Царство терору Івана Грозного

Павлов П. Московський ранок. Іван Грозний. 1997 р.

Військові злочини московських вояків в Бучі чи селищі Нові Алди не випадковість, а військова традиція. Про це свідчать масові страти в Балкарії чи Гришиному, скоєні набагато раніше. Патякалам, які брешуть, що в усьому винен Путін, варто пригадати, що з подібних злочинів починалася Московія.

Масові страти за наказом першого царя Московії

Сучасні московські «історики» виправдовують правителя самопроголошеного царства Івана Грозного тим, що, мовляв, усі згадки про його злочини походять від іноземців, що перебували на службі в третього правителя Московії. Виникає питання – чому іноземцям не варто йняти віри? Тому, що вони не пройшли вишкіл у мединських, соловйових та інших кисельових?
До того ж, повідомлення іноземців підтверджують власні московські джерела. «Синодик опальных», який за наказом царя розіслали по монастирях в 1581 і 1583 роках, щоб відмолити гріхи самодержця, наводить багато подібних повідомлень.
Наприклад, під час каральної експедиції московитів на Великий Новгород взимку 1569 – 1570 років, у селі Мідному «отделано» (вбито) «с женами и детьми» 190 осіб депортованих зі Пскова, в Торжку – ще 30.

Бетехтін О. Опричнина (Іван Грозний у Великому Новгороді в 1570 році).

Під час спецоперації проти Господина Великого Новгорода царські опричники вирізали, за різними джерелами, від півтори до п’ятнадцяти тисяч осіб. Пригадаємо, що все населення міста не перевищувало 30 тисяч міщан.
Сотні новгородських можновладців втопили у Волхові. За чоловіками з мосту скидали їх дружин, з руками прив’язаними до ніг, та дітей, яких припинали до матерів. Тих, хто випливав на поверхню опричники з човнів гатили баграми та сокирами.
Інші жертви змащували «пожаром» (займистими речовинами), прив’язували до саней, підпалювали і гнали коней учвал. Потім замордованих топили у Волхові.
Решту новгородців депортували на Московію, а на їх місце пригнали московитів. Схожий сценарій з варіаціями, повторювався неодноразово: як під час завоювання Кавказу чи Голодоморів, так і сьогодні – на окупованих РФ територіях України.

Авілов М. Опричник у Новгороді.

Фундатор опричної моделі московської влади винищував супротивників родинами, якщо не родами. Дяка Івана Виродкова стратили разом з трьома синами, дочкою та трьома онуками. На додачу скарали на горло його сестру, трьох братів, їх дружин та дітей.
За наказом Івана IV разом з князем Андреєм Бичковим-Ростовським стратили його матір, дружину та сина з дочкою. Дяка Григорія Шапкіна позбавили життя разом з дружиною та синами, а дяка Івана Булгакова – разом з дружиною і дочкою.
Перший цар Московії прагнув не тільки знищити ворогів, але й позбавити їх надії на порятунок душі під час Страшного суду. Московські бузувіри обирали для цього найхимерніші страти.

Зловтіхи садиста Івана Грозного

Пауль Одерборн – автор першої біографії засновника Московського царства, залишив свідчення про страту відданого царського пса дяка Івана Вісковатого. Після плюндрування Великого Новгороду цар звинуватив свого пахолка в намірі віддати Речі Посполитій Псков, заохоченні султана османів звільнити з під московської кормиги Астраханське та Казанське ханства, а також закликах до кримського хана плюндрувати Московію.

Титульна сторінка першодруку праці Пауля Одерборна про Івана Грозного, 1585 рік.

Як заведено на Московії, жодних вагомих доказів обвинувачі не надали, а користувалися виключно «остротой революционного момента». На початку прилюдної страти Вісковатий намагався звернутися до присутньої масовки, але його колишні колеги не ловили ґав.
Дяка прив’язали до стовпа і за наказом «Великого государя» почали краяти тіло на шматки. Опричник Іван Реутов відкраяв кусень так, що сердешна жертва сконала. «Благочестивый» цар московський так знавіснів через дочасну смерть Вісковатого, що наказав стратити Реутова. Але на все божа воля: опричник не дочекався виконання царського вироку, і помер в ув’язнені від чуми.

