Сальвадор Альєнде: життя і смерть агента КГБ

 

Сальвадор Альєнде на тлі комуністичної символіки

  В СССР побутувала казочка про народного улюбленця Сальвадора Альєнде, котрий прагнув вивести Чилі на шлях соціалізму і народної демократії, але лихий Піночет став на заваді народному щастю. Насправді, все було з точністю до навпаки: агент КГБ «Лідер» фактично зруйнував країну, і на порятунок нації прийшли військові.

Попередник Сноудена та WikiLeaks

  Ключ до розуміння того, що відбулося в Чилі на початку 70-х років минулого століття, надали події, які відбулися зовсім в іншому місці.
  У 1948 році Комітет інформації, як тоді називалася служба зовнішньої розвідки СССР, прийняла на роботу заступника військового прокурора Харкова Василя Митрохіна. У 1972 році його перевели на працю до архіву Першого головного управління СССР.
  За свідченнями самого Митрохіна, після викриття Хрущовим культу особи Сталіна, він остаточно розчарувався в ідеях комунізму, і зацікавився прихованими справами московського більшовизму: шпигунством, диверсіями та інформаційними війнами КГБ. Використовуючи посаду, Митрохіну вдалося законспектувати шість валіз таємних документів КГБ, які вдалося вивезти на Захід. Копії та конспекти документів він передав британській розвідці МІ-6, яка організувала евакуацію борця з московським комунізмом.

Василь Митрохін

  Слід зауважити, що копіювання паперів у СССР 70 – 80-х років минулого століття становило велику проблему: не існувало ксероксів та цифрових фотоапаратів, фотографування вимагало чималих зусиль задля проявлення та друку світлин. Будь-які спроби друкувати світлини у величезній кількості, чи копіювати документи на «Эре» викликали б підозру московських спецслужб. Тому для Митрохіна лишався єдиний шлях зберегти зміст документів КГБ через їх конспектування.

Обкладинка книги К. Ендрю "Світ прямував за нами: КГБ і боротьба за Третій світ".

  З більшістю матеріалів Митрохіна світ ознайомився завдяки книзі Крістофера Ендрю «The World Was Going Our Way: The KGB and the Battle for the Third World» (Світ прямував за нами: КГБ і боротьба за Третій світ ), яка побачила світ у Нью-Йорку 2005 року.

Кубинські екстремісти

  Згідно автору книги, після смерті Сталіна, його поплічники-спадкоємці вирішили забезпечити собі світове панування, під виглядом «мировой коммунистическоу революции», уникаючи нової світової війни, яка загрожувала перейти в ядерний апокаліпсис.
  Замість цього кремлівська камарилья взяла курс на підривну діяльність в країнах Вільного світу (на московському новоязі: странах капитализма) та створення союзних урядів в країнах Третього світу. Третім світом більшовики називали країни, які не створили розвинену вільну ринкову економіку, але й не долучилися до тоталітарного соціалістичного концтабору.
  Спалах надії в сталінських пахолків виник після захоплення влади на Кубі бойовиками Фіделя Кастро. Новоспечений диктатор Куби здійснив заколот без жодної підтримки СССР, але, аби втримати владу, швидко звернувся до Совдепу по допомогу. У Кремлі оцінили потенціал Кастро та інших екстремістів на кшталт «Свині», як в юнацькі роки за неохайність називали Че Гевару.
  Через три місяці після перевороту Кастро, КГБ надав Кубі кодову назву «Аванпост», і чекістські резиденти в Гавані започаткували плідну співпрацю з новоспеченим диктатором. Пропаганда Совдепу захлиналася від захвату вихваляючи дружній режим. Навіть назву Куба спадкоємці сталінського підбріхувача Щербакова розтлумачили як «Коммунизм У Берегов Америки».

Сальвадор Альєнде та Фідель Кастро

  Успіх на Кубі спонукав Кастро і Гевару до нових амбітних планів – встановити дружні режими в Латинській Америці, і не тільки. Че Гевара загинув під час невдалої спроби захопити владу в Болівії. Кастро виявився більш виваженим, і зосередив увагу на соціалістичній та комуністичній «п’ятій колоні», яка легально діяла в інших країнах Південної Америки.

