Лапоть — фіно-угорський атрибут «русского мира»
 |
| "Исконно-посконная кондовая" Московія |
Звернення до основного писемного джерела історії Русі-України беззастережно руйнує всі потуги московства примазатися до історії та слави давньої держави східних слов’ян. У «Повісті временних (зі староболгарської — «минулих») літ» Лаврентіївського списку, читаємо, що в літо 6493 (985) Добриня радить князю Володимиру Святому облишити завоювання Волзької Булгарії, бо: «Съглѧдахъ колодникъ, ѡже суть вси в сапозѣх. Симъ дани намъ не даӕти, поидемъ искатъ лапотниковъ». («Поглянув на колодників, вони всі в чоботях. Ці данини нам не даватимуть, підемо шукати лапотників»).
 |
| Московські лапті звичайні |
З цього уривку можна зробити декілька висновків.
1. Русини, або по книжному — «русичі», личаків не носили, оскільки данину не сплачували, а навпаки, шукали тих, хто б їм її платив.
2. Волзькі булгари, тобто тюрки, предки корінного народу сучасного Татарстану, також взувалися в шкіряні чоботи.
3. Вірогідно, Добриня, а точніше літописець, знав, що личаки (лапті) носять фіно-угорські народи, які також живуть у Волзькому регіоні. І для яких лапті — традиційне взуття.
1. Русини, або по книжному — «русичі», личаків не носили, оскільки данину не сплачували, а навпаки, шукали тих, хто б їм її платив.
2. Волзькі булгари, тобто тюрки, предки корінного народу сучасного Татарстану, також взувалися в шкіряні чоботи.
3. Вірогідно, Добриня, а точніше літописець, знав, що личаки (лапті) носять фіно-угорські народи, які також живуть у Волзькому регіоні. І для яких лапті — традиційне взуття.
У вигляді історичного анекдоту, автор хроніки пояснює причини експансії Русі в Залісся.
Народи якого мали давню традицію виготовлення виробів з лика. Насамперед з берести — лубу берези, священного дерева багатьох фіно-угорських народів.
Аби збагнути сакральний зміст цього матеріалу, варто пригадати, берестяні новгородські грамоти. Слід усвідомити — для не письменної людини здатність не зрозумілих закарлючок передавати інформацію виглядає справжнім чаклунством.
Варто пригадати, що навіть у наш час, багато людей, які вміють читати й писати, вірять у магічні властивості рунічного письма. У Новгородських землях, де розташовувалися містечка скандинавів, які послуговувалися рунами, це справляло подібне враження. Мабуть, як і кириличне письмо та люди, які ним користувалися.
.jpg) |
| "Посконные" московські лапті (личаки) |
Аби збагнути сакральний зміст цього матеріалу, варто пригадати, берестяні новгородські грамоти. Слід усвідомити — для не письменної людини здатність не зрозумілих закарлючок передавати інформацію виглядає справжнім чаклунством.
Варто пригадати, що навіть у наш час, багато людей, які вміють читати й писати, вірять у магічні властивості рунічного письма. У Новгородських землях, де розташовувалися містечка скандинавів, які послуговувалися рунами, це справляло подібне враження. Мабуть, як і кириличне письмо та люди, які ним користувалися.
Можливе заперечення: питома вага новгородців була писемними, про що свідчать берестяні грамоти.
Звернемо увагу на деталі: берестяні грамоти знаходять виключно у Великому Новгороді, і судячи з текстів, їх писали більш-менш заможні люди староболгарською мовою, з урахуванням новгородської лексичної специфіки.
Більшість населення земель Великого Новгороду, яку становили фіно-угорських народи, грамоти не знала, тому могло сприймати писемність як щось магічне.
Звернемо увагу на деталі: берестяні грамоти знаходять виключно у Великому Новгороді, і судячи з текстів, їх писали більш-менш заможні люди староболгарською мовою, з урахуванням новгородської лексичної специфіки.
Більшість населення земель Великого Новгороду, яку становили фіно-угорських народи, грамоти не знала, тому могло сприймати писемність як щось магічне.
Хоча запровадження писемності відбулося набагато пізніше за сакралізацію берези, використання берести в якості аркушів для письма, могли посилювати уявлення про надзвичайні властивості священної рослини.
Отже, в давнину, більшість личаків фіно-угорські народи виготовляли з матеріалів сакрального дерева. Можливо, личаки мали силу оберега, як, скажімо, символи традиційних українських вишиванок.
Попри всі потуги московських археологів спроба знайти лапті в землях, які входили до складу Давньої Русі, не дала жодних наслідків. Пітерський археолог Курбатов, шукав луб’яні вироби у Великому Новгороді, Старій Ладозі, Полоцьку.
Виглядає дивним пошук лаптя в поселенні скандинавів Адельг’юборгу (Ладоги), як і в стародавньому Полоцьку, де Курбатову також не вдалося відшукати навіть згадки про личаки. Цікаво, він щиро вірив в офіційну московську історичну парадигму, чи просто виконував імперське держзамовлення? У будь-якому разі, місія не мала жодного шансу на успіх. Було б копати в землях мері або чуді.
Отже, в давнину, більшість личаків фіно-угорські народи виготовляли з матеріалів сакрального дерева. Можливо, личаки мали силу оберега, як, скажімо, символи традиційних українських вишиванок.
.jpg) |
| Мужик за виготовленням личака (лаптя). Московський лубок. |
Виглядає дивним пошук лаптя в поселенні скандинавів Адельг’юборгу (Ладоги), як і в стародавньому Полоцьку, де Курбатову також не вдалося відшукати навіть згадки про личаки. Цікаво, він щиро вірив в офіційну московську історичну парадигму, чи просто виконував імперське держзамовлення? У будь-якому разі, місія не мала жодного шансу на успіх. Було б копати в землях мері або чуді.
Результати пошуків Курбатова: залишки лаптя знайдено в Новгородських землях, у шарах, що датуються не раніше за XVI століття. Тобто після вивищення Москви на грошових потоках Золотої Орди, і завоювання нею Великого Новгороду. З подальшою депортацією слов’янського населення Новгородщини до Московії. І розселенням в оселях новгородців московитів та місцевого сільського фіно-угорського населення.
Підкреслимо: фіно-угорські народи виробляли лапті не від злиденного життя. Місцеві природні умови та сировина стали визначальними для мистецтва плетіння.
 |
| Венеціанов А. Хлопчик, що взуває лапті. 1826 рік. |
Серед цих народів відомі випадки виготовлення лаптів, а точніше плетеного на кшталт личаків взуття, зі смужок шкіри. Такі постоли не гірші, та мабуть, не дешевші, шкіряних черевиків, або чобіт, про які фіно-угри добре знали.
Фіно-угорські народи сплітали з лика не тільки невеличкі предмети побуту, як кошики чи колиски, а навіть посуд, меблі та човни. Такі вміння — справжнє надбання світової культури, як і лижі, також винайдені фіно-уграми.
Величезна кількість і низька собівартість лика робили вироби з нього популярними серед простого люду. У цьому не вбачали нічого осоружного в традиційному московському суспільстві до XIX століття.
Тільки з розвитком промисловості лапоть почав символізувати злидні. Московити які мали хоч якийсь достаток, намагалися взути ноги в шкіряні черевики чи чоботи. Утім, лапті можна побачити в побуті населення «кондовой» Росії і за часів Сталіна.
Жодному слов’янському народу таке взуття не властиве. Тільки після перебування в складі Російської імперії, і спричинених цим злиднів, в деяких регіонах Білорусі, та суміжного з нею українського Полісся, беручи приклад з московських старовірів, населення почало носити личаки. Такий собі культурно-економічний вплив московських дисидентів.
Підсумуємо. Плетене взуття з лика — культурне надбання і спадщина фіно-угорських народів. До культури Русі воно має не більше відношення, ніж томагавки індіанців до культури Англії. Лапті — свідчення асиміляції московством поневолених народів мері, чуді, весі, комі-перм'яків та інших, яке відбулося під егідою Золотої Орди.
Фіно-угорські народи сплітали з лика не тільки невеличкі предмети побуту, як кошики чи колиски, а навіть посуд, меблі та човни. Такі вміння — справжнє надбання світової культури, як і лижі, також винайдені фіно-уграми.
Величезна кількість і низька собівартість лика робили вироби з нього популярними серед простого люду. У цьому не вбачали нічого осоружного в традиційному московському суспільстві до XIX століття.
Тільки з розвитком промисловості лапоть почав символізувати злидні. Московити які мали хоч якийсь достаток, намагалися взути ноги в шкіряні черевики чи чоботи. Утім, лапті можна побачити в побуті населення «кондовой» Росії і за часів Сталіна.
 |
| Фото Леонарда У. Ринок у місті Краснослободськ Мордовської АССР, 1952 рік. |
 |
| Відвідувачі ринку в місті Краснослободськ. Мордовська АССР, 1952 рік. |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар