Селянська «община», як знаряддя кріпацтва та імперського визиску
«Общинное начало составляет основу,
грунт всей русской истории, прошедшей,
настоящей и будущей…
Никакое дело, никакая теория, отвергающая эту
основу, не достигнет своей цели, не будет жить».
Самарин Ю.Ф. Сочинения: В 10 т.
М.: 1877 – 1896. – Т. 1. – С. 40.
 |
| Боровська А. Переділ землі в сільській общині другої половини XVIII століття |
Кріпацтво
Падіння цін на хутро спричинило всеохоплюючу кризу на Московії, більш відому як Смута. Докладніше про це розповідається в статті «Ясак та нафта». Криза змусила панівний на Московщині режим шукати нові джерела доходів. За обставин що склалися, надійним джерелом фінансових надходжень видавалися лише ґрунти придатні для зайнять сільським господарством.Ґрунти «исконно-посконной» Московії не чорноземні, з низькою сільськогосподарською продуктивністю. Щоб вийти на рівень мінімальної рентабельності потрібно застосовувати трипільну систему землеробства. Чергування посівів ярових й озимих зернових з чистим паром – тривалий цикл, в якому про гарний прибуток можна хіба що мріяти.
Царат мусив розв’язати кілька задач: наділити дворян землею за службу, знайти тих, хто її оброблятиме, збирати з них податки і не дати ухилитись селянам від цього тягаря. Рішення, як і всі закони, Московія написали батогом – селян силоміць прикріпили до землі.
Збіжжя, основний продукт землеробства, використовувалося для внутрішнього вжитку, оскільки до анексії Кримського ханства, Московія не мала ефективної логістики, щоб вести міжнародну торгівлю зерном. Іноземних підприємців цікавили зовсім інші товари: пенька, хутра, льон та деякі інші. Які виробляли, переважно вільні люди, мешканці імперської периферії.
Парадоксальний факт: більшість простолюду поневолених Москвою народів жили в більшому добробуті, ніж московське селянство.
 |
| Неврєв М. Торг. Сцена з кріпацького побуту. З недалекого минулого. 1866 р. |
Для зміцнення владної вертикалі самодержавства та посилення імперіалістичної експансії царат найбільше визискував власне населення. Кріпацтво не поширювалося на народи, які не сповідували православ’я.
Хоча українці та білоруси також зазнали кріпацької неволі, але запровадження кріпацтва відбулося тут лише в другій половині XVIII століття, набагато пізніше, ніж у землях «посконной» Московії.
Пригадаємо: дід Тараса Шевченка народився вільною людиною, а сам Великий Кобзар дочекався скасування кріпацтва в Російській імперії. Тоді як на Московщині «крепостное право» існувало протягом століть.
Московські поміщики могли робити з кріпаками все, що заманеться. Заборонялося лише вбивати невільників, але й тут існувало багато моментів, які допомагали уникнути відповідальності за позбавлення холопів життя.
Кріпацтво давало мізерний економічний зиск. Незначна кількість володарів неозорих маєтків та великої кількості кріпаків купалися в розкоші, за рахунок безжального визиску залежних селян. Більшість середніх та невеличких маєтків мали низьку рентабельність.
На допомогу їм приходив царат, зацікавлений у збереженні кріпацтва, як сакрального осереддя самодержавства. Царський уряд видавав поміщикам субсидії під заставу маєтків та прикріплених до них селян.
Позики переважно не поверталися. Царська адміністрація компенсувала збитки зовнішніми кредитами та інфляцією.
Станом на 1856 рік, 2/3 кріпаків, 6,6 мільйонів чоловіків, знаходилася у кредитній заставі, водночас перебуваючи у повному розпорядженні і власності поміщиків. Царська адміністрація підтримувала інститут кріпацтва, нехтуючи фінансуванням торгівлі та промисловості.
Для цього існувала поважна причина – кріпацтво слугувало надійною «скрепой» імперії: створювало суспільний лад, забезпечувало відтворення населення, здатного платити податки та поневолювати інші народи. Робилося все це за рахунок «общини» – предмету щирих симпатій усього московства, попри відмінності політичної орієнтації.