Агент КГБ «Лідер»

  За кілька років до військового перевороту влаштованого Фіделем Кастро на Кубі, увагу московських спецслужб привернув досить перспективний політик соціаліст у Чилі. У 1952 році співзасновник і Генеральний секретар Соціалістичної партії Чилі, колишній міністр охорони здоров’я в уряді Народного фронту,і за сумісництвом член масонської ложі, Сальвадор Альєнде вирішив балуватися в президенти країни.
  Після запеклої боротьби за владу він полишив Соцпартію в 1948 році, і заснував нову Народну соціалістичну партію, в якій розсварився там з усіма, і через чотири роки знов повернувся до Соціалістичної партії Чилі. Під його дбайливим керівництвом соціалісти пішли на співпрацю з комуністами, і створили спілку – Фронт «Народна дія», яка кілька разів висувала Альєнде на посаду президента країни.
  Невідомо коли Альєнде почав співпрацювати з московськими чекістами. Згідно документам архіву Митрохіна систематичні контакти КГБ з Альєнде почалися в 1961 році, тобто невдовзі після загарбання Куби Фіделем Кастро (початок 1959 року). Розробка Альєнде чекістом «Леонідом» (Святославом Кузнєцовим) завершилася тим, що об’єкт «выразил свое желание конфиденциально сотрудничать и предоставлять любую необходимую помощь, так как он считает себя другом Советского Союза».
  Архів Митрохіна містить відгуки керівництва Компартії Чилі про Альєнде, якому КГБ надало псевдо «Лідер». Соратники по альянсу вважали його пихатим, марнославним нарцисом та бабієм, якому притаманна демагогія, непослідовність, слабкість та схильність потрапляти під чужий вплив. Особливо підкреслювали його симпатії до маоїзму, спадкова приналежність до масонства (дід Альєнде очолював масонську ложу), та буржуазність: колекціонування витворів мистецтва, схильність до гарного вина та дорогих костюмів.

Портрет Сальвадора Альєнде на обкладинці Time 19 жовтня 1970 р.

  Альєнде програв президентські вибори 1952, 1958, 1964 років, але в 1966-му зміг на три роки обійняти посаду президента Сенату Чилі. В 1969 році Фронт «Народна дія» перетворився на «Народну єдність», до якої крім комуністів та соціалістів долучилася Радикальна партія та фракція християнських демократів.
  У Кремлі це розцінили як серйозну заявку Алєнде на перемогу в президентських перегонах 1970 року. Для координації зусиль з Мексики до Чилі прибув старий знайомий кандидата в президенти від лівих сил – Святослав Кузнєцов «Леонід».

На чолі країни

  На відміну від КГБ СССР, спецслужби США оприлюднили свої архіви, що дає змогу порівнювати методи ЦРУ з діями чекістів, як їх висвітлює архів Митрохіна.
  На виборах в Чилі 1970 року праві сили обрали хибну тактику: замість того щоб знайти і виставити сильного єдиного кандидата на противагу Альєнде, гроші виділили на критику «Лідера».
  Натомість Альєнде засипав виборців обіцянками світлого майбутнього в соціалістичному раю. Щоб донести примарні зобов’язання до широких народних мас, ліваки потребували грошей. Ідеї ідеями, але агітатори «Народної єдності» хотіли гарно жити вже тут і зараз, і працювали зовсім не на громадських засадах.
  На той час Компартія Чилі (КПЧ) отримувала найбільше фінансування в усій Південній Америці. У 1969 році до запланованих 400 тисяч доларів КПЧ отримала додатково ще 100 тисяч, які передала Альєнде на виборчу компанію.
  Крім того, Москва надала своєму кандидату в президенти ще 50 тисяч «зелених», і додатково витратила 18 тисяч доларів, щоб переконати одного сенатора не виходити з «Народної єдності» та не виставляти свою кандидатуру на виборах. Згідно архіву Митрохіна КГБ витратив на передвиборчу кампанію Альєнде 420 тисяч $.
  Можливо в наш час, подібний кошторис виглядає мізерним. Але варто пригадати, що тоді СССР отримував валюту лише через продаж корисних копалин, які коштували не дорого.

Політична історія Кремля vs ціна на нафту

  Альєнде переміг на виборах 4 вересня 1970 року з незначною перевагою: 36, 68% (1 070 334 голосів) проти 35,27% (1 031 159) у Хорхе Алессандрі.
  Після інавгурації на посаду президента, Альєнде та його оточення розпочали «реформи», точніше зайнялися улюбленою справою комуністів «отнять и поделить», або на марксистському жаргоні – націоналізацією. У державну власність швидко відійшли найбільші промислові підприємства, залізниці, банки, земельні володіння. Ліваки заходилися будувати соціалізм у Чилі.
  Крім СССР, Альєнде поквапився налагодити дипломатичні взаємини з комуністичним Китаєм та Кубою. Фідель Кастро прибув до Сантьяго з дружнім візитом, і затримався там на місяць.

