Московія Татарська

 

Московські вершники XVI століття

  Переселення тюрків (татар) в землі колишнього Володимиро-Суздальського князівства почалося ще до народження Московії з лона Золотої Орди.
   Перша хвиля доволі масового переїзду ординської еліти на Московщину почалася після розгрому великим еміром Тимуром ібн Тарагаєм Барласом (1336 – 1405) у 1395 році Золотої Орди. Як свідчить арабський історик з Мамлюцького султанату Ахмед ібн Мухаммед ібн Арабшах (1389 – 1450) у творі «Дива передвизначення в долі Тимура», частина населення Дешт- і-Кипчаку (в українській традиції – Половецького поля), «яка не підлягає ні ліку, ні обчисленню і не може бути визначена ані диваном, ані дефтерем» пішла в московські землі.

Великий Емір Тимур (Тамерлан) та його війська готуються розпочати війну проти хана Тохтамиша. Мініатюра 1533 року.

  Емір Тимур, або як його прозвали в Ірані – «Тимур-е Лянг» (Тамерлан), завдав поразки хану Тохтамишу – пану і володарю московського князя Дмитрія, названого чомусь «Донським». Після смерті Тохтамиша (між 1404 – 1406 роками) його сини: Джелал ад-Дін і Керим-Берди, шукали порятунку від переслідувань соратника еміра Тимура – ординського беклярбека Едигея.
  Принагідно відзначимо, що Едигей зробив з Мангитського юрту незалежну країну – Ногайську Орду, в якій володарювала заснована ним династія. З цією династії походять впливові аристократичні роди Московії: Урусови, Шейдякови та Юсупови.
  Один із Юсупових – граф Фелікс Сумароков-Ельстон, гомосексуаліст і трансвестит, вбив фаворита останнього царя Московії – Григорія Распутіна, чим посприяв остаточному поваленню московського самодержавства.
  Але повернемося на початок XV століття. Під тиском успіхів Едигея, нащадки Тохтамиша, цілком природно, дали драла туди, де жили спадкоємці відданого слуги їхнього батька – на Московію.
  Ця територія була периферією улусу Джучи – сина (пасинка?) Чингісхана, нащадки якого дістали західні землі імперії Чингізидів. Для синів Тохтамиша, московські землі не мали великого значення, хіба-що відігравали роль тимчасового прихистку. Володарі Московії мали мізерний вплив на політику улусу Джучі (Золотої Орди).
  З посиленням руйнівних процесів в Орді зростало значення її окремих територій . Після утворення Казанського (1438 рік), а також Астраханського, Сибірського та Кримського ханств, переселення на Московщину татарських можновладців стає мало не трендом.

  Представники «алтан уруг» («золотого роду») Чингізидів переїжджали родинами, у супроводі всіх своїх пахолків. Тюркську еліту можна зрозуміти – переїхав в іншу частину ординського культурного простору, отримав два в одному: і довкола всі свої, і життя, а часто й привілеї, зберіг.

Московський князь Василь III, казанський хан Шиг-Алей та Сигизмунд Герберштейн на полюванні. "Нотатки про Московію", 1576 р.

  За Івана III, і особливо за його онука – Івана Грозного, лік тюркських елітних переселенців ведеться вже на сотні осіб. Докладніше про це можна дізнатися з сучасного московського джерела: Моисеев М.В. Выезд «татар» и восточная политика России в XVI веке // Иноземцы в России в XV-XVII веках. Сборник материалов. М., 2006. С. 484.
  З ординських політичних біженців формувалася провідна верства Московії. «Держава московська, зобов’язана за тодішніх умов ушановувати й утримувати заїжджих гостей, вигадало для власного полегшення роздавати їм міста в уділ чи в кормління». (Вельяминов-Зернов В.В. Исследование о Касимовских царях и царевичах. СПб., 1863. С. 13).

  Так зароджувалася система «кормління», яка визначала внутрішню політику Московії до реформ Івана Грозного. Татарська еліта «кормилася» з багатьох міст і селищ: Звенигороду, Кашири, Рузи, Серпухова та інших.
  Допоки потік тюркських втікачів був не значним, московські володарі устигали навертати прибульців у православну конфесію християнства. Але в XV столітті, коли переселення набули масового характеру, в московської влади забракло змоги і сил змушувати політемігрантів зрікатися віри. Величезні військові підрозділи татар оселялися на Московії, залишаючись правовірними мусульманами.
  Домінування ординської аристократії вплинуло не лише на релігію (схожість Успенського собору на Москві з мавзолеєм Сайф ад-Діна Богарзі в Бухарі чого варта), але й на інші царини суспільного життя Московії.
  Ординський вплив віддзеркалився навіть у назвах державних інституцій та їх складових: практика захоплення «аманатів» (заручників), заради «ясаку» (рекету), виплати якого робилися в «теньге» (деньге). Навіть назва грошових одиниць – деньги-теньге та алтини (букв. «золото») свідчать про розміру впливу.
  Виключно фінансовою цариною ординський вплив не обмежувався. Його можна відшукати в організації війська, податкової системи, дипломатичних процедурах, функціонуванні адміністрації. Транспортна система навіть зберегла «исконно-посконные» назви: яма и ямщик.
  Московський одяг мало чим відрізнявся від мусульманського, і ще у XVIII столітті являв собою суміш тюрбанів та лаптів.
  Тюркські мови мали значне поширення на Московії. Щоб переконатися в цьому, достатньо просто відкрити «Ходіння за три моря» хозя Юсуфа Хорасані, якого на Московщині звуть купцем Афанасієм Нікітіним. Цей купець постійно переходить з говірки московських книжників на давню тюркську мову.
  Так званий царський вінець московських царів – «шапка Мономаха», ніщо інше ніж ординська тюбетейка, оздоблена коштовним камінням та хутром.