Пригадаємо: дід Тараса Шевченка народився вільною людиною, а сам Великий Кобзар дочекався скасування кріпацтва в Російській імперії. Тоді як на Московщині «крепостное право» існувало протягом століть.
Московські поміщики могли робити з кріпаками все, що заманеться. Заборонялося лише вбивати невільників, але й тут існувало багато моментів, які допомагали уникнути відповідальності за позбавлення холопів життя.
 |
| Лебедєв К. Продаж кріпаків з аукціону. 1910 р. |
На допомогу їм приходив царат, зацікавлений у збереженні кріпацтва, як сакрального осереддя самодержавства. Царський уряд видавав поміщикам субсидії під заставу маєтків та прикріплених до них селян.
Позики переважно не поверталися. Царська адміністрація компенсувала збитки зовнішніми кредитами та інфляцією.
Станом на 1856 рік, 2/3 кріпаків, 6,6 мільйонів чоловіків, знаходилася у кредитній заставі, водночас перебуваючи у повному розпорядженні і власності поміщиків. Царська адміністрація підтримувала інститут кріпацтва, нехтуючи фінансуванням торгівлі та промисловості.
Для цього існувала поважна причина – кріпацтво слугувало надійною «скрепой» імперії: створювало суспільний лад, забезпечувало відтворення населення, здатного платити податки та поневолювати інші народи. Робилося все це за рахунок «общини» – предмету щирих симпатій усього московства, попри відмінності політичної орієнтації.
«Круговая порука»
За задумом московської влади, відповідати за виконання всіх покладених на них обов’язки, мусили самі селяни. «Сельское общество» відповідало за сплату податків, рекрутський набір, карало прояви непокори, розв’язувало господарські та територіальні суперечки селян. Після реформ графа Кисельова 1837 – 1841 років, община отримала право тілесного покарання чи заслання до Сибіру збурювачів громадського спокою. Скасування кріпацтва в 1861 році лише посилила роль общини, оскільки до 1904 року вона відповідала за сплату податків всіх своїх членів.
Діяльність общини регулювалося сільськими сходинами, на яких обирали сільського старосту. Хоча не обов’язково саме він керував общиною. Управління «миром» могло здійснюватися поміщиком, його довіреною особою чи державним чиновником.
Необхідне зауваження. Хоча в українській мові наявні паралелі більшості понять пов’язаних з московською общиною, функціонування сільських українських громад суттєво відрізнялося від московських. Тому, використовуються питомі московські назви.
Московські сільські общини з круговою порукою створені для державних селян в ході реформи графа Кисельова по управлінню казенним майном (1837 – 1841). Незабаром їх дія поширилися на все московське селянство, оскільки царат швидко оцінив ефективність цієї інституції, в якості фіскального інструменту.
Усі імперії воліють мати справу з суспільними групами, чи навіть верствами, а не з окремим особами. Значно простіше вимагати дотримання всіх вимог від місцевого можновладця, якогось князька чи голови гільдії, ніж від кожного підданого.
У випадку селян-кріпаків колективна відповідальність покладалася на сільську общину. Механізм відповідальності – «круговая порука». Її сутність: община мусила сплачувати певну кількість податків державі, не залежно від платіжної спроможності окремого общинника.
Община визначала розмір податей кожного платника в залежності від розміру його земельного наділу, який, у свою чергу, визначався рішеннями общини. Рішення общини ухвалювалося лише за одностайної згоди всіх учасників сільських сходин.
На додачу, община, власним коштом дбала про задовільний стан шляхів, мостів, ставків, шкіл.
Общину ніхто не міг залишити добровільно. Усім миром вирішували, кого прийняти до своїх лав, кого, задля покарання, виключити. Селянин не міг позбутися общини так само, як і поміщика. Община, як інститут станового суспільства, нічим не поступалася кріпацтву.
У світі немає нічого бездоганного. Виявилися слабкі місця і в общині: заможні селяни відмовлялися сплачувати податки доти, доки не розрахується сірома. Гальмування виплат спонукало міністра фінансів російської імперії Н. Бунге запропонувати імператору скасувати кругову поруку, але цар Александр III вирішив, що община надто корисна для зміцнення владної вертикалі.
Імператор чітко вловив глибинні прояви «загадочной русской души». Община спонукала кожного селянина вимагати від сусіда сплати податків. Вона, як і кріпацтво, що створило общину, вимагала від холопа дбати про інтереси барина-поміщика, чи царя-батюшки, якщо потрапиш у рекрути.
