Політика Заходу, як джерело сили Москви

 

"Захід боявся взяти до рук зброю, яку безнастанно проти нього уживала Московщина". Д. Донцов, "Чи Росія є непоборна?", 1950 р.

  У статті «Чи Росія є непоборна?» теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов проаналізував міф про нездоланність Росії, і дістався висновку: причини явища закорінені в політичній площині – Москва набуває сили насамперед завдяки сприянню Заходу. Країни європейської цивілізації власноруч створюють загрозу для себе і всього світу, бо «Захід боявся взяти до рук зброю, яку безнастанно проти нього уживала Московщина». Відтоді і дотепер нічого не змінилося.
  Після поразки в Першій світовій війні пішло в небуття одразу кілька імперій. Країни Антанти вирішили, що тільки деякі з народів, що позбулися колоніальної залежності, мають право на створення власних держав. Список обраних формували у суворій відповідності з політичними уподобаннями країн переможців, нехтуючи іншими чинниками.
  Наприклад, Антанта заперечила право на власну державу за українцями, білорусами, словаками, хорватами, казахами чи чеченцями, але визнала, що Росія й надалі може силоміць утримувати поневолені Москвою народи, за винятком Польщі, Фінляндії та країн Балтії.

Кіссінджер пропонував припинити сучасну московсько-українську війну за рахунок України

  Захід погодився вирішити всі конфлікти на території Російської імперії на користь московства, за рахунок поневолених Москвою народів. Для всіх колишніх московських колоній це означало окупацію, з подальшим терором та асиміляцією. Щоправда процес розтягнувся в часі: Україну, Білорусь, країни Кавказу та Центральної Азії московство окупувало невдовзі по закінченню Першої світової війни, анексію країн Балтії та частини Польщі й Фінляндії Москва відтермінувала на два десятиліття, і зробила їх поглинання прологом до Другої світової війни.
  Країни Антанти радо визнали право на збереження імперії за «білим московством», а після їх поразки в громадянській війні, погодилися, що більшовики, як прихильники «единой и недилимой», нічим не гірші за «білих» лапотних імперіалістів.
  Коли московсько-більшовицькі окупанти влаштували Голодомори в Україні та Казахстані, ділки з США та Німеччина робили непогані ґешефти на індустріалізації СССР, не гребуючи отримувати гроші, відібрані в заморених голодом українців і казахів, та знищених колективізацією селян Совдепу.
  Нічого не змінилося і після краху московського комунізму. Напередодні краху Совдепу Президент США Джордж Буш-старший поквапився приїхати до Києва, аби переконувати українців у перевагах бездержавного існування та щасливій долі надалі животіти під московським ярмом. Після розпаду СССР країни Заходу не забарилися відібрати ядерну зброю у всіх держав, що постали на руїнах Совдепу, лишивши її лише РФ.

Путін і Шрьодер

  Країни Заходу чітко дотримували неоголошеного принципу: розглядати московство в якості більш-менш рівноправного партнера, і ставитися в залежності від ситуації, до поневолених Москвою народів. Після того, як на місці СССР виникло п’ятнадцять незалежних країн, Захід визнав рівною собі лише РФ, та країни Балтії, а решту почав вважати де-факто країнами з обмеженим суверенітетом.
  Ставлення, яке Захід виявляв не соромлячись. Московські сепаратисти відкраяли від Молдови Придністров’я, від Грузії – Абхазію та Південну Осетію, від України – Крим та Донеччину? Немає проблеми, бо все можна вирішити за рахунок постраждалих країн! Головне, щоб вони дотримували принципу «Не стріляй!», і не чинили опору Москві.
  Подібне ставлення демонструє, що країни Заходу розглядають РФ як рівноправну собі державу, а її колишні колонії – як країни другого ґатунку. Особливо помітно це на прикладі країн, що постраждали від московської агресії. Буш-старший та Клінтон пустопорожніми обіцянками позбавили Україну ядерної зброї, за запопадливої згоди постколоніальної московсько-більшовицької номенклатури Кравчука і Кучми, яка тоді опанувала владу в Україні.
  Проблеми, що постали внаслідок агресивних дій Москви проти незалежних держав, західні очільники розв’язували, змушуючи постраждалі країни припинити опір. У такий побит Грузію позбавили Південної Осетії та Абхазії, а Україну – Криму та частини Донбасу.

Путін і Меркель

  Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року Захід анітрохи не зрадив власній політичній парадигмі. Хоча він почав надавати Україні застарілі види озброєнь, але максимально обмежив постачання, щойно побачив, що і з застарілою військовою технікою українські козаки трощать орди московських холопів.
  Та навіть надаючи Україні зброю, Захід непохитно дотримував «табелю про ранги». Він сприймав за сувору реальність, що війна відбувається виключно на теренах України, що РФ має право зносити українські міста разом з їх населенням. І водночас, Захід забороняв Україні завдавати удари по московській території.

