Генетичне навантаження династії Даниловичів (московської гілки Рюриковичів)
 |
| Всеволод Велике Гніздо з синами. Рельєф північного фасаду Дмитрівського собору. М. Володимир, 1194 - 1197 р. |
Другий закон термодинаміки діє і в живій, і в неживій природі: в будь-якій замкненій системі кількість ентропії ніколи не зменшується. Система, чи антисистема, втрачає енергію, структурованість, організованість, розмаїття, і зрештою, вирівнюється до одноманітності.
Внаслідок обмеженого вибору подружжя, така доля спіткала Даниловичів. Більшість їх шлюбів укладалися з представниками колишніх східних володінь Русі-України: Мезецького, Тверського, Серпухівського, Смоленського, Суздальсько-Нижегородського, Ярославського та інших князівств. З 22 подібних шлюбів 19 укладено з нащадками одного спільного предка — Всеволода Велике Гніздо. Мінімум у трьох випадках Даниловичі побралися з чотириюрідними сестрами.
Від союзів осіб зі схожим генотипом народилося 137 дітей, з них 51 не дожили до 16 років. Через вкрай обмежену інформацію точний характер генетичних мутацій виявити важкувато, але деякі данні наводять на роздуми.
Попри гарні, як на той час, харчування, лікування та інші умови існування, ніхто з князів Московських не дожив до 55 років. Люди не обтяжені важкою фізичною працею та шкідливим довкіллям стрімко хиріли, і в більшості випадків після 40 років ставали немічними.
Батько князя Данила Московського, Александр Невський помер у 43 роки, чи то від отрути, чи від хвороби. Його брати не досягли і цієї межі: Федор помер у 13 років, Андрей в 39, Міхаіл в 22, Даніїл в 29, Ярослав у 42, Константин у 24, Василій у 35, Афанасій не прожив і року, Тверський князь з невідомим ім’ям сконав на шістнадцяте літо.
Середня тривалість життя синів Невського виявилася трохи більшою: Андрей Костромський прожив 49 років, Василій Новгородський — 26, Дмитрій Новгородський — 44, Данило Московський — 42.
Незадовго до смерті в удільного князя Данила Александровича Московського відмовили ноги, з’явилися сильні набряки, що свідчить про серцево-судинні захворювання та хворобу нирок. Літописи змальовують його як побожну, мало не аскетичну людину, так що подібні хвороби навряд чи спричинили зловживання алкоголем чи венеричні хвороби.
Схожі захворювання спостерігаються в його правнука — Дмитрія Донського. В останні роки життя Дмитрій став дуже огрядним, страждав на задишку, згодом дошкуляли набряки.
У молодшому віці потерпав від гіпертонії. Залишили згадки сучасників, що в мить психологічного напруження обличчя Донського ставало мало не багряним. Після Куликовської битви його знайшли лежачим під деревом: чи то ховався, чи втратив свідомість. Деякі дослідники припускають можливість інфаркту (2). З семи синів Дмитрія Донського троє не дожили до 13 років, первісток Даніїл помер дев’ятилітнім.
Старший син Дмитрія князь Василій I мав вісім, можливо дев’ять, дітей з них двоє померли немовлятами, третій — п’ятирічним хлопчаком.
Троє з восьми синів князя Василія II, онуків Василія I, не дожили до 6 років. Князь Вологодський Андрей Васильович Менший (Молодий) принаймні до трьох років не міг ходити: літописи згадують, що 1456 року його принесли в храм на руках. Князь Андрей не мав дітей і помер у 29 років.
Джерела XVI століття містять більше інформації про здоров’я та хвороби тогочасних нащадків Данила Московського. Доктор історичних наук РФ Александр Філюшкін відзначає (5), що 25 вересня 1533 року у Великого Московського князя Василія III на стегні, біля паху, з’явилася багряна пухлина, розміром з голівку булавки. Пухлина стрімко збільшувалися, підскочила температура, лікарі нічого не спромоглися вдіяти.
Внаслідок обмеженого вибору подружжя, така доля спіткала Даниловичів. Більшість їх шлюбів укладалися з представниками колишніх східних володінь Русі-України: Мезецького, Тверського, Серпухівського, Смоленського, Суздальсько-Нижегородського, Ярославського та інших князівств. З 22 подібних шлюбів 19 укладено з нащадками одного спільного предка — Всеволода Велике Гніздо. Мінімум у трьох випадках Даниловичі побралися з чотириюрідними сестрами.
Від союзів осіб зі схожим генотипом народилося 137 дітей, з них 51 не дожили до 16 років. Через вкрай обмежену інформацію точний характер генетичних мутацій виявити важкувато, але деякі данні наводять на роздуми.
Попри гарні, як на той час, харчування, лікування та інші умови існування, ніхто з князів Московських не дожив до 55 років. Люди не обтяжені важкою фізичною працею та шкідливим довкіллям стрімко хиріли, і в більшості випадків після 40 років ставали немічними.
Батько князя Данила Московського, Александр Невський помер у 43 роки, чи то від отрути, чи від хвороби. Його брати не досягли і цієї межі: Федор помер у 13 років, Андрей в 39, Міхаіл в 22, Даніїл в 29, Ярослав у 42, Константин у 24, Василій у 35, Афанасій не прожив і року, Тверський князь з невідомим ім’ям сконав на шістнадцяте літо.
 |
| Александр Невський. Посмертне покривало. Початок XVII ст. |
Незадовго до смерті в удільного князя Данила Александровича Московського відмовили ноги, з’явилися сильні набряки, що свідчить про серцево-судинні захворювання та хворобу нирок. Літописи змальовують його як побожну, мало не аскетичну людину, так що подібні хвороби навряд чи спричинили зловживання алкоголем чи венеричні хвороби.
 |
| Князь Данило Александрович Московський. Фреска Благовіщенського собору, Кремль, Москва, 1551 р. |
У молодшому віці потерпав від гіпертонії. Залишили згадки сучасників, що в мить психологічного напруження обличчя Донського ставало мало не багряним. Після Куликовської битви його знайшли лежачим під деревом: чи то ховався, чи втратив свідомість. Деякі дослідники припускають можливість інфаркту (2). З семи синів Дмитрія Донського троє не дожили до 13 років, первісток Даніїл помер дев’ятилітнім.
 |
| Дмитрій Донський |
Троє з восьми синів князя Василія II, онуків Василія I, не дожили до 6 років. Князь Вологодський Андрей Васильович Менший (Молодий) принаймні до трьох років не міг ходити: літописи згадують, що 1456 року його принесли в храм на руках. Князь Андрей не мав дітей і помер у 29 років.
Джерела XVI століття містять більше інформації про здоров’я та хвороби тогочасних нащадків Данила Московського. Доктор історичних наук РФ Александр Філюшкін відзначає (5), що 25 вересня 1533 року у Великого Московського князя Василія III на стегні, біля паху, з’явилася багряна пухлина, розміром з голівку булавки. Пухлина стрімко збільшувалися, підскочила температура, лікарі нічого не спромоглися вдіяти.
 |
| Василій III благословляє сина перед сконанням. Гравюра XIX ст. |
6 листопада набряк прорвало, разом з гноєм вийшов уламок кістки. Хворий помер у лютих стражданнях 3 грудня. Сучасні медики не дісталися згоди, щодо характеру хвороби князя Василія. Дехто вважає, що батько Івана Грозного помер від зараження крові спричиненого періоститом (запаленням окістя) (4). Та швидше за все, смерть сталася через онкологічне захворювання, на що вказує кістяний скалок, який вийшов з рани. Ракові метастази можуть спричиняти сильну деструкцію кісток.
Схожа хвороба могла відправити в потойбіччя сина князя Василія, самопроголошеного московського царя Івана IV. Учені, що досліджували його рештки, відзначили численні нарости-остеофіти на суглобах гребінців клубових кісток тазу та хребта. Подібні утворення виникають внаслідок артрозу, ендокринних порушень чи онкології (3).
Після смерті тіло першого московського царя сильно розперло так, що його не вміщала приготована домовина. Згадаємо, що сильні набряки супроводжували агонію засновника династії Данила Московського та Дмитрія Донського.
Інший син Василія III, Юрій, народився глухонімим, що спричинило серйозну затримку розвитку, і через відсутність відповідного дефектологічного навчання і виховання, — розумову відсталість.
Василій III та Іван IV мали потяг до гомосексуальним контактів.
Психічні проблеми Івана Грозного фактично загальновідомі: симптоми параної, манії переслідування та ознаки вродженої недоумкуватості. В останні роки життя його поведінка викликала острах в оточення, цар виявив дивакуватий нахил до спілкування з юродивими (1).
Старшого сина Івана IV, царя Федора сучасники вважали розумово слабким. Останній представник династії царевич Дмитрій страждав від епілепсії, в припадку якої, можливо, зарізався.
Отак, потроху, шлюби між родичами накопичували генетичне навантаження в московської гілки Рюриковичів. З часом, до серцево-судинних та ниркових захворювань додалися хвороби суглобів і кісток, схильність до онкології. У останніх представників династії виникли психічні та мозкові розлади, що зрештою, поклало край дому Даниловичів.
Їм на заміну прийшли Романови, через родинний зв’язок першого царя династії Михаіла Федоровича з Анастасією Захар’їною-Юр’євою, першою дружиною Івана Грозного. Цар Міхаіл — син рідного брата Анастасії Нікіти. Історія зі шлюбами в ізольованій популяції повторилася: Романови впевнено крокували до згасання, аж поки цар Павел, син уродженої німецької принцеси Єкатерини II, та, можливо, графа Салтикова, не побрався з німкенею. Але це вже зовсім інша історія: генетичного вантажу Романових.
3. Непомнящий Н. 100 великих загадок русской истории. Москва, 2006.
4. Уорнс Д. Русские цари. Хроника. От Ивана Великого до Николая II. Терра-Спорт. 2001. — С. 29.
5. Филюшкин А. Василий III. Москва, 2010.
Схожа хвороба могла відправити в потойбіччя сина князя Василія, самопроголошеного московського царя Івана IV. Учені, що досліджували його рештки, відзначили численні нарости-остеофіти на суглобах гребінців клубових кісток тазу та хребта. Подібні утворення виникають внаслідок артрозу, ендокринних порушень чи онкології (3).
Після смерті тіло першого московського царя сильно розперло так, що його не вміщала приготована домовина. Згадаємо, що сильні набряки супроводжували агонію засновника династії Данила Московського та Дмитрія Донського.
Інший син Василія III, Юрій, народився глухонімим, що спричинило серйозну затримку розвитку, і через відсутність відповідного дефектологічного навчання і виховання, — розумову відсталість.
Василій III та Іван IV мали потяг до гомосексуальним контактів.
Психічні проблеми Івана Грозного фактично загальновідомі: симптоми параної, манії переслідування та ознаки вродженої недоумкуватості. В останні роки життя його поведінка викликала острах в оточення, цар виявив дивакуватий нахил до спілкування з юродивими (1).
 |
| Парсуна царя Івана IV. Початок XVII ст. |
Отак, потроху, шлюби між родичами накопичували генетичне навантаження в московської гілки Рюриковичів. З часом, до серцево-судинних та ниркових захворювань додалися хвороби суглобів і кісток, схильність до онкології. У останніх представників династії виникли психічні та мозкові розлади, що зрештою, поклало край дому Даниловичів.
Їм на заміну прийшли Романови, через родинний зв’язок першого царя династії Михаіла Федоровича з Анастасією Захар’їною-Юр’євою, першою дружиною Івана Грозного. Цар Міхаіл — син рідного брата Анастасії Нікіти. Історія зі шлюбами в ізольованій популяції повторилася: Романови впевнено крокували до згасання, аж поки цар Павел, син уродженої німецької принцеси Єкатерини II, та, можливо, графа Салтикова, не побрався з німкенею. Але це вже зовсім інша історія: генетичного вантажу Романових.
Використана література
1. Ковалевский П. Иван Грозный и его душевное состояние. Психиатрические эскизы из истории. Москва, 2021.
2. Курганов В. Рюриковичи. Исторические портреты. Москва, 2011.3. Непомнящий Н. 100 великих загадок русской истории. Москва, 2006.
4. Уорнс Д. Русские цари. Хроника. От Ивана Великого до Николая II. Терра-Спорт. 2001. — С. 29.
5. Филюшкин А. Василий III. Москва, 2010.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар