Війна в Ємені: московський слід

 

Ємен

  Багато років Москва старанно розпалює полум’я єменського конфлікту, намагаючись максимальний використати протистояння в арабському світі на власну користь.

Громадянська війна в Північному Ємені

  Після поразки Османів в Першій світовій війні на уламках імперії виникло декілька незалежних і напівзалежних держав. Зейдити, одна з поміркованих сект шиїтського ісламу, скористалися з нагоди і встановили контроль над південною частиною Аравійського півострова.
  30 жовтня 1918 року зейдитський шейх Ях’я бен Мухаммед Гамід-ад-Дін проголосив незалежність Єменської Мутаваккілітської держави і через три дні став її королем. Королівство об’єднало низку племен, які не відчували найменшої національної єдності, і надавали перевагу родинним зв’язкам та релігійним переконанням перед громадянськими.

Ях'я бен Мухаммед Гамід-ад-Дін

  Суперечності між родоплемінними кланами зумовило всю подальшу історію Ємену, аж до нашого часу. Цей чинник позбавив країну політичної стабільності, і змушував очільників держави шукати зовнішньої підтримки.
  Намагаючись переключити увагу суспільства з внутрішніх конфліктів на зовнішні проблеми, король прагнув реалізувати ідею Великого Ємену, для чого почав зазіхати на землі Південного Ємену, що знаходилися під орудою Великої Британії, але це слабо допомагало долати внутрішню нестабільність. У березні 1955 року відбулася спроба державного перевороту, король Ємену зміг знешкодити заколот, але хисткість влади збереглася.
  У жовтні того ж року король налагодив взаємини з імперією, яка намагалася покласти край усім монархіям світу: Північний Ємен та СССР уклали угоди про співпрацю. Совдеп скористався нагодою та підштовхнув країну до союзу з Єгиптом і Саудівською Аравією для протидії Багдадському пакту CENTO, військової спілки Пакистану, Туреччини, Ірану, Іраку та Великої Британії
  На боротьбу з англійським імперіалізмом Саудівська Аравія надала Ємену 3 мільйони доларів, які королівство використало на закупівлю московської зброї. Відповідну угоду уклали 11 червня 1956 року в Празі. Згідно її умовам СССР зобов’язувався підготувати єменську військову старшину. Для цього, відповідно до розпорядження Совєта міністрів СССР 17 жовтня того ж року до Ємену вирядили першу групу військових інструкторів.
  Наприкінці 50-х років минулого століття Єгипет став одним з найкращих друзів СССР у близькосхідному регіоні. Його президент Гамаль Насер, використав підтримку московського більшовизму на реалізацію проекту об’єднаної арабської держави під орудою Єгипту. Намагаючись заручитися підтримкою сильного союзника, в 1958 році до Об’єднаної Арабської держави (Єгипту і Сирії) долучився Ємен.
  Нове державне утворення виявилося вельми нестійким, швидко перетворилося на конфедерацію Об’єднаних Арабських держав, і припинило існування в 1961 році. Насеру не вдалося поглинути Ємен і Сирію, але його дії спричинили посилення напруги між державами колишнього об’єднання.
  Постачання зброї з СССР єменському королівству сягнуло піку в 1960 році, а потім швидко зійшли нанівець. Поза сумнівом, панівний в СССР режим знав про приготування заколоту проти єменської монархії, тому загальмував нарощування її військової потуги. Москва не мала бажання бруднити власні руки задля повалення королівської влади, оскільки для цього існувало надійне закордонне знаряддя.
  Єгипет виправдав московські сподівання. У вересні 1962 року помер єменський король Ахмед бен Ях’я Гамід-ад-Дін, і трон успадкував його старший син Мухаммед аль-Бадр. Нове царювання виявилося нетривалим: лише з 18 по 26 вересня 1962 року.

Мухаммед аль-Бадр з охороню в печері Джебаль-Шеда

  Рух «Вільних офіцерів» Ємену, надихаючись марксизмом та підтримкою Єгипту, за яким стояв СССР, влаштували заколот. Спадкоємця скинули з трону, натомість владу обійняв призначений раніше королем Бадром командувач королівською гвардією Абдалла аль-Саляль. Заколотники поквапилися надати йому звання бригадного генерала та проголосили президентом Єменської Арабської Республіки (ЄАР).
  29 вересня Єгипет визнав самопроголошену республіку і надіслав військовий корпус на її підтримку. Новий режим проголосив вірність ідеям Ліги арабських держав, мирного співіснування, позитивного нейтралітету, боротьби з немосковським і неарабським імперіалізмом, мав на меті ліквідувати реакцію, тиранію прогнилого королівського режиму, соціальний та політичний визиск, захистити народні завоювання, створити народну арабську державу.
  Не дивно, що після проголошення курсу на «народну» державу, більша частина народу Ємену повстала проти режиму військових заколотників. У 1917 році Москва започаткувала традицію: режим, що проголошував свою владу «народною», занурювався в тривалу війну з поневоленим ним народом. Ємен не становив винятку.

