Корисні бовдури – попихачі московського більшовизму
 |
| Денісов В., Долгоруков Н. Сталін - отець і друг совєтської молоді. Плакат СССР, 1930-ті р. |
«Lidé, měl jsem vás rád. Bděte!»
(Люди, я любив вас. Пильнуйте!).
Julius Fučík «Reportáž psaná na oprátce», 1943 р.
Кошерна парочка Витёк і Зятёк не перші, й нажаль не останні, впливові особи Заходу, які відзначилися надмірною запопадливістю до володарів Московії. Ім’я їм легіон. Пригадаємо лише найвідоміших з тих, кого Ленін начебто назвав «корисними ідіотами».
Москва використовувала їх схвальні відгуки та дії на власну користь у якості потужного засобу інформаційної війни, завдяки котрим вдавалося приховувати від світової громадськості злочини більшовизму і пропагувати «досягнення» «первого в мире пролетарского государства». Список корисних комуністичній Москві бовдурів відкрив Джон Рід – доволі відомий в США журналіст.
Джон і Луїза стали свідками штурму Зимового палацу, і заразом, палкими прихильниками нового панівного режиму Московії. Рід навіть влаштувався до Наркомату закордонних справ, де займався перекладами та створенням агітаційних матеріалів для німецьких військовиків, що воювали на Східному фронті проти московських армій.
Свої враження він віддзеркалив у прихильному до більшовизму опусі «Десять днів, що вразили світ».
Рід особисто познайомився з ленінською камарильєю, яка справедливо вирішила, що платити корисному ідіоту – тільки псувати його. Не дивно, що той невдовзі витратив усі наявні кошти, і аби не померти з голоду влаштувався працювати в газету американського представника Червоного Хреста.
І одразу підтвердив, що у випадку бовдура прикметник «корисний» до іменника «ідіот» зайвий. У першому ж номері підготованого Рідом випуску газети він оприлюднив заяву: «Ця газета присвячена захисту інтересів американського капіталу».
На щастя, не всі американці погоджувалися сприяти курсу власної олігархічної влади на підтримку агресивної московської експансії під гаслами світової комуністичної революції. Чиновник Державного департаменту два місяці відмовляли у видачі візи на повернення до США Джона Ріда. Але московському пахолку вдалося скористатися недосконалістю американських законів, і обернути їх проти власної країни.
У квітні 1918 року Рід повернувся до США, щоби розпочати інтенсивну підривну діяльність. Він здійснив два десятка пропагандистських турів, з метою виправдати злочини московського більшовизму. На користь якого він дав свідчення комітету сенату США.
У вересні 1919 року він, разом з однодумцями, заснував агентурну мережу Совдепа в Сполучених Штатах – Комуністичну робітничу партію США. Наступного місяця американський більшовик повернувся до Московії де його обрали до Виконкому Комінтерну – організації, що по всьому світу займалася підривною діяльністю та шпигунством на користь СССР.
Власний захват від дій диктатури квазіпролетаріату Рід збирався оприлюднити у новому витворі комуністичної пропаганди, але відчув на власній дупі справедливість московського прислів’я: «Повадился кувшин по воду ходить — там ему и голову сломить». Нажаль, Ріду, як декотрим іншим корисним ідіотам, не довелося на власному досвіді познайомитися з чекістськими катівнями – він сконав від висипного тифу 19 жовтня 1920 року. На знак подяки за скоєне, більшовицький режим поховав його рештки в кремлівському мурі на Красній площі.
Фантасмагоричні уявлення про сутність московського комунізму привели видатного письменника-фантаста Уеллса до виправдання людожерського режиму Леніна-Сталіна. За власними висловлюваннями, під час відвідин Московії в 1920 році, його вразили фантастичні зміни в імперії, які, у хворій уяві письменника, обернули не здатну до розвитку імперію на вельми «прогресивний» Совєтський Союз. Попри всі помічені недоліки, Герберт Уеллс вважав, що нова модифікація опричнини взяла вірний курс на повне оновлення системи.
Під час першого візиту він особисто поспілкувався з Леніним, і чар впливу симбірського валянка справив настільки глибоке враження на «корисного» фантазера, що зачудування комунізмом не минулося в нього до скону. У 1934 році він оприлюднив інтерв’ю зі Сталіним, яке не можна визначити інакше, ніж підлабузницьке. Понад те, на рахунку Уеллса заява на захист злочинців-ліваків Сакко й Ванцетті.
Уявлення про розумові здібності письменника, навіяні його творчим доробком, тьмяніють, після ознайомлення з подробицями його взаємин з Мурою Будберг. До знайомства з англійським фантастом Марія Закревська-Бенкендорф-Будберг працювала коханкою Алексія Пєшкова, більш відомого як «пролетарский писатель Максим Горький». Вона контролювала кожний порух «буревісника революції» з подальшою інформацією його приятелю голові ОГПУ Єноху Єгуді, котрий уславився злочинами проти людяності під партійною кличкою «Генріх Ягода», і був чоловіком небоги та троюрідним братом «Чорного диявола революції» Янкеля Свердлова.
Москва використовувала їх схвальні відгуки та дії на власну користь у якості потужного засобу інформаційної війни, завдяки котрим вдавалося приховувати від світової громадськості злочини більшовизму і пропагувати «досягнення» «первого в мире пролетарского государства». Список корисних комуністичній Москві бовдурів відкрив Джон Рід – доволі відомий в США журналіст.
Джон РІд
Ще до того, як московські більшовики здійснили контрреволюційний заколот з метою знищити весь доробок Лютневої революції, Джон та його подруга, затята феміністка Луїза Браянт, в гонитві за сенсаційним матеріалом, вирушили до звільненої від царату Росії. Вони прибули до Петрограду за кілька тижнів до перевороту, влаштованого Ульяновим- «Леніним» та Бронштейном-«Троцьким».Джон і Луїза стали свідками штурму Зимового палацу, і заразом, палкими прихильниками нового панівного режиму Московії. Рід навіть влаштувався до Наркомату закордонних справ, де займався перекладами та створенням агітаційних матеріалів для німецьких військовиків, що воювали на Східному фронті проти московських армій.
Свої враження він віддзеркалив у прихильному до більшовизму опусі «Десять днів, що вразили світ».
Рід особисто познайомився з ленінською камарильєю, яка справедливо вирішила, що платити корисному ідіоту – тільки псувати його. Не дивно, що той невдовзі витратив усі наявні кошти, і аби не померти з голоду влаштувався працювати в газету американського представника Червоного Хреста.
І одразу підтвердив, що у випадку бовдура прикметник «корисний» до іменника «ідіот» зайвий. У першому ж номері підготованого Рідом випуску газети він оприлюднив заяву: «Ця газета присвячена захисту інтересів американського капіталу».
На щастя, не всі американці погоджувалися сприяти курсу власної олігархічної влади на підтримку агресивної московської експансії під гаслами світової комуністичної революції. Чиновник Державного департаменту два місяці відмовляли у видачі візи на повернення до США Джона Ріда. Але московському пахолку вдалося скористатися недосконалістю американських законів, і обернути їх проти власної країни.
У квітні 1918 року Рід повернувся до США, щоби розпочати інтенсивну підривну діяльність. Він здійснив два десятка пропагандистських турів, з метою виправдати злочини московського більшовизму. На користь якого він дав свідчення комітету сенату США.
У вересні 1919 року він, разом з однодумцями, заснував агентурну мережу Совдепа в Сполучених Штатах – Комуністичну робітничу партію США. Наступного місяця американський більшовик повернувся до Московії де його обрали до Виконкому Комінтерну – організації, що по всьому світу займалася підривною діяльністю та шпигунством на користь СССР.
 |
| Похорон Джона Ріда. Москва, 1920 р. |
Герберт Уеллс
Слідом за «корисним» американцем Рідом до Совдепу підтягнулися британці Артур Ренсом та Герберт Уеллс. Перший з них, журналіст «Манчестер Гардіан» мало не захлинувся власною слиною вихваляючи лютого комуністичного ката Фелікса Дзержинського. Його виправдання звірства опричників-чекістів та придушення повстання матросів у Кронштадті можна вважати взірцем праці корисного для Москви ідіота.Фантасмагоричні уявлення про сутність московського комунізму привели видатного письменника-фантаста Уеллса до виправдання людожерського режиму Леніна-Сталіна. За власними висловлюваннями, під час відвідин Московії в 1920 році, його вразили фантастичні зміни в імперії, які, у хворій уяві письменника, обернули не здатну до розвитку імперію на вельми «прогресивний» Совєтський Союз. Попри всі помічені недоліки, Герберт Уеллс вважав, що нова модифікація опричнини взяла вірний курс на повне оновлення системи.
 |
| Ленін та Уеллс. Москва, Кремль, жовтень 1920 р. |
Уявлення про розумові здібності письменника, навіяні його творчим доробком, тьмяніють, після ознайомлення з подробицями його взаємин з Мурою Будберг. До знайомства з англійським фантастом Марія Закревська-Бенкендорф-Будберг працювала коханкою Алексія Пєшкова, більш відомого як «пролетарский писатель Максим Горький». Вона контролювала кожний порух «буревісника революції» з подальшою інформацією його приятелю голові ОГПУ Єноху Єгуді, котрий уславився злочинами проти людяності під партійною кличкою «Генріх Ягода», і був чоловіком небоги та троюрідним братом «Чорного диявола революції» Янкеля Свердлова.
Зусилля Будберг дали взнаки. Враження від спілкування зі Сталіним англійський фантаст висловив у манері вишуканої запопадливості. «Ніколи не зустрічав більш щирої, прямолінійної та чесної людини. Саме завдяки цим якостям, а не чомусь похмурому і таємничому, має він таку величезну і незаперечну владу на Росії. До нашої зустрічі я думав, що він, найімовірніше, посів високе становище, через залякування; тепер я розумію, що його не бояться, а довіряють».
Пригадаємо, що для задурення іноземців Совдеп створив цілу інституцію ВОКС – «Всесоюзное общество культурной связи с заграницей». Їх працівники приставлялися в якості наглядачів до всіх іноземців, що навідувалися до Совдепа, аби донести точку зору, що віддзеркалювала інтереси комуністичної кліки.
У цьому сенсі, Московія демонструє беззастережну спадковість традиції від створення ілюзії «потемкинских деревень» до окозамилювання розмаїтим шредерам та трампонутим вітькам і зятькам. Яскравим взірцем тих, хто «сам обманываться рад» можна вважати представника народу вітьков-зятьков Леона Фейхтвангера.
Саме цей період московські «дисиденти», штибу Роя Медведєва, назвали «Великим терором». Відзначимо: ані окупація незалежних держав поневолених Москвою народів, ані геноцид козаків (розкозачення), ані Голодомори 1922, 1933, 1947 років, ані масовий червоний терор, ані депортації націй сталіністами, так і не дочекалися від «хороших русских» «дисидентів» подібного визначення. Що доводить: між «корисними русскими» Віктором Красіним, Роєм Медведєвим, Валлахами (Литвиновими-Слонімами) та сучасними гозманами, навальними, волковими та яшиними немає суттєвої різниці.
Сучасних гозманів-волкових анітрохи не засмучує агресія Московії проти незалежної України, так само, як і в приналежного до їх народу Фейхтвангера, показові сталінські процеси над ленінським охвістям не викликали жодних сумнівів у справедливості суду.
Для прикладу, пригадаємо характерне Фейхтвангреу вихваляння комунізму, в перекладі на мову, адекватну його опусу «Москва 1937». «Троцкий — ослепительное единичное явление. Сталин — поднявшийся до гениальности тип русского крестьянина и рабочего, которому победа обеспечена, так как в нем сочетается сила обоих классов. Троцкий — быстро гаснущая ракета, Сталин — огонь, долго пылающий и согревающий».
Увесь «корисний» твір просякнутий подібним вихвалянням сталінізму та викриттям «душной атмосферы фальшивой демократии и лицемерного гуманизма» Заходу. При докладному ознайомлення з лестощами Фейхтвангера в доступній для комуністів формі, впадає в око, його нехтування терором та злочинами режиму як чимось незначним, та оспівування химерних планів та обіцянок режиму. У даному випадку слова Леніна про корисних друзів комунізму, звучать як похвала особі, що виправдовувала злочинну діяльність Зюсса Оппенгеймера – відповідник сучасних міндічів та звягільських в уряді XVIII століття вюртемберзького герцога Карла Олександра.
Варто пригадати, що вихвалянням Сталіна та приховуванням злочинів московського комунізму займалися й відомі французькі письменники Анрі Барбюс та Ромен Роллан. Останній, серед іншого, отримав за «корисність» посаду члена Академії наук СССР.
Колишній прем’єр-міністр Франції та лідер партії радикалів-соціалістів відвідав Україну 26.08 – 09.09.1933, після чого заперечив наявність голоду, порівняв край, що потерпав від Голодомору, з квітучим садом, і додав: «Коли людина вважає, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима».
Бертольд Брехт уподібнював сталінський терор з хірургічною операцією, що викорінює ракову пухлину. Письменники окупованої СССР Східної Німеччини Анна Зегерс, Фрідріх Вольф, Арнольд Цвейг та Ервін Штриттматтер навипередки надсилали Сталіну вітання з 70-літтям. Генріх Манн пишався власною допомогою СССР, а автор державного гімну НДР Йоганнес Роберт Бехер вихваляв комуністичний терор.
Окремо варто загадати іноземців, що спроміглися розібратися в сутності московського більшовизму. Їх приклад засвідчує влучність мему, стосовно фейхтвангерів, «корисні ідіоти», бо повірити московській пропаганді могли лише особи, яких італійський історик та економіст Карло Чіполла запропонував числити дурнями.
Американка, що вже п’ять років мешкала в СССР, поділилися з письменником власним, доволі критичним сприйняттям комуністичних реалій. Її правда певним чином віддзеркалилася в творах Драйзера. Попри критичне сприйняття більшовицького режиму, після повернення в США письменник висловив впевненість, що вразливі верстви суспільства почуваються в Совдепі краще, ніж у Сполучених Штатах. До самого скону Драйзер дотримувався лівих світоглядних установок.
Інший американець – журналіст Луїс Фішер виявився здатним подолати власний корисний ідіотизм. Спочатку він вихваляв сталінізм так, що Сталін назвав його найбільшим політичним розумом сучасності. Але після пакті Молота-Ріббентропа та приєднання СССР до гітлерівської коаліції, Фішер недвозначно висловився, що диктатура квазіпролетаріату – «море крові і сліз».
Від його спостережливості не вдалося приховати масове зубожіння більшості населення СССР та намагання чекістського супроводу замилити йому очі казками про комуністичний рай безкласового суспільства. У той же час, він відзначив наявність загальної системи освіти, та приязне ставлення «простих робітників», з котрими йому довелося спілкуватися.
Що не завадило письменнику помітити дію «Залізного закону олігархії» – відсутність влади «пролетаріату» та засилля комуністичної бюрократії, яка панувала в суспільстві в повній відповідності до звичної для Московії окупаційній моделі влади.
Після Другої світової війни запеклий антифашист-письменник написав: «у гітлерівській Німеччині рабство, визиск та терор і близько не наблизилися до жахіть Совєтського Союзу». Приклад Андре Жида доводить, що попри всю потугу пропаганди московських опричників уважна та спостережлива людина здатна осягнути сутність комунізму і рашизму, хоча це й потребує певних інтелектуальних зусиль.
Їх приклад доводить, що для розуміння сутності московського комунізму вистачало б громадянської мужності, інтелектуальної чесності та звичайної людської порядності. Велика шана й подяка всім, хто не продався за московськи червінці і не заплямував себе відвертою брехнею та корисним для Кремля ідіотизмом.
Здоровим суспільним силам вдалося завадити марксистам опанувати владу через перемогу на виборах, завдяки котрій вони потім, за прикладом Гітлера та Муссоліні, встановили б тоталітарні режими.
Але лівакам дотепер вдається зберігати значний вплив на суспільну думку, не в останню чергу завдяки популярності соціалістичних ідей серед викладачів вищих учбових закладів Заходу. Яскравим проявом котрих можна вважати єврейську «Франкфуртську» школу філософії та соціології, неомарксистським доробком котрої і досі надихаються ліві екстремісти. Подібним особам вдалося приписати лівацтву першість в боротьбі з колоніалізмом, тоталітаризмом та порушеннями прав меншин.
Утім, усі їх розповіді варті не більше, ніж побрехеньки попередників: рідів, уеллсів та фейхтвангерів. Відповідники досягненням комунізму в царині визиску та терору, яскравим взірцем котрих можна вважати криваву диктатуру Леніна-Сталіна в СССР, Пол Пота в Кампучії чи Мао Цзедуна в Китаї, годі й шукати в країнах, які послідовники вчення Карла Маркса назвали капіталістичними.
