Московська матриця
 |
| У гастрономі. Москва, 1991 р. |
«Раньше думай о родине, а потом о – себе»
Від самого народження Московії з лона Золотої Орди, влада створила матрицю існування держави, яка стала провідною для всього наступного існування московства. Замість того, аби дбати про розбудову власного суспільства та його добробуту, режим зосередився на зовнішній експансії.У якості виправдання московські володарі твердили, що їх держава мусить вийти на природні кордони, якими вони вважали гори, великі річки, моря та океани. Усе це виявилося не більше ніж звичайнісінькою балаканиною. Коли Москва дісталася берегів Тихого океану, вона не зупинилися, і поперла на Аляску, з наміром просуватися далі. Московство розширило кордони до Карпат, але не зупинилося на цьому, і створило маріонеткові режими далеко на захід від цих гір.
Експансія потребувала чималих ресурсів. З цією метою панівний московський режим, від Івана III до Путіна, драв з підвладного населення по сім шкір. Знаменно, що це не викликало якогось значного опору в московства. Вони ладні були витримати все, що їм пан скаже.
До спротиву ставали поневолені Москвою народи. Починаючи від Тверського князівства і Господина Великого Новгороду, до сучасної війни в Україні. Власне московство виявилося здатним лише до якихось розбійницьких заворушень на кшталт повстання Хлопка 1603 року.
Хоча в московській історіографії існують наративи про селянські війни Болотнікова, Разіна та Пугачова, це не що інше, як фальсифікація. Провідною силою згаданих воєн були козаки, які ніколи себе московством не вважали. При цьому козаки користувалися вагомою підтримкою поневолених Московою народів: севрюків (Болотніков) чи башкир (Пугачов).
 |
| Свободу народам! |
Пасивність московства, або як воно себе само зве: «русские», закорінене в його історії. Держава, яка всі зусилля спрямувала на зовнішню експансію, мусила силою вибивати з підвладного населення необхідні ресурси, в зародку нищити будь-який спротив чи невдоволення. Московія від початку діяла за принципом: «Раньше думай о родине, а потом – о себе»
Тому головною цінністю завжди вважалася держава, і її уособлення – хан, великий князь, цар, генсек чи президент. «Единица вздор, единица ноль!» Важить лише те, що дає силу для анексії сусідніх територій: орда, самодержавство, кріпацтво, імперія, комунізм…
 |
| Московський дитячий малюнок |
Військова або державна служба прив’язувала московських дворян до земельної власності, яку надавали на термін служби або до скону дворянина. Щоби служивий не переймався, хто ж оброблятиме його земельну власність, тобто утримуватиме дворянина оброками та панщиною, а також забезпечить володаря Московії тяглом (податками), селян прикріпили до землі.
Рішення виявилося настільки ефективним, що в новій історії без кріпака Московія проіснувала усього всього 68 років: від скасування кріпацтва в 1861 році до запровадження колхозів у 1929-му. «Второе крепостное право ВКП(б)» виявилося набагато лютішим за кріпацтво царату.
Від самого зародження Московії, аж дотепер, влада спромоглася володарювати за єдиним сценарієм – внутрішньої окупації. Її яскравим уособленням стала опричнина, яка відроджувалася протягом усієї московської історії чи то під виглядом «Приказов заплечных дел мастеров» чи в явищі чекізму.
Головною суспільною «скрепой» слугувало насильство: від знищення новгородської вольниці, до точкових спецоперацій чекістів проти Магнитського чи Литвиненка. Усіх відвертих супротивників режим знищував, аби на їх прикладі решта усвідомила, що «всяк сверчок знай свой шесток».
Методика обернення людей на холопів спрацьовувала безвідмовно всі пів тисячоліття московської історії. Протягом усього цього часу на Московії діяло лише три головних правила: корися, плати подать (податки) і воюй за режим там, де він вважатиме за доцільне.
Той, хто думає, що основний зміст московської історії полягає в чомусь іншому, нехай пригадає постійні війни Москви, коли уярмлене населення гнали на забій «За царя и Отечество!», «За Родину, за Сталина!» чи «За Путіна! За кооператив «Озеро»!», і ніхто особливо цьому не суперечив, йшов помирати за примхи влади, лише іноді скиглячи: «Ми за війну! Тільки дайте більше зброї (резервів, горілки, можливості грабувати, тощо)».
Де знаходиться смерть Кощія?
Експансія проти сусідніх держав консолідованою спільнотою холопів становила, і становить, силу Московії. І водночас це її слабкість. Бо якщо право на владу дає сила, то прояв слабкості, як от поразка у війні, означає провину.Через поразку в Першій світовій війні, зникла імперія Романових. Росія виявилася єдиною державою Антанти, що програла війну, тому нова влада винищила всіх тих членів царської династії, хто виявився в зоні досяжності. Поразка в Холодній війні поклала край СССР. Оскільки війна велася без «гарячих» бойових дій, комуністичні бонзи зберегли життя та більшість статків.
Після кожної поразки у війні імперія розпадалася: Смута після Лівонської війни, Лютнева революція 1917 року після Першої світової, розпад СССР після поразки в Холодній та Афганській війнах. Але кожного разу, за сприяння європейських держав, імперія відроджувалася.
 |
| Першотравнева хода, Москва, 2015 р. |
Без зовнішнього ресурсу, у вигляді чи то анексій сусідніх територій, чи то західних інвестицій, Москва приречена на загибель. Інший сценарій не передбачений для країни з сировинною економікою, не здатної виробляти товари з високою доданою вартістю.
Наразі Захід одною рукою запроваджує санкції, а іншою щедро оплачує постачання московського газу. Основний потік якого проходить Україною, і не зазнає якоїсь суттєвої шкоди, попри запеклі бойові дії між нашою країною та РФ.
Ординці структурували Московію: проклали шляхи, налагодили збір податків та управління тощо. Як пам’ять про внесок Орди в розбудову московської державності, збереглися назви: ясак, ямщик, деньги, таможня та багато інших.
Згодом татарські роди посилилися, і Івану Грозному здалося, що вони становлять загрозу його самодержавній владі. Він розпочав заміну еліти, більш відому як опричнина, яка завершилася Смутою і зміною панівної династії.
За Романових ординські можновладці відійшли в затінок, провідну роль в управлінні країною отримали західні європейці, яку московити називали загальною назвою «німці». Коли режим Романових з їх «німцями» завели країну в глухий кут, почалася чергова «смута» і зміна провідної верстви.
На заміну «німцям» Гольштейн-Готторпів прийшов більшовицький «інтернаціонал». Після краху більшовизму, московський режим повернувся до станового принципу: після нетривалої єльцинської «смути» владу узурпували чекісти.
Під час усіх мутацій московського режиму, влада пильно стежила за всіма суспільними інституціями, насамперед за церквою. В усі часи вона слугувала знаряддям влади, задовольняла потреби світських володарів.
Не можна сказати, щоб поневолене населення радо сприймало цей інструмент визиску. Від початку існування Московії віра можновладців та простолюду не збігалася. Про феномен двовір’я свідчать постанови Стоглавого собору, але найяскравіше це проявилося після реформи Нікона.
Більшість московства тривалий час не бажало визнавати офіційної царської релігії. Царат відповідав стратами розкольників. Старообрядці накопичували сили, і на думку Олександра Пижикова, в слушну мить більшовицької контрреволюції знищили царат, царя з родиною, і мало не викоренили ніконіанську церкву.
Утім, попри всі релігійні протиріччя головна матриця московства лишалася недоторканою. Панівний режим мав усю повноту влади, залишаючи підвладним лише обов’язок сплачувати податки та помирати у загарбницьких війнах за царя, Сталіна чи кооператив «Озеро».
Попри всі зміни московська влада залишалася самодержавною, тобто авторитарною, з жорстким визиском підвладного населення. Ба більше, після перемоги більшовицької контрреволюції ситуація лише погіршилася.
Якщо за царату існували суспільні верстви: дворяни, селяни, купці, посадські та інші, більшовики скасували класове суспільство, аби зробити його кастовим. За царату люди різних соціальних верств заробляли собі на життя з різних джерел: чиновники та дворяни на державній службі, кріпаки – власною фізичною працею, купці і ремісники – підприємницькою ініціативою.
Ленінсько-сталінська тоталітарна держава знищила всі класи і стани, і всіх звела до державних рабів. В СССР усі отримували засоби прожиття від держави. Розмір заробітку визначався за єдиним державним тарифом відповідно приналежності до касти. На найнижчому щаблі знаходилися колгоспники та в’язні ГУЛАГу. Далі йшов рядовий склад совкового війська, трохи краще жили робітники. Більше пільг мали люди творчих професій.
