Олевська республіка – спроба відновлення УНР
 |
| Тарас Бульба-Боровець з бойовими побратимами |
Рівно через 20 років Олевськ став місцем подій, які, в черговий раз, засвідчили високу здатність українського суспільства до самоорганізації і прагнення створити незалежну державу.
Для поневолених Москвою народів Друга світова війна стала продовженням визвольної боротьби, для московства – продовженням громадянської війни, початої в 1917 році.
Уряд УНР в екзилі вирішив використати протиріччя між III Рейхом і СССР для продовження змагань за здобуття державної незалежності України. 20 червня 1940 року Тараса Боровця призначили керівником всього підпілля УНР в Україні та отаманом війська, яке ще належало створити.
Боровець прибув в Україну 1 серпня 1940 року, і взявся за створення добровольчих військових загонів, що отримали загальну назву «Поліська Січ». Охочих боротися з московським комунізмом виявилося чимало – за даними Боровця чисельність січовиків у листопаді 1941 року становила понад 10 тисяч бійців.
Зростання боєздатності нового українського війська потребувало розв’язання двох головних задач: забезпечити повстанців зброєю і поставити на чолі загонів досвідчену старшину.
5 серпня 1941 року Тарас Боровець, який взяв псевдо Бульба, звернувся до німецької влади з проханням забезпечити українські загони всім необхідним для боротьби зі сталіністами. Через три дні він отримав згоду командування 213 дивізії Вермахту на створення бойового загону чисельністю, в тисячу бійців, для боротьби зі сталінськими диверсантами.
 |
| Тарас Бульба-Боровець, 1941 р. |
Підрозділи УПА «Поліська Січ» зайняли частину територій Житомирської та Рівненської областей, частину сучасної Білорусі. За кількістю населення підконтрольних земель регіон не поступався країнам Бенілюксу.
Тут перебували лише українські військові частини. Наприкінці серпня Тарас Бульба-Боровець звернувся до райхскомісара України з гарантіями нейтралітету стосовно німецьких військ, якщо вони не будуть провадити політику масових репресій.
Провідник УПА скористався з того, що німці кинули всі сили в наступ задля здійснення «бліцкригу», і не залишали на завойованих територіях значних окупаційних залог. На територіях контрольованих Поліською Січчю діяли виключно українські адміністрації, над якими майоріли синьо-жовті прапори.
 |
| Олевська республіка |
В Генеральному штабі УПА перебували прапор держави переданий президентом УНР Андрієм Левицьким та освячена митрополитом Іларіоном ікона Божої матері, біля яких знаходилася цілодобова почесна варта.
У кожному містечку зайнятому Поліською Січчю, знаходилося до двох батальйонів УПА, і майже в кожному великому селі пара сотень бійців з кулеметами та мінометами. Сотні входили до куренів, з яких формувалися полки.
У кожному містечку зайнятому Поліською Січчю, знаходилося до двох батальйонів УПА, і майже в кожному великому селі пара сотень бійців з кулеметами та мінометами. Сотні входили до куренів, з яких формувалися полки.
За задумом Боровця, районі полки вливалися до бригад, а кілька бригад становили Окружні Січі. Мережа регіональних Січей (наприклад: Волинська, Полтавська) мала охопити всі регіони України.
Олевською республікою керував уряд (районна управа) на чолі з Борисом Симоновичем. Уряд опікувався питаннями безпеки і правопорядку, фінансів та економіки, господарства та кооперації, промисловості та торгівлі, здоров’я та народної освіти.
На захисті молодої держави стояли бійці УПА, які відрізнялися від загалу низкою відзнак: шапкою-мазепинкою, жовто-синьою пов’язкою на лівій руці – рядові бійці, старшини – тризубом на нарукавній пов’язці й національними барвами на пілотці.
Для просвіти громади створювався спеціальний відділ, друкувався часопис «Гайдамака», працювали театр і кінотеатр, відбувалися регулярні церковні служби в православній церкві. Щотижня кожен учитель, як і сільський голова (обирався на загальних сільських зборах), отримував 8 кілограмів борошна.
У програмному документі «За що бореться Українська повстанська армія» проголошувалася рівноправність усіх громадян України, свобода думки, слова, віри, чину кожного громадянина незалежно від національної, релігійної, майнової та статевої належності. Робочий день установлювався не більше восьми годин на добу.
Налагоджувалося економічне життя: з 16 вересня в Олевську проходили щотижневі ярмарки, готувався пуск гідроелектростанції, працювали порцеляновий завод та меблева фабрика.
