Царювання Олександра I – агресивний імперіалізм за рахунок своїх підданих

Дж. Серанжелі. Прощання Наполеона з Олександром I в Тільзіті. 1810 р.

Вважається, що імператор Наполеон провадив найбільш масштабні війни початку ХІХ століття. Мало хто знає, що Російська імперія, в той самий час, вела агресивну зовнішню політику з цілою низкою загарбницьких війн. І якщо війни Наполеона сприяли економічному розвитку Франції, то цар Олександр І привів свою імперію на межу економічного краху.

Походи Суворова проти революційної Франції та битва під Аустерліцем 1805 року, не єдина війна, що вела Російська імперія в добу Наполеона. Після анексії Східної Грузії: Картлі-Кахетинського царства (1801 рік), Мегрелії та Імеретського царства (1803); дійшла черга до земель Азербайджану – Гянджинське ханство Росія захопила 9 січня 1804 року.

Щоб протистояти московській експансії на Кавказі, Іран оголосив війну Росії 10 червня 1804 року. Бойові дії розгорнулися на теренах сучасного Азербайджану та Вірменії, і затягнулися до 1813 року.

Наприкінці 1806 року, царат невдоволений заміною своїх маріонеток – господарів Молдовського князівства та Валахії, почав окупацію Далмації (сучасна Хорватія). Ареною війни стали Балкани та Східне Середземномор’я. Війна тривала до початку походу Наполеона на Російську імперію в 1812 році.

У 1807 році почався військовий конфлікт Британської та Російської імперії, спровокований приєднанням останньої до «Континентальної блокади» – економічної війни Наполеона проти Великої Британії. Московсько-англійська морська війна відбувалася в Атлантичному океані, Баренцевому, Балтійському, Середземному та Адріатичному морях. Бойові дії тривали до 1812 року.

У ході російсько-англійської війни, Росія почала тиснути на Швецію, аби та приєдналася до «Континентальної блокади». Швеція не скорилася московському шантажу, що спричинило чергову московсько-шведську війну в Фінляндії. Фіни добре пам’ятали «русский мир» Петра I, тому підтримували шведів.

Сили виявилися не рівним. У Швеції в 1809 році відбувся державний переворот, і країна вимушено погодилася на умови царя: анексія Росією Фінляндії та приєднання Швеції до економічної блокади Великої Британії.

С. Щукін. Олександр Павлович (імператор Олександр I).Прижиттєвий портрет.

Жодна з цих воєн, включаючи бойові дії проти Франції, не мали на меті захист московських територій. Російська імперія вела агресивну зовнішня політику, і ціна імперських амбіцій виявилася величезною. На відміну від воєн Наполеона, які збагачували Францію. Про все по порядку.

Тягар війни Російської імперії.

Військові витрати Російської імперії зростали невпинно: 43 мільйонів рублів у 1807 році, 92 мільйони в 1810, і 114 мільйонів рублів у 1811 році. Без урахування витрат на військовий флот та інших силовиків. Це багато чи мало? Усі надходження до царської скарбниці у 1812 році становили 331 984 378 рублів 75 копійок, дефіцит бюджету складав 10 208 185 рублів 74 копійок.

Для порівняння: кілограм яловичини коштував 20 копійок. Доходи кріпака становили півтора рубля на місяць, ціна на самого невільника коливалася в межах 150 – 200 рублів. Вільнонайманий працівник заробляв не більше 10 рублів на місяць, рядовий царської армії отримував 10 рублів на рік, 250 рублів за 25 років рекрутчини! Прапорщик отримував 15 рублів/місяць, а полковник – 85.

Варто додати, що маленькі розміри заробітків переважної більшості населення знецінювалися ще більше, через шалену інфляцію.

На заваді імперіалістичним апетитам царату стояла економічна відсталість держави-химери. Нерозвиненість виробництва, низька ефективність праці кріпаків, не давали достатніх надходжень до бюджету імперії. Ще бабця Олександра – Єкатерина II взяла в Голландії позику, розрахуватися з якою Росії вдалося лише в 1915 році.

Низька кредитоспроможність імперії не давала можливості запозичити гроші в європейських країн. Цар Олександр вдався до внутрішньої позики в 1810 році. Населення імперії добре знало, що означає позичити гроші своєму самодержцю. Тому цей задум з гуркотом провалився – із запланованих 100 мільйонів рублів вдалося зібрати аж 3,2 мільйонів.

Аби розв’язати фінансову проблему, хитромудрий цар вирішив просто друкувати гроші. В 1803 році в обігу імперії знаходилося 300 мільйонів асигнацій (річний бюджет країни!), в 1810 – 476 мільйонів «дерев’яних». Якщо в 1803 році за паперовий рубль давали 78 копійок сріблом, то в 1810 – лише 40 копійок.

Це не зупинило Олександра I – за наступну пару років надрукували ще 105 мільйонів рублів. Ціна рубля асигнаціями впала до 28 копійок сріблом. При цьому держава розраховувалася паперовими грошима по номіналу, а податки вимагала в срібному еквіваленті. Цар просто грабував своїх підданих. Так, за рахунок більшості населення – селян, які і в 20 столітті жили в злиднях, імперія вела активну загарбницьку політику в усіх напрямках.

Після наступу Наполеона на Російську імперію, потреба царату в грошах загострилася. Указом від 15 липня 1812 року цар заборонив банкам видачу будь-яких кредитів, усі міські бюджети надавалися в розпорядження Міністерства фінансів. За осінь того року царат надрукував 64,5 мільйонів рублів. В обігу перебувало 645 мільйонів рублів асигнаціями – два річних бюджети Російської імперії! За паперовий рубль давали мало не в пику – менше 20 копійок сріблом. І все одно бюджет імперії залишався дефіцитним на суму 10 208 185,74 рубля.

Попри всі зусилля, інфляція не покривала всіх військових витрат царату. Тому Олександр I оголосив про «добровільний збір коштів» для боротьби із «супостатом Наполеоном». У добровільно-примусовому порядку зібрали понад 100 мільйонів рублів. Але й цього виявилося недостатньо. Тому імперська влада вдалася до звичайного грабунку своїх підданих – реквізицій на користь армії. За даними російського Мінфіну, в населення відібрали харчів і коней на суму, загальною вартістю, 200 мільйонів рублів.

Для порівняння – безпосередні витрати на армію, без урахування потреб вдоволених за рахунок реквізиції, склали 157,5 мільйонів рублів. Царська армія утримувалася переважно грабунком власного населення!

До цього додамо, що всі рекрути отримували однострій та чоботи від своєї сільської чи міської громади. Тобто з громадської кишені царат витягав близько 50 рублів на спорядження кожного новобранця. В 1812 році в армію забрали 320 тисяч рекрутів, що коштувало їх громадам 16 мільйонів рублів.

А. Адам. Наполеон в Москві, що палає. 1841 р.

Крім того, царат намагався використовувати проти Наполеона тактику випаленої землі, що означало розорення територій де проходила армія Франції. Окремо слід згадати Московську пожежу, влаштовану, вірогідно, графом Растопчіним, задля практичної реалізації заходів «випаленої землі». На Москві вигоріло 70% міських осель, що в грошовому вимірі становило 280 009 507,7 рублів, за даними Держказначейства Російської імперії. Звичайно, компенсацій за втрачене житло ніхто не отримав.

Здирство царату викликало цілу низку селянських повстань, що практично перетворило війну 1812 року на громадянську.

На цьому тлі разючим контрастом виглядає військова діяльність Наполеона. Мабуть саме тому, у Франції досі існують бонапартисти, а на Росії годі шукати «олександристів» чи «романовців».

Війна і фінанси Наполеона Бонапарта

Бонапарт докладав значних зусиль для промислово-фінансового розвитку своєї імперії. Невеликі податки чітко регулювалися уславленим кодексом Наполеона. Замість реквізиції на користь армії, французькі фермери та промисловці збагачувалися на військових замовленнях. За урядування Наполеона Франція перетворилася на одну з найпотужніших економік світу.

Навіть війни, які імператор вів від Мадрида до Москви, він обертав на прибуткову справу. Це при тому, що на армію витрачалося понад 60% річного бюджету країни.

Тим не менше, дефіцит бюджету, якщо і мав місце, завжди лишався не значним. Наполеон перекладав тягар війни не на громадян Франції, а на військових супротивників. Робити так він почав ще простим генералом Республіки.

Наприклад, після взяття Мілану у 1796 році місто виплатило Бонапарту 6 тон золота (20 мільйонів франків). Трохи більше, тоді ж, Наполеон отримав від римського папи – 21 мільйонів франків + величезну кількість трофеїв у вигляді середньовічних і ренесансних шедеврів мистецтва.

Із зростанням могутності Наполеона зростали і розміри контрибуцій. Поразка Австрійської імперії в 1805 році коштувала їй 100 мільйонів франків, 20% річного держбюджету країни.

Того ж року, без будь-яких бойових дій, Бонапарт зобов’язав монархів Піренейського півострова виплатити 44 мільйонів франків. Щоб сплатити свою частку, король Португалії мусив передати Франції все наявне в країні срібло, і ввести в обіг паперові кошти замість срібних.

Пруссія в 1806 році заплатила Франції 159 мільйонів франків. За підрахунками генерал-інтенданта П’єра Дарю, при загальних витратах на прусську кампанію 212 879 335 франків, Французька імперія отримала тільки готівкою 248 478 691 франк.

Імператор щедро оплачував звитягу вояків своєї армії. Маршал Массена отримував щомісяця 100 тисяч франків, маршал Мюрат – 80 тисяч. Порівняйте із жалуванням полковника російської армії в 85 рублів на місяць.

Французькі робітники отримували досить невеличкі доходи – не більше 10 франків щомісячно. Але навіть за цих умов, Велика Британія визнавала, що робітник Парижа живе краще за робітника Лондона.

П. Деларош. Наполеон I Бонапарт. 1807 р.

На прикладі Наполеона I і Олександра I бачимо, яка прірва відділяє прагматичну Європу і «духовно-скрепную» Росію. «Русский мир» завжди був, і лишається, агресивним імперіалізмом, що проводить загарбницькі війни за рахунок підданих, яких цінує не більше ніж одвічне непролазне багно своїх «доріг».

Далі буде...

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!