Найвищу варну становили комуністичні начальники, або як їх називали – партійна номенклатура. Вони також поділялися на касти за рівнем доступу до спецрозподільників, розміру державних дач та квартир, можливості виїхати за кордон тощо.
Усе населення Совдепу становило сукупні державні ресурси, і не існувало якісної відмінності колгоспника від актора. Вони відрізнялися лише кількісно, за можливістю заробити від держави за «трудодень».
Навіть партійна номенклатура мала всі блага, поки працювала в державному апараті. Після виходу на пенсію за нею лишалися чималі пенсійні виплати, доступ до спецрозподільників та елітне житло. Жодної приватної власності вони не мали. Верховний пророк комунізму Карл Маркс назвав таку систему влади азійським способом виробництва.
Слід зазначити, що такі суспільні відносини існували на Московії від її зародження. До запровадження кріпацтва селянин міг піти до іншого пана, але мав право забрати із собою лише особисте майно. Ґрунти лишалися власністю поміщика.
Боярин міг перейти на службу до іншої держави, але втрачав усі права на спадкові землі (вотчину). Для порівняння пригадаємо, що у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському князь чи боярин переходив на службу до володаря іншої держави разом зі своїми землями, чим і користувалася Москва. Для прикладу пригадаємо долю земель Сіверщини, або Пронського чи Брянського князівств.
Владна модель, у якій закладено всього кілька принципів: покора, виплата податків та готовість воювати за царя і кооператив «Озеро», не давали змоги московській спільноті динамічно розвиватися. Вона постійно пасла задніх, і коли відставання набувало критичного розміру, починалася модернізація.
З великими людськими та матеріальними втратами, як під час запровадження реформ Петра I чи сталінської індустріалізації, Москва наближалася до європейського рівня, аби потім знов повернутися до матриці «корися, плати, воюй», що спричиняло новий цикл занепаду.
Слід зауважити, що не завжди Москва вдавалася до модернізації, щоб зменшити накопичену соціальну напругу та подолати кризові протиріччя. Частіше використовували «маленькие победоносные войны», які не завжди виявлялися маленькими, і часто зовсім не переможними. Після цього починалася чергова смута, допомога Заходу і все поверталося до звичної матричної схеми.
Люди, що жили в часи розпаду СССР пам’ятають великі сподівання на нове краще життя після поразки імперії в Холодній війні. Але на відміну від III Рейху, де переможці унеможливили нацистський реванш, на всьому постсовковому просторі Захід вирішив не чіпати колишню комуністичну номенклатуру. Навіть почав її підгодовувати кредитами та гуманітарною допомогою.
Комуняки оговталися, і опанували владу в усіх колишніх республіках СССР, за винятком Азербайджану та Грузії. Але і там, за допомогою Кремля, не комуністичну владу швидко повалили, і все почало повертатися до звичної матриці.
Україна не стала винятком. Кравчуки та кучми створили державну владу за московським зразком. Але виявилося два але. Перше: РФ – держава яка існує за рахунок ренти з продажу корисних копалин. За таких умов можна не зважати на більшість населення, навпаки бажано його утилізувати у війнах, що вони і роблять. Бо щоб видобувати нафту й газ та охороняти свердловини й газогони багато людей не треба.
В Україні корисних копалин виявилося не достатньо, аби запровадити московську модель управління по повній програмі. Головне джерело національного багатства – це люди, здатні виробляти продукти з високою доданою вартістю. Постколоніальна адміністрація, яка прийшла до влади в Україні, виявилася не здатною на щось інше ніж те, чому їх навчив режим колишньої метрополії: «отнять и поделить». Виробництво занепало, і країна з потужним економічним потенціалом перетворилася на найбіднішу в Європі.
І тут спрацювало друге «але». Більшість людей, які усвідомлювали себе українцями, не погоджувалися на запровадження московської матриці «корись, плати, помри за імперію». Кожна спроба злодійкуватої постколоніальної адміністрації зблизитися з Москвою викликала шалений опір свідомого українства. В Україні московську матрицю можливо запровадити лише після жорстких заходів, на кшталт завоювання, закріпачення чи Голодоморів. Москва глибоко помиляється вважаючи,що нащадки козаків та нащадки холопів становлять один народ.
Кравчукам, кучмам та януковичам не вдалося здійснити головного принципу московської матриці – зосередити власність і владу в одних руках.
На РФ головний фінансовий потік надходив від продажу нафти і газу. Чекістам вдалося його опанувати, і завдяки владі над головним джерелом прибутків, контролювати не тільки інші галузі промисловості, але й викорінити незалежні ЗМІ, громадські організації, партії тощо.
В Україні різні регіональні групи орудували різними ресурсами. Хоча всі олігархічні клани підгодовувалися на московських газах, хтось опанував контрабанду, хтось на металургію, хтось продаж збіжжя, і так далі. Між цими групами точилася боротьба за владу, завдяки чому країна не деградувала до рівня московського тоталітаризму.
Московський режим зосередив в руках чекістів владу і головні фінансові потоки. Для більшості населення РФ це означало животіння в жалюгідних умовах, оскільки вони виявилися не потрібними для видобутку нафти чи охорони газогонів та власності олігархів.
Невдоволення населення режим спрямував на зовні, тобто на Україну, Грузію, НАТО... Московство охоче йде воювати, і скиглить тільки з приводу недостатньої військової підготовки чи браку боєприпасів. Матриця працює по повній.
Другий закон термодинаміки, згідно якого в замкненій системі ентропія не зменшується, діє і фізиці, і в суспільному житті. Без надходження достатньої кількості зовнішньої енергії, у вигляді нафтодоларів, на Московії почнеться чергова смута і розпад.
Ознаки деградації московської спільноти помітні вже давно. Варто пригадати такі явища як височезний рівень споживання алкоголю, переважно міцного, зростання кількості наркоманів, тотальну корупцію, низьку ефективність освітніх та медичних закладів, високу смертність населення.
Бідними вважається понад 40% населення, і десь п’ята частина їх животіє за межею злиднів. Багато хто з цих верств населення радо вхопився за можливість грабувати в Україні, отримувати зарплатню військовика, а потім «гробовые» виплати родичам загиблих.
Ще до початку в 2014 році московської війни проти України, РФ посідала перше місце в світі за смертністю населення. Без значних бойових дій, помирали переважно чоловіки середнього віку. Повномасштабна війна в Україні лише посилила цю тенденцію.
Влада і більшість населення РФ не демонструють якусь здатність подолати московську матрицю, і створити державу на інших засадах ніж «корися, плати, воюй за імперію». Ті хто не живе за цією схемою спільнота виштовхує, чи то в концтабори, як Бориса Стомахіна чи Юрія Дмитрієва, чи в еміграцію, чи в іноагенти.
За таких умов просто немає кому там створювати правову державу, громадянське суспільство з вільною підприємницькою ініціативою. Наразі Москва не має потужної міжнародної підтримки, як під час Другої світової війни. Без зовнішньої підтримки, під тиском внутрішньої ентропії, РФ повторить сценарій подій, що почалися після поразки у війнах 1905, 1917 чи 1989 років.
Матриця державного устрою
Москва винищилася на грошових потоках Золотої Орди: ординці довірили Івану Калиті збір данини, і навчили його, як це робити максимально ефективно. Оскільки власних кадрів бракувало, Московія активно запрошувала ординських фахівців до управління країною.Ординці структурували Московію: проклали шляхи, налагодили збір податків та управління тощо. Як пам’ять про внесок Орди в розбудову московської державності, збереглися назви: ясак, ямщик, деньги, таможня та багато інших.
Згодом татарські роди посилилися, і Івану Грозному здалося, що вони становлять загрозу його самодержавній владі. Він розпочав заміну еліти, більш відому як опричнина, яка завершилася Смутою і зміною панівної династії.
За Романових ординські можновладці відійшли в затінок, провідну роль в управлінні країною отримали західні європейці, яку московити називали загальною назвою «німці». Коли режим Романових з їх «німцями» завели країну в глухий кут, почалася чергова «смута» і зміна провідної верстви.
 |
| Бенкет виявився вдалим |
Під час усіх мутацій московського режиму, влада пильно стежила за всіма суспільними інституціями, насамперед за церквою. В усі часи вона слугувала знаряддям влади, задовольняла потреби світських володарів.
Не можна сказати, щоб поневолене населення радо сприймало цей інструмент визиску. Від початку існування Московії віра можновладців та простолюду не збігалася. Про феномен двовір’я свідчать постанови Стоглавого собору, але найяскравіше це проявилося після реформи Нікона.
