Снігуронька – гостя із загробного світу

 

Сандерс Р. Батько Мороз, мати Весна

  У СССР Снегурочка (Снігуронька) – один з провідних персонажів пов’язаних з комуністичними обрядами святкування Нового року. Панівний режим подавав Снігурку як образ, що сягає джерелами в традиційну давньослов’янську релігію.
  Кумедність ситуації в тому, що Снігуронька не має жодного стосунку до новорічних святкувань, і тісно пов’язана з традиційними віруваннями фіно-угорських народів, насамперед з поховальними обрядами.

Казка «Снегурочка» і поховальні обряди фіно-угрів

  Елементи фіно-угорських поховальних обрядів зафіксовані у казці практично відкритим текстом, якщо врахувати трансформацію, яку зазнає ритуал віддзеркалений у чарівній казці.
  На початку казки повідомляється, що чоловік і жінка похилого віку не мали дітей, і тому одного зимового дня, коли на дворі випало достатньо снігу, вирішили зліпити собі онучку.

Виготовлення Снігурки. Ілюстрація до казки "Снегурочка"

  У вічі кидається невідповідність – сімейна пара мала б зробити собі не онучку, а доньку. Протиріччя дає ключ до розв’язання.
  У деяких фіно-угорських народів (хантів, мансі, обських угрів) існував звичай після смерті людини виготовляти ляльку, яка вважалася прихистком для душі померлого. Ляльку називали по-різному: іттарма (синські і куноватські ханти), ітерма чи мохар (сосвинські мансі), сонгет (нижньообські ханти).
  Лялька залишалася поруч із живими родичами: після смерті чоловіків протягом п'яти років, і чотирьох – жінок. Увесь цей час, з лялькою поводилися як із живою людиною: годували, вкладали спати, садовили на улюблене місце покійного, тощо.
  Коли минав визначений термін, іттарму клали в спеціально приготовану скриньку й ховали. Носіїв душ найбільш шанованих родичів залишали в оселях, більшість же закопували в землю. У будь-якому разі, ці вмістилища душ предків, вважалися оберегами, які захищали кревняків.
  Важливий момент – іттарму завжди виготовляли родичі, але в жодному разі не батьки, діти померлого, чи той з подружжя, хто залишився живим. Ось чому онучку Снігурку в казці виготовляють дідусь і бабуся.
  Пригадаємо, як склалася доля героїні казки. Виготовлена зі снігу фігурка ожила. Вона була повністю білою, від волосся і повік, до кольору шкіри та одягу. Зимою Снігуронька почувалася пречудово, а з настанням весни їй стало кепсько. Тільки холодна погода, особливо град, приносили їй якусь розраду.

Снігуронька радіє граду. Ілюстрація до казки "Снегурочка"

  Так тривало доти, доки вона не пішла з подругами в ліс. Там дівчата почали стрибати через ватру, і запросили Снігурку зробити так само. Вона піддалася на умовляння, і розтанула в польоті над багаттям.
  Звернемо увагу на суцільну білизну Снігуроньки. Вона не альбінос. Оскільки дід з бабою виліпили її подобу (відповідник іттарми) зі снігу, це означає, що події розпочалися взимку.
  У багатьох корінних народів Надволжя, Уралу та Сибіру існував звичай повітряного поховання. Зокрема, подібний поховальний обряд побутував у хантів, мансі, мокша, ітельменів, алтайців, ненців, нгасан, енців, шорців, телеутів, кетів, орочів, бурятів, нівхів, удегейців, тувинців, хакасів, евенів, евенків, киргизів та інших.
  Зупинимося докладніше на поховальному обряді народу мокша, відповідно до їх традиційної релігії мокшень кой. Найбільш ранні поховання називалося уркспря або урля. Померлих загортали в кер (луб), і підвішували на деревині.
  З плином часу покійників почали ховати на калмакужі (лісовому цвинтарі). Для цього зрубали стволи чотирьох близько розташованих дерев, потім на високих пнях робили зруб з дахом, куди клали тіло померлого. На жаль, при завоюванні країни народу мокша, московські православні місіонери знищили вогнем усі калмакужі.
  У часи поки звичай вільно існував, зародилася казка про Снігуроньку. Померлих узимку ховали в калмакужах (фінською kalma – запах тління). Через морози тіла добре зберігалися: добряче промерзали, і вкривалися памороззю. Звідси походить сніжна, точніше – крижана, сутність героїні казки і її суцільно білий колір.
  Подальші події добре зрозумілі: з настанням весни, тіло нагрівалося і починало розкладатися. Прохолодні дні та непогода з градом, дещо уповільнювали цей процес, який у казці називають «сумом» Снігурки.
  Кульмінація казки – перетворення Снігуроньки на водяний пар, під час польоту над багаттям. Може здатися, що її зникнення пов’язане з днем літнього сонцестояння, і виконанням дівчиною купальських обрядів.
  Утім, слов’янське свято символізує перемогу сил світла над силами мороку, отже і звитягу життя над смертю. У казці про Снігуроньку все з точністю до навпаки – героїня гине. Значить тлумачення стрибання Снігурки через вогнище не пов’язане зі святкуванням Купала.