Провідник революції 1962 року в Північному Ємені Абдалла аль-Саляль

  Спочатку ситуація склалася не на користь республіканців. На боці колишнього короля та імама зейдитів Мухаммада аль-Бадра билися племена, що сповідували зейдитський напрямок шиїзму: 100 тисяч бійців племені бакіль, по 70 тисяч вояків з племен зу мухаммед та зу хусейн, 200 тисяч бійців племені самого короля, 20 тисяч осіб нерегулярної армії Ємену, десятки тисяч вояків інших племен, добровольці з Саудівської Аравії та інших монархічних країн регіону.
  1964-го року власна військова потуга республіканців налічувала всього тритисячний загін вояків, і якби не Єгипет, що надіслав сімдесятитисячний військовий корпус, заколотники довго б не протрималися.
  Підтримуваний СССР Єгипет втрутився в єменський конфлікт, сподіваючись отримати якнайбільшу вигоду для себе. Єгипетський режим одним з перших визнав самопроголошену Єменську Арабську республіку, і швидко надіслав військо, яке завдало прибічникам монархії низку поразок.
  Утім наявних єгипетських можливостей виявилося недостатньо для остаточної перемоги над супротивником. Під тиском військового лихоліття, посилилися розбіжності серед провідників республіканців, почалися суперечки стосовно подальших соціальних та економічних змін. Для збереження влади республіканські провідники заходилися зміцнювати військову потугу, розраховуючи на підтримку СССР.

Єгипетські солдати в Північному Ємені

  1 жовтня 1962 року Совдеп офіційно визнав ЄАР, і вже наступного року з СССР у Ємен прибуло 547 досвідчених офіцерів.
  21 березня ЄАР і СССР уклали угоду про дружбу, економічну та технічну співпрацю, насамперед у військовій царині. Совдеп зобов’язувався постачати зброю, зайнятися вишколом єменських офіцерів та будівництвом військових об’єктів, допомогти керувати єменським військом, налагодити обслуговування наданої військової техніки.
  За весь час військової присутності СССР, до його розпаду в 1991 році, в Північному Ємені побувало 4 300 совкових військовиків. З них 3 300 – офіцери, 200 осіб – солдати термінової служби, решта – спеціалісти найняті за контрактами. Усіх їх доправляли незмінним маршрутом: Кривий Ріг – Сімферополь – Анкара – Нікосія – Каїр – Сана (столиця ЄАР).
  Аеродром Кривого Рогу мав злітні смуги розраховані на використання важкої транспортної авіації, саме тому це місто стало початком транзитного ланцюжка. Починаючи з Каїру за подальше транспортування відповідав Єгипет. Рейси здійснювалися виключно вночі, на літаках з розпізнавальними знаками єгипетських ВПС. Під час польоту літунам заборонялося виходити на будь-який зв’язок. За один рейс літак Ан-12 перевозив від 4 до 12 тон зброї, або 60 – 70 військовиків.
  СССР зазнав невеликих втрат у Ємені: загинув екіпаж з 8 літунів, що розбився при спробі злетіти, одного військового радника вбили в Ємені під час «виконання бойового завдання», ще один помер від хвороби.

Монархісти зупиняють єгипетські танки

  Але це дрібниці, в порівнянні з втратами Єгипту, який прийняв на себе головний тягар війни з єменськими монархістами. Серед єгиптян зростало невдоволення, спричинене людськими жертвами на незрозумілій для більшості населення війні, яка стрімко руйнувала і без того кволу економіку країни.
  Після поразки Єгипту, Сирії та Йорданії в Шестиденній війні з Ізраїлем, країна на Нилі потрапила в жорстку економічну кризу. Грошей, які міг надати СССР бракувало, що змусило Насера звернутися за позикою до Саудівської Аравії. Її очільники погодилися надати кредит, за умови виведення єгипетських військ з Ємену. В разі припинення участі Єгипту в єменській війні, Саудити обіцяли припинити підтримку монархістів.

Північний Ємен в 1967 році. Чорний колір - територія контрольована республіканцями, червоний - монархістами.

  Незабаром іноземні війська залишили країну, республіканцям вдалося утриматися при владі.

Південний Ємен

  Того ж 1967 року, докорінно змінилася ситуація в Південному Ємені. Після запеклої громадянської війни до влади прийшли соціалістичні сили, які повалили монархію Федерації Південної Аравії, та проголосили створення Народно-демократичної республіки Південний Ємен (НДРПЄ). Нова влада взяла курс на побудову соціалізму в країні.

Єменські повстанці

  СССР та його сателіти переключили увагу на цю єменську державу, розглядаючи її в якості свого головного форпосту в регіоні.
  Така зміна пріоритетів, змусила переглянути власні плани уряд Північного Ємену. Побоюючись поглинання режимом сусідньої промосковської держави, вони скорегували економічний курс в бік вільного ринку та підприємництва.
  Наступні пару десятиліть, уряди обох країн декларували наміри об’єднатися в єдину державу, але зусилля з інтеграції не пішли далі балачок. Реальність вельми відрізнялася від декларацій: в обох країнах час від часу спалахували заколоти, гинули президенти, між військами ЄАР та НДРПЄ спалахували збройні прикордонні сутички.
  Незважаючи на політичну нестабільність у Південному Ємені, країну не полишали московські військовики. До розпаду СССР в 1991 році тут відбуло службу 5 245 вояків, з них 213 солдат термінової служби та 1,5 тисячі вільнонайманих. Військові радники в першу чергу дбали про виконання наказів Москви, і діяли виключно задля її користі.
  У місті Ходейда (ЄАР) СССР збудував порт, який використовував як маневровий пункт базування свого військового флоту. Тільки за три роки, з 1976 до 1979, база прийняла 123 бойових корабля ВМФ СССР.
  У 1978 році в Народній демократичній Республіці Ємен (НДРЄ), як з 1970 року називався Південний Ємен, внаслідок військового перевороту владу захопив Абдель Фаттах Ісмаїл та його Єменська соціалістична партія, яка поквапилася укласти з СССР договір про розташування московських збройних сил на території країни.
  Того ж року, в Північному Ємені внаслідок військового перевороту захопили владу ліві сили, підтримуванні урядом НДРЄ.

Ємен в 1967 - 1990 роках

  Під час війни між Ефіопією та Сомалі за Огаден 1977 – 1978 років, СССР підтримав ефіопів, через що мусив забрати свої військові літаки з сомалійських аеродромів. Протягом нетривалого часу всі ці літаки перебазувалися на єменські летовища.
  У 1980 році Абдель Фаттаха Ісмаїла усунули від влади в НДРЄ, і змусили дременути в Москву. Між новою владою Південного Ємену та керівництвом СССР виникло деяке напруження у взаєминах, спричинене кількістю та якістю зброї і військового спорядження із Совдепу.
  У середині 1980-х років Москві вдалося відновити дружні взаємини, завдяки промовистим подіям. До НДРЄ з візитом прибув главком ВМФ СССР С. Горшков, який погодився замінити військового радника головнокомандуючого єменського флоту на нового. Як з’ясувалося, до того часу жоден з подібних радників не володів арабською мовою.
  Новий радник капітан 1-го рангу А. Миронов, завдяки знанню мови місцевого населення, зміг істотно поліпшити взаємодію двох країн. За його сприяння домовилися про створення маневрової бази для підводних човнів СССР в Адені, уклали договір про міждержавну співпрацю терміном на 30 років. СССР почав постачати до Південного Ємену більш сучасні озброєння та техніку, ніж робив це раніше.
  Утім, радощі московства виявилися завчасними. 13 січня 1986 року в НДРЄ відбувся черговий військовий заколот, унаслідок якого військові специ із Совдепу почали прудко тікати з країни, рятуючись від переслідувань та страт. Не всім їм вдалося накивати лаптями: багато хто досі вважається зниклими без вісті.

