На службі в Орди – життя та чин Олександра Невського

 

Москвітин Ф. Олександр Невський та Сартак в Орді. 2001 рік.

  У московській історіографії панує твердження – князь Олександр Невський врятував Святу Русь від підступного Заходу, зупинив навалу католицького Ордену у Льодовому побоїщі, чим заслужив вічну славу та шану нащадків.
  Такі твердження не витримують критики. Значення перемог Невського над шведами та тевтонцями вельми перебільшене. Зберіглося дуже мало свідчень історичних джерел про його життя та діяльність, що створює родючий ґрунт для вигадок та міфотворення.
  Щоб реально оцінити досягнення князя Олександра Ярославича, звернемося лише до фактів, підтверджених документально.
  У 1243 році батько Олександра Невського – Володимирський князь Ярослав Всеволодович отримав від Бату-хана (Батия) ярлик на велике княжіння. Після чого добрі дві сотні років легітимним правителем тих земель вважався той, кому хан Золотої Орди надавав ярлик на княжіння.
  Цю подію можна вважати народженням традиції державності майбутньої Московії.
  Після смерті князя Ярослава, у 1246 році, ярлик переходить до його синів, від одного з яких – Олександра, походить весь рід Великих князів та царів московських, які панували над Московією до кінця ХVІ століття.
  Олександр, як старший син князя Ярослава, отримав ярлик Великого князя Київського, його брат Андрій – князя Володимирського. Князю Олександру ханська воля не сподобалася: у Києві він ніколи не бував, жодного впливу в землях України не мав, сперечатися за реальну владу з українськими князями йому було важко. Та й реальної першості в землях Русі титул Великого князя Київського давно вже не давав.

Пантюхін Ю. Олександр Невський. 2003 рік.

  Інша доля випала князю Андрію – він отримав владу в батькових володіннях, де майже ніхто не заперечував його прав.
  Василій Татищев, який користувався літописами, які не дійшли до нашого часу, зазначив, що в 1252 році князь Олександр вирушив у ставку хана зі скаргою на брата: мовляв той скористався ханською ласкою, отримав великокняжу владу, забрав собі всю батькову спадщину, а данину хану сплачує не повністю.
  Чому князь Олександр вичікував зі скаргою на ухилення брата від сплати податків кілька років? Найвірогідніше пояснення – в 1251 році відбулася зміна влади в імперії Чингізидів: Великим ханом став підтримуваний Батиєм Менке.
  З’ясувати правдивість скарги князя Олександра доручили Неврюю, якого IV Новгородський літопис назвав «царевичем».
  Обставини склалися невдало для Андрія Ярославовича – його військо зазнало поразки поблизу Переяслава 23 липня 1252 року. Перебіг битви не відомий.

  Князь утік в землі Великого Новгороду, але новгородці відмовили йому в притулку. Звідти Андрій Ярославович вирушив до Швеції. Ярлик на Володимирське княжіння отримав Олександр Невський у 1253 році.

Портрет князя Андрія Ярославовича. XVIII століття.

  Ностальгія не довго дошкуляла князю Андрію – у 1256 році хан подарував йому провини, і дозволив повернутися княжити в суздальські землі. Нащадки князя, які згодом отримали прізвище за назвою володінь – Шуйські, відіграли помітну роль в історії Московії. Один з них навіть став царем в часи Смути.
  Здавалося б нічого надзвичайного не відбулося. Князь Олександр просто використав татар, аби отримати владу. Та й брата не дуже скривдив – той трохи помандрував світом, та й повернувся в рідний край.
  Постраждали як завжди, прості люди: татари пограбували та розорили володимирські землі. Але кого й коли в тих краях цікавила доля простолюду? «Бабы еще нарожают».
  Як показали подальші події, Олександр Невський не просто використав татар задля досягнення власних цілей. Він став вірним слугою ханів, про що свідчать події в Новгороді.
  У 1252 році Олександр залишив Великий Новгород під орудою сина Василя, а сам подався боротися за володимирський княжий стіл. До 1257 року все відбувалося заведеним порядком. Аж ось Орда забажала отримувати вихід (данину) з новгородських земель.
  З цією метою вирішили провести перепис населення, щоб отримати точні дані про розмір виплат. Звістка про перепис збурила новгородців, оскільки суперечила їх релігійним переконанням. Татари не завойовували Господин Великий Новгород, і тому багато з його громадян вважали себе не підвладними Орді.
  Князь Олександр Невський міркував інакше. Він наказав відсторонили від влади сина Василя за потурання новгородцям, і відправити в суздальські землі. У місті почалися репресії – наближених до князя Василя бояр катували немилосердно: виколювали очі, різали носи. Але це тільки ще більше збурило новгородців.

