Історична обумовленість безпорадності московської «опозиції»

 

Карикатура на радіо "Эхо Москвы"

  З наполегливістю вартою кращого застосування, українське телебачення в передачах інформаційно-політичного спрямування, тягне до етерів московську опозицію – «хороших русских». Осіб, політична імпотенція котрих не виліковна.

Буття і свідомість

  Головна риса національної вдачі московства зумовлена історично, і пов’язана з «травмою народження». Їх держава постала на уламках Золотої Орди, від котрої вони успадкували окупаційну модель управління підвладним населенням. Досить швидко вона кристалізувалася в опричнину, аби потім відтворюватися у нових історичних умовах у вигляді самодержавної сваволі, сталінізму чи сучасного чекізму.

Максимов А. У Золотій Орді. 1910-ті р.

  Нечорноземний біоценоз Московського князівства не дозволяв інтенсивно розвивати головну царину середньовічної економіки – сільське господарство. Наслідуючи ординську модель, володарі Московії розв’язали проблему в середині держави закріпаченням підвладного населення, із введенням колективної відповідальності общин. Отриманий такими засобами зиск, московські можновладці використали для екстенсивного розвитку держави – агресивної зовнішньої експансії в землі сусідніх народів.
  Авторитарна модель державного управління спричиняла хронічне відставання Московії від технологічно розвинених європейських країн. Для подолання похідних криз московство вдавалося до модернізацій, найбільш відомі з яких реформи Петра I та Александра II, сталінська індустріалізація та повернення від комунізму до моделі вільного ринку в часи Єльцина.
  Все це давало лише короткочасний ефект, оскільки ніхто не наважувався позбутися суспільного устрою у вигляді величезної общини, авторитарної, чи навіть тоталітарної, імперії та створеного ними колективного світогляду.
  Це обумовлює циклічність московської історії. Подібно до того, як на землі повторюється річний цикл, московити незмінно відтворюють ту саму матрицю існування. Схожість методів володарювання Івана Грозного, Петра I та Сталіна просто впадають у вічі. Сталін подібно до перших московських царів запровадив кріпацтво, лишень під іншою назвою: ВКП(б) – «Второе крепостное право (большевиков)». Взірцем для творців колхозів слугували принципи общини.

Александр II закликає московське дворянство розпочати звільнення кріпаків, 1857 рік. Гравюра 1880-х р.

  Замість інтенсифікації економіки власної країни, всі володарі Московії прагнули розширювати кордони імперії. На завойованих землях також застосовувалася модель екстенсивного розвитку.
  Особливо яскраво ця риса проявилася в сільському господарстві. Царат збільшував холопам тягло (податки), Сталін просто грабував селян – забрав усі їх статки в колективну власність колхозів, якою вільно користувався панівний режим. Хрущов замість того, аби оптимізувати аграрні технології, розорав цілину, але результати виявилися невтішними.

Політична опозиція

  У будь-якому суспільстві існують невдоволені, які вимагають від чинної влади певних змін державного устрою. Опозиція, а йдеться саме про неї, завжди віддзеркалює не тільки суспільні настрої, а й особливості національної вдачі.
  Українцям судилося століттями існувати в умовах відсутності власної держави. Відповідно, на свідомому і підсвідомому рівні, більшість українства сприймає державну владу як чужорідну, і за потреби, не вагаючись вдається до самих радикальних форм протесту. Щоби переконатися в цьому просто пригадаємо опришків, козацькі і гайдамацькі повстання, збройний чин повстанців Перших і Других визвольних змагань та Майдани.
  Зовсім іншу картину спостерігаємо у московства. Наразі, серед осіб, які прагнуть посісти чільні позиції в московському опозиційному русі, ми майже не спостерігаємо бажання боротися з диктатурою Путіна зі зброєю в руках.

Карикатура на московську псевдоліберальну "опозицію"

  Серед тих, хто наважився збройно протистояти кремлівській диктатурі не можливо відшукати загальновідомих і провідних осіб московської опозиції. Навіть тих, хто словом або грошима підтримав власну збройну опозицію можна почислити на пальцях.
  Решта «опозиції», у кращому разі, повторює мантри про неприйнятність насильства у святій справі побудови «прекрасной россии будущего». Більшість з цього панства колись посідали найвищі щаблі державної влади або працювали провідними ідеологами рашизму, а нині вони занапастили все, включно з можливістю брати участь у будь-яких «виборах» на РФ.
  Тим не менше, завдяки, м’яко кажучи, пришелепкуватій інформаційній політиці українських і світових ЗМІ, вони зарозуміло повчають українців, як треба поводитися з Московією, закликають Захід скасувати санкції, та очікують, що ЗСУ здолає диктатуру чекізму, і надасть їм можливість взяти участь у вільних виборах в «прекрасной россии будущего».
  З огляду на циклічність московської історії цікаво порівняти «хороших русских» з московською опозицію понад столітньої давнини. Тоді побачила світ цікава збірка «Вехи. Сборник статей о русской интеллигенции».

Титульна сторінка збірки "Вехи"

  До збірки увійшли сім статей різних авторів про московську «інтелігенцію», під якою вони мали на увазі тогочасну нереволюційну опозицію – носіїв матеріалістичного чи позитивістського світогляду, що прагнули суспільних змін.
  Узагальнюючи, можна сказати, що всі автори відкинули шлях збройної боротьби з царатом, та в тій, чи іншій формі, закликали розпочати зміни зі збагачення власної духовності. Також вони стверджували, що інтелігенція, через матеріалістичний світогляд, відірвана від «русского народа богоносца».
  Якщо шість авторів зосередилися на критиці звуженої духовності та ідейній злиденності московської інтелігенції, то ініціатор створення збірки Мейліх Гершензон, в силу етнічної приналежності, не обмежився закликами до опозиційної інтелігенції «крепить духовные скрепы».
  Він відзначив, що інтелігенція так і не спромоглася вирости з колективного «Мы» общини до розвитку особистості. «Русский интеллигент — это, прежде всего, человек, с юных лет живущий вне себя, в буквальном смысле слова, т. е. признающий единственно достойным объектом своего интереса и участия нечто лежащее вне его личности — народ, общество, государство». (С. 70). Тут і далі текст статті Гершензона «Творческое самосознание» цитується за виданням: Вехи. Сборник статей о русской интеллигенции. — Москва, 1909.
  «Личностей не было — была однородная масса, потому что каждая личность духовно оскоплялась уже на школьной скамье. Откуда было взяться ярким индивидуальностям, когда единственное, что создаёт личное своеобразие и силу — сочетание свободно раскрывшейся чувственности с самосознанием — отсутствовало?». (С. 84).
  Іншими словами, Гершензон визнає, панування в освіченого московства колективізму, відсутність прагнення до індивідуації – розвитку особистості. За браком яскравих особистостей серед московської нерадикальної опозиції, вони не могли перетворитися на народних провідників.
  «Сонмище больных, изолированное в родной стране, — вот что такое русская интеллигенция. Ни по внутренним своим качествам, ни по внешнему положению она не могла победить деспотизм: её поражение было предопределено. Что она не могла победить собственными силами, в этом виною не её малочисленность, а самый характер её психической силы, которая есть раздвоенность, то есть бессилие; а народ не мог её поддержать несмотря на соблазн общего интереса, потому что в целом бессознательная ненависть к интеллигенции превозмогает в нём всякую корысть: это общий закон человеческой психики». (С. 87).
  Для широких народних мас москоства лишалися не зрозумілими заклики до громадянської свободи, та переходу від авторитаризму хоча б до натяків на демократичний суспільний устрій. Вони розуміли все це, як намагання «барства» (панства) покращити власне становище, урвати свій шмат владного пирога, а для народу залишити все як було.
  Ситуація докорінно не змінилася. Сучасна московська опозиція заграє з плебсом твердженнями про «Крым не бутерброд», «помогите нашим армейским мальчикам в трусиках», «снимите санкции с простых россиян» і подібним імперіалістичним популізмом. При цьому вони патякають про абстрактну «прекрасную россию будущего», задля створення котрої пропонують єдиний рецепт – обрати їх у владу.
  Московський загал їм не вірить, і не даремно. Наприклад завзятий опозиціонер Мішка 2% на псевдо «Касьянов» очолював режим РФ на одній з найвищих посад прем’єр-міністра імперії. І де результат, у вигляді «прекрасной россии будущего»? Те саме стосується віце-прем’єрів Коха та Нємцова, ліберального імперіаліста Чубайса, міністерського чиновника Мілова, олігарха Ходорковського, депутатів госдуми Яшина, Пономарьва чи чекіста Гудкова. Або пропагандонів, які створювали путінську «вертикаль влади»: Бєлковського, Мурзагулова, Гельмана та інших, їм подібних.

Мейліх Гершензон

  Стосовно всієї цієї братії зберігає актуальність давнє твердження Гершензона. «Между нами (інтелігенцією – Ю. Г.) и нашим народом — иная рознь. Мы для него — не грабители, как свой брат, деревенский кулак; мы для него даже не просто чужие, как турок или француз: он видит наше человеческое и именно русское обличье, но не чувствует в нас человеческой души, и потому он ненавидит нас страстно, вероятно с бессознательным, мистическим ужасом, тем глубже ненавидит, что мы свои. Каковы мы есть, нам не только нельзя мечтать о слиянии с народом, — бояться его мы должны пуще всех казней власти и благословлять эту власть, которая одна своими штыками и тюрьмами ещё ограждает нас от ярости народной». (С. 88).
  Аби зрозуміти справедливість цих слів, уявімо, що в звільнені ЗСУ райони Курської області приїздять, без охорони, Мішка 2%, Кох, Чубайс чи Ходорковський, аби вільно поспілкуватися з народом богоносцем, для якого вони розбудовували систему безжального імперського визиску. І те буде добре, якщо вони залишаться живими, після подібного спілкування, і народ не підійме їх на вила, в подяку за «реформи».
  Московські народні маси на інтуїтивному рівні відчувають, що «прекрасная россия будущего» виявиться черговим величезним концтабором. Збереження імперії та необхідного для цього домінування московського колективізму, означатимуть для Московії вихід на черговий цикл авторитаризму.
  Розірвати порочне коло здатна деколонізація імперії та зміна державних інституцій, під впливом яких суспільне буття потроху змінюватиме індивідуальну свідомість. Але «хорошим русским» цього не осягнути. Бо в іншому разі вони б підтримали визвольні рухи поневолених Москвою народів, або долучилися до справжньої опозиції путінізму в лавах РДК чи легіону «Свобода России».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!