Московське православ’я – знаряддя колонізації народів Надволжя

 

Хрещення чувашів у XIX столітті

  Від моменту утворення і дотепер православна церква слугувала надійним інструментом московського імперіалізму, спрямованим на зросійщення та колоніальний визиск поневолених народів. 

Православні репресії

   Опір примусовому хрещенню давав поневоленим народам шанс на збереження власного етносу. Щоб змінити їх етнічну ідентичність на імперську, московські імперіалісти супроводжували навернення в православ'я жорстоким примусом, бо чия віра, того і влада..

   До наших часів збереглася грамота видана митрополитом Йоною (Одноушевим) в 1452 році. Документ віддзеркалює перебіг християнізації Вятського краю: православні душпастирі, аби домогтися свого, спалювали людей у зрубах, у «воду пометали», саджали на кіл, морили голодом та застосовували інші тортури до всіх, хто волів дотримувати віри в рідних богів свого народу. Московські місіонери використовували терор без уваги на вік, стать, чи соціальний стан язичників.

  Московський митрополит жодним чином не засуджував каральні заходи православної місії, хіба що відзначив, що подібні дії провокують відповідну реакцію стосовно православних місіонерів і можуть шкодити церкві. (Акты исторические. Т. 1. 1294—1598. СПб: Издание российской Императорской археографической комиссии, 1836 – № 261).
  Після того, як Іван Грозний заходився збирати землі Золотої Орди, і загарбав Казанське ханство, в краї почалася примусова християнізація місцевого населення. В якості аргументів використовували ув’язнення та депортації, конфіскація земель мусульманських мурз, у маєтках яких виявляли православних селян. Утім, разом з батогом використовували «пряник»: заохочувалися шлюби з московськими колоністами, надавали шестирічні податкові пільги новонаверненим селянам.
  У відповідь на примусову християнізацію народи Казанського ханства розпочали запеклу боротьбу з окупантами. Спротив марі (марійців) виявився настільки затятим, що змусив царя Івана IV перекидати війська з фронтів Лівонської війни, що й обумовило крах московської експансії в Балтії. Хоча царату вдалося придушити опір «черемисів», народ марі захистив рідну віру. Дотепер марійці, попри всі зусилля московських попів та чекістсько-більшовицьких агітаторів, лишаються єдиним фіно-угорський народом, що сповідує традиційну релігію.
  Після вторгнення в Сибірське ханство «зеленых человечков» Єрмака, колонізацію, під виглядом християнізації,застосували для хантів (по-московськи: «остяков») та мансі («вогулов»): митрополит Філофей Лещинський заходився руйнувати святині та святилища традиційної релігії цих народів.

Філофей Лещинський

  Звільненням від виплати ясаку, податковими та іншими пільгами, наприклад звільненням від скоєних раніше правопорушень, Філофею вдалося навернути до московського варіанту православ’я близько сорока тисяч осіб.
  Утім, виявилося чимало стійких до московської спокуси фіно-угрів, які навідліг відмовлялися приймати віру загарбників. (П. Буцинский. Крещение остяков и вогулов при Петре I. Харьков, 1893. – С. 71).
  Не менш затятою виявився спротив башкир, який тривав понад два століття: від загарбання Казані Іваном Грозним до московсько-козацької війни під проводом Омеляна Пугачова включно. Розповідь про визвольну боротьбу башкир виведе нас далеко за межі заявленої теми, оскільки вона настільки значна, що потребує цілої низки докладніших розвідок.
  Для зросійщення та християнізації волзьких мусульман московський патріархат створив «Новокрещенскую контору» при свіязькому Богородицькому монастирі , яка діяла з 1738 по 1764 роки. Жорстокі засоби впливу його першого очільника архімандрита Сильвестра: тортури та спустошення господ, збурили місцевий люд настільки, що церковне начальство швидко відкликало свого пахолка, із заміною на Луку Коношевича, який порядкував з 1738 по 1758 роки.

Лука Коношевич

  «Новая метла чисто метет» – стверджує московське прислів’я. Новопризначений очільник Новокрещенської контори заходився не тільки переслідувати мусульман, за допомогою засобів від грабунку їх майна до тортур і ув’язнення включно, але й руйнувати мечеті та будувати на їх місці церкви. З 536 мечетей Казанської губернії лишилося 118.
  Хоча Синод підтримав власного представника, і в наказі від 24 грудня 1750 року проголосив Магомета «самым стыдным лживым пророком», скарги місцевого населення, та їх погрози податися від православного визиску світ за очі, змусили церковників перевести єпископа Луку в український Білгород.
  Татари зберегли переказ, про те, як Конашевич намагався їх усіх зробити «русскими», але скарги мусульман змусили церковне начальство відкликати ієрарха. (Е. Малов. О Новокрещенской конторе. Казань, 1878. – С. 165).
  Його наступник єпископ Димитрій Сєченов виявився ненабагато кращим: у місіонерському завзятті він не тільки паплюжив ісламські цвинтарі, але й руйнував оселі тих, хто не погоджувався на ренегатство. Його сваволя довела багатьох селян до зубожіння.
  Завдяки подібній «проповіді» протягом року йому вдалося навернути до віри христової понад 17 тисяч неофітів. Тому всі скарги тамтешнього населення на утиски православного єпископа та його пахолків, церковне начальство ігнорувало. (Н. Б. Никольский. Распространение христианства среди нижегородских чуваш до 1764 г. — «Живая старина», вып. 1 – 2, 1915. – С. 127).
  Згодом Сєченова перевели до Нижнього Новгорода, де він спромігся навернути до православ’я ще близько 30 тисяч неофітів. Водночас, блюзнірські вчинки Сєченова мало не коштувала йому життя – після наруги над місцевим цвинтарем, його мало не знищили обурені ерзяни.

Димитрій Сєченов

  Мабуть виходячи з євангельської заповіді «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і ржа їсть, і де злодії підкопують ся і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні ржа не їсть, і де злодії не підкопуються і не крадуть. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше». (Мт, 6: 19 – 21), начальство нагородило єпископа Димитрія Сєченова володінням тисячею кріпаків, грошовими преміями та посадою первоприсутнього члену Синоду.( Е. Малов. О Новокрещенской конторе. Казань, 1878. – С. 60).
  Поневоленим татарам та башкирам заборонялося поширювати та навертати інших до ісламу, повернення силоміць охрещеного до мусульманської віри каралося смертю. Під суворою забороною перебувало зведення нових мечетей, і в то же час, московська церква нищила старі. Застосовувався й московський відповідник «драгонад» (dragonnades) Луї XIV – «обжорные команды», тобто постоїв вояків царської армії, які розорювали та чинили різні утиски господарям «нехристам».
  Крім каральних заходів використовувалося й заохочення: податкові пільги, звільнення від солдатських постоїв, тощо. Попри всі зусилля православного духівництва, спротив місцевого населення виявився настільки значним, що московські церковні ієрархи мусили закрити Новокрещенську контору.
  На відміну від збройного опору башкир, татари знищеного Казанського ханства не робили значних військових спроб повернути власну державу, але їх спротив виявився не менш ефективним – вони лишилися вірними ісламу, який перетворився на надійний захист проти всіх спроб зросійщення та асиміляції московитами.
  У новітній історії Татарстан зробив рішучі кроки задля здобуття незалежності, і лише загроза жорстокої московської агресії спричинила тимчасове припинення цих зусиль.
  Через запеклий спротив народів Надволжя та Сибіру, після перемоги над армією Пугачова, царат мусив відмовитися від практики примусової християнізації мусульман, але залишився непримиренним стосовно викорінення народних (язичницьких) релігій фіно-угорських народів.

Народний опір

  Арсенал спротиву поневолених Москвою народів перебував в діапазоні від дозволених царатом скарг на утиски та правопорушення до священного права народу на повстання проти утисків тиранії.
  Чуваші Царевококшайського уїзду спалили оселю попа Георгія Давидова, якого від загибелі врятувало лише втручання московських окупаційних військ. Подібне відбулося у Вятській губернії, де селяни віддухопелили ієромонаха Веніаміна Григор’єва, який залишив мерзенну душу в тілі лише завдяки захисту вояків-окупантів. Ерзяни вкоротили віку проповіднику Алексію Мокеєву, і лише прикрий випадок завадив винести справедливий народний вирок єпископу Димитрію Сєченову. (И. Дубровин. Пугачев и его сообщники. СПб., 1884. – Т. I, с. 50 – 56 ).
  У 1751 році казанські татари поскаржилися на «несносные обиды» митрополита Сильвестра – ув’язнення в кайдани до монастирських буцегарень, разом з усією родиною тих, хто прагнув зберегти віру предків. В’язнів катували голодом та холодом до згоди перейти в московське православне християнство.

Г.-Ф. Паулі. Казанські татари. Джерело: "Этнографическое описание народов России", 1862 р.

  Того ж року губернатор Оренбургу звернувся до царату з проханням заборонити примусову християнізацію, оскільки діяльність православних місіонерів вельми шкодила інтересам імперії. Водночас, на дії московських попів скаржилися уральські підприємці, бо методи проповіді московських місіонерів спонукали підневільних робітників тікати з підприємств.
  Оскільки діяльність московських попів завдавали збитку царській скарбниці, царат відрядив у Казань підполковника Свєчина, який виявив, що місіонери не стільки розповсюджували вірування московського православ’я, як займалися визиском: вимагали від поневоленого населення гроші, дорогоцінне хутро та харчі. Аби домогтися свого, православні душпастирі руйнували обійстя татар, катували їх батогами та запроторювали на каторжну працю в монастирях. (Пугачевщина: сборник документов, M. 1926 – 1931. – Т. II, С. 3 – 5).
  Доповідь Свєчина посприяла ліквідації Нокрещенської контори, прощенню мусульманам податкової заборгованості та деяким іншим полегшенням, що не завадило московським попам надалі стягати з населення гроші та інші цінності. Варто відзначити, що чин православної місії, згідно її звітам, виявився досить плідним: «батогом та пряником» вдалося навернути в православ’я 409 864 осіб. (Е. Малов. О Новокрещенской конторе. Казань, 1878, - С. 203).
  Гноблені народи отримали змогу висловити ставлення до примусової християнізації під час козацької війни під проводом Омеляна Пугачова проти Російської імперії. Згідно офіційних звітів повстанці ліквідували 237 священиків та членів їх родин, спалили 60 церков. («Сборник отделения русского языка и словесности Академии наук», т. XV, СПб: 1876. – С. 14 – 16).
  Боротьба під поводом Пугачова супроводжувалася звільненням поневолених народів від кормиги московських попів. У селі Сретенське, після заволодіння пугачовцями Іжевським заводом, удмуртські повстанці стратили всю парафію, а церкву пограбували. В уральському селі Нохмачі місцевий піп завис на гілляці, а його обійстя обернулося на попіл. Ерзяни Краснослобідського уїзду Тамбовської губернії віддухопелили попа Алексія Васильєва, бо він заважав їм молитися згідно усталених звичаїв. («Исторический вестник», СПб: 1884. – Т. XVIII, с. 131).

Зміна засобів впливу

  Після перемоги Російської імперії у війні з армією Пугачова, царат та православний Синод зробили ставку на мирну проповідь, підсилену адмінресурсом. Для цього послідовно створювалися місіонерські громади в землях поневолених Москвою народів.
  Протягом 1881 – 1894 років різним православним місіям вдалося навернути до християнства 129 тисяч «инородцев». («Обзор деятельности духовного ведомства православного исповедания за время царствования Александра III». СПб., 1894). Водночас обер-прокурор Синоду К. Побєдоносцев відзначив величезні масштаби зречення волзькими татарами нав’язаного християнства.
  Поряд з тим, фіно-угорські народи воліли дотримувати традиційної віри, що спричинило до нових блюзнірських дій православного духівництва Наприклад, у 1901 році в марійському селі Єрикси за наказом сарапульського єпископа поліція зрубала дерева священного гаю.

Сучасний марійський священний гай

  Спочатку місцевим селянам вдалося вигнати блюзнірів, але невдовзі царська адміністрація надіслала каральний загін, який позбавив життя одну людину та поранив ще 25 осіб, і таки знищив гай. (А. И. Бобрищев-Пушкин. Суд и раскольники-сектанты. СПб.: 1902. – С. 106 – 107).
  Після падіння самодержавства московські комуністи намагалися скасувати всі релігії, і насамперед православ’я, як віросповідання, яким опікувався царат. Заміна традиційних релігій на ідеологію комунізму виявилася невдалою, і вже Сталін мусив дозволити діяльність деяких релігійних організацій, під пильним контролем чекістів.
  Невдовзі після падіння Совдепу режим РФ проголосив Московську православну церкву «духовной скрепой» «русского мира». Політика православного зросійщення вийшла на новий рівень, але ця тема, яка заслуговує на окрему розмову.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!