Китеж – знаменне для міфології Московії місто народу меря

 

 Град Китеж

  Серед московства побутує легенда про дивне місто Китеж, що начебто пішло на дно озера Світлояр, з усіма мешканцями, які не побажали коритися хану Батию. Їх жертовність символізує волелюбність та незламність москвинів. Кумедність ситуації полягає в тому, що легенда про град Китеж пов’язана з мерянами (меря) – фіно-угорським народом, повністю асимільованим у середньовіччі носіями «духовних скрєп».

Привласнення легенди

  На Московщині легенда про град Китеж поширилась завдяки роману Павла Мельникова-Печерського «У лісах». Ніколай Римський-Корсаков посприяв популярності легенди про затонуле місто, коли за її мотивами створив оперу «Сказання про град Китеж та діву Февронію».

  Мельников-Печерський запозичив оповідь про Китеж у старообрядців, життю яких присвячений роман-епопея «У лісах». У прихильників старих обрядів московського православ’я ця легенда викладена в «Китежському літописці». На відміну від творчості митців XIX століття, літописець не оповідає про занурення міста під воду і не згадує Грішку Кутєрьму, завдяки зраді якого монголи захопили місто.

  В літописці старообрядців повідомляється: Китеж татари знайшли завдяки зізнанням людини, яка не витримала тортур, місто зникло після атаки військ Батия. При цьому воно не пішло на дно озера, не провалилося під землю – просто зникло з очей.

  Ініціативу Мельникова-Печерського та Римського-Корсакова радо підхопило московство: створило нові опери та пісні, поезії та прозу, дослідження та фантазії, фільми, навіть комп’ютерні ігри на тему міста Китежа.

К. Горбатов. Невидиме місто Китеж. 1913 р.

  На теренах сучасної Московії єдине озеро Світлояр знаходиться в Нижньогородській області, біля села Владимирського. Жодних залишків людських поселень на його дні не виявлено.

  Виникає питання – чи надійні джерела оповіді. Аналіз дозволяє стверджувати: легенда про град Китеж, як і сама московська культура, створена не раніше XIX століття.

  Саме до такого висновку прийшов дослідник з Московщини І. Нестеров. У розвідці «Китежский летописец: проблема авторства, источников и времени составления» (оприлюдненій в збірці : V Городецкие чтения: материалы научной конференции. Городец: 2004. С. 92 - 101) він переконливо доводить, що «Китежський літописець» створений близько 1794 року.

  Першою друкованою публікацією була праця С. Меледіна «Китеж на озере Светлояр» в журналі «Москвитянин» 1843 року (ч. 6. № 12. С. 507 - 511). Вже після того про міфічне місто писали Мельников-Печерський (1874) та Римський-Корсаков (1907).

  Тобто, навіть найбільш ранні московські джерела про Китеж створені в новітні часи. Не дивно, що всі спроби розшукати затонуле в озері Світлояр поселення виявилися марними. «Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає» – стверджував Конфуцій.

Спадщина народу меря

  Неможливість відшукати матеріальні залишки Китежа в озері Світлояр, стимулювали московських дослідників зануритися в сиву давнину, до своїх етнічних основ – культури фіно-угорських народів.

Мапа розселення меря та інших фіно-угорських народів

  Владимир Морохін у книзі «Град Китеж и озеро Светлояр в русской культуре» (Нижний Новгород: 1995) висловив припущення, що легендарне місто шукають зовсім не там де треба.

   Оскільки етимологію назви «Китеж» не можливо пояснити з московської говірки, він звернув увагу до фіно-угорських мов. Спираючись на працю Ореста Ткаченко «Мерянский язык»,  Морохін висловив припущення, що назва міста походить від поширеного в фіно-угорських мовах кореню «кит» (каміння) та закінчення напрямного відмінку (відповідає на питання: «куди?», «до чого?») множини «-ешка». Отже назва «Китеж» походить від мерянського «Китешка», що перекладається як «до каміння».

  Село зі схожою назвою Кидекша існує дотепер неподалік від Суздаля. Воно ніколи не тонуло, бо поруч немає озера, і зрозуміло, нікуди не зникало. Версія Морохіна пояснює походження назви міфічного міста, але не відповідає іншим даним легенди.

  Михаїл Сударушкін, врахував недоліки гіпотези Морохіна, і висловив власне припущення де могло існувати мерянське місто Китеж в книзі «Путешествие к истокам» (2000).

  Він виходив з того, що місто Ростов Великий розташоване в одному з найбільших центрів розселення народу меря. Літописи згадують Ростов під 862 роком, але за даними археології місто виникло не раніше другої половини X століття. Аби пояснити розбіжність літописної дати з дослідженнями археологів Сударушкін висунув гіпотезу, що стара частина міста занурилася на дно озера Неро, на березі якого розташований Ростов Великий. Ось ця занурена частина Ростова і є град Китеж.

Найбільшою та ретельно приховуваною таємницею Московщини є її історія

  Ця версія не збігається з деталями легенди. Ростов здався монголам без бою в 1237 році. Та й захоплена татарами частина міста залишилася на місці.

  Помітно, що гіпотези Морохіна і Сударушкіна – чергова спроба пошуку чорної кішки в темній кімнаті.

Де ж знаходився Китеж?

  Китеж – місто породжене фантазією старообрядців наприкінці XVIII століття, відповідник «граду Божого», де мріяли сховатися стомлені переслідуваннями за віру прихильники «старого» московського православ’я. Тобто це звичайна утопія, яка за визначенням не має земних координат.

Яке коріння, таке й насіння

  Пошуки Китежа віддзеркалюють потуги московства створити собі цікаву історію, що сягає сивої давнини. Знаменно, що в цих намаганнях, москвини, що вважають себе слов’янами та спадкоємцями Русі, наштовхуються на власне фіно-угорське коріння. Це цілком закономірно – яке коріння, таке й насіння.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!