неділю, 13 листопада 2022 р.

Від шпіцрутенів до швабри

 Від шпіцрутенів до швабри 

 
Пчелко І. Ілюстрація до оповідання Л. Толстого "После бала"
  Жорстоке поводження панівного режиму з підвладним населенням завжди сприймалося як буденність на Московщині. Змінювалася лише форма – від прочуханки різками холопів до швабріння в’язнів. Московська влада завжди використовувала системний терор задля досягнення політичних, економічних та інших цілей.

Внутрішня окупація

  Проект «Московія» народився внаслідок окупації Ордою Чингісхана Володимиро-Суздальського князівства. Князі Залісся перейняли в татар модель управління підвладним населенням: влада витискала з поневоленого населення податки, мало дбаючи про наслідки для простолюду.
  Нечорноземні ґрунти Московії давали невеличкі врожаї. Аби втримати селян на одному місці, довелося прикріпити їх до землі. Цим вирішили лише частину проблеми: селяни відпрацьовували панщину та оброк задля розрахунку з поміщиком, та намагалися забезпечити себе харчами до наступного врожаю. І все – жодного стимули виробляти більше в них не було.
  З подібною проблемою зустрілася більшість держав світу на певних етапах розвитку, і розв’язали її по різному. У країнах Західної Європи швидко переконалися в неефективності стимулювання насильством. У XVIII столітті проблему вирішили завдяки товарам з колоній – цукор, чай, тютюн, бавовняні тканини та інші товари заохотили селян і робітників працювати більше, щоб уживати престижні продукти.
  Московщина пішла особливим шляхом. Московія – суходільна держава, тому заморські товари коштували надто дорого для простих людей. Через сировинний характер економіки провідна верства не дбала про розвиток внутрішнього ринку, тому товарів, що стимулювали б селян працювати більше, не існувало, як явище.
  Для московської влади, та її представників на місцях – поміщиків, лишався єдиний шлях: силоміць змусити селян працювати більше на панівну верству. Закони обмежували насильство дворянина над холопами хіба що забороною вбивати кріпаків, та й те, існували шляхи обійти обмеження.
Покарання батогами в Росії 18 ст. Джерело: Семевский М. "Очерки и рассказы по русской истории XVIII века", 1884 р.
  Тілесні покарання пережили кріпацтво – їх скасували в 1904 році. Щоправда, жінок припинили мордувати трохи раніше – в 1898.
  Тілесні покарання і тортури – не примха царату, а життєва необхідність Московії. Людська активність потребує заохочення. Якщо немає «пряників», тобто товарів яких не виробляє натуральне господарство, потрібен батіг. Москва обрала силовий примус, який перетворився на рушійну силу всіх державних процесів. Селян сікли різками, били батогами, пекли залізом аби тільки витягнути з них побільше.
  Силоміць обертали в православ’я «инородцев», силою примушували поневолені Москвою народи сплачувати ясак.
  Найяскравіше принцип насильства дав взнаки в армії.

