«Чорний диявол революції» Яков Свердлов

 

Яков Свердлов. Картка охоронного Московського управління. 1909 р.

  Через смерть у перші роки встановлення більшовицької диктатури, а також перебування в тіні злочинів Леніна, Троцького і Сталіна, постать Янкеля Свердлова привертає мало громадської уваги. А дарма: разом із Леніним і Троцьким він фактично керував диктатурою «пролетаріату», організовував червоний терор, громадянську війну і розкозачення. За злочини проти людства він отримав прізвисько «Чорний диявол революції».

Організатор загонів бойовиків-терористів

  Народився майбутній натхненник більшовицького терору 1885 року в єврейській родині Мовші бен Ізраеля Свердлова – гравера, який мав стійкі зв’язки з революціонерами. Використовуючи фахові навички, Мовша забезпечував нелегалів документами власного виробництва, переховував зброю та антиурядові пропагандистські матеріали.
  Перші дні майбутнього соратника Леніна оповити серпанком таємничості: історики досі сперечаються, яке ім’я він отримав при народженні. Найбільш вірогідним лишається версія: Яков-Аарон. Саме з ім’ям Яков, та його зменшувальною формою Янкель, він і залишився в історії.
  Ще замолоду Янкель Свердлов почав перейматися важким положенням робітництва, хоча сам ніколи не займався суспільно корисною фізичною працею.
  Відволікаючись, відзначимо, що всю недолугість класової теорії марксизму можна побачити на прикладі Мовші Свердлова та його чада. Мовша працював фізично власними руками – отже вважаємо його пролетарем? Але він працював на себе, тобто, він дрібний підприємець (по-марксистськи: буржуй)?
  Його син, що за все життя працював лише кілька місяців помічником аптекаря = інтелігент? Чи спадковий пролетар? А може декласований люмпен, який усе свідоме життя займався злочинною «революційною» діяльністю?
  А сам Маркс, який більшість життя жив на утриманні друга Енгельса – інтелігент, «пролетар розумової праці» чи люмпен-захребетник? Подібні питання про класову приналежність виникають стосовно Леніна, Троцького, Сталіна та інших професійних екстремістів. Ці нероби займалися лише демагогією та збуренням суспільства, але чомусь вважали себе «авангардом робітничого класу». З таким же успіхом трутнів можна вважати авангардом медоносних бджіл.
  Повернемося до Янкеля бен Мовші.
  Не маючи й шістнадцяти років, він долучився до екстремістської діяльності. Янкель Свердлов виявився здібним організатором – завдяки йому у великих містах Надволжя виникли гуртки радикалів та налагоджено обіг нелегальної пропагандистської літератури.

Чесноков Н. Виступ Я. М. Свердлова на підпільній квартирі

  Успіхи Свердлова помітили й оцінили «товарищи сверху». В 1905 році керівництво РСДРП дало Янкелю нове відповідальне завдання – організувати революцію на Уралі.
  В цей час в Російській імперії почалися заворушення відомі як Перша московська революція 1904 – 1905 років. На Уралі в той час діяло кілька банд бойовиків, що займалися грабунками й терором в ім’я революції. Найбільш відомі банда Олександра Лобова, що діяла поблизу Пермі, та банда Міхаїла Кадомцева в околицях Уфи. В Єкатеринбурзі існувала малоактивна боївка, яку згодом очолив Федор Сиромятніков.
  Свердлову вдалося підпорядкувати розрізнені банди екстремістів, і створити на їх базі БОНВ – «Боевые отряды народного вооружения». Формальним керівником бойовиків вважався Міней Губельман, більш відомий під партійним псевдо «Емельян Ярославский», але фактично загони бойовиків підлягали «товаришу Андрею» – Янкелю Свердлову.
  «Праця» бойовиків добре оплачувалася – 150 рублів щомісяця кожному, з повним забезпеченням основних життєвих потреб. Для порівняння: пересічні промислові робітники заробляли близько 30 рублів на місяць.
  Про діяльність БОНВ відомо здебільшого з протоколів поліції, та уривчастих коротких відцензурованих у СССР спогадів бойовиків. Зі зрозумілих причин екстремісти не квапилися документувати злочинну діяльність.
  Із збереженої часом інформації випливає, що Свердлов використовував жорсткі засоби, аби уникнути провалу боївок.
  Ніщо так не гуртує злочинців як спільні злочини. Але Свердлов цим не обмежився. У разі сумнівів влаштовувалися перевірки: підозрюваного затримували бойовики, які видавали себе за жандармів, і використовуючи різні засоби впливу, з тортурами включно, перевіряли товаришів. Той хто не видавав революційних таємниць вважався надійним.
  Свердлову вдалося виховати справжніх більшовиків. Колишніми членами БОНВ були вбивці царської родини Ніколая II: Алєксандр Бєлобородов, Пьотр Єрмаков, Яков Юровський.
  У червні 1906 році Свердлова арештували. Але за допомогою спритного адвоката «палкий революціонер» відбувся вироком лише на два роки ув’язнення.

Янкель Свердлов серед в'язнів Пермської тюрми. 1906 р.

  Після звільнення у вересні 1909 року, Янкель виринув у Москві, де в грудні того ж року його знов арештували.
  Суд, вирок, заслання, втеча, і знов суд вирок і нове заслання в Туруханський край. Там він знайомиться зі Сталіним, де вони долучаються до «Общества чистых тарелок» заснованого ще маленьким Вовочкою Ульяновим-Леніним, а точніше, вигаданим у пізніші часи Владимиром Бонч-Бруєвичем.

Більшовики в туруханському засланні. Серед інших на світлині Сталін (стоїть позаду, в капелюху) та Свердлов (сидить попереду, в окулярах). 1915 р. 

  Тарілки Сталіна і Свердлова стали героями анекдотів Нікіти Хрущова. Історія ця темна: чи то Сталін плював у юшку вередливого Свердлова, щоб зжерти його суп, чи Янкель мив тарілки, а Коба, натомість, віддавав їх вилизувати собаці. Як би там не було, вони склали залік на вступ до «Общества чистых тарелок имени Бонч-Бруевича».

Організатор державного терору

  Після повалення самодержавства Янкель Свердлов залишив назавжди гостинний Туруханський край, і попрямував у столицю колишньої Російської імперії.
  У квітні 1917 року він узяв участь у 7-й партконференції РСДРП(б) де познайомився з Леніним. Якщо вірити Лейбі Бронштейну (Троцькому), всупереч бажанню Леніна, Янкелю вдалося стати секретарем Центрального комітету партії. Лишається незрозумілим, хто і чому кооптував його в провід більшовицької партії.
  На ту мить, авторитет Свердлова як партійного теоретика, демагога чи організатора знаходився нижче плінтусу. Втім, саме відтоді починається стрімкий злет його революційної кар’єри.
  Енергії в 32-літнього Янкеля виявилося аж через край. Влітку 1917 року він організував медовий місяць відпочинок Владимира Ульянова-Леніна і Євсея-Гірша Радомисльського-Апфельбаума (Зінов'єва) в курені Розливу. Ця пригода настільки сподобалася онуку Ізраїля Бланка товаришу Леніну, що він вирішив усиновити сина Євсея-Гершона Зінов’єва. Втім, для цієї розповіді, революційний «голубой огонек» у халабуді на озері Розлив не суттєвий.
  Відзначимо лише, що до жовтневого перевороту Зінов’єв посідав друге, після Леніна, місце в більшовицькій партії. Але напередодні заколоту разом із Лейбою Розенфельдом (партійне прізвисько: Лев Каменєв), виступив із запереченням доречності більшовицького заколоту.
  Ленін належно оцінив поведінку угруповання Радомисльського-Розенфельда. Через два дні після перевороту Лейба Розенфельд-Каменєв став головою ВЦИК (Всеросійського центрального виконавчого комітету совєтів робітничих, солдатських депутатів), але вже через 11 днів його усунули з посади, яку обійняв Яков Свердлов.
  Ленін очолив Совєт народних комісарів (СНК), тобто став прем’єр-міністром новоствореної РСФСР. Яков Свердлов став головою ВЦИК, тобто фактично отримав посаду президента РСФСР.

  ВЦИК, на відміну від СНК, мав право законотворчої ініціативи, тобто писав закони для більшовицького режиму. Фактично Ленін керував державою, а Свердлов юридично, якщо це поняття можна застосувати для комуністичного «беспредела», встановлював обмеження його владі.

  Ще до більшовицького перевороту в жовтні 1917, Свердлов очолив Секретаріат (Оргбюро) ЦК РСДРП(б) і зосередив у своїх руках усі важелі впливу на роботу партії. Для порівняння: Лейба Троцький на початку 1918 року обіймав лише посаду народного комісара закордонних справ РСФСР.

Ленін та Свердлов. 1918 р.

  У січні 1918 року Свердлов разом з Леніним та різними бонч-бруєвичами, керував штабом розгону «Учредительного собрания» (Установчих зборів) та нейтралізацією його прихильників. Усе завершилося розстрілом демонстрації симпатиків Установчих зборів колишньої Російської імперії.
  Свердлову належить ідею розламу сільської громади, що мало на меті реалізацію давньоримського принципу «Поділяй та пануй». На засіданні ВЦИК, що відбулося 20 травня 1918 року, він наголосив на необхідності розколоти сільську спільноту на два непримиренні табори: куркулів та голоту. Протистояння змусило б сільську голоту звернутися по допомогу більшовицьких комісарів, і завдяки цьому комуністам вдалося б утримати узурповану владу в країні з аграрною економікою.
  Більшовики розкололи московські села, але ця політика загальмувала в козацьких станицях. Бо козаки – окрема нація, яка не має національної вдачі московства. Свердлов вирішив знищити козаків і як етнос, і як суспільний стан. 29 січня 1919 року Яков Свердлов підписав директиву ВЦИК про переселення московської голоти на козацькі землі. З цього документу почалася політика геноциду козаків (розкозачення) на землях Кубані, Дону і Тереку.

  Якщо вірити Троцькому, Свердлов організував розстріл родини колишнього царя Ніколая II. Натомість, офіційна московсько-більшовицька історіографія стверджує, що знищення царської сім’ї відбулося виключно з ініціативи на місцях – рішенням Єкатеринбурзького Совдепу.

  Як би там не було, до страти виявилися причетними колишні бойовики БОНВ: Алєксандр Бєлобородов, Пьотр Єрмаков, Яков Юровський, і Шая Голощокін, з яким Янкель Свердлов заприятелював ще на засланні.

Яков Свердлов, Шая Голощокін та інші екстремісти повертаються із заслання. 1917 р.

Смерть терориста

  Смерть Якова Свердлова ще більш загадкова, ніж ім’я, яке він отримав при народженні.
  30 серпня 1918 року стався замах на Леніна. «Вождь світового пролетаріату» відбувся кульовими пораненнями. Поки він зализував рану, всю повноту влади в РСФСР опанував Свердлов.
  Щойно стало відомо про замах на «вечно живого Ильича», Янкель перебрався в його владний кабінет і зосередив у своїх руках управління СНК, ВЦИК і ЦК компартії.
  Уже 2 вересня вийшло звернення ВЦИК про перетворення РСФСР «в єдиний військовий табір». 5 вересня СНК, яке фактично очолював Янкель Свердлов, видало постанову про початок масового червоного терору проти всіх ворогів більшовицької революції.
  Незабаром Ленін повернувся до керма РСФСР. 16 березня 1919 року, Свердлов помер наглою смертю.

  Причини її досі викликають суперечки. За одною версією він помер від коронавірусу «іспанки», за іншою – йому натовкли пику робітники на одному з мітингів, після чого Янкель сконав від ран отриманих у бою за справу пролетаріату.

Яков Свердлов у своєму кремлівському кабінеті

  Історик Юрій Фельштинський (Тайна смерти Ленина // Вопросы истории : Ежемесячный журнал. — 1999. — № 01. — С. 34 — 64), обґрунтував версію, що Свердлов прагнучи стати вождем пролетаріату, організував замах на Леніна, за що його отруїли товариші з ЦК.
  Як там не було, Ленін із жалем згадував Свердлова, стверджуючи, що Янкель міг зробити «один в области организации, выбора людей, назначения их на ответственные посты по всем разнообразным специальностям, — эта работа будет теперь под силу нам лишь в том случае, если на каждую из крупных отраслей, которыми единолично ведал товарищ Свердлов, вы выдвините целые группы людей, которые, идя по его стопам, сумели бы приблизиться к тому, что делал один человек». (Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — 5 изд. Т. 38. – С. 79).

Цікаві факти з життя палкого революціонера

  Небога Янкеля Свердлова – Іда Авербах, вийшла заміж за колишнього учня гравера Мовші Свердлова – Геноха бен Гершона Ієгуду, який згодом уславився як нарком НКВД СССР Генріх Ягода.
  Саме Ягоді партія доручила одного погожого дня 1935 року відкрити сейф покійного Янкеля Свердлова. Виявилося, що палкий революціонер ретельно збирав кошти, аби в разі поразки комуністичного заколоту дати драла, і жити в країнах вільного світу, як належить «потомственному пролетарию». Утім дамо слово документу, мовою оригіналу.

  «Сов. секретно. Секретарю ЦК ВКП(б) тов. Сталину. На инвентарных складах коменданта Московского Кремля хранился в запертом виде несгораемый шкаф покойного Якова Михайловича Свердлова. Ключи от шкафа были утеряны. 26 июля с/г этот шкаф был нами вскрыт и в нем оказалось:
  1. Золотых монет царской чеканки на сумму сто восемь тысяч пятьсот двадцать пять (108 525) рублей.
  2. Золотых изделий, многие из которых с драгоценными камнями, семьсот пять (705) предметов.
  3. Семь чистых бланков паспортов царского образца.
  4. Семь паспортов, заполненных на следующие имена:
  а) Свердлова Якова Михайловича
  б) Гуревич Цецилии-Ольги
  в) Григорьевой Екатерины Сергеевны
  г) княгини Барятинской Елены Михайловны
  д) Ползикова Сергея Константиновича
  е) Романюк Анны Павловны
  ж) Кленочкина Ивана Григорьевича 

  5. Годичный паспорт на имя Горена Адама Антоновича
  6. Немецкий паспорт на имя Сталь Елены.
  Кроме того, обнаружено кредитных царских билетов всего на семьсот пятьдесят тысяч (750 000) рублей. Подробная опись золотым изделиям производится со специалистами. Народный комиссар внутренних дел Союза ССР (Ягода) 27 июля 1935 г. №56568» (Оприлюднено істориком-архівістом В. А. Лебедєвим в «Источник: Документы русской истории» (додаток до журналу «Родина»), 1994. № 1).

Я. М. Свердлов – голова ВЦИК

  Одним словом, сердешним Янкель по крихтах збирав кілограми золота, зароблені копіткою працею «експропріатора експропріаторів» (буквально: «грабіжника награбованого»). Ну як тут не згадати заповіти вічно живого Леніна, що «революції в білих рукавичках не робляться»?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!