Легендарний князь Лаборець
 |
| Пам'ятник князю Лаборцю. Село Габура, Словаччина. |
Першоджерело
Першоджерело, в якому згадується Лаборець — створена на межі XII – XIII століть угорська хроніка Анонімуса «Діяння угрів» («Gesta Hungarorum»). Вона містить невеличке повідомлення про зіткнення слов'янського князя з уграми. Наведемо його повністю, в перекладі В. Гаджеги.«Князь Алмош і його дружина поїхали до фортеці Гунг, щоб завоювати її. І коли стали розкладати табір біля мурів, тоді ж вождь тієї ж фортеці на ім'я Лаборций, який по їх мові називається князь, став тікати і хотів дійти до фортеці Землум. Воїни ж князя, переслідували його, зловили біля річки Свіржава і на тому ж місці мотузом повісили його. І від цього дня ту річку назвали од його імені Лаборций (Лаборець). Тоді князь Алмош і його люди зайшли у фортецю Гунг, богам безсмертним пожертвували великі жертви і гуляння зробили на 4 дні».
 |
| Пам'ятник анонімному автору "Діяння угрів" в Будапешті |
Угорські інтелектуали ще у XVIII столітті визнали «Діяння угрів» вартим довіри. Критично налаштовані опоненти вказують на численні вигадки та міфи, а також перенесення на далекі події реалій, що існували за життя Анонімуса. Залишимо розв'язання глобального питання новим дослідженням, і придивімося пильніше до наведеного уривку хроніки, та повідомлень інших джерел про добу Лаборця.
Гіпотези
Дослідники погоджуються, що Унг (Гунг) — стародавній Ужгород. Найпершою документальною згадкою про Ужгород можна вважати карту Аль-Ідрісі 1154 року, де місто названо Гункбар чи Унгу. Пізніші угорські грамоти іменують місто Унгвар — «замок (над річкою) Унг».Дехто вважає, що дитинець Лаборця знаходився в одному з районів сучасного міста, в Горянах. Наразі там височіє Горянська Ротонда, перші згадки про яку знаходимо в документах про папську десятину від 1334 року.
 |
| Горянська Ротонда |
Інші дослідники вважають, що в цій місцині існувало кілька слов'янських поселень, провід над якими взяли поселяни Замкової гори. Воно перетворилося на фортецю захищену дерев'яним частоколом, з якої поступово постав Ужгород.
Суперечку розв'яжуть майбутні археологічні дослідження згаданих місць, про результати яких говорити поки що зарано. Опосередковану відповідь про діяння угрів та долю Лаборця можуть надати інші документальні джерела.
Угри в пошуках нової батьківщини
 |
| Шляхи міграції угрів |
 |
| Сім провідників угрів. Мініатюра Gesta Hungarorum |
Угри в разі потреби споряджали чималу військову потугу — до 20 тисяч вояків. Це ставало в нагоді при конфліктах з сусідами, особливо з печенігами.
Вояки озброєні шаблями та довгими списами, захищені кольчугами або стьобаними халатами з нашитими сталевими пластинами, спочатку засипали супротивника стрілами з потужних луків, а при наближенні нещадно кололи й рубали ворога.
Легко зрозуміти, що Лаборець просто не міг дати відсіч угорської армії, оскільки не мав достатньої кількості кінноти, або переважаючих сил піхоти. Дружина розташованого на горі невеличкого міста не могло зрівнятися з військом народу, що вирушив шукати собі нову вітчизну.
Бойові якості угрів справили величезне вражіння на провідника Великої Моравії князя Святополка, який винайняв їх воювати з франками, що загрожували державі із Заходу.
Угри пересувалися в глиб Європи гнані лихом. Араби зрушили торків, які, в свою чергу, спонукали шукати кращої долі печенігів. У 893 році Візантія уклала спілку з уграми та Хозарським каганатом проти царя Болгарії.