Кастро та Альєнде

  Біля нового президента Чилі залишався його куратор з КГБ «Леонід» Кузнєцов, щоб «оказывать благотворное влияние на политику правительства Чили». Вони підтримували зв’язок через коханку, і за сумісництвом, секретарку Альєнде Мірію Контрерас Белл, яка проходила в КГБ під агентурним псевдо «Марта».
  Під час першої зустрічі нового президента Чилі з «Леонідом», Альєнде погодився започаткувати реформу силових структур, задля зміцнення взаємного порозуміння між двома країнами.
  Кузнєцов та Альєнде співпрацювали не лише на агентурному рівні. Президент Чилі подарував резиденту КГБ коштовний швейцарський годинник Longines. Натомість, на прохання товариша Сальвадора, «Леонід» поповнив його колекцію витворів мистецтва двома старовинними іконами, за номінальною вартістю 150 рублів.
  У жовтні 1971 року задля «укрепления доверительных отношений» з Москвою, Альєнде отримав 30 тисяч американських доларів. 7 грудня того ж року керівник КГБ СССР Юрій Андропов звернувся до Політбюро ЦК КПСС з пропозицією видати товаришу Сальвадору 60 тисяч доларів, аби той спромігся «вести работу с лидерами политических партий, армейским командованием и парламентариями». За час співпраці з КГБ «Лідер» особисто отримав від контори 420 тисяч доларів «матеріальної підтримки».

Юрій Андропов

  28 червня 1972 року підписаний міжурядовий протокол, згідно якого кредит наданий СССР Чилі ще в 1967 році збільшили майже вдвічі – з 60 до 115 мільйонів доларів. Кремль продовжував утримувати Компартію Чилі, для чого підвищив щорічно виплати з 400 тисяч до 645 тисяч $.
  Соціалістичний курс Альєнде стрімко наближав країну до економічного краху. У 1970 році інфляція в Чилі склала 36,1%, у 1971 — 22%, у 1972 —260,5%, а в 1973 встановила світовий рекорд — 605,1%. Стрімке зростання цін, дефіцит товарів, черги за харчами як у СССР спричиняли народне невдоволення. Країною прокотилася хвиля страйків, акцій спротиву та саботажу.
  9 жовтня 1972 року почався страйк водіїв вантажівок, який просто паралізував ділову активність Чилі. Страйкарів підтримали колеги з США – транспортна профспілка цієї країни надала чилійським водіям грошову допомогу. Застрайкували працівники гірничої промисловості та інших галузей економіки, власники зачиняли крамниці.

  Альєнде створив у країні класичну революційну ситуацію, коли комуністичні верхи не могли керувати країною, а люди праці та бізнесу не хотіли жити в соціалістичному суспільстві. Влада Альєнде, як і будь-який інший соціалістичний режим, могла утриматися лише за умов жорсткої тоталітарної диктатури. Але «Лідер» виявився на це не здатним, що зрозуміли і в Кремлі.
  Намагаючись закрити фінансові дірки, 6 грудня 1972 року Альєнде прибув до Москви з триденним візитом, аби попрохати додаткову позику. Йому відмовили, оскільки, на думку кремлівських дідуганів, він не мав більшовицької твердості характеру. Москва вважала його курс на соціалізм надто повільним та нерішучим, оскільки Альєнде не перетворив Чилі на Кубу №2.
  На додачу до всього, в Чилі прибув новий посол СССР Александр Басов, який не знайшов спільної мови з Кузнєцовим. Протистояння номенклатури ЦК КПСС з резидентом КГБ в Чилі занапастило всю агентурну роботу. Що дало змогу чилійським військовикам 11 вересня 1973 року зупинити країну перед самим стрибком у соціалістичне провалля.

Загибель Сальвадора Альєнде

  Пропаганда СССР наполягала, що військовий переворот Піночета організований ЦРУ. Наче того, що накоїли соціалісти й комуністи в Чилі було недостатньо для соціального вибуху.
  Згідно оприлюдненим документам ЦРУ, американці надавали фінансову підтримку не Піночету, а опозиційним партіям та ЗМІ, а також слідкували за настроями в армії Чилі.
  Тогочасний Держсекретар та Радник з національної безпеки США Генрі Кіссінджер, який безпосередньо керував зовнішньою політикою країни в часи президента Ніксона, заперечив хоч якусь підтримку ЦРУ ініціативи Піночета.
  Навіть в особистій справі КГБ на «Лідера» відсутні згадки про причетність ЦРУ до повалення режиму С. Альєнде. Що не завадило московським чекістам влаштувати потужну кампанію дезінформації, про яку розповідь буде трохи згодом.
  Повернемося до подій 11 вересня 1973 року, коли військовики очолювані генералом Піночетом взяли в облогу президентський палац Ла Монеда.
  Світло на ці події пролила інша книга – «Куба ностра», створена Аленом Аммаром на підставі свідчень колишніх працівників кубинської спецслужби: Даніеля Аларкона Раміреса та Хуана Вівеса.