Армія як скалок суспільства

  До широкого розповсюдження вогнепальної зброї московська армія уникала насильства, як засобу мотивації вояків. Не через гуманність нащадків Івана Калити чи перших Романових. Причина в іншому.
  Холодна зброя, як основний засіб ведення війни, потребує від вояків високої військової майстерності та тривалих тренувань. За таких умов професійних вояків заохочували переважно через систему винагород: надання у власність земель, селян, привілеїв. Покарання використовується лише за скоєння важких злочинів.
  Вогнепальна зброя потребувала менших часових витрат задля опанування майстерністю, отже збільшувала можливість силового впливу на військовиків. Цей чинник дав змогу Івану Грозному розпочати опричний терор.
  Через складність та порівняно невисоку ефективність застосування перших видів вогнепальної зброї, відбулася лише часткова заміна боярства на дворянське ополчення та стрільців, привілеї яких не могли зрівнятися з магнатськими, але набагато переважали стан простолюду.
  Із масовою заміною холодної зброї на вогнепальну перед царатом постала серйозна проблема мотивації вояків. Якщо дворяни та стрільці мали привілеї, то рекрути регулярної армії не мали жодних пільг.
  Їх ніхто не жалував землею за службу, навпаки вони самі були невільними людьми. Цар Пьотр І наказав таврувати рекрутів, аби в разі втечі мати змогу їх легко відшукати. Тобто, рекрути мали статус не кращий за в’язнів.
  Служили рекрути довго – 25 років. Численні московські війни мало кому з них дозволяли демобілізуватися живими та неушкодженими. Невеличке жалування простих солдат, відсутність соціальних ліфтів в армії, мало спонукали до військових звитяг. Для царату лишався єдиний засіб впливу на рекрутів – терор.
Жоффруа. Сквозь строй. 1845 рік
  Саме з цією метою цар Пьотр в 1704 році запровадив покарання шпіцрутенами. Солдата, який завинив, проганяли через лави однополчан, і кожен з них завдавав потужного удару палкою по оголеній спині засудженого. Сотні ударів або відправляли людину в потойбічний світ, або калічили, або завдавали величезних страждань. Усе залежало від кількості ударів, розтягнення покарання в часі, тобто від довільного рішення офіцера-дворянина.
  Покарання призначали за найменші дисциплінарні порушення. Щоб зрозуміти рівень вимог до простого солдата, згадаємо «Науку побеждать» генерала-карателя Суворова. На відміну від творів Сунь-цзи чи Клаузевіца, Суворов не переймається питаннями стратегії та тактики. Його думка не сягає глибше ніж «пуля дура, штык молодец». Переважну більшість розумувань «великий полководець» присвятив зовнішньому вигляду солдат та дисципліні. І за кожен не належно начищений, чи не застібнутий ґудзик, на солдата очікувало суворе покарання.
  Система дисциплінарного терору виправдовувала себе. Залякані солдати боялися покарання більше ніж ворога, не шкодуючи життя билися в кампанії 1812 року чи в Кримській війні. Згодом терор, як стимул, використали Троцький в «децимаціях», тобто страті кожного десятого вояка підрозділу, який не виконав поставленого завдання, і Сталін зі своїми «загороджувальними загонами» чекістів.
  Терор у царській армії діяв ефективно. Покарання здійснювали прості вояки, часто з одного із засудженим підрозділу. За таких умов репресований вояк не тримав зла на соратників, бо їх дії не містили нічого особистого, вони просто виконували наказ. До того ж, сьогодні ти мене бив, а завтра шпіцрутен в моїх руках гулятиме по твоїй спині.
Кардовський Ф. Сквозь строй.
  Зауважимо, що з часів цар Петра І в якості покарання застосовували не тільки побиття шпіцрутенами. Також врізали язика та вуха, виривали ніздрі, рубали пальці та руки, тощо. У 1817 році подібні методи покарання царат визнав неефективними, оскільки вони робили вояків професійно непридатними. У 1845 році царський указ відмінив побиття батогом, із заміною на покарання різками, шпіцрутенами чи нагайками.
  Тілесні покарання в Російській імперії відмінили в 1904 році, але шанований Московською православною церквою «страстотерпець» Ніколай ІІ відновив їх в 1915 році, через військові невдачі на фронтах Першої світової війни. Утім, недолугий останній московський цар, мабуть через травму голови завдану «японським городовим», не розумів головного.
  Раніше покарання здійснювали прості солдати, а тепер офіцери відверто демонстрували причетність: або особисто чистили пику солдату, або в його присутності віддавали відповідний наказ. Якщо за Ніколая І Палкіна простий солдат вважав у всьому винною систему, якій не можна нічого протиставити, то за Ніколая ІІ вояк покладав відповідальність на конкретного винуватця своїх мук.
  Для пересічного солдата офіцери перетворилися на уособлення зла та причину солдатських страждань. З цієї причини, після Лютневої революції 1917 року, солдати через Совєти протягнули рішення про фактичне скасування офіцерства, а після більшовицької контрреволюції почали знищувати старшину як явище. На кілька десятиліть на Московщині зникають погони та загальновійськові звання.
  Більшовики швидко зметикували, як компенсувати ситуацію: накази про покарання віддавали не командири військових підрозділів, а комісари та чекісти. Тобто, діяла зовнішня сила, чимось подібна до царських законів про покарання шпіцрутенами. Після невдалого бою частину відвідували комісари, чекісти, загороджувальні батальйони, СМЕРШ, і розстрілювали усіх, кого вважали винними. Для вояків Совдепу така смерть виявилась страшнішою за загибель на полі бою.
  Після офіційного засудження сталінізму, задля підтримання військової дисципліни офіцери використовували військовослужбовців старшого призову («дедовщину»), або панування національних груп («земляцтва»). Частини в яких домінував статут («уставщина») зустрічалися не часто. В армії СССР переважно використовувався принцип гноблення вояків іншими вояками.

Велика і мала зони

  У концентрованому вигляді все це віддзеркалилося в тюрмах та концтаборах. Більшовицький режим контролював засуджених за політичними звинувачення за допомогою ув’язнених за кримінальні злочини, оскільки Совдеп вважав «блатарей» «социально близкими элементами».
  Якщо офіцери армії брежнєвського СССР не помічали знущання солдатів старшого призову над молодими, то у в’язницях наглядачі не звертали уваги на вбивства блатарями політичних в’язнів у сталінські часи, та ґвалтування засуджених в добу «развитого социалиазма».
  Кримінальні злочинці ґвалтували всіх, кого прагнули «опустить». Такий спосіб домінування криміналітету над рештою в’язнів зробило можливим поблажливе ставлення в’язничного режиму до витівок блатного світу.
  У часи Путіна кримінальних «понятий» виявилося недостатньо для контролю над тюремним середовищем. Тому вертухаї вдалися до ґвалтувань, які ретельно фіксували на відеокамери. Цим вони не документували злочини. Навпаки, через повну впевненість у власній безкарності фіксували факти, аби розповсюджувати їх серед в’язнів задля залякування. На заміну армійським шпіцрутенам прийшла тюремна швабра.
Тортури в'язня ОТБ №1 УФСИН по Саратовській області
  Але й армію тенденція не оминула. Там замість швабріння, час від часу набувають розголосу факти ґвалтування московських чмобиків своїми однополчанами. Зауважимо – це не стільки прояв нетрадиційної орієнтації, як засіб утвердження влади і домінування.
  В армії РФ, як і в тюрмі, можна відкупитися від застосування профілактичних засобів: побиття, ґвалтування чи швабріння. Виник своєрідний бізнес, у кращих московських традиціях, започаткованих ще державним рекетом (ясаком) – невід’ємною складовою імперської політики стосовно гнобленого населення.
  У насильстві полягає сама суть московського імперіалізму. «Русский мир» не може запропонувати поневоленим людям жодних позитивних стимулів. Ефективність примітивної пропаганди, заснованої на дезінформації, посилюється терором, що здійснив шлях від шпіцрутенів до швабри.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Немає коментарів:

Дописати коментар