Ікона Олександра Невського

  Тоді, у 1259 році, з боку Невського пролунала погроза, привести ординське військо, і знищити усіх, хто потрапить під руку. Громадяни Новгорода оцінили реальні ризики, і погодилися на виплату данини.
  У 1262 році у Володимиро-Суздальських землях спалахнули повстання проти ординців, придушені з особливою жорстокістю. Князь Олександр отримав з ханської ставки новий наказ – готувати військо підвладних йому земель для походу на Іран, проти військ хана Хулагу.
  Олександр Невський виїхав в Орду, аби з’ясувати з ханом Берке усі умови цієї операції. На зворотному шляху князь помер 14 листопада 1263 року, прийнявши перед смертю чернечий постриг. На цьому пригоди князя не завершилися – залишки Олександра Невського заслуговують окремої розповіді.

Москвітин Ф. Перенесення мощей князя Олександра Невського імператором Петром Першим

***

  У сучасній московській історіографії побутують твердження, що князь Олександр Ярославович Невський пішов під ординську кормигу з розрахунком об’єднати Новгородські та Володимиро-Суздальські землі, щоб створити умови для накопичення сил і подолання іноземного панування.
  Але жодне історичне джерело не містить навіть опосередкованого натяку на подібну мотивацію дій князя. Та й ординське панування, яке тривало майже чверть тисячоліття, робить сміховинним припущення про таку довготривалу стратегію Олександра Невського та його нащадків.
  Принцип, відомий як бритва Оккама, попереджає, що не варто збільшувати сутності без потреби. Тобто, в більшості випадків найпростіші припущення будуть ближчими до істини.

Олександр Невський. Посмертне покривало. Початок XVII століття.

  У випадку Невського це означає – князь співпрацював з Ордою задля посилення своє влади, і нічого іншого на меті на мав. Про добробут підданих, а отже розвиток підвладних земель, він переймався рівно настільки, наскільки це не заважало утвердженню його влади.

  Між власними інтересами та потребами підданих, князь Олександр Невський завжди робив вибір на власну користь. Доказ цього: згадуваний вище погром улаштований Неврюєвою раттю у Володимиро-Суздальських землях, та примус Великого Новгороду до сплати данини.
  Служіння Орді дійсно позитивно вплинуло на долю нащадків князя Олександра – їм удалося заслужити милість хана, та підняти уділ на грошових потоках Золотої Орди. Син Невського Данило одружився правнучкою Батия – Марією Глібівною Білозерською. Їх нащадки панували на Московії до 1598 року. І тільки, згідно офіційної московської історіографії, в 1480 році їм вдалося позбутися ординського панування, а данину спадкоємцям Золотої Орди Московія виплачувала до 1700 року.
  Чи існувала можливість діяти інакше, і відстоювати інтереси своїх земель не перетворюючись на ординського пахолка? Приклад Данила Галицького свідчить – така можливість існувала.
  Князь Данило теж їздив в Орду за ханським ярликом, але всього лише раз. Його нащадки цього вже не робили. Завдяки угоді з Римським Папою, Данило Романович отримав королівську корону, і обіцянку військової підтримки. При цьому обійшлося без переходу галичан та волинян в католицтво.
  Хоча Римський Папа не зміг організувати реальну військову потугу на допомогу королю Данилу, його нащадки не їздили в Орду за ярликами. І українські землі позбулися ординської оруди набагато раніше за московські. Обійшлися без конспірологічних стратегій розрахованих на сотні років, на кшталт тих, які приписують князю Олександру Невському.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!