Як свідчать чолобитні, на Московії всі, без винятку, вважалися холопами (рабами) государевими, а сам цар був рабом божим. Община, як мікрокосм, відтворювала суспільний макрокосм – московське самодержавство.
Московство нічого не знало про общину, аж поки на її теренах не з’явився німець, який усе побачив, показав і розповів.
У 1843 році Російською імперією мандрував Август фон Гакстгаузен. Він ознайомився з життям сільських громад, швидко переконався, що селянські землі перебувають не в приватній власності селян, а в колективній власності общини. Йому здалося, що в цьому переховується стародавній республіканський звичай слов’ян, де панує «комуна» (точний європейський відповідник слова «община»).
На думку Гакстгаузена, община унеможливлювала революцію на Росії, оскільки давала селянам усе, заради чого повстав третій стан Франції. Своїми ідеями німець поділився з лідерами московської суспільної думки: «слов’янофілами» Хом'яковим та Кірієвським, і «западником» Герценом. Вони радо ухопилися за умогляді спекуляції Гакстгаузена, протиставляючи їх викривальним спостереженням над московством Астольфа де Кюстіна.
Як кажуть на Московщині: «Всяк кулик свое болото хвалит». Московити заходилися вихваляти общину, виходячи з власних світоглядних установок.
Герцен мав общини за соціалістичні інститути, ворожі імперії. На його думку, конфлікт між общиною та імперією колись спричинить революцію, яка відкриє шлях до світлого майбутнього.
Інший соціаліст, Чернишевський, вважав, що завдяки общині, московство уникне приватної власності, одразу перестрибне з феодалізму до соціалізму, де пануватиме суспільна власність. Фактично він висунув ідею створення колхозів задовго до початку комуністичної колективізації.
Есери вбачали в общині головний інструмент соціалістичних перетворень на селі і в суспільстві. Плеханов вважав общину віджилим інститутом, приреченим механізмами ринкової економіки на зникнення. Ленін зазначав: община «пережиток старины», яка водночас являє собою «демократическую организацию местного самоуправления» і «аппарат для воздействия на помещичьи усадьбы».
Московський соціалізм – гостра реакція станового суспільства на посилення позицій вільного підприємництва. У кращих традиціях московського соціалізму більшовики здійснили контрреволюційний переворот, який знищив усі досягнення Лютневої революції 1917 року, і повернув імперії ВКП(б) – «второе крепостное право (большевиков)».
Соціалісти ставали на заваді розвитку нових взаємин в імперії, заміні общини земствами. Вони задумали здійснити стрибок від «комуни» до комунізму. На заміну общині мала прийти її модифікація – колхоз.
Колхозники, як і общинники, не володіли землею, яку обробляли. Колхоз, як і община, переймався, перш за все, сплатою податків та оброку (хлібозаготівель).
Опоненти московських соціалістів дотримувались близьких поглядів на общину. Хомяков вбачав в ній зародок громадянського суспільства, яка протистоїть засиллю та зміцненню бюрократії. Мовляв, завдяки общині слов’яни зберегли традиційний суспільний лад, який вистояв у протистоянні нащадкам варязьких завойовників – поміщиків.
Консервативний Побєдоносцев стверджував: община стоїть на варті добробуту селянина, захищає його від злиднів та голоду. Вона підтримує стабільність і порядок в імперії, але колись зникне, бо Росія йде шляхом Заходу.
Ліберал Чичерін зберігав тверезий погляд на общину, як на створений царатом фіскальний інструмент.
Як бачимо, більшість провідних московських ідеологів вбачали в сільській общині запоруку особливого шляху Росії: поєднання авторитарного самодержавства, необхідного для збереження «единой и неделимой» імперії, з общинним самоврядуванням народних мас. Модель общини влаштовувала і правих, і лівих московитів, оскільки гальмувала капіталістичні взаємини та зростання суспільної ролі окремої особистості.
Община слугувала чудовим механізмом колоніального визиску та експансії. Общинники не володіли землею, вважали її власністю общини, яка повністю нею розпоряджалася.
Діяльність общини регулювалося сільськими сходинами, на яких обирали сільського старосту. Хоча не обов’язково саме він керував общиною. Управління «миром» могло здійснюватися поміщиком, його довіреною особою чи державним чиновником.
 |
| Аткінсон Дж. Селянська рада. Кінець XVIII століття. |
Московські сільські общини з круговою порукою створені для державних селян в ході реформи графа Кисельова по управлінню казенним майном (1837 – 1841). Незабаром їх дія поширилися на все московське селянство, оскільки царат швидко оцінив ефективність цієї інституції, в якості фіскального інструменту.
Усі імперії воліють мати справу з суспільними групами, чи навіть верствами, а не з окремим особами. Значно простіше вимагати дотримання всіх вимог від місцевого можновладця, якогось князька чи голови гільдії, ніж від кожного підданого.
У випадку селян-кріпаків колективна відповідальність покладалася на сільську общину. Механізм відповідальності – «круговая порука». Її сутність: община мусила сплачувати певну кількість податків державі, не залежно від платіжної спроможності окремого общинника.
 |
| Красносельський А. Збирання недоїмок. 1893 р. |
На додачу, община, власним коштом дбала про задовільний стан шляхів, мостів, ставків, шкіл.
Общину ніхто не міг залишити добровільно. Усім миром вирішували, кого прийняти до своїх лав, кого, задля покарання, виключити. Селянин не міг позбутися общини так само, як і поміщика. Община, як інститут станового суспільства, нічим не поступалася кріпацтву.
У світі немає нічого бездоганного. Виявилися слабкі місця і в общині: заможні селяни відмовлялися сплачувати податки доти, доки не розрахується сірома. Гальмування виплат спонукало міністра фінансів російської імперії Н. Бунге запропонувати імператору скасувати кругову поруку, але цар Александр III вирішив, що община надто корисна для зміцнення владної вертикалі.
Імператор чітко вловив глибинні прояви «загадочной русской души». Община спонукала кожного селянина вимагати від сусіда сплати податків. Вона, як і кріпацтво, що створило общину, вимагала від холопа дбати про інтереси барина-поміщика, чи царя-батюшки, якщо потрапиш у рекрути.
Як свідчать чолобитні, на Московії всі, без винятку, вважалися холопами (рабами) государевими, а сам цар був рабом божим. Община, як мікрокосм, відтворювала суспільний макрокосм – московське самодержавство.
Община – модель ідеального московського суспільства
Як не дивно, московство навіть не підозрювало, яка перлина високої скрєпоносної духовності перебуває в його надрах. Це підтверджує тезу, що перебуваючи всередині системи не можливо її об’єктивно оцінити.Московство нічого не знало про общину, аж поки на її теренах не з’явився німець, який усе побачив, показав і розповів.
У 1843 році Російською імперією мандрував Август фон Гакстгаузен. Він ознайомився з життям сільських громад, швидко переконався, що селянські землі перебувають не в приватній власності селян, а в колективній власності общини. Йому здалося, що в цьому переховується стародавній республіканський звичай слов’ян, де панує «комуна» (точний європейський відповідник слова «община»).
 |
| Август фон Гакстгаузен |
Як кажуть на Московщині: «Всяк кулик свое болото хвалит». Московити заходилися вихваляти общину, виходячи з власних світоглядних установок.
Герцен мав общини за соціалістичні інститути, ворожі імперії. На його думку, конфлікт між общиною та імперією колись спричинить революцію, яка відкриє шлях до світлого майбутнього.
Інший соціаліст, Чернишевський, вважав, що завдяки общині, московство уникне приватної власності, одразу перестрибне з феодалізму до соціалізму, де пануватиме суспільна власність. Фактично він висунув ідею створення колхозів задовго до початку комуністичної колективізації.
Есери вбачали в общині головний інструмент соціалістичних перетворень на селі і в суспільстві. Плеханов вважав общину віджилим інститутом, приреченим механізмами ринкової економіки на зникнення. Ленін зазначав: община «пережиток старины», яка водночас являє собою «демократическую организацию местного самоуправления» і «аппарат для воздействия на помещичьи усадьбы».
