Історичний праобраз Змія Горинича

 

Василина. Змій Горинич

   Кожен міфологічний образ складний, містить у собі відгомін розмаїтих епох та уявлень. Не зазіхаючи на всебічність дослідження легенд про Змія Горинича, спробуємо пошукати історичну реальність, приховану за цим персонажем.
  Змій з епічним ім’ям Горинич (Горинчич, Горюнич) отримав таку назву через гори, в яких жив, або приходив звідти в Україну. Це дає перший ключик для розвідки. Для пошуку інших підказок пригадаємо данні про Змія, що віддзеркалені в українському фольклорі.

Билинний Змій

 

Змій Горинич

  Дійсно, Змій пов'язаний з горами: Бориня б’ється з ним на Золотій горі (билина «Бориня-змієборець»), печери Змія знаходяться на Сорочинській горі (билина «Добриня і змії»).
  Змій викрадає жінок, або забирає їх у вигляді данини. Цей сюжет зустрічається майже в усіх казках та билинах про змієборців: «Кирило Кожум'яка», «Котигорошко», «Добриня і змії».
  Зрештою знаходиться богатир, котрий перемагає Змія та звільняє полонених. Змієборство притаманне всім казкам про Змія.
  Пошук історичного праобразу Змія Горинича варто почати з гір. В Україні, та поруч з нею, існує всього дві гірські системи: Карпати та Кримські гори. Донецький кряж до уваги не беремо, бо це фактично степ з висотами метрів по 200 – 300, та численними байраками та ярами.

Кримські гори

  Вони начебто підходять під опис: там жили кримські татари, які в часи козацтва, інколи накочували в Україну за ясиром (бранцями, з яких робили невільників).
  Але український фольклор ніколи не ототожнював татар зі Змієм. До того ж ніхто і ніколи не вважав кримців гірським народом, або таким, що живе за горами. Вони степовики. На додачу українські билини та казки про змієборців оповідають про дещо інші часи – княжу добу української історії.

Карпати

  Тут живуть народи з якими українці воювали, і не тільки за часів княжої Русі-України. Це поляки, угорці, румуни (волохи), словаки. Але ці народи ніколи не стягали з України данину невільниками, і не влаштовували походів задля полювання на людей. Так що Змій Горинич звичайнісінька вигадка?
  Мабуть ні, бо існував один такий народ, якому вдалося поневолити всіх слов'ян, зробити осереддям долину Панонії (для України – це за горами). Жив цей народ в часи формування української князівської держави. До того ж літописи запам'ятали їх як жорстоких визискувачів над українським жіноцтвом.

Обри

  «Повість временних літ» повідомляє про них наступне. «У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов'ян і примучили дулібів, що були слов'янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати було обринові, не давав він запрягати ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина – і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх Бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», – бо нема їхнього ні племені, ні потомства».

Аварські вершники

  Вважається, що обрами, давні українці називали аварів – спілку племен, на чолі яких стояли можливо тюрки, можливо монголи, або навіть маньчжури. Сучасні археологи відзначають – люди в похованнях, що належали аварській еліті, мають виразні монголоїдні риси. Назву авари дослідники виводять з тюркського «avara» – «нероба, гультяй, волоцюга, зайда, заброда, задирака».

Авари

 

Аварські знатні воїни 6 - 8 століття

   Франкський хроніст 7 століття Фредегар, теж згадує про події, дуже схожі зі згаданим уривком «Повісті временних літ». У розділі V.48 «Хроніки» Фредегара читаємо: «Слов'яни вже почали повставати проти аварів, яких звали гунами, та царя їх кагана. Віниди вже давно були «бефульками» гунів, бо коли гуни йшли в похід проти якогось народу, гуни зібравши своє військо, стояли перед табором, віниди ж билися. Якщо вони були в змозі перемогти, тоді гуни підходили, аби захопити здобич. Якщо ж вінидів перемагали, то підтримані гунами, вони знов набували сил. «Бефульками» їх звали гуни тому, що вони йшли попереду гунів, утворюючи в битві подвійну бойову лаву. Гуни щороку приходили зимувати до слов'ян, брали їх жінок та дочок їх до себе на ложе; понад ці визиски слов’яни платили гунам данину. Сини гунів, народжені від дружин та дочок вінидів, не витримали, зрештою злостивості та визиску та відкинувши панування гунів, як я згадував вище, почали повставати».
  Авари під проводом кагана Баяна 561 року почали запеклі війни зі слов'янськими племенами антів. Протистояння тривало років 40, і завершилося знищенням антів. Принаймні після 602 року зникають будь-які згадки про антів в історичних джерелах.
  В 570 році авари розпочали війну з Візантією, щоправда імператором (цесарем) там тоді був не згадуваний у «Повісті...» Іраклій, який воював з ними в 619 та 626 роках. У 573 році Візантія погодилася сплачувати аварам данину. 578 року авари з Баяном на чолі розбили військо слов'ян. Починається слов'янська неволя згадана Фредегаром та «Повістю временних літ», що тривала до 623 року.

Аварський каганат

  Авари оселилися в Панонії (сучасна Угорщина), тобто за Карпатами, відносно України. Їх панування запам'яталося жорстким поводженням зі слов'янським жіноцтвом. Цікава деталь – у билині «Добриня і змії» «Зміїще Горинище» має три голови та 12 хоботів. Аварські чоловіки мали довге волосся, яке заплітали в кіски, які завдяки поетичній метафорі могли обернутися на «хоботи». 

Аварський воїн

  У 623 році з’явився богатир «змієборець» – князь Само. Під його проводом західні слов'яни (венеди) позбавилися від аварського ярма. Практично тоді ж (626 року) імператор Іраклій завдав нищівної поразки аварам під Константинополем. У 640 році хорвати остаточно вигнали аварів з Далмації (Балкани). Панування авар над слов'янами добігло кінця.
  Підсумовуючи, варто відзначити, що образ Змія, як і його двійника Кощія, походить ще з часів індоєвропейської спільноти. Міфи про змієборців існують у всіх народів, що належать до індоєвропейської мовної сім'ї.
  Та не всі вони оповідають про данину, що виплачували жінками, або пов'язують Змія з горами. Можливо саме згадка про аварське панування надало українським легендам такі цікаві деталі. 

Література

  1. Українські билини: Історико-літературне видання східнослов'янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003.
  2. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком). / Пер. Яременка. – К.: Рад. письменник, 1990.
  3. Фредегар. Хроника.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!