Князь Ростислав Михайлович Галицький ― бан Славонії та Мачви, цар Болгарії

 

Єжов А. Атака княжої дружини

  Доля князя Ростислава Михайловича ― промовисте свідчення активної участі владної еліти України-Русі в європейській політиці. Прямо чи опосередковано його діяльність вплинула на всі держави тогочасної центральної та східної Європи.
  Ростислав ― син князя князя Михайла Всеволодовича Чернігівського та дочки князя Романа Мстиславовича, батька короля Данила. Тобто, Ростислав доводився сестринцем запеклому супротивнику, і водночас вуйку, князю Данилу Романовичу Галицькому.

Князь Новгородський

  Час народження та смерті Ростислава Михайловича історичні джерела не зберегли. Відомо, що політичну кар'єру князь Ростислав почав з протистояння з князем Ярославом Всеводовичем та його сином Александром Невським.
  У 1229 році князь Михайло спрямував сина до Великого Новгороду, аби наступного року зробити його князем. В травні 1230 року Михайло Чернігівський та місцевий архієпископ Спиридон постригли Ростислава на новгородське княжіння. 8 грудня того року новий новгородський князь разом з посадником Внездом Воловиком вирушили в подорож до Торжка.

Ростислав Михайлович вирушає до батька в Чернігів. Лицевий літописний звід, 1568 р.

  Новгородці скористалися з нагоди і повстали Князь Ростислав та новгородський посадник Внезд переїхали до Чернігова. У місті почалося протистояння між прибічниками посадника Внезда та його супротивниками, обтяжене спалахом епідемії.

   Прихильники чернігівського князя розцінили його відсутність як зраду. Поки Михайло Всеволодович вагався, князь Ярослав здійснив похід на Новгород. Михайло Чернігівський відмовився від продовження боротьби.

Князь Галицький і Луцький

  Після перерви літописи згадують князя Ростислава та його батька через змаг за панування над Галичиною з синами князя Романа Мстиславовича. На нетривалий час, 1234 ― 1238 роки, князь Чернігівський узяв під оруду Київ, Галич та вибив Данила Романовича з Перемишля.
  Перемога зробила князя Михайла з синами надто зарозумілими. Вони вирішили, що князь Данило і його брат Василько змаліли на силі, тому можна переходити до інших справ. В 1238 році Михайло Чернігівський з сином Ростиславом вирушили в похід на Литву, аби помститися її володарям за напад на їх союзника Конрада Мазовецького.
  У похід виступили майже всі наявні вояки, для оборони Галича лишили тільки невеличку залогу. Чим стрімко скористався їх конкурент у боротьбі за панування над Галичиною. Князь Данило якнайшвидше вирушив у похід, і невдовзі, співчуваючі йому бояри віддали місто новому володарю.
  Тим часом землі Русі-України опинилися під ударом орд Бату-хана. Рятуючись від навали Чернігівські князі перебралися в Мазовію. Звідти вони почали перемовини з Данилом Романовичем. Михайло та Ростислав пообіцяли облишити всі спроби повернути Галич. У подяку за це князь Данило пообіцяв віддати Михайлу Чернігівському Київ, а його сину ― Лучеськ (Луцьк).
  Князь Михайло слова дотримав. Він переїхав до Києва, і відмовився від планів здолати Данила. Прожив Михайла Чернігівського ще довго, і мабуть жив би ще більше, якби 20 вересня 1256 року його не стратили в Орді, за відмову виконати очищувальний обряд.
  Князь Ростислав порушив обіцянку, і досить швидко почав робити нові спроби повернути владу над Галичем. У 1241 році він, у спілці з болоховськими князями, намагався захопити Бакоту, яка постачала сіль усій Галичині. Похід виявився невдалим. У відповідь Данило Романович спустошив болоховські землі.
  Наступна військова кампанія виявилася більш успішною для Ростислава. За допомогою провідника боярської опозиції Володислава Кормильчича князю Ростиславу вдалося захопити Галич. Утім щастя виявилося нетривалим ― Данило Романович завдав поразки війську супротивника, і той рятуючись, перебрався до Угорщини.

Король Угорщини Бела IV Арпад

  У 1243 році угорський король Бела IV Арпад, правнук Єфросінії ― дочки великого князя київського Мстислава Володимировича Великого, погодився на шлюб доньки Анни з князем-вигнанцем Ростиславом. Навіть підтримав його спроби повернути втрачене князівство.
  У 1245 році Ростислав Михайлович, задля повернення влади над Галичем, розпочав нову військову кампанію, яка завершилася поразкою в одній з найбільших битв тодішньої Європи. 17 серпня, напередодні дня святих великомучеників Фрола і Лавра, в битві під містом Ярослав армія князя Данила Романовича практично знищила військо Ростислава, до якого крім його дружини входили загони поляків, угорців та половців. Переможений врятувався втечею в Угорщину.

Васін П. Облога Ярослава князем Ростиславом Михайловичем у 1245 році. Поразка князя Ростислава на лицарському турнірі.

  На виправдання князя Ростислава можна сказати, що він перебував у поганій фізичній формі, оскільки незадовго до битви зазнав дошкульних травм у двобої на лицарському турнірі під мурами Ярослава.
  Характерна деталь: під час втечі Ростислав втратив коня. Задля порятунку князя йому віддав свого один угорський вояк. Добра справа не лишилася не поміченою, Бела IV щедро винагородив рятівника, як зазначено в документі: «улюбленого королівського зятя».
  Поразка в Ярославській битві поклала край зазіханням Ростислава Михайловича на Галицьке княжіння. Він втратив усі володіння в руських землях, і тому вітчизняні літописи його більше не загадують.
  Але історія взаємин претендентів на галицький стіл не скінчилася: через деякий час, запеклі суперники Данило Романович і Ростислав Михайлович об'єднали зусилля, в боротьбі за владу над Австрією.

Бан Славонії і Мачви

  Угорський король Бела IV цінував зятя, тому підсолодив гіркий присмак поразки під Ярославом наданням, володіння на Балканах, в Славонії (сучасна Хорватія). У 1247 році Ростислав отримав від тестя нові володіння з центром у Бєлграді Дунайському. Край Мачва, розташований в межиріччі Сави та Дріни (сучасна Сербія), відзначався досить високим рівнем добробуту. Тут гарно родило збіжжя, водилося чимало рогатої худоби, свиней та коней. Мачва, або Маховський банат (banatus Machoviensis), славилася своїми дібровами.

Славонія і Мачва в XIII столітті.

  Джерела повідомляють про втручання Ростислава Михайловича в австрійські справи. Вірогідно це відбулося в 1252 ― 1254 роках, коли король Угорщини Бела IV і князь Галицький, а трохи згодом і король Русі Данило Романович, вирішили взяти під спільну оруду Австрію. Докладніше про перебіг тих подій розповідається в статті «Боротьба Королівства Русь за владу над Австрією».
  Якщо для короля Данила військова кампанія виявилася, в цілому, невдалою, то король Бела долучив до своїх володінь герцогство Штирію та Вінер-Нойштадт.
  Ростислав займався не тільки справами тестя. У сербських та хорватських джерелах зберіглися свідчення, що войовничий Ростилав захопив Новогрудок, який з 1240 року вважався першою столицею Литовського князівства. (Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. – Т. 1: Абаленскі – Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. – 2-е выд. ― Мінск : БелЭн, 2007. ― С. 7.). Щоправда, втримати його не зміг ― невдовзі місто відвоювали литовські князі.

Мак Брайд А. Вояки XIII століття: половець (ліворуч), мадяр (у центрі), хорватський вершник

  Гра долі: згодом владу над містом отримав давній супротивник Ростислава. У 1254 році князь Міндовг, як верховний правитель, надав Новогрудок та декілька інших міст у володіння сину короля Данила ― Роману.
  Войовничий бан Мачви не лишився поза увагою сусідніх балканських держав. Близько 1252 року дочка Ростислава Михайловича Єлизавета (в інших джерелах ― Анна) стала царицею Болгарії, завдяки шлюбу з Михайлом II Асенем.

Цар Болгарії

  Для розуміння цих подій варто зробити невеличкий екскурс у візантійську історію.
  В 1204 році хрестоносці IV Хрестового походу, з намови дожа Венеції та претендента на корону імператора ромеїв Ісака II Ангела, захопили і пограбували столицю Східної Римської імперії ― Константинополь. Внаслідок удару візантійська імперія розпалась на кілька незалежних держав.

  Імператор одної з них, з центром у Нікеї, Іоан III Дука Ватац, скористався смертю могутнього царя Болгарії Івана II Асеня, і в 1246 році захопив величезний шмат болгарських територій. Новому царю Болгарії Михайлу II на ту мить ледь виповнилося 8 років.

Цар Болгарії Михайло II Асен (1246 - 1256), фреска з церкви Святого Архангела Михаїла в місті Костур, Егейська Македонія, Греція.

  У 1254 році ситуація в Нікейський імперії змінилася. 3 листопада помер Іоан III Дука Ватац, престол Нікейської держави успадкував його син Феодор II Ласкаріс.
  Болгари вирішили не ловити ґав, скористатися сум'яттям, поки новий імператор увійде в курс справ, і розпочали звільнення анексованих болгарських територій. Спочатку Фортуна сприяла Михайлу Асеню, але згодом виявила свою мінливу вдачу.

  Нікейський імператор хутко опанував справами, і вирушив у похід на Болгарію. Болгари зазнавали одну поразку за іншою. Усе відвойоване втратили так само швидко, як до цього звільнили.
  На той час Болгарія завершила тривале протистояння з Угорщиною, і на знак згоди між двома державами молодий цар одружився з онукою угорського короля та дочкою Ростислава Михайловича Єлизаветою, яку інші джерела називають Анною.
  Це дало змогу болгарському війську перейти в контрнаступ, і звільнити частину територій у Фракії. Але незабаром імператор Феодор знов спинив їх рух, а потім змусив відступати. Позбавлений можливості продовжувати боротьбу цар Болгарії запропонував Нікейському імператору розв'язати територіальну суперечку шляхом переговорів. Очолити болгарську делегацію Михайло Асен доручив тестю.
  Феодор II погодився на перемовини. Переговори виявилися складними, ніхто не хотів поступатися. Імператор завалив болгарську дипломатичну місію дорогими дарунками.
  Ростислав Михайлович добре зважив реальний стан справ, слабкість болгарського війська, і вирішив погодитися на всі вимоги Феодора Ласкаріса, мабуть сподіваючись, що цар Михайло відмовиться ратифікувати угоду, а поки триватимуть різні дипломатичні процедури Болгарія краще підготується до нової війни.
  Болгарська еліта не оцінила задум Ростислава, і звинуватила його в банальній корупції та зраді. Невдоволення втратою значних територій у Мізії та Фракії спричинили заворушення в країні. У 1256 році двоюрідний брат Михайла II смертельно вразив царя під час ловів, і проголосив себе новим царем Болгарії Коломаном II Асенем.
  Для більшої легітимності влади, він одружився з вдовою покійного царя, дочкою Ростислава Михайловича. Тестю не сподобався новий зять, і бан Мачви начебто з наміром визволити дочку від узурпатора, обложив болгарську столицю. Зять вирішив уникнути зустрічі з тестем, і поквапився залишити Тирново. Через кілька днів новий цар Болгарії загинув за нез'ясованих обставин.
  Під час облоги столиці Болгарії Ростислав Михайлович запропонував боярам власну кандидатуру на болгарський трон. Вони відхилили пропозицію, і погодилися лише повернути тестю двох царів Болгарії його дочку, царицю Єлизавету (Анну).
  Ростислав відступив від Тирнова, аби продовжити боротьбу. Він захопив місто Видин, що межувало з володіннями його тестя короля Бели IV, і оголосив себе царем Болгарії. Угорський король визнав зятя болгарським царем, тим більше що той намагався підкорити землі за які вже понад півстоліття сперечалися Угорщина і Болгарія.

Друге Болгарське царство (1241 - 1256)

  Утім, Ростиславові не судилося стати на чолі царства ― болгарська еліта відмовилася визнавати його законним царем. Попри це Ростислав Михайлович до скону титулував себе імператором Болгарії і карбував власну монету з відповідним написом.

  Тим часом у Болгарії спалахнула тривала громадянська війна, яка розколола країну на дві держави.
  Востаннє літописи згадують Ростислава в 1261 році в якості очільника дипломатичної місії короля Бели на перемовинах з королем Чехії Отокаром II Пржемислом. Король Угорщини втратив Штирію, але Ростислав Михайлович отримав нового зятя ― короля Чехії та герцога австрійського Отокара II Пржемисла, який побрався з його іншою дочкою Кунгутою (Кунигундою).
  Того ж року, Костянтин Тих, майбутній цар Болгарії Костянтин I Асен, захопив Видин та прилеглі землі. Джерела не повідомляють про якийсь серйозний опір з боку Ростислава. Можливо його вже не було серед живих, бо літопис в огляді подій 1262 року говорить про самопроголошеного царя Болгарії і бана Мачви, як про небіжчика.

Доля нащадків

  Вдова двох царів Болгарії Єлизавета знов вийшла заміж у 1260 році за Моїша ІІ Дарої, який у 1272 році отримав титул бана Славоноії. Їх дочка ― Ержбет Дарої, вийшла заміж за воєводу Трансильванії. Серед далеких нащадків цього подружжя ― король Речі Посполитої Стефан Баторій.

Муха А. Король Богемії Пржемисл Отокар II. 1924 р.

  Шлюб Кунгути (Кунигунди) й Отокара II подарував подружжю трьох дітей. Старша дочка, названа на честь матері, вийшла заміж за князя Болеслава II Мазовецького. На Агнесі одружився Рудольф II Габсбург, брат засновника династії австрійських Габсбургів Альбрехта I. Єдиний син Отокара та Кунгути успадкував батьків трон. Він увійшов в історію як король Чехії Вацлав II і король Польщі Вацлав I.
  Після смерті короля Отокара II Кунгута знайшла собі в Чехії нового чоловіка ― Завиша, буркграфа Фалькенштейна та Розенберга.

Лібшер А. Королева Кунгута і Завиш з Фалькенштейна. 1884 р.

  Сини Ростислава: Бела ― бан Мачви і Боснії, та Михайло ― бан Боснії, загинули, відповідно, в 1272 і 1270 роках. Про їх нащадків нічого не відомо.
  Агрипина Ростиславівна вийшла заміж за польського князя Лешека II Чорного. Подружжя не мало дітей.

Легенда новітніх часів

  У першій половині XX столітті кілька західноукраїнських істориків, серед них Іреней Кондратович та Василь Пачовський, стверджували, що Ростислав Михайлович отримав від тестя землі в Закарпатті. І заселив знелюдненний після татарської навали край добровільними переселенцями зі своїх попередніх володінь: Галичини та Волині. Від тих давніх часів і ведуть родовід сучасні закарпатські українці-русини.
  У жодних історичних першоджерелах немає згадки про подібні дії Ростислава Михайловича. Не відомо навіть, чи бував він колись у Карпатах після поразки під Ярославом.
  Що не завадило подальшому існуванню легенди. Наприклад, в романі Івана Котляра «Завойовник Європи» (К.: Ярославів Вал, 2011) присвяченого життю та чину князя Ростислава Михайловича, автор підтримує та розвиває версію про заселення Закарпаття галичанами та волинянами. Підтримка цієї гіпотези, певною мірою, віддзеркалює сучасний погляд на роль та місце Ростислава Галицького в нашій історії.
  Усе його життя ― яскраве свідчення того, що Русь-Україна завжди становила частину європейської цивілізації. Колись в Карпатах існувала держава білих хорватів, і саме в землях їх подальшого розселення запанував Ростислав Михайлович. Він продовжив балканський вектор зовнішньої політики Русі: на Балканах намагалися утвердитися князь Кий і князь Святослав Ігорович. Звідти прийшли в Моравію брати Кирило та Мефодій, чия абетка, з певними змінами, використовується в Україні, мінімум, від хрещення Русі-України до нашого часу.
  Кожна з цих тем заслуговує окремої розповіді. Вони, як і життя Ростислава Михайловича, свідчать, що історія України ― невід'ємна частина європейської, і лишалося такою аж до московсько-більшовицької анексії Західної України в 1939 році.
  Москва по частинах виривала українські землі з європейського культурного й політичного простору. І зараз знов прагне затягнути українців у своє євразійське, точніше, азіопське болото. Та попри всі їх потуги Україна повертається додому в Європу.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!