створеної в ХІХ столітті Християном Дабеловим.
  Численні експедиції, що займалися пошуком Лібереї, нічого не знайшли і не могли знайти.  Як казав Конфуцій: «Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає».
  З якою метою було створено вигадку про скарби бібліотеки Івана Грозного? Відповідь проста – з метою потішити національне самолюбство, довести, що Московщина завжди відзначалася «высокодуховными скрепами», і була спадкоємицею Візантійської імперії. Тобто це різновид байки про «Третій Рим», який у наші часи замінюють побрехеньки про Велику Тартарію,Гіперборею та Велику монгольсько-московську імперію.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

1 коментар: