Голодомори в Україні: звичайний московський геноцид
 |
| Голодомор – помста за свободу! |
Прикметно, що перший геноцид-голодомор московські окупанти влаштували одразу після поразки Перших українських визвольних змагань у 1921 році. Червона Москва прагнула знищити українське село – «економічний базис українського націоналізму».
Варто нагадати, що в усьому світі націоналістом вважається учасник національно-визвольного руху. Тобто, Москва прагнула знищити всіх борців за Волю України. Решта причини Голодоморів вторинні.
Голодомор 1921 – 1923 років
Через різні обставини московський більшовизм не міг замовчати тоді факти масового голоду. Утім, зізнання було напівправдою – на офіційному рівні визнавався лише голод у Надволжі.Кремль використав інформаційний привід щоб отримати значну матеріальну допомогу від країн Заходу, а також провести грабунок церков і заможних селянських господарств, начебто для потреб подолання голоду, спричиненого, за твердженнями московської пропаганди, наслідками громадянської та Першої світової воєн.
Це лише частина правди. В ноті надісланій 6 серпня 1921 року уряду Німеччини від представників урядів (у вигнанні) України, Грузії та Вірменії, зазначалося, що руйнівні наслідки воєн в цих країнах можна подолати, якби на заваді не стояла московсько-більшовицька окупація.
 |
| Голодні діти. Бердянськ, 1922 рік. |
Червоний грабунок позбавив більшість селян зерна для нового засіву.
Для московських більшовиків українці становили лише об’єкт визиску та засіб затикання економічних дірок. Про це свідчить лист Леніна, написаний у липні 1921 року, в якому він пропонував, для подолання голоду на Московії, спрямувати голодні московські орди для грабунку в Україну.
«Якщо район, охоплений неврожаєм і голодний, займає територію з 25 мільйонами населення, то чи не слід рядом заходів найреволюційніших взяти саме з цього району молодь до армії в кількості близько 500 тисяч штиків? (і навіть може до 1 мільйона?).
Мета: допомогти населенню до певної міри, бо прохарчуємо частину голодних, і, може, посилками додому хліба допоможемо до певної міри голодним. Це перше. А друге: розташувати ці 1/2 мільйона в Україні, щоб вони допомогли посилити продроботу, будучи сугубо заінтересовані в ній, особливо ясно усвідомлюючи і почуваючи несправедливість ненажерливості багатих селян в Україні.
Урожай в Україні приблизно визначають (Раковський) 550—650 мільйонів пудів. Віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 (15 x 20 = 300) на годівлю сім'ї і худоби, маємо остачу (550—450 = 100; 650—450 = 200) в середньому близько 150 мільйонів пудів. Якщо поставити в Україні армію з голодних губерній, цю остачу можна було б зібрати (податком + товарообмін + окремими реквізиціями з багатих на допомогу голодним) повністю». (Ленін В. І. про Україну. У двох частинах. Частина II. 1917—1922. — К.: Видавництво політичної літератури, 1977. — С. 411).
Звичайна комуністична тактика нацьковування одних груп населення на інші. Москва мала запаси хліба, які могли порятувати всіх жертв Голодомору, але ніхто в Кремлі не збирався цього робити.
Один промовистий факт. У 1922 році, коли пограбовані московсько-більшовицькими окупантами українські селяни помирали з голоду, Голова Совнаркому УССР Х. Раковський заявив міністру закордонних справ Великої Британії, що постачання українського збіжжя в країну припинять, якщо англійський уряд не дійде згоди з ленінською клікою, насамперед, у питаннях боргів Російської імперії, анульованих більшовиками.
Москва подбала про своїх карателів, яким доручила відбирати хліб у селян. Розпорядженням Кремля створювалися спецфонди матеріального забезпечення комуністів районів уражених голодом. Фонди поповнювалися за рахунок майна пограбованих церков та централізованим постачанням «експропрійованим» добром з усіх окупованих Москвою територій колишньої Російської імперії. Усі не комуністи районів, що потерпали від голоду, в справі виживання мали числити виключно на власні сили.
З грудня 1921 по травень 1922 років кількість селян, що опинилася на межі голодної смерті, збільшилася втроє. Відряджена 1922 року комісія ВУЦВК визнала, що скрута тільки посилилася в усіх охоплених голодом районах.
Лише після цього червона Москва милостиво дозволила видати трохи хліба голодним. Для порівняння: якщо в РСФСР, в залежності від регіону, продовольчу допомогу отримувало від 60 до 80 % населення, що потерпало від голоду, то в Україні це число не перевищувало 10%.
Українські організації за кордоном вдарили на сполох. Уряд УНР в екзилі ще у вересні 1921 року здійснив низку заходів спрямованих на забезпечення морених голодом українців продовольством, що засвідчили звернення до урядів країн Західної Європи.
Речник УНР Олександр Шульгін звернувся по допомогу до Фрітьйофа Нансена – організатора Міжнародної комісії допомоги потерпілій від голоду Росії (так тоді на Заході називали всю територію колишньої Російської імперії).
Мета: допомогти населенню до певної міри, бо прохарчуємо частину голодних, і, може, посилками додому хліба допоможемо до певної міри голодним. Це перше. А друге: розташувати ці 1/2 мільйона в Україні, щоб вони допомогли посилити продроботу, будучи сугубо заінтересовані в ній, особливо ясно усвідомлюючи і почуваючи несправедливість ненажерливості багатих селян в Україні.
Урожай в Україні приблизно визначають (Раковський) 550—650 мільйонів пудів. Віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 (15 x 20 = 300) на годівлю сім'ї і худоби, маємо остачу (550—450 = 100; 650—450 = 200) в середньому близько 150 мільйонів пудів. Якщо поставити в Україні армію з голодних губерній, цю остачу можна було б зібрати (податком + товарообмін + окремими реквізиціями з багатих на допомогу голодним) повністю». (Ленін В. І. про Україну. У двох частинах. Частина II. 1917—1922. — К.: Видавництво політичної літератури, 1977. — С. 411).
Звичайна комуністична тактика нацьковування одних груп населення на інші. Москва мала запаси хліба, які могли порятувати всіх жертв Голодомору, але ніхто в Кремлі не збирався цього робити.
Один промовистий факт. У 1922 році, коли пограбовані московсько-більшовицькими окупантами українські селяни помирали з голоду, Голова Совнаркому УССР Х. Раковський заявив міністру закордонних справ Великої Британії, що постачання українського збіжжя в країну припинять, якщо англійський уряд не дійде згоди з ленінською клікою, насамперед, у питаннях боргів Російської імперії, анульованих більшовиками.
Москва подбала про своїх карателів, яким доручила відбирати хліб у селян. Розпорядженням Кремля створювалися спецфонди матеріального забезпечення комуністів районів уражених голодом. Фонди поповнювалися за рахунок майна пограбованих церков та централізованим постачанням «експропрійованим» добром з усіх окупованих Москвою територій колишньої Російської імперії. Усі не комуністи районів, що потерпали від голоду, в справі виживання мали числити виключно на власні сили.
З грудня 1921 по травень 1922 років кількість селян, що опинилася на межі голодної смерті, збільшилася втроє. Відряджена 1922 року комісія ВУЦВК визнала, що скрута тільки посилилася в усіх охоплених голодом районах.
Лише після цього червона Москва милостиво дозволила видати трохи хліба голодним. Для порівняння: якщо в РСФСР, в залежності від регіону, продовольчу допомогу отримувало від 60 до 80 % населення, що потерпало від голоду, то в Україні це число не перевищувало 10%.
 |
| Жертви голоду в СССР. Фото Фонду Ф. Нансена. 1922 рік |
Речник УНР Олександр Шульгін звернувся по допомогу до Фрітьйофа Нансена – організатора Міжнародної комісії допомоги потерпілій від голоду Росії (так тоді на Заході називали всю територію колишньої Російської імперії).
Завдяки Нансену в Україну надійшли не тільки харчі, а й сільськогосподарська техніка. Фонд, що становив 250 тисяч золотих карбованців, заснував багато сиротинців по всій Україні, які врятували не одне життя. Герой-полярник наголошував, що країна потребує не тільки хліба, але й освіти. На його думку, потреба в книгах у країні «якій належить велике майбутнє» не менша ніж у харчах.
У 1922 році, за допомогу жертвам Голодомору Нансен отримав Нобелівську премію «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».
З власної ініціативи допомогу мешканцям регіонів, що страждали від голоду, надавали благодійні організації, завдяки яким понад половина всіх голодувальників отримала допомогу. Найбільший внесок належить Американській адміністрації допомоги – 180,9 мільйонів харчових пайків, 80% від загальної кількості допомоги. Друге місце посідає Фонд Нансена – 12,2 мільйонів пайків.
На цьому тлі, контрастно виглядають дії московсько-більшовицького режиму. В 1923 році ВЦІК проголосив, що урожай 1922 року дозволяє повністю ліквідувати наслідки голоду. 1923 року з охоплених голодом регіонів України більшовики вивезли 9 мільйонів пудів хліба в «союзні республіки СССР», і ще 13,5 мільйонів пудів продали закордон.
Загальна кількість жертв першого влаштованого Москвою Голодомору в Україні невідома, оскільки окупаційний режим не вів обліку. Але деякі числа вражають. У 1922 році в південній Україні потерпало від голоду понад 2 мільйони дітей.
Працівник місії Нансена Відкун Квіслінг в лютому того ж року повідомляв у телеграмі: «в Україні близько 7 мільйонів людей вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів». І це, як наголошувалося в документі, без урахування населеної переважно українцями Кубані, де Голодомор також набув величезних розмірів.
Варто відзначити, що Голодомор 1921 – 1923 років набрав найбільшого розмаху саме в землях, де переважало українське населення: південних районах України, на Малиновому клині Кубані та Жовтому клині нижнього Надволжя.
Відчуття безкарності спонукало московсько-більшовицьких окупантів до все більш кривавої сваволі. Голодомор 1932 – 1933 років мав чітке етнічне спрямування проти українців в Україні та Кубані, й казахів у Казахстані, і містить усі ознаки геноциду.
Причинами Голодомору стали сталінська політика колективізації та індустріалізації. Комуністичний режим готувався до великої війни, внаслідок якої сподівався насадити соціалізм у всій Європі. Ведення світової війни і революції потребувало потужної промислової бази, якої в тодішньому СССР не існувало.
Створення важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, вимагало колосальних коштів, яких Совдеп не мав. Грошима володіли країни Заходу, але через потужну економічну кризу Великої Депресії, вони поринули у власні проблеми і не могли кредитувати створення військової машини СССР.
Для Совка лишався перевірений часом спосіб – грабунок поневоленого населення. В 1917 – 1920-х роках більшовики повністю пограбували підприємців («буржуїв» на комуністичному новоязі), землевласників («поміщиків»), церкву і частину селянства. У 1928 році прийшла черга селян («куркулів») та кооператорів («непманів»).
Індустріалізація Совдепу передбачала закупівлю на Заході необхідного устаткування та послуг спеціалістів. Платити доводилося валютою, золотом або коштовним камінням. Нічого цього СССР не мав у достатній кількості. Як сучасна Росія, так і її тодішня форма існування – СССР, не мали більш-менш пристойних товарів, яких би потребували країни Заходу. Як тоді, так і зараз, Москва торгувала переважно сировиною. Тільки в ті часи переважно продукцією сільського господарства, а зараз – нафтою та газом.
Внаслідок економічної кризи на Заході обвалилися ціни на сільгосппродукцію, тому обсяги торгівлі 1920-х років не давали необхідних надходжень для потужної індустріалізації імперії. Для утримання рівня минулих виторгів Москва значно нарощувала обсяги продажів.
ВКП(б) на чолі зі Сталіним прийняло рішення збільшити розміри хлібозаготівель, тобто відбирати у виробників більше хліба та іншої аграрної продукції. Почався грабунок загнаних у колгоспи селян. Станом на 30 червня 1930 року з переважної більшості господарств майже всіх районів УССР комуністичні окупанти вигребли все збіжжя, з посівним матеріалом включно.
