Шахрайство селянської реформи 1861 року в Російській імперії

 

Ківшенко А. Звільнені селяни підносять адрес та хліб-сіль Царю-Визволителю, 1861 рік. 1881 р.

  Аграрна реформа 1861 року – своєрідний еталон подальших реформ на Росії. Зиск від змін отримали панівний режим та наближені до трону олігархи. Замість обіцяного звільнення кріпаків царат посилив визиск, якість життя селян значно погіршилася.

Світогляд можновладців

  Феномен кріпацтва сягає корінням в народження державності Московії з лона Золотої Орди. Московські князі взяли за взірець ординську модель управління –керувати підвладною країною як окупанти. Опричнина – основа політичної культури Московії всіх часів.
  Поневолені Москвою народи зазнавали чималих утисків: від примусового навернення в московське православ’я до обкладання державним рекетом – ясаком. Утім, представникам колонізованих народів залишали особисту свободу.
  Натомість, більшість московського селянства обернули на кріпаків. Поневолення запровадив цар Федор Іванович, син Івана Грозного. Нова царська династія Романових посилила визиск кріпаків.
  Єкатерина II листувалася з видатними діячами французької Просвіти, вдаючи з себе прогресивного монарха. За балаканиною про добрі наміри ховала людожерську сутність рабовласниці – цариця поневолила українське селянство на всіх підвладних землях. Чим підтвердила одну з чільних «духовных скреп» – закріпачувати лише православне населення імперії. Мусульмани, юдеї, буддисти та язичники такого «милості» не зазнали.
  Тургєнєви, Салтикови, Пушкіни, Толстиє та інше московське дворянство, без жодних докорів сумління визискували людей одного з ними етносу, програвали їх у карти, міняли на собак та коней, або просто знущалися чи забивали різками та батогами.
  Перший московський цар, що виявив намір скасувати кріпацтво – Александр I. Він створив комісію, яка мала розробити план реформи, з людей які вважали продаж кріпаків такою ж пересічною справою, як торгівля коровами чи буряком.

Засідання Редакційної комісії по звільненню селян. Джерело: XIX век. Иллюстрированный обзор минувшего столетия. СПб.: Издательство А. Ф. Маркса, 1911.

  Для прикладу, згадаємо засновника московської юридичної науки та теоретичного правознавства Міхаіла Сперанського та голову Вільного економічного товариства Ніколая Мордвинова. Ці пани підготували план подолання дефіциту бюджету, спричиненого війною з Наполеоном, за яким передбачався продаж 32 мільйонів десятин землі, двох мільйонів десятин лісів та понад 332 тисячі кріпаків з 37 губерній.
  Згідно прожекту виручка мала скласти 100 мільйонів рублів сріблом (див. № 1 в списку використаної літератури).
  Великодержавне панство не врахувало одне але: сутність більшості московських поміщиків, віддзеркалену в літературному образі Іллі Обломова, з нудного роману І. Гончарова. Більшість московських поміщиків у господарюванні не йшли далі вимог до селян відробляти панщину та сплачувати оброк, або, як варіант, закладали кріпаків у заставу під грошову позику чи програвали людей у карти.
  План з гуркотом провалився: станом на 1816 рік, час закриття прожекту, вдалося продати 10 408 людських душ. Врахуємо, що так поводилися з державними селянами, які вважалися майже вільними.
  Знаменно, що на Московщині Сперанський числиться видатним реформатором, а «Мордвинов містить в собі одному всю російську опозицію». (3; с. 69 — 70).

Варнек А. Портрет адмірала Ніколая Мордвинова. 1810 - 1820 р.

  На початку царювання Ніколая I Мордвинов, уособлення всієї «російської опозиції», запропонував царю надати в довгострокову оренду поміщикам та учбовим закладам на 50 – 100 років усіх державних селян разом з їх земельними наділами. Згідно прожекту Мордвинова від 1826 року, роздані в оренду селяни мали відробляти панщину, поміщик міг їх міняти, продавати чи дарувати третім особам (1).
  «Реформаторам» на кшталт Сперанського та «російським опозиціонерам» штибу Мордвинова, Пол Пот і Сталін аплодували б стоячи. Московські реформатори та опозиціонери дбайливо зберегли найкращі вітчизняні традиції до новітніх часів.