Більшість московства тривалий час не бажало визнавати офіційної царської релігії. Царат відповідав стратами розкольників. Старообрядці накопичували сили, і на думку Олександра Пижикова, в слушну мить більшовицької контрреволюції знищили царат, царя з родиною, і мало не викоренили ніконіанську церкву.
Утім, попри всі релігійні протиріччя головна матриця московства лишалася недоторканою. Панівний режим мав усю повноту влади, залишаючи підвладним лише обов’язок сплачувати податки та помирати у загарбницьких війнах за царя, Сталіна чи кооператив «Озеро».
Попри всі зміни московська влада залишалася самодержавною, тобто авторитарною, з жорстким визиском підвладного населення. Ба більше, після перемоги більшовицької контрреволюції ситуація лише погіршилася.
Якщо за царату існували суспільні верстви: дворяни, селяни, купці, посадські та інші, більшовики скасували класове суспільство, аби зробити його кастовим. За царату люди різних соціальних верств заробляли собі на життя з різних джерел: чиновники та дворяни на державній службі, кріпаки – власною фізичною працею, купці і ремісники – підприємницькою ініціативою.
Ленінсько-сталінська тоталітарна держава знищила всі класи і стани, і всіх звела до державних рабів. В СССР усі отримували засоби прожиття від держави. Розмір заробітку визначався за єдиним державним тарифом відповідно приналежності до касти. На найнижчому щаблі знаходилися колгоспники та в’язні ГУЛАГу. Далі йшов рядовий склад совкового війська, трохи краще жили робітники. Більше пільг мали люди творчих професій.
Найвищу варну становили комуністичні начальники, або як їх називали – партійна номенклатура. Вони також поділялися на касти за рівнем доступу до спецрозподільників, розміру державних дач та квартир, можливості виїхати за кордон тощо.
Усе населення Совдепу становило сукупні державні ресурси, і не існувало якісної відмінності колгоспника від актора. Вони відрізнялися лише кількісно, за можливістю заробити від держави за «трудодень».
 |
| Колхоз "На пути к коммунизму", 1930 р. |
Слід зазначити, що такі суспільні відносини існували на Московії від її зародження. До запровадження кріпацтва селянин міг піти до іншого пана, але мав право забрати із собою лише особисте майно. Ґрунти лишалися власністю поміщика.
Боярин міг перейти на службу до іншої держави, але втрачав усі права на спадкові землі (вотчину). Для порівняння пригадаємо, що у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському князь чи боярин переходив на службу до володаря іншої держави разом зі своїми землями, чим і користувалася Москва. Для прикладу пригадаємо долю земель Сіверщини, або Пронського чи Брянського князівств.
«Никогда мы не были братьями!»
Повна залежність людей від влади завдавала глибоких психологічних травм. Недаремно на Московщині такі захворювання як алкоголізм – вічний супутник країни.Владна модель, у якій закладено всього кілька принципів: покора, виплата податків та готовість воювати за царя і кооператив «Озеро», не давали змоги московській спільноті динамічно розвиватися. Вона постійно пасла задніх, і коли відставання набувало критичного розміру, починалася модернізація.
З великими людськими та матеріальними втратами, як під час запровадження реформ Петра I чи сталінської індустріалізації, Москва наближалася до європейського рівня, аби потім знов повернутися до матриці «корися, плати, воюй», що спричиняло новий цикл занепаду.
Слід зауважити, що не завжди Москва вдавалася до модернізації, щоб зменшити накопичену соціальну напругу та подолати кризові протиріччя. Частіше використовували «маленькие победоносные войны», які не завжди виявлялися маленькими, і часто зовсім не переможними. Після цього починалася чергова смута, допомога Заходу і все поверталося до звичної матричної схеми.
Люди, що жили в часи розпаду СССР пам’ятають великі сподівання на нове краще життя після поразки імперії в Холодній війні. Але на відміну від III Рейху, де переможці унеможливили нацистський реванш, на всьому постсовковому просторі Захід вирішив не чіпати колишню комуністичну номенклатуру. Навіть почав її підгодовувати кредитами та гуманітарною допомогою.
Комуняки оговталися, і опанували владу в усіх колишніх республіках СССР, за винятком Азербайджану та Грузії. Але і там, за допомогою Кремля, не комуністичну владу швидко повалили, і все почало повертатися до звичної матриці.
Україна не стала винятком. Кравчуки та кучми створили державну владу за московським зразком. Але виявилося два але. Перше: РФ – держава яка існує за рахунок ренти з продажу корисних копалин. За таких умов можна не зважати на більшість населення, навпаки бажано його утилізувати у війнах, що вони і роблять. Бо щоб видобувати нафту й газ та охороняти свердловини й газогони багато людей не треба.
В Україні корисних копалин виявилося не достатньо, аби запровадити московську модель управління по повній програмі. Головне джерело національного багатства – це люди, здатні виробляти продукти з високою доданою вартістю. Постколоніальна адміністрація, яка прийшла до влади в Україні, виявилася не здатною на щось інше ніж те, чому їх навчив режим колишньої метрополії: «отнять и поделить». Виробництво занепало, і країна з потужним економічним потенціалом перетворилася на найбіднішу в Європі.
І тут спрацювало друге «але». Більшість людей, які усвідомлювали себе українцями, не погоджувалися на запровадження московської матриці «корись, плати, помри за імперію». Кожна спроба злодійкуватої постколоніальної адміністрації зблизитися з Москвою викликала шалений опір свідомого українства. В Україні московську матрицю можливо запровадити лише після жорстких заходів, на кшталт завоювання, закріпачення чи Голодоморів. Москва глибоко помиляється вважаючи,що нащадки козаків та нащадки холопів становлять один народ.
 |
| Ну, ми ж з тобою брати! |
На РФ головний фінансовий потік надходив від продажу нафти і газу. Чекістам вдалося його опанувати, і завдяки владі над головним джерелом прибутків, контролювати не тільки інші галузі промисловості, але й викорінити незалежні ЗМІ, громадські організації, партії тощо.
В Україні різні регіональні групи орудували різними ресурсами. Хоча всі олігархічні клани підгодовувалися на московських газах, хтось опанував контрабанду, хтось на металургію, хтось продаж збіжжя, і так далі. Між цими групами точилася боротьба за владу, завдяки чому країна не деградувала до рівня московського тоталітаризму.
Московський режим зосередив в руках чекістів владу і головні фінансові потоки. Для більшості населення РФ це означало животіння в жалюгідних умовах, оскільки вони виявилися не потрібними для видобутку нафти чи охорони газогонів та власності олігархів.
Невдоволення населення режим спрямував на зовні, тобто на Україну, Грузію, НАТО... Московство охоче йде воювати, і скиглить тільки з приводу недостатньої військової підготовки чи браку боєприпасів. Матриця працює по повній.
Ентропія замкненої спільноти
Птах ніколи не літає з одним крилом, як говорять на Сході. Агресивна зовнішня політика вкотре зіштовхнула РФ у міжнародну ізоляцію. Країни з якими їй вдалося зберегти партнерські взаємини, не можуть забезпечити достатнього рівня надходжень від продажу нафти і газу. Щойно Європа відмовиться їх купувати у величезному обсязі, що заплановано на кінець 2024 року, Москву очікують серйозні економічні проблеми.Другий закон термодинаміки, згідно якого в замкненій системі ентропія не зменшується, діє і фізиці, і в суспільному житті. Без надходження достатньої кількості зовнішньої енергії, у вигляді нафтодоларів, на Московії почнеться чергова смута і розпад.
Ознаки деградації московської спільноти помітні вже давно. Варто пригадати такі явища як височезний рівень споживання алкоголю, переважно міцного, зростання кількості наркоманів, тотальну корупцію, низьку ефективність освітніх та медичних закладів, високу смертність населення.
 |
| Путінізм |
Ще до початку в 2014 році московської війни проти України, РФ посідала перше місце в світі за смертністю населення. Без значних бойових дій, помирали переважно чоловіки середнього віку. Повномасштабна війна в Україні лише посилила цю тенденцію.
Влада і більшість населення РФ не демонструють якусь здатність подолати московську матрицю, і створити державу на інших засадах ніж «корися, плати, воюй за імперію». Ті хто не живе за цією схемою спільнота виштовхує, чи то в концтабори, як Бориса Стомахіна чи Юрія Дмитрієва, чи в еміграцію, чи в іноагенти.
За таких умов просто немає кому там створювати правову державу, громадянське суспільство з вільною підприємницькою ініціативою. Наразі Москва не має потужної міжнародної підтримки, як під час Другої світової війни. Без зовнішньої підтримки, під тиском внутрішньої ентропії, РФ повторить сценарій подій, що почалися після поразки у війнах 1905, 1917 чи 1989 років.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар