субота, 16 лютого 2019 р.

Петро I – полководець нездара


Петро I – полководець нездара



А. Коцебу. Штурм фортеці Нотебург 11 жовтня 1702 року. 1846 р.
  Петро І подається московською історіографією як видатний полководець, що підвів московську армію на надзвичайну височінь. Та чи відповідає це дійсності? Придивімося уважніше до всіх значних військових відправ, у яких брав участь цар Московії. 

Азов

  Петро І розпочав свою військову біографію зі спроби захопити турецьку фортецю Азов. У 1694 році Османська імперія вела війну зі Священною Римською імперією Германської нації. Цар Московії вирішив скористатися тим, що основні сили османів були задіяні у війні з цісарем.
  Петро І зібрав величезну армію, 
і на початку 1695 року вирушив в похід на Азов. Але так і не спромігся захопити фортецю.
  Наступного року московити вирушили в новій похід на Азов. Проти семитисячної залоги турецької фортеці діяла армія в 75 тисяч вояків та флот з двох великих кораблів, 23 галер, 4 брандерів та 1 300 козацьких чайок та московських барж. На одного турецького вояка приходилося десять московських.
  Московська армія знов продемонструвала повну неспроможність. Якби не козаки, Петро І знов би піймав облизня, замість взяття Азову.
  20 травня 1696 року українські та донські козаки, за власною ініціативою, напали на турецьку флотилію в гирлі Дону. Козаки знищили дві галери та дев’ять дрібніших суден, чим унеможливили османам відновлювати людські та матеріальні ресурси фортеці.
  17 липня півтора тисячний загін українських та донських козаків, самовільно атакував Азов, та захопив два фортечні бастіони. Османи зрозуміли, що фортецю втримати не вдасться, і припинили опір. 

  У другому азовському поході, Петро І виявив свій військовий талант хіба в тому, що не зміг стати на заваді козацькій ініціативі. Після взяття фортеці, Азов став базою московського флоту, який так нічим і не відзначився.
Азовський флот. З книги І. Г. Корба "Щоденник подорожі в Московію". Близько 1700 р.

  Більше 500 різних типів кораблів азовської флотилії не взяли участі в жодній битві. Після Прутської катастрофи, на початку 1712 року, московити вивели три великих корабля та 20 невеличких суден в Черкаськ, а решту знищили, або віддали туркам.

Нарва 

  Після не вдалої війни з Османською імперією Петро заходився формувати коаліцію для війни зі Швецією. Задумка вдалася – проти Швеції виступили Московія, Данія, Саксонія і король Речі Посполитої.
  Петро І розраховував, що вісімнадцятилітній шведський король зав’язне у війні з Данією, і це дозволить Московії посісти панівне становище в Естляндії (Естонії) та Лівонії (Латвії).
  Першою фортецею на шляху Петра виявилася Нарва, із залогою в 1 900 бійців. Московська армія, чисельністю від 35 до 40 тисяч вояків при 195 гарматах виявилася не здатною захопити фортецю штурмом. Розпочалася облога.
  Несподівано для Петра І, молодий Карл ХІІ, король Швеції, швидко розбив та вивів із війни Данію, після чого здійснив стрімкий рейд до Нарви. Попри несприятливу погоду, дев’ять тисяч шведів при 37 гарматах, переправилася морем з Данії до Лівонії (Ревеля), і після виснажливого переходу напали на московський табір.
  19 (30) листопада 1700 року виснажені шведські солдати атакували чисельно переважаючі сили супротивника, і за півгодини оволоділи московським табором. Більшість москвинів навіть не подумала про якийсь опір, і кинулася навтьоки. Тікали так, що міст через Нарву не витримав і завалився. Частина московських вояків потонула в річці.
  В наслідок битви шведи втратили 677 убитих (31 офіцер), 1247 поранених (66 офіцерів). Московства загинуло 8 тисяч (кількість офіцерів не відома), поранених ніхто не лічив. Потрапили в полон 700 московитів (10 генералів, 56 офіцерів). Крім того, московство втратило усі 195 гармат, 210 прапорів, 20 штандартів.
Г. Седерстрем. Перемога при Нарві. 1910 р.

  «Геніальний полководець» Петро І, дременув з під Нарви ще 18 (29) листопада, щойно дізнався про наближення Карла. І це за умов, коли на одного шведського бійця (рахуючи гарнізон Нарви) приходилося чотири вояки армії Петра І, на одну гармату Карла ХІІ було п’ять московських.
  Московські історики твердять, що до поразки спричинилася незавершеність військової реформи та молодість Петра І. Щодо молодості: Карлу тоді було 18 років, а Петру – 28!

Війна в Лівонії

  Після перемоги під Нарвою, Карл ХІІ вирішив не гаяти більше часу на московських боягузів, і зосередив свої зусилля на війні з польським королем та саксонським курфюрстом Августом ІІ Фрідріхом Сильним.
  Петро скористався цією обставиною, та заходився спустошувати Балтію. Величезній армії Московського царства шведи могли протиставити невеличкі військові залоги фортець та такі ж незначні військові корпуси.
  Користуючись перевагою в живій силі та техніці, московити спустошили Лівонію. Армія під командуванням Шереметєва знищила міста Везенберг, Вейсенштейн, Феллін, Обер-Пален, Руїн. Микола Костомаров відзначає, що московити спалювали міста і села вщент, спустошували ниви, нищили худобу, населення забирали в полон, а інколи цілими юрбами палили в сараях. (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. «Эксмо». М., 2006. – С. 646).
  Після захоплення Нарви, в 1704 році, московити влаштували в місті різанину, вбиваючи не тільки вояків залоги, а й дітей та жінок. (Соловьев С. М. Сочинения. Книга VIII. История России с древнейших времен. Тома 15–16. «Мысль». М., 1993. – С. 10).
  Військові злочини над переможеними не були чимось винятковим для московитів. Не менш жахливу різанину влаштували після захоплення резиденції Гетьмана України – Батурина. За різними оцінками армія Меншикова знищила 2 листопада 1708 року від 11 до 15 тисяч українців. Вбивали усіх: дітей, жінок, чоловіків.
  Зруйнували не тільки будинки, а й храми Батурина. Московські царі завжди виставляли себе захисниками православ’я, і тим не менше царські вояки руйнували православні церкви без жодних докорів сумління.
А. Батов. Облога Виборгу в 1710 році

  З військовими злочинами Московії в Фінляндії докладніше можна ознайомитися в статті «Isoviha – «Большое Лихолетье», или «русский мир» в Финляндии 1713 - 1721 годов».

Гродненська ганьба

  В 1705 році московське військо захопило Курляндію (сучасна західна Латвія), і зупинилася на зимові квартири в Гродно. 15 (26) січня 1706 року під мурами Гродно несподівано з’явилося військо Карла ХІІ.
  Московська армія налічувала 30 тисяч піхоти, 6 тисяч кінноти, та ще 5 тисяч союзної саксонської кавалерії, і від 103 до 140 гармат. Шведів офіційно було 24 тисячі, та ще кілька тисяч польських союзників.
  Цар Петро, щойно дізнався про наближення Карла, не гаючись дав драла. 28 січня він уже був у Вільно, тобто тікав зі швидкістю 90 км на день. І це взимку, на конях, що скачуть зі швидкістю близько 10 – 12 кілометрів на годину. За ним дременув Август ІІ – він утік з Гродно в ніч з 17 (28) на 18 (29) січня.
  Решта московитів виявили надзвичайну хоробрість, і залишилися за міцними мурами Гродно. Петро І віддав наказ не вступати в бій, а чекати слушної нагоди.

  Шведи оточили місто, хоча мали набагато менші сили ніж обложені. Москвини відсиджувалися за мурами, і мріяли про втечу, поки шведи гинули від холоду та хвороб.
  Наприкінці березня московське військо перейшло по льоду річку Неман. Шведи не змогли їх переслідувати, оскільки на річці почала скресати крига, що унеможливило переправу.
  Під час облоги москвини втратили більше 8 тисяч вояків, і ще 9 тисяч під час втечі. Накиваючи п’ятами, московство тільки в Немані втопило 100 гармат. Кинуті під час подальшого відступу обози і гармати взагалі ніхто не рахував.