Реформи на тлі кризи

  Цар Ніколай I виконував обов’язки жандарма Європи на громадських засадах, точніше за рахунок визиску підвладного населення. Що в поєднанні з провальною імперіалістичною політикою спричинило потужну фінансову кризу, яка, значною мірою, обумовила аграрну реформу 1861 року, вплинула на подальший економічний стан імперії.
  З Кримської війни Російська імперія вийшла з інфляцією, стрімким падінням рубля, крахом державних фінансових інституцій, державним боргом, що зростав, від’ємною кредитоспроможністю на зовнішньому фінансовому ринку.
  Царат не збирався бити горщики з поміщиками, аби дворяни, зайвий раз, не приклалися тютюнницею до царської скроні. Отже, самодержавство мусило зберегти за поміщиками зиск від панщини та оброку, і знайти кошти на подолання фінансової кризи. Зрозуміло, за рахунок селян, які мали заплатити за все: і солодке байдикування дворян, і імперську колоніальну політику.

Александр II ліквідує кріпацтво

  Для початку царат вирішив припинити видавати позики поміщикам під заставу їх маєтків та кріпаків, про що сповістив указ від 16 квітня 1859 року. Царська скарбниця спробувала оцінювати маєтки дворянства за їх ринковою ціною, і цим заощадити витрату дефіцитних фінансових ресурсів царату. За підрахунками провідного московського дослідника історії Росії другої половини XIX – початку XX століття Петра Зайончковського, царат зробив ґешефт на цій оборудці в 700 мільйонів рублів.
  Московські поміщики не мали жодного уявлення, як заробляти на земельній власності, хіба, що здати її в оренду чи в заставу під грошову позику, тому опинилися у фінансовій скруті.
  Головні причини, які спонукали Александра II до реформ, лише почасти крилися в фінансовій царині. Події Кримської війни наочно продемонстрували, що рекрутська система формування армії віджила своє.
  Царат дістався висновку – найкраще формувати військо з призовників та резервістів на базі загального військового обов’язку. Кріпацтво заважало військовій реформі та майбутнім «добровільним приєднанням» нових територій, тобто величі Росії. Після скасування кріпаччини цар провів відповідну військову реформу в 1874 році.
  Деякі історики вважають одним з провідних мотивів аграрної реформи загрозу війни царату з новим Пугачовим. Це твердження помилкове. За всю історію свого існування московське селянство лише єдиний раз спромоглося на щось більше ніж розправу з окремим поміщиком та його майном: Тамбовське повстання 1919 року.

Селянський бунт. Поштівка СССР.

  Бойові дії часів Смути, війни Разіна чи Пугачова – це протистояння козаків Московському царству, в якому московські селюки відігравали дрібну роль третього плану. Царат знав свій народ, для якого кріпацтво виконувало функцію «духовной скрепы».
  Режим переймався зовсім з іншого приводу – царська адміністрація добре розуміла сутність реформи, яка просто мусила викликати невдоволення в селян. Але це не видавалося надто загрозливим. Царат більше остерігався власного дворянства, добре пам’ятаючи витівки Орлових, Палена та інших заколотників та царевбивць.
  У десятиліття, що передувало реформі, для швидкого і бездоганного, з правої точки зору, звільнення селян склалися винятково сприятливі умови. Більше 2/3 кріпаків і панських маєтків перебували в заставі за надані імперією позики.
  Для звільнення селян царату вистачило б вимоги повернути позичені кошти, і в разі неповернення, оголосити конфіскацію застави задля погашення боргу. Маєтки переходили у власність царського двору, тамтешні селяни отримували статус державних. Кріпаки отримували фактичну волю без проведення реформи.
  Оскільки така модель не давала можливості хапнути і кинути, панівний режим визнав її неприйнятною.

Сутність реформи

 

Кустодієв Б. Читання маніфесту (звільнення селян). 1907 р.

  19 лютого 1861 року народу оголосили царський маніфест про скасування кріпацтва. Згідно його положень селян у примусовому порядку зобов'язували викупати землю за завищеною ціною. В зоні московського нечорнозем’я вартість землі в середньому вдвічі перевищувала ринкову. Зажерливість поміщиків та бюрократична сваволя могли збільшити вартість землі в кілька разів.

  Якщо врахувати, що виплата за землю тривала 49 років, під 6% річних, то кожен селянин переплачував мінімум у чотири рази! Платити доводилося навіть населенню тих регіонів де ніколи не існувало кріпацтва, і селяни, наприклад в Абхазії, з давніх-давен володіли земельними ділянками.

Маніфест 19 лютого 1861 року. Факсиміле. Велика реформа, 1911. 

  Для селян зберігалася панщина та оброк в якості оплати за користування поміщицькою землею. Більше того, вартість оренди завдяки реформі 1861 тільки збільшилася, а селянам забороняли відмовлятися від наданої ділянки до 1870 року.
  У наступні роки відмову від землі суворо обмежили виконанням складних процедурних вимог, після 1881 року викуп землі набув обов’язкового характеру.
  Формально вільні селяни, фактично лишилися кріпаками: як і до реформи, не могли полишити наділ, виплачували оброк, ходили на панщину, за будь-яких непослух зазнавали тілесних покарань. Не можна сказати, що все лишилося як до реформи – становище селян значно погіршилося.

Коровін С. Тілесне покарання селянина. 1884 р.

  До попередніх податків та обов’язків додався викуп землі за завищеною ціною. Більше того, під час розподілу землі багато селянських господарств втратили від 20% до 75% ґрунтів, поміщики робили все, щоб закрити доступ селянам до церков, лісів, водоймищ, інколи навіть до пасовиськ.
  Черезсмужжя створювало зайві проблеми селянам, і надавало поміщикам додаткові інструменти для визиску, через оплату проходу до ланів, церков тощо. Така ситуація спостерігалася практично в кожному поміщицькому маєтку та прилеглих до нього селах.

Виноградов С. Жебраки. 1899 р.

  Царат переклав на селян усі виплати за передані від поміщиків земельні наділи, зі збереженням черезсмужжя поміщицьких та селянських ґрунтів та віддаленістю селянських ділянок від сіл. Для забезпечення виплат царат зберіг сільські «общини» – прототип колгоспів.

Міна уповільненої дії

  Селяни швидко зрозуміли сутність реформи: лише в 1861 році по всій імперії спалахнуло 1 176 селянських повстань, для придушення 718 з них використовували царське військо. Протягом 1861 – 1862 років каральні московські загони розправилися з населенням 2 115 сіл. Для порівняння: з 1855 по 1860 роки відбулося 474 селянських заворушення.

Бездненське повстання 1861 року. Поштівка СССР.

  Серед селян ширилися чутки, що реформа не справжня, що злі бояри підмінили, або тлумачать на свою користь, царський подарунок землі і волі. Революційно налаштовані різночинці заходилися шукати шлях спонукати селян здійснити справедливий Чорний переділ землі, аби здобути сподівану землю і волю.

М'ясоєдов Г. Читання Положень 19 лютого 1861 року. 1873 р.

  Аграрна реформа 1861 року – яскравий взірець московських історичних міфів та перекручень. За обіцянкою скасувати кріпацтво, приховали його посилення, замість звільнення селяни потрапили в ще більшу залежність.

Аграрна реформа 1861 року. Колаж.

  З реформи 1861 року бере відлік революційний рух в Російській імперії, зароджується і діє політичний терор, як відповідь на нахабний визиск, спричинений царськими новаціями. Цинізм аграрної реформи коштував життя головному реформатору, а в кінцевому підсумку і всьому самодержавству Романових.

Література

  1. Ковальчук М. А., Тесля А. А. Земельная собственность в России: правовые и исторические аспекты (XVIII – первая половина XIX вв.). – Хабаровск: Изд-во ДВГУПС, 2004.
  2. Великие реформы в России 1856-1874 (сборник). М.: МГУ, 1992.
  3. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений: В 10 т. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1977—1979. Т. 10. Письма. — 1979.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!