Іван Михайлов (Вісковатий) нагадує Івану Грозному про духовну грамоту 1553 року. Лицевий літописний звід, 1568 р.

У 1575 році колишній царський лікар Єлисей Бромелій, за сумісництвом автор численних скарг і наклепів на оточення царя, отримав від жертв симетричну відповідь і сам потрапив у московську буцегарню. Там його піддали тортурам, під час яких він обмовив інших людей, зокрема єпископа Новгородського Леоніда.
За свої витівки Бромелій відбувся багаторічним ув’язненням, чого не можна сказати про Леоніда. Згідно повідомленню Псковського літописця, єпископа «обшили медведно», тобто зашили у ведмежу шкіру, і зацькували собаками. Документальні свідчення тієї доби повідомляють про інші випадки, коли за наказом царя приречених віддавали на харч хижим звірам.
Той, хто вважає, що на цьому садистичні фантазії царя московітів вичерпалися, вельми помиляється. У зв’язку зі згаданою «новгородською справою» цар звинуватив у зраді державного скарбника, після чого дяк Нікіта Фуніков «обварен кипятком и облит холодной водой».

Фуніков присягає царю. Лицевий літописний звід. 1568 р.

Зазвичай московити приковували людину до казану на вогні, щоб жертва не вистрибнула з окропу. У випадку з Фуніковим застосували більш витончений різновид страти: після окропу обливали крижаною водою «пока кожа не сходила чулком».
Інший випадок пригадав Леонід Гайдай у кінокомедії «Иван Васильевич меняет профессию», в якій цар Іван IV Грозний розповів про страту Крякутного: «Я его на бочку с порохом посадил, пущай полетает».

Кадр з фільму Л. Гайдая "Иван Васильевич меняет профессию"

Насправді в «політ» відправили не міфічного літуна, а цілком реального стрілецького голову Нікіту Голохвастова. Він намагався врятуватися від царської люті, сховався в монастирі де прийняв чернечий постриг, але все марно. Цар висловив бажання, аби той швидше дістався неба, і наказав підірвати приреченого на діжці з порохом. Народні перекази стверджують, що така доля спіткала ще кількох ченців, яким цар побажав: «Нехай вони, подібно до янголів, одразу летять на небо».
Згідно свідчень князя Андрія Курбського, після звинувачення князя Міхаіла Воротинського в чаклунстві, цар наказав покласти жертву між двох вогнищ, а потім особисто підсипав жарини під боки катованому, і висмикував йому бороду. Карамзін стверджував, що на цьому страждання Воротинського не скінчилися: його відправили на заслання в Кирило-Білозерський монастир, і по дорозі туди він сконав.
Не цурався цар Іван і традиційних для свого часу страт. Наприклад, на палі загинули князі Міхаіл Темрюкович, Борис Тулупов, Дмитрій Шевирєв. Стати через розстріл чи четвертування взагалі були на Московії явищем звичайним ще довготривалий час.

Замість підсумку

Знайдуться охочі звинуватити в усьому психічний стан Івана Грозного, як зробив це відомий совковий психіатр Андрій Личко в книзі «История глазами психиатра». Згідно діагнозу Личко, з віком підліткова акцентуація переросла в паранояльну психопатію дорослого царя Івана.

Новоскольцев А. Опричники в оселі опального боярина.

Усім охочим звести тривалий період державного терору до психічного розладу московського царя, варто нагадати слова видатного московського письменника Сергія Довлатова, висловленні про чергову реінкарнацію Івана Грозного на московському престолі. «Мы без конца проклинаем товарища Сталина, и, разумеется, за дело. И все же я хочу спросить — кто написал четыре миллиона доносов?». Хто вишикувався в черги, щоб потім лютувати опричником чи чекістом? Хто вчинив масові вбивства в чеченських Самашках? Хто стріляв у цивільне населення української Бучі?

Використана література

1. Граля И. Иван Михайлов Висковатых : Карьера государственного деятеля в России XVI в. — М.,1994.
2. Карамзин Н. М. История Государства Российского. — Т. 9, глава 4.

3. Курбский А.М. История о великом князе Московском. — М.: Изд-во УРАО, 2001.

4. Личко А. История глазами психиатра. — СПБ: 1996.

5. Скрынников Р. Г. Опричный террор. — Л., 1969.

6. Скрынников Р. Г. Царство террора. — СПб., 1992.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!