  На початках заборона стосувалася ударів західною зброєю, але щойно Україна створила власні озброєння, здатні завдати шкоди об’єктам не території РФ, як західні можновладці поквапилися висловити невдоволення українськими ударами по НПЗ та іншій військовій інфраструктурі Московщини.

Путін і Байден

  Військова доктрина США не передбачає можливості нанесення ядерних ударів по РФ. Натомість, не виключає атомних атак по без'ядерним країнам. Це означає, що у відповідь на атомні бомбардування Москвою України, Сполучені Штати можуть завдати ядерні удари по московському війську виключно на території України!
  Теперішня західна концепція, що ані Україна, ані Московія не мають програти в московсько-українській війні, за умов ведення бойових дій виключно на території України, передбачає поступове знищення саме України. Бо РФ, як країну «вищого ґатунку» українцям чіпати зась. Заяви західних лідерів про право України завдавати удари по РФ, принаймні поки що, не вийшли за межі загальних декларацій, вартих не більше за Будапештський меморандум.

Путін і Орбан

  Захід і надалі виходить з принципу: створити найбільш сприятливі умови для перемовин України з РФ, що, як у випадку із Сакартвело в 2008 році, означає заморожування конфлікту за рахунок постраждалої держави. Уявімо ситуацію: українська армія виштовхує ворога на кордони 1991 року, і що далі? Оскільки ми не можемо стріляти по РФ, повториться катастрофа під Зеленопіллям 2014 року, коли московство безкарно розстрілювало частини ВСУ з території РФ?
  Західні можновладці ставляться як до статистики, до руйнування українських міст і сіл, до гекатомб безневинно загиблих громадян України, але квапляться завалити розмаїтими преміями удову затятого московського імперіаліста Алексія Навального, всі заслуги котрого зводилися до закликів брати участь в усіх актах легітимізації панівного режиму чекізму на РФ, які той звав «умным голосованием», та ініціював інші заходи каналізації опору путінізму, в безпечному для Кремля напрямку.
  Простий приклад. Мабуть виходячи з міркувань про різну вагу московства та поневолених ним народів, Deutsche Welle нагородило Юлію Навальну, вдову вищезгаданого квазіопозиціонера Алексія, премією «За свободу слова!».

  Чомусь подібні премії навіть не думають давати журналістам України, білорусам, що протистоять диктатурі Лукашенки, або борцям за свободу Ічкерії чи Ідель-Уралу. Лишається невідомим: Захід завалює преміями Навальну в подяку за активну участь в процедурі легітимізації Путіна на «виборах» 2024 року, чи за її відверте зізнання в булімії (ненажерливості)?

"Вы тут шутки шутите, а я, похоже, прямо сейчас в серьезной опасности". Публікація Юлії Навальної в Твіттері 20 квітня 2024 р.

  Заради справедливості, варто відзначити, що світогляд панства, яке вважає себе українською політичною елітою, стосовно місця в світовій ієрархії України та РФ, мало чим відрізняється від західного.
  Час від часу в українському інформаційному просторі лунають мантри про неможливість перемогти РФ на полі бою.

  Виникає питання – чому тоді відсутні спроби діючої влади знищити імперію з середини? Чому, замість провідників національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів, на свої телевізійні етери українська влада та ті, хто вважає себе опозицією, запрошують «хороших русских» імперіалістів? Чому менеджери як владних, так і «опозиційних» телеканалів, роблять вигляд, що нічого не знають про минулі дії та висловлювання Г. Гудкова, М. Фейгіна, А. Невзорова та інших чекістів, їх стукачів і попихачів московського імперіалізму та олігархії?
  Слід визнати, що Україні чи Грузії ще пощастило – Захід визнав їх хоча б «країнами з обмеженим суверенітетом», що перебувають у царині впливу Московії. Народи, які лишаються поневоленими Москвою, позбавлені навіть цього. Західний світ дотепер не визнає право на створення власних незалежних держав народами Башкортостану, Калмикії чи Татарстану, не кажучи вже про якутів та інші корінні народи Півночі та Далекого Сходу.

Йолкін С. Ультиматуми Путіна

  Пригадаємо, що на момент розпаду Російської імперії в 1917 році, «русские» встигли поглинути багато держав і народів, жодних чином не причетних до народження московства та Московії з лона Золотої Орди. За царату всі підвладні землі вважалися володіннями династії Романових, тому ніхто не переймався проблемою: які території можна вважати питомо московськими, бо всі та вся належали «единой и неделимой империи».
  Все змінилося після повалення самодержавства: поневоленні народи почали вимагати визнання прав на існування у власних національних державах.
  Московські більшовики, які перехопили владу в імперію, дотримували догм учення Маркса, числили себе «пролетарськими інтернаціоналістами», і на початках, нехтували національним питанням. Реальність швидко протверезили схоластів ленінської кліки.

  «Інтернаціонал» швидко помітив, що виключно для «русских», щось важать мрії про панування над світом, загорнуті в казочки про світову пролетарську революцію. Решта поневолених Москвою народів прагнули зовсім іншого: як мінімум здобути національну автономію, як максимум – державну незалежність.
  З огляду на запеклий опір московсько-більшовицькій окупації та наднизьку популярність ідей московського комунізму на територіях поневолених Москвою народів, Ленін та його банда, погодилися на створення Української, Білоруської та Закавказької совєтських соціалістичних республік, в якості співзасновників СССР, а також низки національних автономій у складі РСФСР.

Якщо кожну жертву московського комуністичного режиму пом'янути хвилиною мовчання, то планета зануриться в тишу на 118 років

  Невдовзі сталіністи помітили, що в РСФСР (російській совєтській федеративній соціалістичній республіці) московство становить меншість, і поступається чисельно тюркським народам, які відчували культурну, мовну та релігійну близькість. Аби уникнути перетворення Російської СФСР на Тюркську СФСР, сталінська камарилья погодилася на перетворення Туркестанської Автономної ССР на союзні республіки Туркменія та Узбекистан, а трохи згодом: на утворення республік Таджикистану, Казахстану та Киргизії. Зважаючи на національні протиріччя Кремль розділив Закавказьку ССР на союзні республіки Азербайджан, Вірменія та Грузія.
  Декларуючи «пролетарський інтернаціоналізм», московсько-більшовицькі окупанти зробили ставку на «русских». Хоча згідно останнього для царату перепису населення, «русскими», точніше «великоросами», визнали себе лише 44% населення імперії, після створення всіх союзних республік, РСФСР отримала понад 80% території СССР.
  Для порівняння: українці становили близько 18% населення імперії, але більшовики виділили під УССР 2% території СССР. Білорусів налічувалося 4,6%, тому московські більшовики погодилися створити БССР на 0,9% підвладних земель.
  Виключно за колишніми союзними республіками, після краху СССР, Захід визнав право на існування в якості країн з обмеженим суверенітетом. За народами, для яких Москва погодилася визнати формальне право на національні автономії в межах РСФСР-РФ, західний світ дотепер не визнає навіть право на існування в межах державах з обкраяним суверенітетом. Ще не так давно весь неупереджений світ спостерігав, як Захід тлумачив, у повній відповідності кремлівським методичкам, національно-визвольну боротьбу Чеченської республіки Ічкерія, як прояв міжнародного тероризму.
  Уводячи світ в оману, Захід проголошує принципи демократії, право націй на самовизначення, але в реалі діє виходячи з парадигми пріоритету імперських народів над їх колишніми колоніями та бездержавними народами. Саме з цієї причини Україні наказували «Не стріляй!» в 2014 році, саме тому, військову допомогу скоротили до мінімуму, щойно українська армія вигнала московських окупантів з Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини та Правобережжя Херсонщини в 2022-му.

Путін і Трамп

  Колективний Захід розуміє, що поразка РФ у війні з Україною, здатна запустити процеси розпаду імперії, як це сталося після військових невдач Росії в Першій світовій та Афганській війнах. Розпад РФ та утворення на її теренах незалежних держав поневолених Москвою народів, суперечить світогляду західних країн, більшість з яких мають імперське минуле.
  Обтяжені імперіалістичним світоглядом еліти провідних західних країн, надалі продовжують дбати, аби Російська імперія не програла теперішню війну, і збереглася бодай у розмірах РФ. Їм намагаються заперечувати держави, що мають спільні кордони з московською імперією, які несподівано підтримав Президент Франції. Долю суперечки визначить Україна.
  Оскільки західні провідні верстви діють виходячи з наявної реальності, куди схиляться шальки терезів їх прихильності: на бік солідарності з імперією, чи на користь визнання права поневолених народів на власні держави, визначить рішучість української нації боронити власну незалежну державу.
  Героїзм бійців української армії вже спонукав західні еліти надавати допомогу нації, що в кривавому герці виборює право на існування. Наразі, від української волі до спротиву московському імперіалізму залежить доля не тільки України та українців, а й майбутнє всіх, колись і нині, поневолених Москвою народів.
  А також майбуття цілої Європи, яка, за влучним спостереженням Дмитра Донцова, потураннями московській імперіалістичній експансії створювала, і створює, загрозу собі і всьому світу.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!