Обкладинка книги А. Аммара "Куба ностра"

  Лише на початку нового тисячоліття, колишній охоронець «Лідера» Вівес наважився розповісти журналісту про трагічні події вересня 1973 року. Згодом Аммар відшукав Раміреса на псевдо «Бенінго» – одного з трьох уцілілих членів терористичної банди Че Гевари в Болівії.
  Згідно їх свідчень, спецслужби Куби створили довкола Альєнде потужну агентурну мережу. Навіть особиста охорона «Лідера» складалася з кубинців. Кастро оцінив невдалу спробу військового заколоту 29 червня 1973 року, і відав наказ начальнику охорони Патрісія де ла Гардія ліквідувати Альєнде, якщо в подальшому, за подібних обставин, той злякається. «Президент Чилі мусить загинути як герой. Будь яка інша поведінка, боягузлива чи просто менш героїчна, матиме вельми згубні наслідки для революційної справи в усій Латинській Америці» — сказав Фідель.
  Начальник охорони Альєнде розповів про перебіг подій 11 вересня 1973 року Раміресу та Вівесу. Вони повідомили Аммару наступне.
  У 1989 році ла Гардія потрапив на лаву підсудних, по сфальсифікованій за наказом Кастро справі кубинського генерал-майора Арнальдо Ачоа, який розпалював громадянські війни в Конго, Анголі, брав участь у війні Ефіопії з Сомалі. Усіх підсудних стратили, за винятком ла Гардія.
  За твердженнями ла Гардія, він відбувся тридцятирічним ув’язненням завдяки компромату на режим Фіделя, який зберігався в якомусь панамському банку.

Президент Чилі Сальвадор Альєнде з охороною під час штурму президентського палацу Ла Монеда 11 вересня 1973 року

  Ми залишили «Лідера», в ту мить коли чилійська армія готувалася до вирішального штурму президентського палацу. Альєнде заявив оточенню, що збирається попрохати притулку в посольстві Швеції. Людям Альєнде вдалося умовити супротивників призупинити штурм палацу, і тоді «Лідер» пробіг по другому поверху вигукуючи: «Здаємося!».
  Коли він потрапив до власного кабінету, ла Гардія посадовив його за стіл, і зі словами: «Президент загине на своїй посаді» вистрелив з автомата, який потім поклав біля тіла загиблого, задля імітації самогубства. Після вбивства президента Чилі кубинці зібралися до купи, і попрямували з палаючого палацу до розташованого поруч посольства Куби.

Пожежники та вояки виносять тіло Альєнде з президентського палацу

  Наступного дня Альєнде таємно поховали на цвинтарі міста Вінья-дель-Мар. Весною 2011 року труп ексгумували задля уточнення обставин смерті. Згідно висновків семи чилійських патологоанатомів та п’яти іноземних експертів Альєнде застрелився двома пострілами в голову.

  Дивна обставина – людина втрачає свідомість від шоку і струсу мозку вже після першого кулі, яка пошкоджує голову. За версією комісії дві кулі Альєнде випустив тому, що автомат подарований «Лідеру» Фіделем Кастро був налаштований на стрільбу чергою.
  Крім двох куль у голові, залишки Альєнде містили ще тридцять куль в усьому тілі. Пригадаємо, що саме таку кількість набоїв містить повна зарядка автомату Калашникова. На думку експертів, ці постріли зробили вояки Піночета, по тілу вже мертвого президента. Лишається не зрозумілим, як вони відрізнили кулі охорони президента від куль прихильників хунти.

Залишки Сальвадора Альєнде

  Аммар відзначив цікавий факт: 12 вересня 1973 року в часописах правого політичного спектру з’явилися повідомлення про вбивство Альєнде його прибічниками, але на це повідомлення і Вільному світі чомусь не звернули жодної уваги.

Операція «Тукан»

  Як відзначалося вище, в справі заведеній КГБ на Альєнде жодним словом не йшлося про участь ЦРУ в поваленні режиму «Лідера». І тим не менше, лівацькі ЗМІ та корисні для Кремля ідіоти почали посилено поширювати версію, що заколот Піночета зорганізувало ЦРУ.
  Згідно архіву Митрохіна, в 1976 році почалася спільна операція КГБ та кубинської спецслужби Dirección de Inteligencia (ДІ), під кодовою назвою «Тукан», спрямована на створення негативного образу Піночета у свідомості людей Вільного світу. Бо Піночет дуже активно заходився викорінювати комунізм у Чилі, і його приклад міг вплинути на багатьох в Південній Америці.

Фідель Кастро та Сальвадор Альєнде

  Достатньо сказати, що Піночет не панькався не тільки з комуністами, які в разі перемоги перетворили б Чилі на величезний концтабір, але і з іншими злочинцями. Завдяки потужній інформаційній атаці СССР мало відомо про цей бік діяльності генерала Августо.
  У серіалі «Нарко», створеного на підставі реальних подій, згадується, що в 1973 році Піночет закрив 33 наркохаби з виробництва кокаїну, заарештував і ліквідував 346 наркобариг. Лише один з них, на прізвисько «Тарган» (Матео Марено) втік до Колумбії, де запропонував Ескобару налагодити виробництво кокаїну.
  Процвітання наркоділків за режиму соціаліста Альєнде не випадковість. СССР використовував торгівлю наркотиками в якості зброї в гібридній війні проти Заходу. Про це докладно розповідає книга Джозефа Д. Дугласа Red Cocaine: The Drugging of America and the West. – Thoburn Press, 1990. (Червоний кокаїн: наркотики Америки та Заходу).
  Діяльність Пабло Ескобара дозволяє припустити, на що перетворили б Чилі наркоділки, якби не жорсткі заходи Піночета. Ескобар активно співпрацював з комуністами. За його наказом ліві екстремісти з банди М-19 захопили палац Правосуддя в Боготі, не висунули жодних вимог, і знищили всі документи пов’язані зі справою Медельїнського наркокартелю. Загинуло 97 осіб, включно з 11 суддями.
  При доправленні наркотиків до США, сандиністи з Нікарагуа надавали літакам Ескобара транзитні зупинки. Та і сам дон Пабло переховувався від переслідувань колумбійського уряду спочатку в Панамі диктатора Нор’єги, а згодом у підтримуваних Москвою сандиністів Нікарагуа.
  Могутність Ескобара підірвали бійці антикомуністичних повстанських загонів братів Кастаньо. Саме вони стали осереддям «Лос Пепес», які знищили чи залякали більшість прибічників Ескобара.
  Згадуючи які злочини скоїв Ескобар в Колумбії, легко зрозуміти від якого лиха врятував країну Піночет. Це не враховуючи, що на заміну Альєнде Москва і Гавана могли підшукати більш рішучого діяча, на кшталт Пол Пота. Цей лідер «червоних кхмерів» знищив щонайменше два мільйони осіб – чверть населення підвладної йому Кампучії.

Провідники чилійської військової хунти

  За порятунок Чилі від пекельних обіймів диктатури квазіпролетаріату постать Піночета викликала пекельну ненависть у комуністів усіх ґатунків. Агентура КГБ і ДІ добряче оплатила оприлюднення матеріалів компрометуючих Піночета в дружніх та просто продажних ЗМІ. Для прикладу, лише The New York Times присвятив понад шістдесят публікацій порушенням прав людини в Чилі.
  Генерала Августо почали оббріхувати різні громадські і правозахисні організації, які щедро підгодовували комуністичні опричники. Водночас ці «борці за права людини» не помічали злочинів на Кубі, в Кампучії, СССР, Китаї та інших країнах комуністичного концтабору.
  На користь комуністичної дезінформації працював і мільйон чилійських втікачів, більшість з яких були ліваками. Як усі справжні соціалісти, комуністи та анархісти, вони не палали бажанням оселитися на Кубі, в СССР чи Албанії, а надали перевагу США, де охоче патякали про злочини кривавої хунти. Інформаційна кампанія проти Піночета прокотилася по всьому Вільному світу. Завдяки операції «Тукан» вдалося створити негативний образ Піночета та його влади.
  Поки собаки гавкали, караван йшов. Августо Піночет керував Чилі 17 років, а потім добровільно залишив посаду. Завдяки йому Чилі здійснила економічні реформи, і перетворилася на одну з найпотужніших країн Латинської Америки. Коли Піночет пішов у відставку, СССР доживав останні дні. Куба залишилися без фінансової підтримки Совдепу, і занурилася в непроглядні злидні.
  Після відставки Піночета в країні знов заворушилися ліві екстремісти та наркоділки. Але дякуючи досягненням військової хунти, Чилі уникла безладу як у Колумбії, чи диктатури на кшталт Куби або Венесуели.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!