Військова експедиція ромеїв зазнала невдачі — восени 894 року болгари розбили візантійське військо в битві під Адріанополем. Особливу лють переможців викликала імператорська гвардія, що складалася з хозар — перед обміном полоненими болгари вкраяли їм носи.
Імператор Східної Римської імперії Лев IV не забарився з відплатою — він переправив угрів на правобережжя Дунаю. Мадяри розбили військо болгарського царя Симеона, заблокували його в Доростолі, і пройшли вогнем і мечем до самої Преслави. Зайди захопили багато бранців, яких реалізували зі значним зиском на ринках Візантії.
Болгарський цар Симеон уклав мир з Візантією, та домовився про військову спілку з печенігами. Союзники вдарили на Ателькузу, і завдали нищівної поразки мадярам у битві на Південному Бузі (територія сучасної України). Угри вирішили рятуватися втечею. Кочовики на чолі з Арпадом, сином Алмоша, вирушили до Паннонії. Так почалося угорське набуття батьківщини.
Шлях угрів пролягав через землі Русі-України, безпосередньо повз Київ. Вони поводилися досить агресивно, бо літопис повідомляє, що угри «ходяще аки се половци». Зайди розташувалися біля Аскольдової могили «сташа вежами» ― себто всім кочовищем. На пам'ять про ті події урочище отримало назву Угорського, написав літописець.
Володар Києва, князь Олег, домовився з мадярами, щоб вони швидше прямували далі. Які аргументи використовував Олег джерела не повідомляють. Судячи з усього землі Русі цікавили мадяр виключно з точки зору поповнення ресурсів, які допомогли б здолати шлях у край де побував угорський авангард, запрошений великоморавським князем Святополком для війни з франками.
Битва за Київ з русинами, або по-книжному — русичами, здалася мадярам малопривабливою — надто великою могла виявитися ціна, надто малими видавалися шанси здобути місто. Угри полишили Київ у спокої.
Угри пересувалися в глиб Європи гнані лихом. Араби зрушили торків, які, в свою чергу, спонукали шукати кращої долі печенігів. У 893 році Візантія уклала спілку з уграми та Хозарським каганатом проти царя Болгарії.
Військова експедиція ромеїв зазнала невдачі — восени 894 року болгари розбили візантійське військо в битві під Адріанополем. Особливу лють переможців викликала імператорська гвардія, що складалася з хозар — перед обміном полоненими болгари вкраяли їм носи.
Імператор Східної Римської імперії Лев IV не забарився з відплатою — він переправив угрів на правобережжя Дунаю. Мадяри розбили військо болгарського царя Симеона, заблокували його в Доростолі, і пройшли вогнем і мечем до самої Преслави. Зайди захопили багато бранців, яких реалізували зі значним зиском на ринках Візантії.
Болгарський цар Симеон уклав мир з Візантією, та домовився про військову спілку з печенігами. Союзники вдарили на Ателькузу, і завдали нищівної поразки мадярам у битві на Південному Бузі (територія сучасної України). Угри вирішили рятуватися втечею. Кочовики на чолі з Арпадом, сином Алмоша, вирушили до Паннонії. Так почалося угорське набуття батьківщини.
Шлях угрів пролягав через землі Русі-України, безпосередньо повз Київ. Вони поводилися досить агресивно, бо літопис повідомляє, що угри «ходяще аки се половци». Зайди розташувалися біля Аскольдової могили «сташа вежами» ― себто всім кочовищем. На пам'ять про ті події урочище отримало назву Угорського, написав літописець.
Володар Києва, князь Олег, домовився з мадярами, щоб вони швидше прямували далі. Які аргументи використовував Олег джерела не повідомляють. Судячи з усього землі Русі цікавили мадяр виключно з точки зору поповнення ресурсів, які допомогли б здолати шлях у край де побував угорський авангард, запрошений великоморавським князем Святополком для війни з франками.
 |
| Мункачі М. Завоювання уграми батьківщини. 1893 р. |
«Повість врем'яних літ» повідомляє, що в 898 році: «идоша Угри мимо Кiевъ горою, еже нынѣ зовется Угорское, и пришедше ко Днѣпру сташа вежами, быша бо ходяше яко и Половцы и пришедше отъ Востока и устремишася чрезъ горы великiя, иже прозвашася горы Угорскiя и почаща воевати на живущаа ту». Як бачимо, руський літописець підтверджує перехід угрів через Карпати.
Їх подальший шлях позначили могили: поблизу Овруча, Зборова, Галича, деякі археологічні залишки знаходять на Закарпатті. Переселення поставило крапку на існуванні Левадіїї та Ателькузи, які проіснували ледь півстоліття. Народжувалася нова держава — Угорщина, яка згодом поклала край існуванню славетної держави слов'ян — Великої Моравії.
Дії угрів в Європі вельми нагадують панування аварів. Як писав Ібн-Русте: «Мадяри панують над всіма сусідніми слов’янами, накладають на них тяжку данину і поводяться з ними, як з військовополоненими... Мадяри ведуть торгівлю ними». Свідчення суголосне повідомленням «Повісті врем'яних літ» про аварське панування.
На шляху вглиб Європи начебто відбулася сутичка Алмоша з Лаборцем. Обидва герої згадуються виключно в «Діяннях угрів», яка суперечить сама собі й іншим історичним джерелам. Анонімус повідомляє, що Алмош або загинув у битві на Південному Бузі, або його принесли в жертву в пошуках милості богів чи через закінчення визначеного терміну володарювання. Отже, воювати з Лаборцем міг тільки Арпад, син Алмоша.
Українська Вікіпедія в статті «Алмош» датує згадку про напад мадяр на Унг 892 роком, а в статті «Лаборець» йдеться про 896 рік. Обидві дати суперечать «Повісті врем’яних літ», згідно котрої ця подія могла статися тільки після 898 року.
Якщо угри на чолі з Арпадом таки напали на Унг, зрозуміло, що князь невеличкого містечка не міг протистояти силі цілого народу. Він утік від переважаючої військової потуги, його наздогнали, схопили і повісили. Трагічна доля князя Лаборця через тисячоліття надихнула слов'ян героїзувати його постать.
У XIX столітті історик з Ужгорода Михайло Лучкай розповів про князя Унгу словацькому письменнику Богуславу Носаку-Незабудову, який натхнений переказом написав повість «Лаборець». У XX столітті українські письменники створили цілу низку творів про давноминулу героїку закарпатського краю: оповідання Анатолія Кралицького «Князь Лаборець», п'єса Євгена Фенцика «Підкорення Ужгорода», вірш Марійки Підгірянки «Князь Лаборець», поеми Василя Ґренджі-Донського і Василя Пачовського.
Найбільш романтичним твором можна вважати поему «Князь Лаборець» Пачовського, яка оповідає про зраду Лаборцем рідних богів та покару за навернення в християнство. Мотиви твору перегукуються зі «Словом о полку Ігоревім». Обидві поеми насичені язичницькою символікою та віддають належну шану традиційній вірі давньої Русі.
Повернемося з літературного екскурсу до далеких часів Алмоша і Лаборця. Тоді в Карпатах і Закарпатті, мешкали білі хорвати, які залишили на згадку про себе чимало міст. Білих хорватів згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний в трактаті «Про управління імперією» (X століття).
Угорські кочовики зустрілися з розвиненою слов'янською культурою. На її підкорення вони витратили чимало часу. Лише наприкінці XII століття, часу написання «Gesta Hungarorum», мадяри підім'яли Закарпаття, та встановили свою адміністрацію у вигляді жуп та комітатів. Ужанською жупою (комітатом Унг) порядкував намісник угорського короля — палатин.
Слід відзначити, що угри визнавали, що частину їх володінь становлять землі русинів, оскільки титул деяких королів містив звання руського князя.
Доцент кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Ужгородського національного університету, кандидат історичних наук Ігор Прохненко наполягає, що не знайдено переконливих археологічних свідчень походу угорців через Карпати. На його думку, мадяри, як гуни, булгари й авари пройшли на Балкани з Ателькузи повз Карпати, між горами та Чорним морем.
На думку Прохненка поселення слов’ян у Мукачеві та Ужгороді виникли пізніше IX століття. Згадування трьох закарпатських міст відповідає реаліям часу написання «Діяння угрів», а не IX століттю. Тодішні поселення слов'ян зовсім не нагадують фортеці, чи укріплені міста. Це звичайні землеробські селища розташовані далеко одне від одного. Низька щільність заселення ускладнювала створення держави слов'ян у тому регіоні.
Прохненко зазначає, що радіовуглецевий аналіз та датування за керамікою дають розбіжність в кілька століть, в межах від IX до XIII століття, тому кожен дослідник може датувати археологічні артефакти згідно власних уподобань.
Точніше датування дають монети. Неподалік від Хуста знайшли найзахідніший в Україні скарб з арабськими монетами – тисячу дирхемів Х століття, часу, коли угорці вже осіли в Паннонії. Решту зі знайдених скарбів не можна датувати періодом раніше за X століття. Та й належали вони, швидше за все, печенігам.
Місто Унг знаходилося на фронтирі могутніх слов'янських держав Першого Болгарського царства і Великої Моравії. Можливо на ті терени поширювалася влада котроїсь з цих слов'янських держав. Володіння Русі тоді ще не сягнули за Карпати. Вірогідна етнічна приналежність Лаборця до білих хорватів, але це не точно: в тих краях хорвати мешкали поруч з нащадками даків і кельтів.
Зацікавлення цим персонажем практично співпадає з хвилею пробудження національної самосвідомості європейських народів спричинене Великою Французькою революцією та романтизмом — мистецькою реакцією на неї.
Після краху Австро-Угорської імперії образ Лаборця надихав русинів у боротьбі за створення незалежної України, а після приєднання краю до Чехословаччини гуртував слов'ян протистояти зазіханням Угорщини.
Українство використало переказ про Лаборця в боротьбі за відновлення незалежної України. Після окупації західноукраїнських земель московський більшовизм прихильно поставився до постатей Лаборця та Федора Коріятовича, як борців за слов'янську державу. Виходячи з цієї установки комуністична цензура дозволила надрукувати роман Петра Угляренка «Князь Лаборець».
У незалежній Україні через складні економічні умови та агресію РФ, досі не прийшла слушна нагода з'ясувати правду про Лаборця неупередженими дослідженнями. Поза сумнівом, після нашої перемоги над ворогом одвічним сусідом північним, українці розв'яжуть багато нагальних питань, вирішення яких створить сприятливий ґрунт для розкриття таємниць нашої історії, в числі яких і загадка князя Лаборця.
Їх подальший шлях позначили могили: поблизу Овруча, Зборова, Галича, деякі археологічні залишки знаходять на Закарпатті. Переселення поставило крапку на існуванні Левадіїї та Ателькузи, які проіснували ледь півстоліття. Народжувалася нова держава — Угорщина, яка згодом поклала край існуванню славетної держави слов'ян — Великої Моравії.
 |
| Схема міграції угрів |
 |
| Невідомий автор. Князь Алмош |
 |
| Угорське завоювання Карпат. Мініатюра Gesta Hungarorum |
Якщо угри на чолі з Арпадом таки напали на Унг, зрозуміло, що князь невеличкого містечка не міг протистояти силі цілого народу. Він утік від переважаючої військової потуги, його наздогнали, схопили і повісили. Трагічна доля князя Лаборця через тисячоліття надихнула слов'ян героїзувати його постать.
У XIX столітті історик з Ужгорода Михайло Лучкай розповів про князя Унгу словацькому письменнику Богуславу Носаку-Незабудову, який натхнений переказом написав повість «Лаборець». У XX столітті українські письменники створили цілу низку творів про давноминулу героїку закарпатського краю: оповідання Анатолія Кралицького «Князь Лаборець», п'єса Євгена Фенцика «Підкорення Ужгорода», вірш Марійки Підгірянки «Князь Лаборець», поеми Василя Ґренджі-Донського і Василя Пачовського.
 |
| Обкладинка книги з оперою В. Любимова "Князь Лаборець". Пряшів, 2007 р. |
Повернемося з літературного екскурсу до далеких часів Алмоша і Лаборця. Тоді в Карпатах і Закарпатті, мешкали білі хорвати, які залишили на згадку про себе чимало міст. Білих хорватів згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний в трактаті «Про управління імперією» (X століття).
Угорські кочовики зустрілися з розвиненою слов'янською культурою. На її підкорення вони витратили чимало часу. Лише наприкінці XII століття, часу написання «Gesta Hungarorum», мадяри підім'яли Закарпаття, та встановили свою адміністрацію у вигляді жуп та комітатів. Ужанською жупою (комітатом Унг) порядкував намісник угорського короля — палатин.
Слід відзначити, що угри визнавали, що частину їх володінь становлять землі русинів, оскільки титул деяких королів містив звання руського князя.
Точка зору
Повідомлення «Gesta Hungarorum» про похід угрів в основному підтверджується іншими документальними джерелами. Але є одне але.Доцент кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Ужгородського національного університету, кандидат історичних наук Ігор Прохненко наполягає, що не знайдено переконливих археологічних свідчень походу угорців через Карпати. На його думку, мадяри, як гуни, булгари й авари пройшли на Балкани з Ателькузи повз Карпати, між горами та Чорним морем.
 |
| Фесті Арпад. Перехід князя Арпада через Карпати. 1892 - 1894 р. |
Прохненко зазначає, що радіовуглецевий аналіз та датування за керамікою дають розбіжність в кілька століть, в межах від IX до XIII століття, тому кожен дослідник може датувати археологічні артефакти згідно власних уподобань.
Точніше датування дають монети. Неподалік від Хуста знайшли найзахідніший в Україні скарб з арабськими монетами – тисячу дирхемів Х століття, часу, коли угорці вже осіли в Паннонії. Решту зі знайдених скарбів не можна датувати періодом раніше за X століття. Та й належали вони, швидше за все, печенігам.
Підсумок
Факт існування князя Лаборця не можна вважати доконаною історичною реальністю, в першу чергу через сумніви в правдивості єдиного носія інформації про нього — «Gesta Hungarorum».Місто Унг знаходилося на фронтирі могутніх слов'янських держав Першого Болгарського царства і Великої Моравії. Можливо на ті терени поширювалася влада котроїсь з цих слов'янських держав. Володіння Русі тоді ще не сягнули за Карпати. Вірогідна етнічна приналежність Лаборця до білих хорватів, але це не точно: в тих краях хорвати мешкали поруч з нащадками даків і кельтів.
Зацікавлення цим персонажем практично співпадає з хвилею пробудження національної самосвідомості європейських народів спричинене Великою Французькою революцією та романтизмом — мистецькою реакцією на неї.
Після краху Австро-Угорської імперії образ Лаборця надихав русинів у боротьбі за створення незалежної України, а після приєднання краю до Чехословаччини гуртував слов'ян протистояти зазіханням Угорщини.
Українство використало переказ про Лаборця в боротьбі за відновлення незалежної України. Після окупації західноукраїнських земель московський більшовизм прихильно поставився до постатей Лаборця та Федора Коріятовича, як борців за слов'янську державу. Виходячи з цієї установки комуністична цензура дозволила надрукувати роман Петра Угляренка «Князь Лаборець».
 |
| Сучасний пам'ятник Лаборцю в Ужгородському замку |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар