Королівство Русь, спроба перша: князь Ізяслав Ярославич 

 

Великий князь Ізяслав Ярославич. Малюнок з книги В. Тука "История России", 1800 р.

  У XI столітті доля надала Україні-Русі шанс підвищити міжнародну вагу держави, і вивести її статус на один рівень з західними сусідами. Нащадок Ярослава Мудрого став руським королем. Через складну політичну ситуацію все сталося не так, як гадалося. Утім, про все по порядку.
  У 1024 році у князя Ярослава Володимировича народився син, який, згідно традиції, отримав ім'я яке могли носити лише слов'янські князі — Ізяслав. Згодом хлопчика охрестили Дмитром, але грецьке ім'я не прижилося ані в літописах, ані в історичній пам'яті.
  Коли Ізяслав подорослішав, батько призначив йому в уділ землі дреговичів, з центром у Турові. Колись дід Ізяслава Володимир Святий призначив княжити в місто Тура сина Святополка, який після смерті батька посів великокняжий стіл у Києві. Тобто, призначення в Турів означало, що коли Ярослав піде в засвіти саме Ізяслав успадкує Велике князівство Київське.

Печатка Ізяслава (у хрещенні - Дмитра) під час князювання у Новгороді (1052 - 1054)

  Так і сталося. У 1054 році за заповітом батька князь Турівський і Новгородський Ізяслав отримав київський стіл, але... Брати Ізяслава, як колись і брати його стрия Святополка, дотримували іншої думки, і вичікували на слушну нагоду, аби висловити претензії Великому князю Київському.

Битва на Альті 1068 року. Мініатюра Радзивілівського літопису.

  Тривалий час Ізяслав порядкував у Києві, більш-менш вдало розв'язував поточні справи. Аж ось у 1068 році на річці Альта половці розбили об'єднане військо синів Ярослава Мудрого: Ізяслава, Святослава та Всеволода. Київ опинився під загрозою половецької навали. Кияни звернулися до князя з вимогою видати їм зброю задля захисту міста.
  Ізяслав відмовився. Спалахнуло повстання. Кияни звільнили з в'язниці (порубу) Всеслава Брячиславича — конкурента і супротивника Ізяслава, і проголосили його князем Київським.

Кияни звільняють князя Всеслава з порубу. Мініатюра Радзивілівського літопису

  Ізяслав швидко оцінив власні шанси утримати владу, і не вагаючись швидко виїхав в напрямку Польщі. Він звернувся по допомогу до племінника своєї дружини Гертруди Польської, короля Польщі Болеслава II Сміливого, за підтримки котрого вже наступного року повернув собі княжий стіл у Києві.
  Княжіння виявилося нетривалим. Молодші брати, після тривалого приготування, скинули Ізяслава з київського столу 22 березня 1073 року. У пошуках допомоги князь-вигнанець, у супроводі родини та дружинників, що обороняли княжі скарби, знов вирушив до короля Польщі. Але цього разу Болеслав II значно полегшив скарбницю Ізяслава та наказав забиратися геть.
  Брати Святослав і Всеволод не тільки захопили владу над містом Кия, але заздалегідь уклали спілку з Болеславом Сміливим. Вони подбали про те, щоб Ізяслав не зміг повторити повернення до влади, як у 1069 році.
  Вигнанець попрямував до Священної Римської імперії німецької нації. Після тривалих переговорів у Майнці імператор Генріх IV розчарував Ізяслава відмовою. Але цього разу князь-вигнанець вирішив диверсифікувати джерела військової і політичної підтримки.
  Доки тривали перемовини з імператором Генріхом, Ізяслав вирядив сина Ярополка до Риму. Невдовзі Папа Римський Григорій VII офіційно прийняв княжича. Наслідки не забарилися. Того ж 1073 року сторони уклали угоду про утворення Руського королівства та коронацію Ярополка на короля Русі-України. Згідно домовленості Ватикан визнав володарями Русі Ізяслава та його сина Ярополка, і обіцяв надати всебічну підтримку в справі повернення влади в стольному Києві.

Папа Римський Григорій VII (1073 - 1085)

  Підтримку здебільшого моральну і політичну, оскільки римська церква переживала тоді складні часи. У 1054 році відбувся розлам єдиної християнської церкви на римо-католицьку та греко-православну. Гільденбранд, обраний Папою 22 квітня 1073 року, започаткував церковну реформу, яка мала покласти край домінуванню імператорської влади над церковною. У взаєминах Папи Римського з імператором посилювалася напруга, яка переросла у відкрите протистояння вже через пару років.
  За таких обставин Папа Григорій VII вирішив, що підтримка руських князів у вигнанні дає чудову нагоду залучити Русь у царину католицького впливу, і разом з тим, згуртувати довкола Ватикану коаліцію на підтримку Ізяслава з Ярополком.
  Переговори з європейськими монархами тривали два роки. 17 квітня 1075 року Папа Римський Григорій VII оголосив про створення королівства Русь, і увінчав її короною голову Ярополка Ізяславича, з усіма відповідними процедурами та регаліями. Незадовго перед тим Ярополк присягнув на вірність Ватикану.
  У папському листі до князя Ізяслава, датованого днем коронування, Григорій повідомив про коронацію Ярополка і створення Руського королівства, як лену Святого Престолу. 20 квітня Папа відправив послання до короля Болеслава Сміливого, із закликом допомогти вигнанцю повернути владу над Києвом. Григорій VII дорікав королю Польщі за грабунок скарбниці Ізяслава в 1073 році, і вимагав повернути вкрадене.
  Ці листи — не єдині документальні свідчення створення королівства Русь. Зберігся лист Папи від 4 жовтня 1075 року до лицаря Вецеліна із забороною битися проти руського короля Ізяслава.

Ярополк з Гертрудою біля Святого Престолу. Мініатюра з Кодексу Гертруди

  Ще одне документальне підтвердження — молитовник відомий під кількома назвами: «Кодекс Егберта», «Кодекс Тріра» та «Кодекс Гертруди». Красно ілюстрований рукопис змінив кількох власників, про що свідчать його назви, аж поки не потрапив до Гертруди — дружини князя Ізяслава, дочки короля Польщі Мешка II. Вона власноруч додала до книжки 90 молитов, а після прибуття до Києва місцеві митці прикрасили молитовник п'ятьма мініатюрами візантійського стилю.

  Одна з мініатюр зображує епізод процедури коронування: праворуч від апостола Петра стоять гарно вбрана жінка і чоловік. Над чоловіком напис кирилицею «Ярополк». Хто знаходиться біля його не відомо: вірогідно дружина Ірина (Кунеґунда Орламюндська). Трохи нижче розташувалася в земному поклоні жінка в супроводі напису «мати Ярополка». Інша мініатюра зображує коронацію Христом подружжя Ярополка та Ірини-Кунеґунди.

Христос коронує Ярополка та Ірину. Мініатюра Кодексу Гертруди

  Отже фактів перетворення княжої Русі на Руське королівство збереглося, як для Середніх віків, більше ніж достатньо.
  У грудні 1076 року в Києві помер князь Святослав Ярославич. Невдовзі його брат Всеволод Ярославич заволодів Києвом. На нетривалий час йому вдалося поширити владу на Київ, Чернігів, Переяслав, Смоленськ та колонії Русі на Волзі.
  Ізяслав вирішив, що йому теж не варто пасти задніх, і час повернути втрачене. Відновити владу допоміг все той же король Польщі. Болеслав II Сміливий — кузен Ізяслава, онук Володимира Святого, син його дочки князівни Добронеги, чоловік княжни Вишеслави Київської, вельми переймався справами в сусідній державі, для князів якої він доводився близьким родичем.
  15 липня 1077 року за допомогою короля Болеслава родина Ізяслава повернулася в Київ. Батько і коронований син проголосили себе співправителями Русі. Брати Ізяслав і Всеволод вдалися до мирних переговорів, унаслідок яких старший брат отримав Київ, а Всеволод Ярославич залишив за собою Чернігів.
  Перед новою владою в Києві, крім завдання утриматися, стояла задача поставлена Ватиканом — утвердити на підвладних землях католицтво. Але ані Ярополк, ані Ярослав не оприлюднили на Русі документи отримані у Ватикані. Мабуть, вони сподівалися зробити це після надійного зміцнення влади, і до часу не хотіли псувати стосунки з Руською церквою, яка орієнтувалася не на Рим, а на Царгород (Константинополь).
  Наступного 1078 року до боротьби за владу з онуками Володимира Великого стали його правнуки: брати Ярославичі пішли війною на племінників. У протистоянні значний життєвий досвід переміг молодечий запал.
  Ось тільки насолодитися лаврами звитяжця Ізяславу Ярославичу не судилося. 3 жовтня того року в битві на Ніжатиній Ниві ворожий спис пробив йому плече. Від завданого поранення Великий князь сконав. Суперництво представників двох поколінь справило велике враження на сучасників: битва на Ніжатиній Ниві згадується в «Слові о полку Ігоревім».

Верещагін В. Загибель князя Ізяслава Ярославича. 1896 р.

  Ізяслава поховали в Десятинній церкві Києва. Владу над містом, згідно лествичному праву, отримав його брат — Всеволод. Король Ярополк тимчасово задовільнився Володимиром на Волині та Туровим.
  У подальшому Ярополк намагався повернути владу над Києвом, але боротьба з Всеволодом та його нащадками виявилася невдалою. Поразка завдана Володимиром Мономахом змусила Ярополка шукати прихистку в Польщі.
  У 1084 році двоюрідні брати помирилися, і Ярополк повернувся на Волинь. 22 листопада того ж року, по дорозі до Звенигорода Галицького його підступно вбив власний вояк найманець. Вбивця врятувався втечею до Перемишля, під захист князя Рюрика Ростиславовича.
  Тіло Ярополка поховали в церкві Святого Петра в Києві, яку король колись почав будувати. Зараз це територія Михайлівського Золотоверхого собору. У церемонії поховання взяли участь його стрий Всеволод та митрополит Київський та всієї Русі Іоанн II.
  Як не дивно, православна церква канонізувала коронованого Папою Римським короля Руського. Мабуть за те, що він започаткував культ братів Ярослава Мудрого — святих Бориса і Гліба, а також запровадив ушанування апостолів Петра й Павла в Україні-Русі, та подарував Київській Лаврі чимало земельних володінь. День святого Ярополка відзначається щорічно 5 грудня.
  Перші королі Русі залишили світ живих, а їх нащадки вже не зазіхали на королівську корону. Але ідеї не вмирають. Приклад сусідніх держав Чехії, Польщі та Угорщини, що не так уже й давно перетворилися на королівства, чим збільшили власну вагу в міжнародній політиці, заохочував руських князів досягти схожих результатів. Наступного століття ідею перетворення Русі на королівство втілив у життя король Данило Романович.

Ізяслав Ярославич. Мозаїка станції метро "Золоті Ворота". Київ, 1989 р.

  Перша спроба виявилася невдалою. Ізяслав та Ярополк не змогли змінити систему наслідування з лествичної, коли владу над Києвом отримував старший в роді, на спадкування від батька до сина. Утворення королівської династії на тому етапі могло посприяти подоланню міжусобних чвар та завадити, або хоча б пригальмувати, розпад Русі на декілька незалежних держав.
  Адже саме завдяки королям більшість європейських країн централізували владу, що посприяло їх етнічній єдності, та з плином часу, створило умови для перетворення монархій на національні держави. Князівство Руське спіткала інша доля. З часом, країна стала важливою складовою могутніх держав: Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського і Речі Посполитої. Але це вже теми для нових розповідей.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!