Вужі та занепад Трипільської цивілізації

 

Зміїний орнамент на посуді Трипільської цивілізації

  Вужі були одними з перших свійських тварин. Вони захищали врожай землеробів Трипільської цивілізації від гризунів, рятуючи, тим самим, людей від голодної смерті. Саме тому зображення вужів-оберегів, зустрічаються на горщиках в яких зберігали їстівні запаси.
  Український фольклор зберіг переказ про сварку чоловіка та вужа – «Вуж та дитина». Один господар жив у мирі та злагоді з і своїм хатнім вужем, аж поки між ними не виник конфлікт спровокований дитиною людини. Хлопчик вдарив вужа, що пив молоко, той укусив за це дитину. Батько хлопчини помстився плазуну – відрубав вужеві хвоста, і тим самим позбавив його здатності відтворюватися (у хвості розміщуються статеві органи вужа). Після цього господарство чоловіка занепало через неврожаї та загибель худоби. Замиритися з вужем не вдалося.

Вуж звичайний (Natrix natrix)

  Можливо, ця казка – зашифрований міф про занепад давньої цивілізації?

Зміїний орнамент Трипільської кераміки

  Карл Болсуновський, український історик та археолог, першим запропонував тлумачити спіральні орнаменти кераміки часів неоліту як зміїні. Розвиваючи цю ідею, видатний історик та археолог Борис Рибаков, вважав основою подібного керамічного орнаменту Трипільської цивілізації вужів. Він наводить наступні аргументи на користь цієї гіпотези.

1. Вужі, на відміну від отруйних змій, цілком безпечні для людей. Живучи поряд з людьми вужі не тільки не завдають шкоди, але й можуть бути корисними: вони полюбляють ласувати гризунами, чим захищають людські запаси збіжжя. Отже, в стародавні часи ці плазуни рятували хліборобів від голодної смерті.
2. Вужі та змії посилюють свою активність під час дощів. Цей факт дав привід давнім землеробам вважати вужів посередниками між небесним та земним світами, охоронцями вологи.
3. Вужі ховаються в земляні нори на зимівлю в період осіннього рівнодення, та виходять зі сплячки в час весняного рівнодення. Перебування вужів у норах також пов’язане з сонячним циклом день – ніч. Звідси походять символи, що дуже нагадують китайський символ «Дао», «інь – ян» – єдність та взаємодію протилежностей: день – ніч, зима – літо. Ці знаки на трипільській кераміці можна тлумачити і як солярні (пов’язані з рухом сонця), і як символи посередників між небом та землею – вужами.

   

   Трипільська кераміка із зображенням вужів, що нагадують китайський символ "Інь-ян"

4. Зображення вужів часто розташовувалось на кришках трипільського посуду, що дає підстави тлумачити їх як обереги для їжі, що знаходилася в середині посуду.
5. Подібні зображення наявні на стінках моделей трипільських осель, з функцією охоронців житла. Пригадаємо: в наведеній легенді «Вуж та дитина» чоловік господарював дуже вдало, поки не посварився з вужем.
6.  Зображення зміїв можна зустріти на стилізованих жіночих статуетках, що належать Трипільській цивілізації. Ймовірно, в такий спосіб, відзначався зв’язок між молоком жінки-матері та дощовою вологою пов’язаною з вужем.

   

   Збільшена копія трипільської жіночої статуетки зі зміїним орнаментом. Розташована на даху Київського археологічного музею в селі Трипілля. Світлина Ю. Тимочко

  Про такий зв’язок свідчить ще одна українська легенда про вужа та жінку.

Вуж, людина та катастрофа

  У легенді записаній Миколою Грінченком в Старобільському повіті Харківської губернії (зараз – Старобільський район Луганської області) «Вуж та корова», оповідається про конфлікт людини та вужа.

  Вужі, за українськими народними повір’ями, дуже ласі до молока. Як і в легенді «Вуж і дитина», це стає причиною протистояння вужа й людини. Одного раз молодиця пішла доїти корову, і заскочила вужа, що ссав молоко обгорнувшись довкола коров’ячих задніх ніг.  Жінка вдарила плазуна, і він утік до свого обійстя в льосі. Молодиця подоїла корову, та понесла набіл до льоху, де на неї напав вуж. Він обгорнув її і почав ссати жіноче молоко. Усі спроби позбутися вужа, виявилися невдалими. Жінка померла – і тільки тоді плазун відпав від неї. Невдовзі померла і корова.

Сплетення вужів

  Насправді вужі не вживають молоко. Вони не належать до ссавців, тому не мають ферментів для засвоєння молока. Отже, перед нами символічна оповідь про катастрофічні події минулого. Цілком можливо, що це відбувалися саме з Трипільською цивілізацією, бо саме в ній існував культ вужів, що знайшло віддзеркалення в орнаментах керамічних виробів. Вважається, що до 45% трипільської кераміки містить зміїний орнамент.

  В українському фольклорі не так багато оповідей про вужа. Можливо саме через те, що його культ існував у часи сивої давнини. У наведених легендах відбувається конфлікт та протистояння людини та вужа.

  Пригадаймо, що вуж вважався посередником між світом небесним та земним, пов’язувався з вологою та сонцем, найважливішими чинниками для землеробства, та дарував добробут («Вуж та дитина»). Отже конфлікт вужа й людини може символізувати природні зміни: клімату, а разом з ним – кількістю вологи, температурним режимом та інші чинниками, що мають величезний вплив на рослинництво. Кліматичні зміни викликали занепад традиційних способів господарювання притаманних Трипільській цивілізації. Занепад розцінювався як наслідок порушення зв’язку світу людей зі світом богів, де роль посередника виконував вуж.

  Люди, що належали до культури Кукутені-Трипілля, через економічну кризу спричинену зміною клімату, не змогли протистояти тиску сусідніх племен. На місці Трипільської цивілізації постали інші, більш пристосовані до нових кліматичних умов народи.

  Чи міг відгомін про ті події зберегтися аж до наших часів? Ймовірно, що так. Сучасні генетичні дослідження доводять, що близько 20% українців – носії генів прадавніх трипільців, згідно документальному фільму «ДНК-портрет нації», знятому ТРК «Україна».
  Подібно до того, як генофонд людей Трипільської цивілізації став суттєвою складовою генофонду української нації, так і перекази пов’язані з тими прадавніми часами стали частиною нашого фольклору.

Використана література

1. Казки про тварин (Українська народна творчість). К.: Наукова думка, 1976.
2. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М.: Наука, 1980.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!