Стрибки через багаття. Ілюстрація до казки "Снегурочка"

  У згадуваного вище народу мокша побутував звичай очищатися від лихого впливу, яку несла з собою смерть людини (інфекції, надприродний вплив на живих) за допомогою вогню.

  Після похорону обов’язковим для рідних вважалося торкнутися печі, щоб убезпечити себе від нечистої сили. Родичі померлого під час поминок розпалювали багаття, інколи навіть в оселі, через яке перестрибували всі, хто прийшов вшанувати небіжчика.
  Тому після очищення вогнем, Снігурка остаточно зникла. Точніше зникла її лиха, небезпечна сутність.

Баба Яга

  Традиційно на Московщині, Снігуронька зображується в шубі з розлогим хутряним коміром. Подібний одяг у народів Ідель-Уралу називався… ягою. Саме в такий одяг, на думку московського дослідника, вдягали іттарму. (Иванов А. Хребет России. Очерки об Урале. СПб: 2010).
  «Енциклопедія моди» (Р. Андреєва, СПб.: 1997) повідомляє:
  «Яга – традиционная женская меховая распашная одежда у народов Западной Сибири: шуба, с воротом или без него, подбитая тканью либо легким мехом».
  У словнику Даля бачимо подібне тлумачення:
  «Яга — жен., сиб., оренб. Яргак, ергак (Акад. Слв. Ошибочно ерчак), род охабня шерстью наружу, из жеребячьих шкур или из неблюя, а дорогие яги из гагарьих шеек (Columbus septentrionalis); шуба, тулуп, халатного покрою, в тоб. С откидным воротом».

Васнецов В. Снігуронька, 1889 р.

  Одяг поширений на теренах колишнього Сибірського ханства, виготовлявся з хутра різних тварин, в залежності від місцевості: оленів, песців, собак, видр, кіз чи навіть качок гагар.
  Назва одягу викликає асоціації з бабою Ягою, яка «живе» в світі мертвих. Очевидно, що Снігуронька перетворюється на бабу Ягу в теплу пору року, коли процес тління збільшується на силі.
  Безумовно, баба Яга – персонаж слов’янської міфології, оскільки слова з подібним коренем і значенням наявні майже в усіх слов’ян. Згадаємо українську назву баба Яга; тотожне білоруське Баба-Яга, Ягіня, Юга; польське Jędza, Babojędza; сербське Baba Jaga; чеське і словацьке Ježibaba; словенське Jaga baba; сербське, хорватське, боснійське і македонське Baba Roga.
  Звичайно, на московство, серед яких побутувала казка про Снігуроньку, вплинули традиційні вірування слов’ян. Утім, не варто нехтувати тим, що асимільовані загарбниками фіно-угорські народи, спромоглися зберегти власні звичаї та уявлення.
  Деякі дослідники, вважають, що етимологія імені Яга походить від фінського äkä – гнів (Етимологічний словник української мови : у 7 т., К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — С. 568). Або від назви народом комі лісу – «яг». Остання назва тлумачить Ягу, як лісову жінку, і видається точнішою, зважаючи на опис і розташування її оселі в казках.

Василина. Мара

  З огляду на звичай фіно-угорських, та інших сибірських народів, ховати померлих в лісових «хатинках» на стовпах, образ Яги набуває іншого тлумачення в російській культурі.
  Як мешканка «калмакужі» Снігуронька-Яга опиняється на кордоні між світом живих і померлих. Саме тому до неї приходять герої казок, аби отримати поради і вказівки як потрапити і поводитися в потойбічному світі.
  Вважається, що хатинка баби Яги мала «курні» ніжки – тобто опалені вогнем чи окурені димом стовпи, з метою очистити від лихого впливу небіжчика. Таким чином, слово «курні» зовсім не означає «курячі», як це полюбляють тлумачити московські митці.
  Відзначимо, що в слов’ян також побутував звичай спалювати небіжчика в човні, розташованому на стовпах. Як зазначає Г. Шаповалов (Підводні дослідження: Археологія. Історія. Дайвінг. Запоріжжя: Інститут підводних досліджень, 2009. — С. 7 – 12), подібні поховання слов’ян зустрічаються в багатьох регіонах України.
  Звернімо увагу: слов’яни ховали небіжчиків у човнах, а фіно-угри – загорнутими в луб, чи покладеними в дерев’яні зруби. Саме цим нюансом і нехтують московські дослідники.
  Така байдужість до подробиць робить незрозумілим саму постать Снігуроньки, перетворюючи її образ з дуже сумного на одну з головних розважальниць масових святкування Нового року в Совдепі.

Походження сучасного образу «Снегурочки»

  У міфології слов’ян не зафіксовано образу Снігурки. Вперше оповідь про «Снегурочку» адаптував у віршованій формі до українського культурного середовища Борис Грінченко в 1886 році.
  Подібний сюжет можна зустріти в оприлюдненій Михайлом Максимовичем у Москві 1859 року московською мовою казці «Снѣгурка» в книзі «Три сказки и одна побасенка, пересказанныя Михаилом Максимовичем». У казці про Снігурку цього видання відсутній будь-який український колорит.
  Уперше розповідь про Снігуроньку, як персонажа казок московства, видав у 1869 році Александр Афанасьєв у праці «Поэтических воззрениях славян на природу». Казка записана від представників асимільованих Москвою нащадків фіно-угорських народів, і видана Афанасьєвим за образ традиційної релігії давніх слов’ян.
  Це не перша, і не остання, спроба московства, вигадати давньослов’янських богів.
  Натхненний казкою Афанасьєва, в 1874 році письменник Александр Островський, компонує казку про «Снегурочку» — білосніжну дочку Діда Мороза та Весни-Красни, одягнену в ягу, яка загинула під час святкувань на честь Ярила. Утім, витвір Островського залишився непоміченим широким московським загалом.
  У 1882 році Римський-Корсаков написав оперу, за твором Островського, яка мала шалений успіх. Завдяки музичному твору, Снігуронька стала популярним персонажем новорічних свят.
  Після більшовицького перевороту святкування Нового року заборонили в рамках комуністичної «боротьби з релігійними забобонами». Жертвою переслідувань стала й «дочка Діда Мороза й Весни-Красни».
  У 1935 році режим московського комунізму вирішив змінити політику пропаганди войовничого атеїзму. На заміну заборонам, прийшли ідеї витіснення християнської обрядовості новою комуністичною. На святкуваннях Нового року дозволялося присутність Діда Мороза з онукою – Снігуронькою. Звідки взявся такий родовід новорічних персонажів, «Краткий курс истории ВКП(б)» не згадує.
  У 1937 році «дід з онучкою» уперше брали участь у святі ялинки в Домі Союзів СССР. На початках, Снігурку уособлювала дівчинка, лише з плином часу, цей персонаж перетворився на дівчину.

Ожила Снігурка. Ілюстрація до казки "Снегурочка"

  До речі, в часи сталінізму Снігурка обходилася без кокошнику. Лише в 1954 році на Новорічному балу в Кремлі, за рішенням Ідеологічного відділу ЦК КПСС, персонаж з’явився в цьому головному уборі. Мабуть, московські комуністи здійснили це нововведення аби відзначити трьохсоту річницю Переяславської Ради та передачу Криму в Україну.
  У такий побит, московські ідеологи намагалися переконати весь світ, що кокошник фіно-угорського народу меря – невід’ємний атрибут «спільної історичної долі трьох братніх слов’янських народів». Як не дивно, подібна нісенітниця мала успіх, і досі культивується на РФ.

Підсумки

  Образ Снігуроньки походить з фіно-угорської культури, і на початках ніяк не пов’язаний зі святкуванням Нового року.
  Московськими комуністам вдалося поставити все з ніг на голову: Снігурку оголосили «исконно-посконным» персонажем новорічних свят.
  Україна і українці мають залишити Москві московське, і повернутися до власних джерел, святкувати всі свята згідно власних звичаїв. Це одна із суттєвих складових національного відродження.

Nota bene

  Для всіх, хто прагне шукати в статтях цього блогу «образливий чи небезпечний вміст».
  Автор текстів блогу не вважає, що якісь національні культури кращі чи гірші, за інші. Культура будь-якого народу Землі – безцінний скарб, невід’ємна складова світової культурної спадщини.
  Тому просить цензорів з фейсбуків та їм подібних, звернути цензурні зусилля проти тих писак і політиканів, які знищують культурне розмаїття людства, асимілюють поневолені народі, загрожують мирному існуванню світу політикою агресивного імперіалізму та колоніалізму.

Література

1. Иванов А. Хребет России. Очерки об Урале. СПб: 2010.
2. Сердитый Г. Финно-угры, Москва, Баба-Яга и «домики мертвых». М.: 2007.
3. Усачев А. Большая книга Бабы Яги. М.: ,2008.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!