Заробітчани
У 1920 – 1930-ті роки для роботи в совєтсько-американських концесіях та участі в проектах з індустріалізації СССР у Совдепі працювало близька сотні тисяч іноземців. Завдяки гарним ґешефтам більшість з них, як Гаммер, довіку лишилися щирими друзями московського більшовизму.Пригадаємо, що для задурення іноземців Совдеп створив цілу інституцію ВОКС – «Всесоюзное общество культурной связи с заграницей». Їх працівники приставлялися в якості наглядачів до всіх іноземців, що навідувалися до Совдепа, аби донести точку зору, що віддзеркалювала інтереси комуністичної кліки.
У цьому сенсі, Московія демонструє беззастережну спадковість традиції від створення ілюзії «потемкинских деревень» до окозамилювання розмаїтим шредерам та трампонутим вітькам і зятькам. Яскравим взірцем тих, хто «сам обманываться рад» можна вважати представника народу вітьков-зятьков Леона Фейхтвангера.
Брехун Леон Фейхтвангер та інші підбріхувачі
Він навідався до Совдепа в 1937 році. Саме тоді, як комуністична гадина, що в жовтні 1917 році почала жерти власний московський хвіст, хребець за хребцем, дісталася власної більшовицької голови. Сталін нарешті отримав змогу відправити на зустріч з Леніним, на засідання Політбюро ЦК ВКП(б) у пеклі, майже всіх ленінських пахолків. |
| Фейхтвангер і Сталін, 1937 р. |
Сучасних гозманів-волкових анітрохи не засмучує агресія Московії проти незалежної України, так само, як і в приналежного до їх народу Фейхтвангера, показові сталінські процеси над ленінським охвістям не викликали жодних сумнівів у справедливості суду.
Для прикладу, пригадаємо характерне Фейхтвангреу вихваляння комунізму, в перекладі на мову, адекватну його опусу «Москва 1937». «Троцкий — ослепительное единичное явление. Сталин — поднявшийся до гениальности тип русского крестьянина и рабочего, которому победа обеспечена, так как в нем сочетается сила обоих классов. Троцкий — быстро гаснущая ракета, Сталин — огонь, долго пылающий и согревающий».
Увесь «корисний» твір просякнутий подібним вихвалянням сталінізму та викриттям «душной атмосферы фальшивой демократии и лицемерного гуманизма» Заходу. При докладному ознайомлення з лестощами Фейхтвангера в доступній для комуністів формі, впадає в око, його нехтування терором та злочинами режиму як чимось незначним, та оспівування химерних планів та обіцянок режиму. У даному випадку слова Леніна про корисних друзів комунізму, звучать як похвала особі, що виправдовувала злочинну діяльність Зюсса Оппенгеймера – відповідник сучасних міндічів та звягільських в уряді XVIII століття вюртемберзького герцога Карла Олександра.
Варто пригадати, що вихвалянням Сталіна та приховуванням злочинів московського комунізму займалися й відомі французькі письменники Анрі Барбюс та Ромен Роллан. Останній, серед іншого, отримав за «корисність» посаду члена Академії наук СССР.
Колишній прем’єр-міністр Франції та лідер партії радикалів-соціалістів відвідав Україну 26.08 – 09.09.1933, після чого заперечив наявність голоду, порівняв край, що потерпав від Голодомору, з квітучим садом, і додав: «Коли людина вважає, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима».
Бертольд Брехт уподібнював сталінський терор з хірургічною операцією, що викорінює ракову пухлину. Письменники окупованої СССР Східної Німеччини Анна Зегерс, Фрідріх Вольф, Арнольд Цвейг та Ервін Штриттматтер навипередки надсилали Сталіну вітання з 70-літтям. Генріх Манн пишався власною допомогою СССР, а автор державного гімну НДР Йоганнес Роберт Бехер вихваляв комуністичний терор.
Окремо варто загадати іноземців, що спроміглися розібратися в сутності московського більшовизму. Їх приклад засвідчує влучність мему, стосовно фейхтвангерів, «корисні ідіоти», бо повірити московській пропаганді могли лише особи, яких італійський історик та економіст Карло Чіполла запропонував числити дурнями.
Теодор Драйзер
У 1927 році Теодор Драйзер, твори котрого друкувалися в СССР масовим накладом, отримав офіційне запрошення відвідати Совдеп. Після прибуття він відмовився від наданого супроводу, і обрав в якості гіда перекладачку Рут Кеннел.%20%D0%B2-%D0%A1%D0%A1%D0%A1%D0%A0.%20%D0%93%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C%201927-%D1%80..jpg) |
| Теодор Драйзер (у центрі), Рут Кеннел та "товариші із супроводу гостя" |
Інший американець – журналіст Луїс Фішер виявився здатним подолати власний корисний ідіотизм. Спочатку він вихваляв сталінізм так, що Сталін назвав його найбільшим політичним розумом сучасності. Але після пакті Молота-Ріббентропа та приєднання СССР до гітлерівської коаліції, Фішер недвозначно висловився, що диктатура квазіпролетаріату – «море крові і сліз».
Андре Жид
Ще більшої поваги заслуговують іноземні гості СССР, які не повелися на московську пропаганду. Майбутній лауреат Нобелівської премії Андре Жид прибув до СССР влітку 1936 року, з твердим переконанням, що завітав до держави, яка втілила в життя його політичні ідеали, і виявилася чи не єдиним супротивником фашизму.Від його спостережливості не вдалося приховати масове зубожіння більшості населення СССР та намагання чекістського супроводу замилити йому очі казками про комуністичний рай безкласового суспільства. У той же час, він відзначив наявність загальної системи освіти, та приязне ставлення «простих робітників», з котрими йому довелося спілкуватися.
 |
| Андре Жид у СССР |
Після Другої світової війни запеклий антифашист-письменник написав: «у гітлерівській Німеччині рабство, визиск та терор і близько не наблизилися до жахіть Совєтського Союзу». Приклад Андре Жида доводить, що попри всю потугу пропаганди московських опричників уважна та спостережлива людина здатна осягнути сутність комунізму і рашизму, хоча це й потребує певних інтелектуальних зусиль.
Люди правди
Чесні та просто порядні дипломати і журналісти Великої Британії, Німеччини, Польщі, Швейцарії, Японії та інших країн повідали світу про злочинні Голодомори влаштовані московським більшовизмом українській та казахській націям. Викриття злочинів комуністичних людожерів оприлюднили Associated Press, Daily Telegraph, Gasette de Lausanne, La Stampa, Le Figaro, Le Matin, Manchester Guardian, Neue Zürcher Zeitung, New York Herald Tribune, Reichpost, Toronto Star та деякі інші.Їх приклад доводить, що для розуміння сутності московського комунізму вистачало б громадянської мужності, інтелектуальної чесності та звичайної людської порядності. Велика шана й подяка всім, хто не продався за московськи червінці і не заплямував себе відвертою брехнею та корисним для Кремля ідіотизмом.
***
Прокомуністична пропаганда персон штибу Ріда, Уеллса чи Фейхтвангера мало не стала для неокупованої московським більшовизмом частини Європи фатальною. Протверезіння від зачарування більшовицькою пропагандою почало приходити лише після Другої світової війни, коли у Франції та Італії комуністи посіли перше місце на парламентських виборах.Здоровим суспільним силам вдалося завадити марксистам опанувати владу через перемогу на виборах, завдяки котрій вони потім, за прикладом Гітлера та Муссоліні, встановили б тоталітарні режими.
Але лівакам дотепер вдається зберігати значний вплив на суспільну думку, не в останню чергу завдяки популярності соціалістичних ідей серед викладачів вищих учбових закладів Заходу. Яскравим проявом котрих можна вважати єврейську «Франкфуртську» школу філософії та соціології, неомарксистським доробком котрої і досі надихаються ліві екстремісти. Подібним особам вдалося приписати лівацтву першість в боротьбі з колоніалізмом, тоталітаризмом та порушеннями прав меншин.
Утім, усі їх розповіді варті не більше, ніж побрехеньки попередників: рідів, уеллсів та фейхтвангерів. Відповідники досягненням комунізму в царині визиску та терору, яскравим взірцем котрих можна вважати криваву диктатуру Леніна-Сталіна в СССР, Пол Пота в Кампучії чи Мао Цзедуна в Китаї, годі й шукати в країнах, які послідовники вчення Карла Маркса назвали капіталістичними.
Усім зусиллям колишніх і теперішніх корисних бовдурів тоталітаризму та прихильникам жахіть породжених московським комунізмом цивілізований світ має сказати: «Ніколи знову!».
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар