Московський менталітет у фразеологізмах

 

Виска або диба в Росії 18 ст. Джерело: Семевский М. "Очерки и рассссказы по русской истории XVIII века", 1884 р.

  Усталенні висловлювання можуть багато розповісти про національну вдачу народу, який їх використовує. Особливо, якщо крилаті слова пов’язані із світоглядом та життєвим устроєм.
  Існує цілий шар фразеологізмів, які віддзеркалюють особливості історичної долі та специфіку ментальності московства.
  Багато кому доводилося чути прислів’я «Москва слезам не верит». Але далеко не всі знають, що це лише цензурований фрагмент, який повністю виглядає так: «Москва слезам не верит, она кровушки жаждет».
  Це прислів’я походить ще з часів вивищення Москви на грошових потоках Золотої Орди, тобто від початку виникнення Московії. У ті часи Москва збирала «вихід» (данину) з інших підвладних Орді земель Залісся. Московські князі вимагали набагато більші суми, ніж ті, що належало передати в ханську ставку.
  Платники данини приїжджали до Москви, аби переконати її володарів, у захмарності виставлених рахунків до сплати. Московські урядовці реагували на скарги дуже показово: піддавали скаржників жорстоким карам, аби відбити в інших бажання чинити подібне.
  У Великому Новгороді, завойованому Московією, збереглися варіанти приказки: «Москва слезам не потакает» та «Москва бьет с носка».
  На Московщині будь-які висловлювання проти московських володарів та їх режиму вважалися найбільшим злочином. Коли хтось із московитів чув бодай якийсь натяк на несхвалення дій влади, він міг заявити про страшний злочин фразою: «Слово и дело!».
  Тут зовсім не йшлося про вміння дотримуватися слова – щоб слова не розходилися зі справами. Мова йшла про найжахливіші, на Московії, злочини: паплюження «самодержця» чи слова і дії пов’язані з поваленням панівного режиму.
  Таку справу ніколи не «откладывали в долгий ящик». Цей фразеологізм виник у часи царя Алексія Михайловича, який наказав встановити поблизу своєї резиденції в селі Коломенському скриньку для скарг. Більшість з яких залишалися без розгляду.
  Минав час, та не змінювалася Московія. У нові часи коломенську скриньку замінили шухляди столів московських бюрократів. Оскільки до 20 століття столи чиновників оббивали сукном, на заміну «делам отложенным в долгий ящик» прийшли справи «положенные под сукно». Змінилася назва процесу, але не його сутність.
  Справам з розряду «слово и дело» не загрожувало ані потрапляння в «долгий ящик», ані «под сукно». Їм одразу давали хід. До всіх причетних застосовувалися тортури: як до підозрюваного, так і до того, хто на нього доніс. Звідси походить прислів’я «Доносчику первый кнут». Вважалося, що таким чином відбувалося справедливе розслідування, оскільки і обвинувач, і обвинувачуваний, перебували в рівних умовах.
  Дяки (писарі) Таємного приказу (згодом – Таємної канцелярії) усім фігурантам справи «выписывали плетей», або як казали в народі: «пиз…юлей».

Покарання батогами в Росії 18 ст. Джерело: Семевский М. "Очерки и рассказы по русской истории XVIII века", 1884 р.

  Жертву могли підвісити на дибу, або прив’язати до лави, і бити батогом, який називався «линником». Якщо підозрюваний зізнавався «под линником», його зізнання вважалося «подлинной правдой».
  Якщо жертва затялася, і не бажала себе обмовляти, переходили на новий рівень тортур: встромляння голок під нігті. Добуті, в такий побит, зізнання вважали «подноготной» правдою.
  У деякий випадках застосовувалися ще більш витончені тортури. Жертві голили голову, прив’язували до стовпа і крапали на голову холодну воду. Стверджують, що протягом кількох годин людина божеволіла. Від цього покарання походить крилате висловлювання «капать на мозги».

Катування водою. Джерело: Пальмквист Э.  "Заметки о России", 1882 р.

  Тілесні покарання застосовувалися не тільки до злочинців. «Порка» вважалася універсальним педагогічним методом, який застосовувався на Московщині, не тільки у вигляді покарання учнів, але і як засіб профілактики.
  У перших числах кожного місяця, у московських школах сікли різками всіх дітей, навіть відмінників. Звідси народився фразеологізм «Всыпать по первое число». Інколи, для посилення виховного ефекту, і страждань жертви, різки вимочували у соляній ропі. Звичаю сікти школярів першого числа місяця, припинили дотримувати лише після повалення самодержавства.
  Повернемося до методів московського судочинства.
  Після того, як обвинувачений не витримував катувань, і обмовляв себе, його прирікали на покарання. Ті, кому пощастило уникнути смертної кари, позначалися в різний спосіб: їм припікали обличчя тавром, і (або) рвали ніздрі, відрізали язика, відрубали руки, калічили іншим чином, і відправляли в ув’язнення. Від звичаю таврувати чоло написами «вор», «тать» та їм подібними, з’явилася крилата фраза «На лбу написано».
  Якщо засуджений належав до знатного роду, перед стратою його піддавали принизливій процедурі. Боярське вбрання вивертали сподом назовні, саджали на шкапу обличчям до її хвосту, і возили містом заради кпинів і глузувань юрби. Після того, як ганьбу приреченого бачило все місто, жертву страчували. Вивертання одягу засудженого «шиворот-навыворот» породило відповідний мовний перл.
  У часи все того ж Алексія Михайловича Романова, на прізвисько «Тишайший», у Московії почали застосовувати новий вид страти для жінок, визнаних винними у вбивстві своїх чоловіків – приречених закопували по вуха в землю.
  Біля покараної вартували стрільці, аби хтось не дав жінці пити чи їсти, чи допоміг у якийсь інший спосіб.

Покарання княгині Н. Лопухіної. Джерело: Евреинов Н. "История телесных наказаний в России", С-Пб, 1913 р.

  Дозволялося хіба-що пожертвувати грошей їй на домовину.
  Якщо сердешна не помирала протягом 3 – 4 днів, варта ретельно втрамбовували ґрунт довкола неї. Від цієї страти, яка проіснувала півтора століття (аж до царювання онуки царя Алексія – Єлизавети Петровни), походить висловлювання «стоять как вкопанный».
  Не тільки катування лишали слід у народній пам’яті московства. Низький рівень сільськогосподарської культури та не дуже родючі ґрунти часто прирікали московських селян на голод.
  У скрутний час зголодніли люди їли все, що тільки могли. Першими жертвами ставали свійські тварини, навіть ті, яких не вирощували на м’ясо. Саме голод породив прислів’я «Вот такие пироги с котятами — их ешь, а они пищат», та приказку «Что потом? – Суп с котом!».  Звичайно, наведеними прикладами характеристика національної вдачі московства не вичерпується.

Невмирущі традиції. Тортури ФСИН. Сучасна РФ.

  Наприклад, існує ціла низка прислів’їв та приказок, а також колискових пісень, які розкривають допитливому читачу таємниці «загадочной русской души».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!