Аби запобігти спробам українських селян відшукати хоч щось їстівне на колгоспних полях, московські більшовики 7 серпня 1932 року прийняли постанову ВЦІК і СНК СССР під довжелезною назвою, більш відомою в народі як «Закон про п’ять колосків». Згідно цієї постанови розкрадання колгоспного майна, яким вважали навіть кілька зібраних на колгоспному лані колосків, каралося смертю, за обставин, що пом'якшували покарання – десятьма роками концтаборів.
Грабунок селян не дав необхідної кількості зерна для потреб індустріалізації. Московська влада вдалася до ще більш жорстких засобів. 18 листопада 1932 року ЦК КП(б)У прийняло постанову про запровадження штрафів колгоспам за невиконання плану хлібозаготівель у розмірі 15-місячної норми м’яса.
З 6 грудня всі такі села заносили на «чорні дошки». Їх оточували московські каральні загони, потім більшовицькі опричники грабували все їстівне, до останньої крихти, і тримали села в облозі до розпорядження «згори». Це означало голодну смерть для переважної більшості мешканців покараного села.
14 грудня ЦК ВКП (б) та СНК СССР ухвалили перевести в Україні та Кубані все діловодство, навчання та пресу на московську говірку, всіх хто опирався визиску відправляти в концтабори, а в їх оселі заселяти червоноармійців. 22 січня 1933 року ті самі владні органи прийняли Директиву, якою заборонявся виїзд українцям за межі України та Кубані.
Свого піку Голодомор сягнув зимою 1933 року. У пограбованих московськими більшовиками селах масово помирали люди, не маючи змоги знайти хоч щось їстівне в засипаних снігом промерзлих полях.
Весною 1933 року Москва зменшила тиск на українські села. Усіх хто залишився живим, змусили працювати в колгоспах за харчування в системі «Общепит», яке організовувалося в польових станах. З відібраного раніше більшовики видали необхідну для сівби кількість зерна. В оселі замордованих голодом українців організовано завозилися «трудовые резервы» московської голоти.
Оскільки більшовики не вели обліку, точна кількість загиблих не відома. За самими обережними підрахунками, які проводяться за даними демографічних втрат згідно офіційної статистики, московсько-більшовицькі окупанти знищили понад 3,328 мільйонів осіб.
Українські дослідники Голодомору В. Сергійчук і В. Марочко наводять докази, що від Голодомору загинули 7 мільйонів осіб в Україні, та ще 3 мільйони українців в інших регіонах СССР. У Казахстані Голодомор знищив 40% корінного населення.
Одною з причин неврожаю стала повоєнна руїна. Україна, вдруге протягом 30 років, стала одним з головних театрів бойових дій Світової війни.
Внаслідок війни загинуло багато працездатних чоловіків, бракувало робочих рук, сільська інфраструктура лежала в руїнах, значно зменшилося поголів’я свійської худоби.
У 1922 році, за допомогу жертвам Голодомору Нансен отримав Нобелівську премію «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».
З власної ініціативи допомогу мешканцям регіонів, що страждали від голоду, надавали благодійні організації, завдяки яким понад половина всіх голодувальників отримала допомогу. Найбільший внесок належить Американській адміністрації допомоги – 180,9 мільйонів харчових пайків, 80% від загальної кількості допомоги. Друге місце посідає Фонд Нансена – 12,2 мільйонів пайків.
На цьому тлі, контрастно виглядають дії московсько-більшовицького режиму. В 1923 році ВЦІК проголосив, що урожай 1922 року дозволяє повністю ліквідувати наслідки голоду. 1923 року з охоплених голодом регіонів України більшовики вивезли 9 мільйонів пудів хліба в «союзні республіки СССР», і ще 13,5 мільйонів пудів продали закордон.
Загальна кількість жертв першого влаштованого Москвою Голодомору в Україні невідома, оскільки окупаційний режим не вів обліку. Але деякі числа вражають. У 1922 році в південній Україні потерпало від голоду понад 2 мільйони дітей.
 |
| Фрітьйоф Нансен |
Варто відзначити, що Голодомор 1921 – 1923 років набрав найбільшого розмаху саме в землях, де переважало українське населення: південних районах України, на Малиновому клині Кубані та Жовтому клині нижнього Надволжя.
Голодомор 1932 – 1933 років
Штучний голод влаштований ВКП(б) в 1932 – 1933 роках найбільш жахливий з усіх голодоморів влаштованих в Україні, Кубані та Казахстані. У 1932 році кількість загиблих рахувалася на сотні тисяч, а в 1933 році лік пішов на мільйони.Відчуття безкарності спонукало московсько-більшовицьких окупантів до все більш кривавої сваволі. Голодомор 1932 – 1933 років мав чітке етнічне спрямування проти українців в Україні та Кубані, й казахів у Казахстані, і містить усі ознаки геноциду.
Причинами Голодомору стали сталінська політика колективізації та індустріалізації. Комуністичний режим готувався до великої війни, внаслідок якої сподівався насадити соціалізм у всій Європі. Ведення світової війни і революції потребувало потужної промислової бази, якої в тодішньому СССР не існувало.
Створення важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, вимагало колосальних коштів, яких Совдеп не мав. Грошима володіли країни Заходу, але через потужну економічну кризу Великої Депресії, вони поринули у власні проблеми і не могли кредитувати створення військової машини СССР.
Для Совка лишався перевірений часом спосіб – грабунок поневоленого населення. В 1917 – 1920-х роках більшовики повністю пограбували підприємців («буржуїв» на комуністичному новоязі), землевласників («поміщиків»), церкву і частину селянства. У 1928 році прийшла черга селян («куркулів») та кооператорів («непманів»).
Індустріалізація Совдепу передбачала закупівлю на Заході необхідного устаткування та послуг спеціалістів. Платити доводилося валютою, золотом або коштовним камінням. Нічого цього СССР не мав у достатній кількості. Як сучасна Росія, так і її тодішня форма існування – СССР, не мали більш-менш пристойних товарів, яких би потребували країни Заходу. Як тоді, так і зараз, Москва торгувала переважно сировиною. Тільки в ті часи переважно продукцією сільського господарства, а зараз – нафтою та газом.
Внаслідок економічної кризи на Заході обвалилися ціни на сільгосппродукцію, тому обсяги торгівлі 1920-х років не давали необхідних надходжень для потужної індустріалізації імперії. Для утримання рівня минулих виторгів Москва значно нарощувала обсяги продажів.
ВКП(б) на чолі зі Сталіним прийняло рішення збільшити розміри хлібозаготівель, тобто відбирати у виробників більше хліба та іншої аграрної продукції. Почався грабунок загнаних у колгоспи селян. Станом на 30 червня 1930 року з переважної більшості господарств майже всіх районів УССР комуністичні окупанти вигребли все збіжжя, з посівним матеріалом включно.
 |
| Віненбергер А. Жертви Голодомору на вулицях Харкова. 1933 рік |
Грабунок селян не дав необхідної кількості зерна для потреб індустріалізації. Московська влада вдалася до ще більш жорстких засобів. 18 листопада 1932 року ЦК КП(б)У прийняло постанову про запровадження штрафів колгоспам за невиконання плану хлібозаготівель у розмірі 15-місячної норми м’яса.
З 6 грудня всі такі села заносили на «чорні дошки». Їх оточували московські каральні загони, потім більшовицькі опричники грабували все їстівне, до останньої крихти, і тримали села в облозі до розпорядження «згори». Це означало голодну смерть для переважної більшості мешканців покараного села.
14 грудня ЦК ВКП (б) та СНК СССР ухвалили перевести в Україні та Кубані все діловодство, навчання та пресу на московську говірку, всіх хто опирався визиску відправляти в концтабори, а в їх оселі заселяти червоноармійців. 22 січня 1933 року ті самі владні органи прийняли Директиву, якою заборонявся виїзд українцям за межі України та Кубані.
Свого піку Голодомор сягнув зимою 1933 року. У пограбованих московськими більшовиками селах масово помирали люди, не маючи змоги знайти хоч щось їстівне в засипаних снігом промерзлих полях.
 |
| Плакат створений Спілкою незалежної української молоді в Німеччині до 15-х роковин Голодомору. 1948 рік. |
Оскільки більшовики не вели обліку, точна кількість загиблих не відома. За самими обережними підрахунками, які проводяться за даними демографічних втрат згідно офіційної статистики, московсько-більшовицькі окупанти знищили понад 3,328 мільйонів осіб.
Українські дослідники Голодомору В. Сергійчук і В. Марочко наводять докази, що від Голодомору загинули 7 мільйонів осіб в Україні, та ще 3 мільйони українців в інших регіонах СССР. У Казахстані Голодомор знищив 40% корінного населення.
Голодомор 1946 – 1947 років
Дії московських сталіністів у 1946 році вельми нагадують політику ленінців 1921 року. На тлі неврожаю більшовицькі окупанти відбирали хліб в українських селян, і надсилали його на підтримку маріонетковим режимам Москви у Східній Європі. |
| Охоронці врожаю в колгоспі Й. Сталіна. 1947 рік |
Внаслідок війни загинуло багато працездатних чоловіків, бракувало робочих рук, сільська інфраструктура лежала в руїнах, значно зменшилося поголів’я свійської худоби.
До цього лиха додалася посуха. Зібраний урожай значно поступався навіть неврожаю голодного 1921 року. Середня врожайність не перевищувала 3,8 центнерів з гектара, а в південних областях України коливалася в межах 2,3 – 2,9 центнерів.
І це на тлі розорених особистих господарств та відсутності свійських тварин. Але сталінська камарилья чхала на все. Попри всі кліматичні негаразди, Кремль встановив високий рівень хлібозаготівлі, який підлягав обов’язковому виконанню до 1 жовтня 1946 року.
Україна мала подарувати Москві 340 мільйонів пудів хліба – абсолютно нереальний для виконання обсяг. Кремлівські маріонетки, які очолювали УССР, сприйняли вказівку московських господарів без заперечення. Навіть більше – ухвалили таємну постанову, яка збільшувала обсяг хлібозаготівлі на 21,013 мільйонів пудів.
Намагаючись взяти під контроль весь хліб, комуністичний режим заборонив будь-яке перевезення та продаж зерна приватними особами. Хліб або борошно придавали лише в державних крамницях, виключно по продуктових картках. Усе обтяжувало те, що українські селяни практично не мали грошей, бо розрахунки велися в трудоднях, які часто видавалися натуроплатою.
Попри всі зусилля московським окупантам не вдалося зібрати бажану кількість зерна – лише 62,4% від запланованих 362,75 мільйонів пудів.
У відповідь Москва позбавила продовольчих карток 3,5 мільйони українців, 2,9 мільйони з яких селяни. Згідно кремлівської директиви за зароблений трудодень колгоспнику видавали лише 15% зернової норми, і то за умови виконання колгоспом плану хлібозаготівлі.
Постановою Совєта міністрів СССР та ЦК ВКП(б) якість хліба для населення знижувалася: 40% «пшеничного» хліба складалися з домішок вівса, кукурудзи та ячменю. Водночас комуністична номенклатура харчувалася якісними продуктами через систему спецрозподільників.
Пізньої осені 1946 року в українські села знов прийшов Голодомор. Від голоду пухли і помирали селяни всієї Східної України. Московські окупанти, як завжди, не вели облік загиблих. Але навіть за наявними, вкрай куцими даними, від голоду загинуло понад 1 мільйон українців. Ще більше людей зазнали непоправної шкоди для здоров’я через дистрофію. На додачу до всього, серед ослабленого голодом населення поширився тиф.
На західних землях України Москва не змогла влаштувати терор голодом. Від грабунку тамтешніх селян захищала українська армія – УПА. Українська Повстанська Армія не дала змоги московським окупантам загнати людей в колгоспи, що унеможливило ефективний грабунок селян. Вільні господарі-фермери та українські повстанці врятували Західну Україну від Голодомору.
Більше того, вояки УПА закликали своїх земляків всіляко допомагати та рятувати людей з Великої України, які шукали порятунку від голодної смерті на західних землях.
У відповідь Москва посилила визиск. Для виконання плану хлібозаготівель, 3 березня 1947 року першим секретарем КПУ призначили старого сталінського ката Лазаря Кагановича. За допомогою безжального грабунку, він разом з головою Совєта міністрів УССР Н. Хрущовим, перевиконав план заготівлі хліба на 1947 рік. Після чого комуністична диктатура припинила терор голодом в Україні.
Одною з похідних геноциду в новітні часи стало важке й повільне перетворення УССР на вільну українську Україну, після здобуття незалежності в 1991 році. Станом на сьогодні визвольні змагання не закінчені, боротьба з московським імперіалізмом триває.
І це на тлі розорених особистих господарств та відсутності свійських тварин. Але сталінська камарилья чхала на все. Попри всі кліматичні негаразди, Кремль встановив високий рівень хлібозаготівлі, який підлягав обов’язковому виконанню до 1 жовтня 1946 року.
Україна мала подарувати Москві 340 мільйонів пудів хліба – абсолютно нереальний для виконання обсяг. Кремлівські маріонетки, які очолювали УССР, сприйняли вказівку московських господарів без заперечення. Навіть більше – ухвалили таємну постанову, яка збільшувала обсяг хлібозаготівлі на 21,013 мільйонів пудів.
Намагаючись взяти під контроль весь хліб, комуністичний режим заборонив будь-яке перевезення та продаж зерна приватними особами. Хліб або борошно придавали лише в державних крамницях, виключно по продуктових картках. Усе обтяжувало те, що українські селяни практично не мали грошей, бо розрахунки велися в трудоднях, які часто видавалися натуроплатою.
Попри всі зусилля московським окупантам не вдалося зібрати бажану кількість зерна – лише 62,4% від запланованих 362,75 мільйонів пудів.
 |
| Розвантаження обозу з зерном, 1947 рік |
Постановою Совєта міністрів СССР та ЦК ВКП(б) якість хліба для населення знижувалася: 40% «пшеничного» хліба складалися з домішок вівса, кукурудзи та ячменю. Водночас комуністична номенклатура харчувалася якісними продуктами через систему спецрозподільників.
Пізньої осені 1946 року в українські села знов прийшов Голодомор. Від голоду пухли і помирали селяни всієї Східної України. Московські окупанти, як завжди, не вели облік загиблих. Але навіть за наявними, вкрай куцими даними, від голоду загинуло понад 1 мільйон українців. Ще більше людей зазнали непоправної шкоди для здоров’я через дистрофію. На додачу до всього, серед ослабленого голодом населення поширився тиф.
На західних землях України Москва не змогла влаштувати терор голодом. Від грабунку тамтешніх селян захищала українська армія – УПА. Українська Повстанська Армія не дала змоги московським окупантам загнати людей в колгоспи, що унеможливило ефективний грабунок селян. Вільні господарі-фермери та українські повстанці врятували Західну Україну від Голодомору.
Більше того, вояки УПА закликали своїх земляків всіляко допомагати та рятувати людей з Великої України, які шукали порятунку від голодної смерті на західних землях.
У відповідь Москва посилила визиск. Для виконання плану хлібозаготівель, 3 березня 1947 року першим секретарем КПУ призначили старого сталінського ката Лазаря Кагановича. За допомогою безжального грабунку, він разом з головою Совєта міністрів УССР Н. Хрущовим, перевиконав план заготівлі хліба на 1947 рік. Після чого комуністична диктатура припинила терор голодом в Україні.
***
Підсумуємо. Геноцид голодом завдав українству важких ран, які не загоїлися дотепер. Голодомори зруйнували українське село, а з ним і традиційну українську народну культуру. Внаслідок величезної кількості загиблих українська нація потрапила в демографічне провалля, з якого не може вибратися до сьогодні.Одною з похідних геноциду в новітні часи стало важке й повільне перетворення УССР на вільну українську Україну, після здобуття незалежності в 1991 році. Станом на сьогодні визвольні змагання не закінчені, боротьба з московським імперіалізмом триває.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Атору дякуємо за правду про голодомор.
ВідповістиВидалитиЖахіття.... Дякую за статтю
ВідповістиВидалити