Шапка Мономаха

  У XVI столітті кількість мусульманського населення на Московії тільки збільшилася. Про велику чисельність ісламського населення свідчать мусульманські цвинтарі в селі Татарове (Кунцево) та біля Калузької застави.
  Після анексії Казанського та Астраханського ханств, Іван Грозний почав називатися білим царем. У тюркських народів кожна сторона світу має свій колір. Захід – білий, звідси й частина титулу царя Івана IV. Ординське походження цього титулу стверджував видатний тюрколог і сходознавець Василь Бартольд (Турция, ислам и христианство // Соч. Т. IV. М., 1966. С. 430).
  Коли Московія захопила Велике князівство Литовське, то почала називати окуповані західні землі Білою Руссю, або Білоруссю. Нагадаємо, що до того, території сучасної Литви мали історичні назви Жмудь, Жемайтія, Аушкайтія, а литвинами українці називали предків сучасних білорусів.
  Після анексії казанського ханства, Іван Грозний проголосив себе царем і стрімко перейняв ознаки державності завойованої країни.

Мечеть Кул-Шаріф, Татарстан, Казань.

  Особливо це помітно в архітектурі, оскільки інші історичні артефакти: одяг, звичаї, ритуали, мова, зберігаються набагато гірше. «Своїми архітектурними формами Василій Блаженний більш за все нагадує мечеть Кул-Шаріф з її 8-ма мінаретами, переказ про які записаний Марджані. Вісім веж Василія Блаженного, увінчані східними банями, знаходять собі вражаючу відповідність з цими 8-ма мінаретами. Московський уряд яскраво виявив ідею підкорення татарської держави Росії, перенесенням головної мечеті Казані до Москви». (Худяков М. Очерки по истории Казанского ханства. М., 1991. C. 298 – 299).

Собор Василія блаженного. Літографія Л. Бишбуа

  Державний устрій Московії не мав нічого спільного з владними інститутами Русі-України. Як відзначав один із фундаторів ідеології євразійства Г. Вернадський, політичне життя Русі ґрунтувалося на урівноваженні трьох головних елементів влади: аристократичного (боярство), демократичного (віче) та монархічного (князь).
  Московська держава не мала чогось близько подібного. Натомість вона успадкувала від Орди ідею самодержавної влади. Система виявилася зручною для зовнішньої експансії та ефективного використання загарбаних територій. Тому ординська модель організації війська і система оподаткування запозичили і вдосконалювали аж до початку царювання нової династії Романових у XVII столітті. (Вернадский Г. В. Монголы и Русь. Тверь; М.: Леан; Аграф, 1997. С. 366).
  Ординська вертикаль влади в московській державі відзначалася московськими істориками права, такими як О. Градовський та Ф. Леонтович.
  «Як монгольські хани, вони (московські правителі – Ю. Г.) у буквальному розумінні володіли своїм царством: їхні піддані розпоряджалися землею лише тимчасово, за умови пожиттєвої служби правителю». (Пайпс Р. Влияние монголов на Русь: «за» и «против». Историографическое исследование).
  Таким чином, московське самодержавство похідне від державного устрою Золотої Орди. Саме Орда, а не Візантійська імперія, як це стверджує доктрина «Москва – Третій Рим», формувала політичну культуру Московії. Це визнавали навіть запеклі московські імперіалісти – євразійці.
  «Слід, у всякому разі, мати на увазі, що з православною Візантією Росія була знайома задовго до татарського іга (ярма – Ю. Г.), і що в часи іга велич Візантії вже згасла: і між тим візантійські державні ідеологи, які раніше не користувалися на Росії жодною популярністю, посіли центральне становище в російській національній свідомості чомусь саме в добу татарщини: це ясно доводить, що причиною щеплення цих ідеологій на Росії був зовсім не престиж Візантії, і що візантійські ідеології знадобилися лише задля того, аби пов’язати з Православ’ям, і таким шляхом, зробити своєю російською, ту монгольську за своїм походженням державну ідею, з якою Росія зіштовхнулася реально, будучи долученою до монгольської імперії, і зробившись однією з її провінцій». (Трубецкой Н. С. История. Культура. Язык. М.: Прогресс-Универс, 1995. С. 226 – 227).

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!