Це не сподобалося сталінським диверсантам, із так званих партизанських загонів. 11 вересня вони підірвали порцеляновий завод і електростанцію, 9 жовтня — меблеву фабрику, 13 жовтня — млин, 29 жовтня — маслозавод у селі Радовель.
Попри терор комуністичних банд відновлювалася приватна власність, з одночасним контролем над ціноутворенням. Ціни на харчі встановлювалися на довоєнному рівні, з жорстким покаранням усіх спекулянтів. Власну грошову одиницю започаткувати не встигли – в обігу ходили рейхсмарки та совдепівські рублі.
Державні податки були досить помірними. Із зібраного врожаю зернових колишні колгоспи віддали Олешківській республіці десяту частину, і п’яту – з картоплі. З цих фондів забезпечувалася діяльність не тільки української армії та адміністрації, але й праця шкіл та органів місцевого самоврядування. Уряд планував розпустити колгоспи та відновити одноосібні та кооперативні господарства.
Штаб УПА Поліська Січ очолювали, по черзі: полковник армії УНР Іван Комар-Рогатий, полковник УНР кінного дивізіону 2-го Запорозького полку «Чорних запорожців» Петро Дяченко, полковник Армії УНР Петро Смородський.
В армії панувала сувора дисципліна. Реквізиції для військових потреб майна місцевого населення перебувало під ретельним контролем командування. Якщо у селян брали вози чи коней, видавалася розписка, в якій власник згодом мав засвідчити, чи повстанці повернули майно цілим та неушкодженим.
Бульба-Боровець не займався партійним будівництвом. Він вважав – усі сили, що прагнули незалежності України, мусили об’єднати зусилля задля визволення України.
5 серпня 1941 року у Львові Тарас Бульба-Боровець досягнув згоди з представниками ОУН Мельника, полковником Миколою Сціборським і сотником Омеляном Сенником, про надання кадрової допомоги Поліській Січі. Незабаром ОУН(м) відрядило до армії Боровця 10 старшин.
Олевською республікою керував уряд (районна управа) на чолі з Борисом Симоновичем. Уряд опікувався питаннями безпеки і правопорядку, фінансів та економіки, господарства та кооперації, промисловості та торгівлі, здоров’я та народної освіти.
На захисті молодої держави стояли бійці УПА, які відрізнялися від загалу низкою відзнак: шапкою-мазепинкою, жовто-синьою пов’язкою на лівій руці – рядові бійці, старшини – тризубом на нарукавній пов’язці й національними барвами на пілотці.
Для просвіти громади створювався спеціальний відділ, друкувався часопис «Гайдамака», працювали театр і кінотеатр, відбувалися регулярні церковні служби в православній церкві. Щотижня кожен учитель, як і сільський голова (обирався на загальних сільських зборах), отримував 8 кілограмів борошна.
У програмному документі «За що бореться Українська повстанська армія» проголошувалася рівноправність усіх громадян України, свобода думки, слова, віри, чину кожного громадянина незалежно від національної, релігійної, майнової та статевої належності. Робочий день установлювався не більше восьми годин на добу.
Налагоджувалося економічне життя: з 16 вересня в Олевську проходили щотижневі ярмарки, готувався пуск гідроелектростанції, працювали порцеляновий завод та меблева фабрика.
Це не сподобалося сталінським диверсантам, із так званих партизанських загонів. 11 вересня вони підірвали порцеляновий завод і електростанцію, 9 жовтня — меблеву фабрику, 13 жовтня — млин, 29 жовтня — маслозавод у селі Радовель.
Попри терор комуністичних банд відновлювалася приватна власність, з одночасним контролем над ціноутворенням. Ціни на харчі встановлювалися на довоєнному рівні, з жорстким покаранням усіх спекулянтів. Власну грошову одиницю започаткувати не встигли – в обігу ходили рейхсмарки та совдепівські рублі.
 |
| Бульба-Боровець, Полісся, 1942 р. |
Штаб УПА Поліська Січ очолювали, по черзі: полковник армії УНР Іван Комар-Рогатий, полковник УНР кінного дивізіону 2-го Запорозького полку «Чорних запорожців» Петро Дяченко, полковник Армії УНР Петро Смородський.
В армії панувала сувора дисципліна. Реквізиції для військових потреб майна місцевого населення перебувало під ретельним контролем командування. Якщо у селян брали вози чи коней, видавалася розписка, в якій власник згодом мав засвідчити, чи повстанці повернули майно цілим та неушкодженим.
Бульба-Боровець не займався партійним будівництвом. Він вважав – усі сили, що прагнули незалежності України, мусили об’єднати зусилля задля визволення України.
5 серпня 1941 року у Львові Тарас Бульба-Боровець досягнув згоди з представниками ОУН Мельника, полковником Миколою Сціборським і сотником Омеляном Сенником, про надання кадрової допомоги Поліській Січі. Незабаром ОУН(м) відрядило до армії Боровця 10 старшин.
Бандерівці поставили вимогу підпорядкування Поліської УПА Проводу ОУН(б), на що Бульба-Боровець, як військовик УНР, погодитися не міг. Згодом це стало причиною ворожнечі та трагічних, для історії визвольних змагань, подій.
На початку вересня командування Вермахту наказало підрозділам Поліської Січі перебратися на Чернігівщину, щоб зачистити тил фронту від сталінських диверсантів. Бульба-Боровець відмовився підкоритися гітлерівцям, висунувши зустрічну вимогу визнати Поліську Січ армією України, яка мала залишатися на Поліссі. Досягти порозуміння не вдалося.
5 листопада 1941 року райхскомісаріат зажадав від Поліської Січі жорсткого виконання всіх наказів. 15 листопада, Бульба-Боровець прийняв важке рішення: враховуючи нерівність сил УПА та Рейху перевести Поліську Січ на нелегальне положення. Олевська республіка припинила існування.
У березні 1942 року гітлерівці почали переслідувати повстанців Поліської Січі, що викликало збройний опір УПА.
16 квітня Бульба-Боровець видав офіційний наказ розпочати збройну боротьбу з німецько-нацистськими окупантами. Найбільш успішні операції бульбівської УПА: знищення німецької техніки в Шепетівці 19 серпня 1942 року та звільнення Людвиполю 28 березня 1943 року.
Ситуацію погіршили чвари між українськими націоналістами. Нагадаємо, що в усьому світі, крім Совдепу, націоналістами називають активістів та учасників національно-визвольної боротьби. Тобто ця назва, для притомних людей, не містить жодного негативного емоційного забарвлення.
На Волині та Поліссі набирав сили ОУН Бандери. Її провід намагався підпорядкувати собі всі українські військові формування. Бульба-Боровець відмовився коритися бандерівцям, оскільки підпорядковувався уряду УНР, а не якійсь конкретній партії.
Бандерівці також назвали своє військо Українською Повстанською Армією. Тоді Тарас Бульба-Боровець, аби підкреслити відмінність від частин ОУН(б) змінив назву своїх загонів на Українська Народна Революційна Армія (УНРА). У відповідь бандерівська УПА в серпні 1943 року розпочала роззброювати бульбівську УНРА.
В оточення потрапив генерал-хорунжий УНРА Тарас Бульба-Боровець. Йому вдалося прорватися через облогу, але в полон потрапила дружина, яку трохи згодом, за твердженням Боровця, закатувала СБ ОУН(б).
Генерал-хорунжий УНРА в пошуку союзників, звернувся до проводу III Рейху з пропозицією звільнити усіх українських в’язнів: як політичних, так і військовополонених.
На початку вересня командування Вермахту наказало підрозділам Поліської Січі перебратися на Чернігівщину, щоб зачистити тил фронту від сталінських диверсантів. Бульба-Боровець відмовився підкоритися гітлерівцям, висунувши зустрічну вимогу визнати Поліську Січ армією України, яка мала залишатися на Поліссі. Досягти порозуміння не вдалося.
5 листопада 1941 року райхскомісаріат зажадав від Поліської Січі жорсткого виконання всіх наказів. 15 листопада, Бульба-Боровець прийняв важке рішення: враховуючи нерівність сил УПА та Рейху перевести Поліську Січ на нелегальне положення. Олевська республіка припинила існування.
У березні 1942 року гітлерівці почали переслідувати повстанців Поліської Січі, що викликало збройний опір УПА.
16 квітня Бульба-Боровець видав офіційний наказ розпочати збройну боротьбу з німецько-нацистськими окупантами. Найбільш успішні операції бульбівської УПА: знищення німецької техніки в Шепетівці 19 серпня 1942 року та звільнення Людвиполю 28 березня 1943 року.
Ситуацію погіршили чвари між українськими націоналістами. Нагадаємо, що в усьому світі, крім Совдепу, націоналістами називають активістів та учасників національно-визвольної боротьби. Тобто ця назва, для притомних людей, не містить жодного негативного емоційного забарвлення.
На Волині та Поліссі набирав сили ОУН Бандери. Її провід намагався підпорядкувати собі всі українські військові формування. Бульба-Боровець відмовився коритися бандерівцям, оскільки підпорядковувався уряду УНР, а не якійсь конкретній партії.
Бандерівці також назвали своє військо Українською Повстанською Армією. Тоді Тарас Бульба-Боровець, аби підкреслити відмінність від частин ОУН(б) змінив назву своїх загонів на Українська Народна Революційна Армія (УНРА). У відповідь бандерівська УПА в серпні 1943 року розпочала роззброювати бульбівську УНРА.
В оточення потрапив генерал-хорунжий УНРА Тарас Бульба-Боровець. Йому вдалося прорватися через облогу, але в полон потрапила дружина, яку трохи згодом, за твердженням Боровця, закатувала СБ ОУН(б).
 |
| Бульба-Боровець з дружиною |
У відповідь на звернення німці арештували генерала-хорунжого УНРА. У вересні 1944 року Бульба-Боровець отримав волю, з пропозицією очолити Український національний комітет, підпорядкований Комітету визволення народів Росії на чолі з генералом Андрієм Власовим.
Тарас Бульба-Боровець чудово розумів, що «не таких русских» не існує. Будь-який «русский» = імперський. Тому на всі пропозиції генерал-хорунжий відповів рішучим «Ні!».
По закінченню Другої світової війни в 1946 році Бульбу-Боровця намагалися притягнути до відповідальності за злочини проти євреїв. Обвинувачення розсипалося під тиском правди тисячі свідків захисту генерала Олевської республіки.
17 липня 1947 року президент УНР в екзилі Андрій Лівицький уповноважив Головнокомандуючого українських повстанських військ Тараса Бульбу-Боровця вести будь-які переговори з метою визволення України з московського ярма.
22 серпня 1992 року уряд УНР в екзилі визнав вільну Україну своєю правонаступницею, і передав усі державні клейноди уряду незалежної країни.
У 2011 році на добровільні пожертви олевчан у місті встановлено пам’ятний знак до 70-ліття створення Олевської республіки. 2016 року Тарас Боровець отримав звання почесного громадянина Олевська.
На жаль, сучасна Україна офіційно лишається правонаступницею УССР – колоніальної квазідержави в межах СССР.
Законсервований Совдеп руйнує державу, прагне повернути країну в московське рабство. З часом дії московського лобі стають усе більш відвертими та нахабними.
Прийшов час визнати Україну правонаступницею Української Народної Республіки. Надійним містком, що єднає УНР з сучасною незалежною Україною назавжди залишиться Олевська республіка Тараса Бульби-Боровця.
Додаток
Тарас Бульба-Боровець чудово розумів, що «не таких русских» не існує. Будь-який «русский» = імперський. Тому на всі пропозиції генерал-хорунжий відповів рішучим «Ні!».
По закінченню Другої світової війни в 1946 році Бульбу-Боровця намагалися притягнути до відповідальності за злочини проти євреїв. Обвинувачення розсипалося під тиском правди тисячі свідків захисту генерала Олевської республіки.
17 липня 1947 року президент УНР в екзилі Андрій Лівицький уповноважив Головнокомандуючого українських повстанських військ Тараса Бульбу-Боровця вести будь-які переговори з метою визволення України з московського ярма.
22 серпня 1992 року уряд УНР в екзилі визнав вільну Україну своєю правонаступницею, і передав усі державні клейноди уряду незалежної країни.
У 2011 році на добровільні пожертви олевчан у місті встановлено пам’ятний знак до 70-ліття створення Олевської республіки. 2016 року Тарас Боровець отримав звання почесного громадянина Олевська.
 |
| Пам'ятний знак в Олевську, на честь 70-ліття створення Олевської республіки |
Законсервований Совдеп руйнує державу, прагне повернути країну в московське рабство. З часом дії московського лобі стають усе більш відвертими та нахабними.
Прийшов час визнати Україну правонаступницею Української Народної Республіки. Надійним містком, що єднає УНР з сучасною незалежною Україною назавжди залишиться Олевська республіка Тараса Бульби-Боровця.
Додаток
Тарас Бульба-Боровець. Наше становище до Росії, комунізму і генерала Власова
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Дякую!!!
ВідповістиВидалити