Московський соціалізм – гостра реакція станового суспільства на посилення позицій вільного підприємництва. У кращих традиціях московського соціалізму більшовики здійснили контрреволюційний переворот, який знищив усі досягнення Лютневої революції 1917 року, і повернув імперії ВКП(б) – «второе крепостное право (большевиков)».
Соціалісти ставали на заваді розвитку нових взаємин в імперії, заміні общини земствами. Вони задумали здійснити стрибок від «комуни» до комунізму. На заміну общині мала прийти її модифікація – колхоз.
Колхозники, як і общинники, не володіли землею, яку обробляли. Колхоз, як і община, переймався, перш за все, сплатою податків та оброку (хлібозаготівель).
 |
| Максимов В. Аукціон за недоїмки. 1880 - 1881 р. |
Консервативний Побєдоносцев стверджував: община стоїть на варті добробуту селянина, захищає його від злиднів та голоду. Вона підтримує стабільність і порядок в імперії, але колись зникне, бо Росія йде шляхом Заходу.
Ліберал Чичерін зберігав тверезий погляд на общину, як на створений царатом фіскальний інструмент.
Як бачимо, більшість провідних московських ідеологів вбачали в сільській общині запоруку особливого шляху Росії: поєднання авторитарного самодержавства, необхідного для збереження «единой и неделимой» імперії, з общинним самоврядуванням народних мас. Модель общини влаштовувала і правих, і лівих московитів, оскільки гальмувала капіталістичні взаємини та зростання суспільної ролі окремої особистості.
Община слугувала чудовим механізмом колоніального визиску та експансії. Общинники не володіли землею, вважали її власністю общини, яка повністю нею розпоряджалася.
Паралельно з цим існував світ багатого Заходу, який викликав заздрість і не розуміння.
Общині, яка регулювала навіть моральні норми спільноти, Захід, з його розвинутою вільною особистістю, видавався розбещеним та бездуховним. Європейцям ніхто не вказував кому молитися, чим захоплюватися, що вважати цінним. Вони були надто вільні, бо мали приватну власність.
Навпаки, на Московщині панувала духовність: община вказувала, що правильно, що ні, і могла впливати на світогляд своїх членів, бо їх добробут, завдяки колективній власності, надійно контролювався. Відзначимо: вельми куций добробут, бо кожен общинник намагався зробити так, щоб ніхто не жив краще, ніж він.
Рівність у злиднях – національна московська ідея. Жити в достатку дозволено лише можновладцям, бо вони завжди були вищі за общину, керували і контролювали її. Мінялися лише назви: з поміщиків на партійних секретарів.
Тому захмарні статки путінської олігархії явище прийнятне, а ось намагання поневолених Москвою народів жити власним національним життям – особиста образа для кожного московита.
На їх думку, не можуть колонізовані, в минулому, народи жити краще за колишніх господарів. Лише за подібні прагнення зарозумілих «фашистов» слід нещадно покарати.
У запалі імперської пихи московити забули важливу річ. У протистоянні нащадків козаків з нащадками холопів, переможуть вільні люди. Москва давно вже не має привабливих ідей, якими могла б заохотити значну частину українців жити в імперській общині.
Общині, яка регулювала навіть моральні норми спільноти, Захід, з його розвинутою вільною особистістю, видавався розбещеним та бездуховним. Європейцям ніхто не вказував кому молитися, чим захоплюватися, що вважати цінним. Вони були надто вільні, бо мали приватну власність.
Навпаки, на Московщині панувала духовність: община вказувала, що правильно, що ні, і могла впливати на світогляд своїх членів, бо їх добробут, завдяки колективній власності, надійно контролювався. Відзначимо: вельми куций добробут, бо кожен общинник намагався зробити так, щоб ніхто не жив краще, ніж він.
 |
| Коровін С. На миру. 1893 р. |
Тому захмарні статки путінської олігархії явище прийнятне, а ось намагання поневолених Москвою народів жити власним національним життям – особиста образа для кожного московита.
На їх думку, не можуть колонізовані, в минулому, народи жити краще за колишніх господарів. Лише за подібні прагнення зарозумілих «фашистов» слід нещадно покарати.
У запалі імперської пихи московити забули важливу річ. У протистоянні нащадків козаків з нащадками холопів, переможуть вільні люди. Москва давно вже не має привабливих ідей, якими могла б заохотити значну частину українців жити в імперській общині.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар