Князь Олександр Невський – людина-фейк

 

Пантюхін Ю. Олександр Невський. 2003 р.

  Князь Олександр Ярославович отримав прізвисько «Невський» за перемогу над шведським військом на річці Нева. Так це було, чи ні можна з’ясувати звернувшись до джерел.

Невська битва

  Розвідку стосовно будь-якої історичної події варто починати з вивчення першоджерел, які про цю подію розповідають. Якщо наявні схожі свідчення хоча б двох незалежних одне від одного джерел, можна вважати, що подія мала місце.
  І вже на початковому етапі аналізу виявляється, що про вікопомну битву, в якій молодий князь Олександр зупинив католицький Drang nach Osten, оповідає всього єдине джерело – Перший Новгородський літопис.
  Після смерті Невського, створили його «Житіє», яке дублює літопис з додаванням незначних деталей. Одна з деталей дуже точно віддзеркалює перебіг битви. Згідно «Повісті о житії Олександра Невського» більшість шведів загинуло на іншому березі Іжори, куди військо князя Олександра не змогло пройти. Там шведів побили... янголи божі. Ось вона – життєдайна сила «духовных скреп»!

Ківшенко А. Бій Олександра Невського з ярлом Біргером

  Шведські літописи взагалі про таку битву нічого не відають. Більше того, виявляється, що «розбитий» князем Олександром ярл Біргер, став ярлом у 1248 році, тобто набагато пізніше від дня Невської битви 15 липня 1240 року. У часи Невської битви історичні джерела ярлом Швеції вважають Ульфасі – двоюрідного брата Біргера Магнуссона. Отже кого і коли переміг Олександр Невський, лишається загадкою. Мабуть більшою, ніж загадка бібліотеки Івана Грозного.
  Заради справедливості варто відзначити, що сутички шведів та новгородців вважалися тоді справою мало не буденною. Так що не виключено, що якась сутичка шведів та новгородців, яких очолював князь Олександр, таки відбулася, але вона не мала якогось вирішального значення для долі двох країн.

Чоріков Б. Перемога Олександра Невського над шведами.

  У наш час уявлення про ті події створюються на підставі творів мистецтва, насамперед картин та кінематографу. На московських картинах часто-густо можна спостерігати шведів в обладунках пізнього середньовіччя.
  У сучасних московських фантазіях на історичні теми, відомих як фільм «Александр. Невская битва», можна побачити шведів у лівонських шоломах, які практично не відрізняють від німців із фільму Ейзенштейна «Александр Невский». Подібні обладунки кіношних шведів не відповідають історичній реальності.

Статуя Бірґер-ярла в Ріддархолмшторзі. 2011 р.

  Насправді шведські вояки мали гостроверхі шоломи, кольчуги, червоні плащі, трикутні щити. Тобто вдягалися так, як у наш час зображують дружинників княжої Русі-України. Саме в таких обладунках ми бачимо на пам’ятнику ярла Біргера Магнуссона.

Вигадане прізвисько князя

  Згідно Першого Новгородського літопису, створеного наприкінці XIII століття, 15 липня 1240 року, на лівому березі сучасної річки Неви, біля гирла річки Іжори, військо новгородського князя Олександра Ярославовича розбили загін шведів на чолі з ярлом Біргером. Саме за цю звитягу, князь Олександр, буцімто, отримав прізвисько Невський.
  Ось тут виникає запитання. Як зазначає Рувим Нежиховський у книзі «Река Нева» (Ленинград: Гидрометеоиздат, 1973), у середині XIII століття, озеро Ладога і річка Нева мали одну й ту саму назву. Скандинавська назва озера й річки Ладоги — Альдейг’я (Aldeigja), міста Стара Ладога – Альдейг’юборг (Aldeigjuborg). Таку назву річки й озера можна зустріти в шведських документах і пізніше, наприклад в 1269 році.
  Побутувала й інша спільна назва річки та озера – Нева (від фін. neva — болото), звідки походить і шведська назва Ню (ny). У новгородських документах зазвичай використовували шведську назву річки та озера.
  Уперше назва річки «Нева» з’являється саме в «Житії Олександра Невського». Вважається, що твір написаний не раніше 1280-х років книжником Володимирського Богородице-Рождественського монастиря.

Климова Н. Святий і благовірний князь Олександр Невський

  Тобто, якщо житіє Невського уклав очевидець битви, то, за самими оптимістичними оцінками, його вік мав би налічувати не менше шістдесяти років. Враховуючи середню тривалість життя тих часів, а також суттєве погіршення зору з віком (пресбіопію) та ще в умовах поганого освітлення в келії книжника, малоймовірно, що житіє писав очевидець подій.
  Оскільки до виходу «Житія» в новгородських документах не вживалася назва річки «Нева», логічно припустити, що автор твору використав ту назву, яка побутувала в часи написання твору. Те, що в 1240 році річка називалася Альдег’я, або похідними від цього слова: Алдеа, Алдаген, Алдеск, Альдога, книжник не знав.
  Отже, за життя князь Олександр Ярославович не міг отримати титул «Невський», бо така назва не побутувала в документах його підданих. Якби битва являла собою щось більш значуще, ніж невеличка сутичка, він би отримав прізвисько на кшталт Альдозький або Альдегейський.

Льодове побоїще

  Інша битва, за яку князь Олександр отримав звання «великого полководця» – Льодове побоїще на Чудському озері. Московські історики стверджують, що там поклали край агресії хрестоносців проти Русі. Ця битва висвітлюється джерелами обох сторін конфлікту. Завдяки їм, можна з’ясувати, що агресором в тій битві виявився саме Олександр Невський.
  У 1242 році, він разом з молодшим братом Андрієм Ярославовичем, здійснив напад на землі Ордену мечоносців. Спочатку захопили Псков.
  Усупереч уславленому фільму Ейзенштейна, Олександр не звільняв Псков, а загарбав його. Справа в тім, що через постійні напади Новгороду на землі Ордену страждав... Псков. У відповідь на рейди новгородців мечоносці завдавали удару по псковських землях.
  Тому псковичі, в прагненні уникнути дошкульних ударів тевтонських лицарів та отримати більшу незалежність від Новгорода, звернулися до Ордену з проханням про захист. Мечоносці погодилися, в Пскові розташувалася орденська залога. Псков виявився досить відданим Ордену – 22 вересня 1236 року в битві при Саулі (сучасний Шауляй), литовський князь Міндовг вщент розбив мечоносців, разом з якими загинуло багато псковичів – союзників Ордену.
  Та повернімося в рік 1242. Після захоплення Пскову військо Ярославовичів вирушило в землі Ордену, точніше Дерптського єпископства, де жили племена естів. Саме там відбулася битва на Чудському озері, дійсно значна для свого часу. Утім «пси-лицарі» належали не до Тевтонського Ордену (чи Ордену мечоносців), а до війська єпископа Дерпту (сучасного Тарту).
  Цікава деталь. Лівонська римована хроніка, згадує, що вбиті лицарі падали у траву. Якщо виросла трава (битва відбулася 5 квітня), лишається не зрозумілим, як не розтанула крига в озері, скрізь яку провалилися «мечоносці»?

Присєкін С. Хто з мечем до нас прийде. від меча і загине

  Отже, згідно джерел, агресор не Орден, а князь Олександр Ярославович Невський. Цілком істотно, що ця битва не зупинила просування Ордену на Схід. На заваді Ордену вже давно стояли внутрішні проблеми, вони навіть не прагнули захоплювати землі Господина Великого Новгорода.
  Справжня слава та історична місія князя Олександра Ярославовича зовсім в іншому. У 1243 році батько Олександра Невського – володимирський князь Ярослав Всеволодович отримав від Бату-хана (Батия) ярлик на велике княжіння. Цю подію можна вважати народженням традиції державності майбутньої Московії. Після смерті князя Ярослава (1246 рік) ярлик переходить до його синів, від одного з яких – Олександра, походить весь рід Великих князів та царів московських, які панували над Московією аж до кінця XVІ століття.
  Князь Олександр вірно служив ординським ханам, бо саме на їх милості трималася його влада. За вірну службу він, начебто, отримав військові обладунки прикрашені цитатами з Корану, які дотепер зберігаються в Оружейній палаті Кремля. Але приналежність шолома Олександру Невському викликає сумніви.
  Хоча б тому, що його офіційна назва – «Єрихонська шапка царя Михаїла Федоровича». Тобто, це «шапка» першого царя з династії Романових, якій згідно легенди, наказав зробити її з шолому князя Олександра.

Єрихонська шапка царя Михаїла Федоровича

  Постать князя Олександра Невського – суцільні міфи та вигадки. Бо його нащадки, насамперед Іван Грозний, створили пращуру, чудовий життєпис, а собі – шляхетний родовід. Фантазія і пиха розбуялася настільки, що вони проголосили предка святим.

Мощі святого Олександра Невського

  Князь Олександр помер у 1262 році в дорозі, повертаючись з ханської ставки додому. Літописи повідомляють, що його тіло привезли в монастир Пресвятої Богородиці в місті Володимирі, де й поховали. Згідно традиції, книжник саме цього монастиря написав «Житіє Олександра Невського».

Олександр Невський. Посмертне покривало, початок XVII століття.

  Відповідно до історичних джерел, уперше залишки князя Олександра явили світу дива дивні в часи правління його нащадка – князя Дмітрія Донського, бойові подвиги якого оповиті облудою не менше, аніж у предка.
  Начебто, після «перемоги» князя Дмітрія на Куликовому полі, відбулося перша ексгумація залишків князя Олександра. Попри понад вікове перебування у землі, княжі мощі лишилися «нетленными и благоухающими». Буцімто, митрополит Київський, Руський і Литовський Кипріан з огляду на таке диво, оголосив Олександра Невського «блаженним» з установленням відповідного церковного свята на його честь.
  23 травня 1491 року у Володимирі спалахнула величезна пожежа, внаслідок якої Богородице-Рождественський монастир вигорів ущент. Ранні редакції Воскресенського та Никонівського літописів стверджують, що в тому полум’ї згоріли й мощі блаженного Олександра Невського.
  Але в пізніших редакціях тих самих літописів повідомляється, що мощі дивним чином збереглися, що беззастережно підтверджує їх святість. Очевидно – залишки князя згоріли, а всі інші дії слід кваліфікувати як фальсифікацію.
  Через пару сотень років маніпуляцію з «мощами» поновив цар Петр І. Йому підказали, що згідно «Житія Олександра Невського», цей князь здійснював «подвиги» на берегах річки Неви, де цар побудував нову столицю Московського царства – Санкт-Петербург. У 1710 році за наказом Петра І у місті заклали монастир на честь Олександра Невського.

Москвитін Ф. Перенесення мощів князя Олександра Невського імператором Петром І

  У 1723 році, «мощі» Невського перевезли до Петербургу. Згідно легенди, цар відкрив раку з мощами, поглянув на них, закрив скриньку та викинув ключ від неї в Неву. Але на цьому все не закінчилося. Мощі князя залишили на зимівлю в Шліссельбурзькій фортеці, де знов трапилася пожежа, і дерев’яне помешкання з залишками святого згоріло дощенту.
  Не зважаючи на подібні дрібниці, залишки князя, надійно закриті від сторонніх очей, поховали в новозбудованій Александро-Невській лаврі. Невдовзі, дочка Петра – імператриця Єлизавета, наказала виготовити святому нову раку зі срібла, вагою в півтори тони.

Кочетова О. Вигляд раки з мощами Св. Олександра Невського. Літографія, 1890 р.

  Мощі князя призначили одною з головних святинь Московщини, аж до більшовицького перевороту. Комуністи наказали провести повну ліквідацію всіх святих мощів на підвладній їм території.
  9 травня 1922 року комісія, в складі якої були й судово-медичні експерти, і священики з митрополитом Веніаміном на чолі, зібралися біля раки з мощами Олександра Невського. Всю процедуру ретельно зафіксували на кіноплівку, яку потім показували в усіх кінотеатрах СССР.
  Після чималих зусиль, раку вдалося відкрити, і видалити з неї купу покривал. На дні поховання виявили бузкове атласне сукно, помаранчеву подушку з атласу та невеличку дерев’яну скриньку. У ній містилися 12 невеличких кісток різного кольору: дві неповні великогомілкові кістки, ребро і залишки скроневих кісток та ключиць. Усе це колись належало різним людям.
  Слідство з’ясувало, що влітку 1917 року, Синод, побоюючись вторгнення німців до Петербургу, вирішив евакуювати мощі святого. Вони відкрили поховання і виявили там… голову з воску, залишки кісток зашиті в шовкові мішечки, та «тіло», що являло собою напханий ватою манекен. Поруч лежав документ, який повідомляв, що мощі зібрані «після церковного горіння».
  Православні священики викинули манекен, «голову» перетопили на свічки, а кістки поклали в скриньку, яку й виявили під час ексгумації 1922 року.

Ікона Олександра Невського

  Більшовики поквапилися надати всій історії якнайбільшого розголосу. Срібну раку вивезли до Ермітажу, де вона знаходиться до сьогодні. «Залишки» князя Невського виставили на загальний огляд в Казанському соборі, в помешканні музею історії релігії та й атеїзму.
  У 1989 році «мощі» повернулися в Александро-Невську лавру. Московська церква сподівається на повернення в лавру раки Олександра «Невського». Для посилення духовності «загадочной души» московства.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!