Республіка Ємен

  Після завершення громадянської війни в НДРЄ між обома єменськими країнами налагодився плідний діалог, який завершився 22 травня 1990 року об’єднанням в єдину Республіку Ємен. Першим президентом об’єднаної країни став колишній Президент Північного Ємену Алі Абдалла Салех, посаду віце-президента обійняв його колишній ворог – голова Соцпартії Південного Ємену Алі Салем Аль-Бейд.
  У країні запрацювала багатопартійна політична система, прийняли Конституцію.
  В 1994 році спалахнула нова громадянська війна, спричинена суперечностями між Єменською Соціалістичною партією Південного Ємену та Загальним національним конгресом Північного Ємену, які очолювали, відповідно, віце-президент і президент Республіки Ємен. Війна закінчилася поразкою південних сепаратистів та відновленням єдності держави.

Алі Абдалла Салех, 8 червня 2004 р.

  У пошуках зовнішньої підтримки Алі Абалла Салех звернувся до Москви. Він запропонував режиму РФ розташувати московське військо на території Ємену, і поки ситуацію з військовою базою в єгипетському Порт-Саїді лишалася не визначеною, Кремль міг розраховувати на створення бази ВМФ РФ на території Республіки Ємен. Пропозиція відкривала Москві перспективу присутності в Червоному морі та Індійському океані.
  Росія відновила військову співпрацю з Єменом. У 2009 році РФ оголосила про намір створити морську базу на острові Сокотра, яку планував зробити ще СССР, але не здійснив цей проект через побудову своєї бази в ефіопському архіпелазі Дахлак.
  У 2010 році Ємен оголосив про намір закупити зброю у РФ на 1 мільярд доларів: 30 винищувачів МиГ-29СМТ, бойові гелікоптери Мі-35М, Мі-17 і Ка-52, танки Т-72М1, протитанкові комплекси «Корнет», РСЗВ «Смерч» та БМП-3. Угоді завадила зміна влади в Ємені.
  Алі Абдалла Салех утримував владу з 1990 року до початку «арабської весни» в 2011. Після буремних подій йому на заміну прийшов Мансур Хаді, який виявився не готовим до викликів, що постали перед країною.
  Він підтвердив намір купити всю зброю замовлену його попередником, а «Рособоронэкспорт» пообіцяв передати всю техніку до 2021 року.
  У 2015 році Ємені спалахнула нова громадянська війна. Проти центральної влади повстали племена, що сповідували зейдитську версію шиїзму, більш відомі під назвою хусити. Слід відзначити, що хоча в Ірані також сповідують шиїтський напрямок ісламу, але з точки зору іранських аятол зейдити такі ж єретики, як і суніти. Що не заважає Ірану постачати зброю хуситам.

Хусити

  Хаді втік з країни, проти хуситів сформували міжарабські сили стримування, провідну роль в яких відіграє Саудівська Аравія. Міжнародна спільнота запровадила ембарго на постачання зброї до зони конфлікту, отже угода на мільярд доларів між Єменом і РФ так і залишилася не реалізованою.
  Головним супротивником хуситів виявилися єменські прихильнику «Аль-Каїди», які проголосили про намір приєднати Ємен до сунітської Ісламської держави. Крім них, до протистояння долучилися інші етнічні та релігійні групи, що перетворило конфлікт у Ємені на війну всіх проти всіх.
  Військове протистояння відбувалося з різною інтенсивністю, і не завершилося дотепер.

Інтереси сторін

  Хусити найбільш боєздатна сила, з усіх місцевих учасників конфлікту в країні. Вони мають кваліфікованих провідників, деякі з яких пройшли військовий вишкіл ще на базах СССР. Досвід багатьох хуситських бійців вимірюється десятиліттями, щонайменше від зейдитського повстання 2004 року. Вони вмотивовані повернути владу над країною своїм шейхам, як це було ще за перших королів Ємену.

Єменські хусити

  Бойовики «Аль-Каїди» надихаються ідеями ісламського фундаменталізму, та сподіваються на створення власного проекту держави, мають значну підтримку з-за кордону.
  Єгипет прагне покінчити з війною в Ємені, оскільки це впливає на безпеку морських торгових шляхів у Червоному морі та Аденській затоці. Існує також загроза виникнення єменського піратства, що може вплинути на роботу Суецького каналу.
  Саудівська Аравія ще більше зацікавлена в припиненні війни в сусідній країні, яка створює загрозу безпосередньо на саудівських кордонах. Бойові дії загрожують як нафтовидобуванню, так і транзиту нафти з країни. Це великий ризик для країни, добробут якої великою мірою залежить від торгівлі вуглеводнями.
  Саудитів також мало приваблює перспектива сусідства з країною шиїтів, яких заохочуватиме до агресії давній супротивник – Іран, з котрим уже багато зберігаються вельми напружені взаємини. Крім того, війна на Аравійському півострові змушує всі країни регіону витрачати величезні кошти на зміцнення власної обороноздатності, що впливає на ціни нафти на світовому ринку, і може поліпшити умови для конкурентів, на кшталт РФ.
  Москва тільки виграє від послаблення Саудівської Аравії. Війна на Аравійському півострові може спричинити до скорочення видобутку нафти та зростанню цін на неї. Дефіцит може змусити країни, які запровадили санкції до РФ через її агресію проти України, купувати московську нафту в більшому обсязі, ніж це було раніше. Пригадаємо, що продаж саме цієї сировини становить основу економіки РФ.
  Москва зацікавлена в розпалюванні конфлікту в регіоні, насамперед задля послаблення позицій Саудівської Аравії, яка стоїть на заваді посиленню позицій РФ та Ірану на Близькому Сході. Кремль не забув і допомогу Саудитів сирійцям, які повстали проти режиму Башара Асада в Сирії, як і підтримку повстанців проти влади Муаммара Каддафі в Лівії.

Міністр іноземних справ РФ вказує шлях до миру міністру іноземних справ Ємену

  Московські реваншисти марять помститися за поразку СССР у Холодній та Афганських війнах, і пам’ятають про підтримку Саудівською Аравією моджахедів в Афганістані. Крім того, путінська камарилья може розраховувати на те, що скрутне становище в аравійській країні зменшить активність мусульманських активістів у самій РФ, насамперед на Північному Кавказі.
  Для розпалювання конфлікту РФ має всі можливості. Про вплив Москви в регіоні свідчить промовистий факт: 29 березня 2015 року провідники кількох єменських політичних сил звернулися до Кремля з проханням долучитися до мирного врегулювання конфлікту в країні.
  На словах проголошуючи себе миротворцем, РФ начебто прагне примирити всі сторони в Ємені, але насправді тільки роздмухує ворожнечу. Москва використовує вплив у Південному Ємені та контакти з хуситами налагоджені ще з часів СССР, координує дії зі своїм союзником Іраном.
  У 2015 році на сайті вашингтонського Інституту Близького Сходу (Middle East Institute) оприлюднили статтю про вплив РФ на громадянську війну в Ємені. Експерти визначили позицію Росії як «ключового, але тихого гравця». На відміну від Сирії, де Москва беззастережно підтримує Асада, в Ємені вона намагається балансувати між різними силами як у середині країни, так і серед зовнішніх учасників.
  Автори статті не виключали можливість, що Москва прагне відновити військову присутність у Ємені, зокрема відновити маневрові бази для військового флоту. Це надасть Кремлю змогу встановити контроль над Баб-ель-Мандебською протокою – головним шляхом з Червоного моря до Аденської затоки.

Протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра" калібру 100 мм

  Ховаючись за маскою миротворця Москва постачає зброю в регіон, попри запроваджене ембарго. У 2018 році в об’єктив одного з репортерів потрапили гармати МТ-12 «Рапіра» калібру 100 мм, про постачання яких до Ємену відсутня будь-яка офіційна інформація.
  Ця гармата створена в СССР наприкінці 1960-х років, але Совдеп офіційно повідомляв лише про продаж Ємену гармат БС-3 (100 мм) та Д-44 (85 мм) зразка 1944 року.

Наслідки єменського лихоліття

  Тільки в 2015 році 2,5 мільйони громадян Ємену отримали статус внутрішньо переміщених осіб, тобто біженців у середині країни. Понад 1 мільйон емігрував до Саудівської Аравії. Війна спричинила голод, від якого постраждали 17 мільйонів осіб, та епідемію холери. Для порівняння: станом на 2013 рік в Ємені мешкало 25,4 мільйони громадян.

Гуманітарна допомога від Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ємен, Ходейда, 27 липня 2018 р.

  Згідно доповіді ООН станом на 1 грудня 2020 року в Ємені загинуло 233 тисячі осіб, з них тільки близько 100 тисяч стали жертвами безпосередньо бойових дій, решта померла від голоду та хвороб. Напевне це заниженні данні, оскільки ніякої офіційної статистики в Ємені не ведеться.
  Для країни це дуже висока ціна війни. Так само зависоку ціну за амбіції кремлівських карликів заплатили народи Ічкерії, Сирії, України…
  Чи не прийшов час Вільному світу покласти край геополітичним іграм агресивних диктаторів?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!