  Шведи втратили під час походу від холоду та хвороб 3 тисячі бійців, у боях під час облоги загинуло не більше сотні.

Полтавська битва

  Цар Петро не жарт перелякався. Зупинити наступ Карла ХІІ у відкритому бою він не наважувався, тому вирішив заморити шведів голодом, тобто застосувати тактику випаленої землі. Тікаючи з Білорусі московська армія забирала з собою всю худобу і харчі, а що не могли забрати – знищували. Те ж саме московські вояки робили в Україні.
  Від жаху Петро І наказав вивезти з Кремля усі скарби, і заходився будувати систему укріплень для захисту Москви.
  До бою під Полтавою Карл ХІІ мусив стати за вкрай несприятливих обставин. Шведська армія майже не мала боєприпасів та харчів. Московству вдалося захопити підготовані Гетьманом України Іваном Мазепою припаси, та заволодіти під Лісною обозами армії Левенгаупта.
  В битві під Лісною на шведське військо (12,5 тисяч осіб, переважно інгерманландських та фінських новобранців) напали 15 тисяч регулярного московського війська, 6 тисяч калмиків та 6 тисяч козаків. Нападникам вдалося захопити шведські обози, і тим ускладнити становище Карла ХІІ.
  Втрати війська Левенгаупта становили 1,5 тисячі бійців, решту він привів до свого короля. Армія Голіцина втратила понад три тисячі загиблих і чотири тисячі поранених. Втрати козаків і калмиків ніхто не лічив.
  На початок битви під Полтавою Карл ХІІ мав 8 200 піхотинців, 7 800 кіннотників, 4 гармати, та кілька тисяч українських козаків. При цьому військо майже не мало пороху і всі надії покладали на холодну зброю – шаблі та багнети.
  Та навіть така, погано озброєна армія, наводила на царя Московії справжній жах. Для захисту від шведських багнетів були побудовані редути, під захистом яких москвини сподівалися розстрілювати шведів з гармат. Армія Петра І нараховувала 37 000 піхоти, 23 000 кінноти, 102 гармати.
  Попри всі несприятливі обставини, шведський король, що напередодні отримав поранення в ногу, вирішив атакувати військо Московії.
П.-Д. Мартенс.  Полтавська битва. 1726 р.

  Об’єднана кіннота шведів та українських козаків відбила атаку калмиків. Шведська піхота розпочала штурм редутів. Перший наступ був зупинений гарматним вогнем. Нащадки вікінгів перегрупували військо, і поновили наступ. Шведи змогли здолати нищівний вогонь ворога та розпочати рукопашний бій.
  І тут сталася фатальна подія, яка визначила весь хід битви. Поранений Карл наказав винести себе на поле бою на носилках. Він хотів надихнути свою армію, загальне командування якою здійснював фельдмаршал Реншільд.
  В носилки короля Швеції влучило гарматне ядро. Шведи вирішили, що Карл загинув. Почалася паніка, що переросла в безладну втечу. Так через низку несприятливих для шведів обставин змінився весь хід Північної війни.
  Цар Петро не керував Полтавською битвою. Загальне командування здійснював Борис Шереметєв. Лівим флангом керував Ренне, правим – Меншиков, артилерією – Брюс.

Прутська авантюра

  Полтавська баталія надала царю Петру відчуття власної невразливості та досконалості як полководця. Після перемоги над Карлом ХІІ, наступний супротивник здавався Петрові зовсім не вартим серйозної уваги.
  Петро І на чолі армії вирушив в похід на Молдову, у володіння Османської імперії. При цьому ніхто навіть не подбав забезпечити військо необхідним запасом харчів. Цар та його оточення розважалися як могли. По дорозі до річки Прут влаштовувалися гучні бенкети, надмірно пиячили, та нехтували заходами елементарної безпеки.
 В наслідок такої стратегії московське військо опинилося в оточенні. Петро просто оскаженів з переляку – він бігав по табору з виряченими очима та піною з рота, вириваючи з куцої неголеної рослинності на обличчі останнє волосся. Від знищення царську армію порятувала нерішучість турецького візира, яку посланці Петра підкріпили значним хабаром.
  Докладнішу інформацію про ті події можна отримати зі статті про Прутську авантюру Петра І.
  Після Прутської поразки цар Петро І був фактично усунений від справ, залишаючись маріонеткою на троні.

Нієншанц

   
Петро І вважається творцем московського флоту. Подивимось, яких перемог йому вдалося досягти у цій царині.
  Першою перемогою над шведським флотом можна вважати битву неподалік від Нієншанцу. 25 квітня 1703 року Шереметєв та Петро І на чолі 25 тисячної армії оточили цю фортецю. Після потужного гарматного обстрілу комендант Нієншанцу здався на умовах вільного виходу шведської залоги з оточення.
  Про цю подію нічого не знали капітани двох шведських кораблів, що йшли на допомогу Нієншанцу. Поблизу Василевського острову все московське військо на човнах атакувало шведів. На одного шведа приходилося близько сотні московських вояків. Нападники вбили усіх, навіть тих хто намагався здатися в полон.

Гангут

 
А. Боголюбов. Битва при Гангуті. 1877 р.
  7 серпня 1714 року відбулася перша велика морська битва, в якій московити здобули перемогу. Шведський флот налічував 1 фрегат, 6 галер та 3 шхерботи, і 941 матросів екіпажів. Була ще одна ескадра з 8 лінкорів та 2 бомбардирських кораблів, але вони не брали участі в битві. Московський флот нараховував близько сотні галер з 15 тисячами моряків.
  Попри значну переваги московського флоту, шведи атакували супротивника, та своїм невеличким флотом заблокували 80 (!) московських галер біля півострову Гангут. Адмірал Апраксін звернувся до Петра І з проханням прислати ще кораблів, аби здолати супротивника.
  На біду для останніх, на морі встановився штиль, що позбавило шведський вітрильний флот здатності маневру. Цим і скористалися московити. Вони підгребли на своїх 99 галерах до нерухомих кораблів шведів і почали розстрілювати їх з гармат.
  Тільки з третьої спроби московити змогли наблизитися до шведських суден, та розпочати рукопашний бій.
  В ході бою, де на одного шведа приходилося 15 москвинів, були потоплені чи захоплені всі 10 шведських кораблів, 361 шведських матросів загинуло, 560 потрапили в полон. Втрати московитів склали 127 вбитих та 342 поранених.

Гренгам

  Рівно через шість років, 7 серпня 1720 року, відбулася битва біля острову Гренгам. Московський флот мав ту саму чисельність, що й при Гангутській битві – 99 галер та скампавей.
  Шведський флот налічував 1 лінкор, 3 галери, 4 фрегати, 3 шхербота, шняву, галіот та бригантину.
  Як зажди, шведи не звернули увагу на величезну військову перевагу московитів. 14 кораблів нащадків вікінгів сміливо пішли в наступ сотню московських галер, і... московити кинулися навтьоки!
А. Фьодоров. Битва при Гренгамі

  Шведи почали переслідування та опинилися на мілині. Для шведських суден з великою осадкою це стало справжньою пасткою – вони не могли маневрувати.
  Натомість московським галерам, з невеликою осадкою, мілина надала всі переваги. Вони атакували шведів, і в ході бою захопили 4 фрегати. Решта шведських суден відступила, їх ніхто не наважився переслідувати.

Перський похід

  Після закінчення Північної війни Петро І вирішив зайнятися південними кордонами своєї держави, що з Московського царства була перейменована на Російську імперію.
  В той час Персія переживала не найкращі часи. У 1722 році перська армія зазнала поразки від афганського хана Махмуда під Ісфаганом, після чого афганці взяли в облогу столицю Ірану. Перський шах звернувся по допомогу до картлійського царя Вахтанга VI.
  Замість допомоги, Вахтанг запропонував Петру І вдарити по Ірану. Картлійський володар обіцяв виставити 40 тисяч війська та збурити проти персів вірмен.
  Петро І вирішив, що обставини для удару по Персії склалися найкращі. 18 липня 1722 року цар на чолі 22 тисяч піхотинців та 6 тисяч матросів рушив на кораблях у Дербент. Туди ж суходолом спрямували кінноту: 9 тисяч регулярного війська, 40 тисяч козаків та калмиків, 30 тисяч татар.
  Вахтанг дотримав слова і рушив на допомогу Петру. До війська картлійського царя долучилося 8 тисяч вірменських бійців. Сили союзників нараховували понад 150 тисяч вояків, і це дало змогу царю Петру... припинити похід і повернутися назад.
  Османська імперія заявила Петру своє невдоволення, і цього виявилося достатньо, аби «відважний» цар Московії припинив похід на Іран.
  У листопаді 1722 року афганці захопили Ісфаган – столицю Персії. В 1723 році нелегку ситуацію Ірану ускладнив конфлікт з Османською імперією. Петро І поквапився скористатися скрутою Персії, і наказав генералу Матюшину атакувати Баку.
  Московська армія і флот почали займати один за одним беззахисні каспійські міста. Перських шах не мав жодної змоги їх захистити. Султан османів також не мав можливості захопити ті міста, тому погодився на те, щоб їх отримали московити.
  За угодою 12 вересня 1723 року, Іран передав Російській імперії міста Мазадаран, Дербент, Гилян, Баку й Астрабад. На захоплених без бою землях цар вирішив поселити вірмен, на знак подяки за надану підтримку.
Невідомий художник 17 ст. Портрет Петра І

Аніка воїн

  Цар Петро І як полководець був справжнім Анікою воїном – тобто міг виявити героїзм лише на значній відстані від небезпеки. В усіх вищезгаданих битвах, Петро попри величезну чисельну та технічну перевагу завжди оборонявся чи тікав. Усі перемоги були отримані завдяки несприятливим для супротивників Петра обставинам та чисельній перевазі московського війська.
  Особливо яскраво невисока боєздатність війська московитів проявилася під час другої облоги Азову. Поки величезна московська армія та флот ловили ґав, невеличкі загони козаків забезпечили поразку турецької залоги фортеці.
  Московство свято дотримує своїх бойових традицій. Протягом усієї подальшої історії Росія перемагала у війнах виключно завдяки величезній чисельній і технічній перевазі, а також дякуючи підтримці сильних союзників.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

1 коментар:

  1. Так, нездара і боягуз! Ці вади Романови пронесли крізь усю історію династії, аж до страти в ніч на 17 липня 1918 року...
    Але ж як сталося так, що витончена дипломатія Речі Посполитої і дипломатія Богдана Хмельницького з тріском програють дєрюжним московитам, чий государ Олексій Михайлович у свою першу поїздку в Європу (аж у Вільно! :) ) велів придбати шкір золочених, аби обліпити дерев'яні стіни свого "тєрєма, даби постєни ясни очі Єво Гасударского Вєлічєства не раздражилі"?!
    Як сталося так, що жодного тактичного успіху українського козацтва, Карла ХІІ, - та всіх, хто намагався завалити цього "колоса на глиняних ногах", - не було розвинуто у стратегічну перемогу?!
    Ми, нарешті, мусимо виявити цьому справжні причини і взяти їх до уваги. Тому що саме українство породило і випестувало Московію як імперію, - і немаємо іншої ради, аніж знищити цю потвору. Ми її породили - нам її і забити!
    Останнім часом я все частіше приходжу до думки, що причиною наших поразок і катастроф є ставлення до заліщан як до людей, тоді як вони ставилися до нас як до здобичі. Ми переможемо московщину, коли поставимося до неї як до шкідників і паразитів на тілі Планети, що потребує ретельної санації...

    ВідповістиВидалити