неділю, 19 грудня 2021 р.

Котигорошко – український Геракл

 Котигорошко – український Геракл

 
Пам'ятник Котигорошку. Київ, 2014 рік.
  Класик української літератури Іван Котляревський писав про зображення Котигорошка на щиті Енея, поруч з іншими героїчними постатями українського фольклору. (І. Котляревський. Енеїда. К.:1948 – С. 95). Як відомо, у кожному жарті є частка правди.
  Зовсім не випадково видатний український історик і етнограф Григорій Данилевський назвав Котигорошка «Українським Геркулесом» (Г. П. Данилевский. Из Украйны. Сказки и повести, ч. III. СПб., 1860 – С. 175).
  У цьому немає жодного перебільшення – звитяги героя українських чарівних казок не поступаються подвигам героя давньогрецьких міфів.

Народження героя

  У давньогрецькій міфології, яку можна вважати своєрідним еталоном для порівняння з системами міфів інших індоєвропейських народів, героєм вважався нащадок божества та смертної людини.
  Геракл син бога Зевса та смертної жінки Алкмени. З походженням Котигорошка не все так очевидно. Пригадаємо, як про його родовід розповідає казка.
  «От якось пішла жінка на річку прати, коли котиться горошина по дорозі. Жінка взяла горошину і з'їла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком. Росте та й росте той син, як з води, – не багато літ, а вже великий виріс».
  Очевидно, що жінки понесла в надзвичайним спосіб – різновид непорочного запліднення. Це явна вказівка, що батько Котигорошка один із давніх українських богів. Але який?

Батько героя

  Єдина підказка – чоловіча сила героя втілилася в гороховому зерні. Жодної інформації про горох, як атрибут котрогось з давньослов’янських богів, не має.
  Якщо відсутня пряма інформація, варто звернутися до опосередкованої. А саме: що ще розповідає про горох український фольклор?
  Можливо, першою спаде на думку більшості українців приказка «За царя Гороха». Якщо пригадати її повний варіант: «За царя Гороха, коли людей було трохи», стає зрозумілим, що мова йде про сиву давнину. Вірогідно, про часи існування праслов’янської єдності. Таке припущення дозволяє використовувати не тільки український матеріал, але й фольклор інших слов’янських народів.
Образ Котигорошка в мультфільмі "Пригоди Котигорошка та його друзів" (2014).
  У західних слов’ян, горох використовувався в обрядах задля підвищення родючості, сили та багатства.
  У словаків, на Різдво, господар кидав по ложці вареного гороху на стелю та в кожен кут хати, примовляючи: «Сто мірок гороху, сто мірок маку, сто мірок пшениці і сто мірок жита». Вважалося: чим більше прилипне гороху до стін, тим більшим буде врожай наступного року.
  Лужицькі серби після різдвяної вечері залишали в кожному куточку хати по ложці гороху – аби не переводилися гроші в наступному році.
  Поляки подавали горох як основну страву на весіллі. Чехи обсипали наречену горохом – застряглі в її бранні зерна вказували на майбутню кількість дітей.
  Українські знахарі радили їсти настояний на медовій воді сирий горох, задля посилення чоловічої сили та загального омолодження.
  Навіть такий стислий перелік дозволяє зробити висновок – слов’яни вважали горох символом плідності і родючості. Який разом з тим, мав і магічні властивості.
  Такі властивості гороху нагадують чарівне Яйце-Райце, з якого постав увесь світ.
  Схожість посилює сюжет української казки «Баба і горох». Наведемо її повністю.
  «Жив собі, був собі дід. І була у нього дуже розумна баба. Та така розумна, що одного разу надоїло їй життя на землі і вона вирішила полізти на небо. От баба каже дідові:
  — Давай, діду, виростимо горошину та таку, щоб ти по ній виліз сам на небо і виніс мене у мішку.
  А в їхній хаті підлоги не було, а був мазаний діл. Розкопали вони його і посадили горошину. Почали за нею доглядати, поливати. Виросла горошина до стелі, то баба заставила діда прорубати стелю. І продовжували вони її поливати і доглядати. Рослина доросла аж до солом’яної покрівлі. Тоді баба діда заставила роздерти кулики. А горошину знов поливають. І ось нарешті виросла вона аж до неба.
  Тоді дід бабу вкинув у полотняний мішок, закинув його за спину, а кінці мішка взяв у зуби і почав лізти по горошині на небо. Трохи підліз, а баба з мішка питається:
  — Чи скоро небо?
  А в діда рот зайнятий, сказати не може, тільки:
  — Гу, гу.
  А від того, що баба була дуже розумна, то почала кричать на діда:
  — Діду, скоро небо?
  І так декілька разів підряд. Тоді дід розсердився, як крикне:
  — Скоро!
  Мішок із зубів випав, баба впала на землю і вбилася.
  А дід сам виліз на небо та там прижився. Став жити-поживати і горя не знати без розумної баби
».
  У цій казці горох має таку надзвичайну силу, що може досягти самого неба. Тобто, виростає в могутнє дерево, яке глибоко закорінене в землі, інакше не втримає потужний стовбур, а верхівкою сягає небес. Це не що інше, як Світове дерево, або Дерево Життя.
Іґґдрасилль – Світове дерево скандинавської міфології
  Дерево Життя – універсальний символ, архетип, який зустрічається в традиційній культурі чи не всіх народів Землі. Це символ Центру Світу, структури Всесвіту, людського суспільства.
  Дерево життя символізує триєдину сутність світу: підземного (коріння), земного (стовбур) та небесного (крона). Зображення Дерева Життя – поширений сюжет українських колядок, вишивок та писанок.
Зображення Світового дерева на українських писанках
  Зображення Дерева Життя можна побачити на спині, так званого, Керносівського ідола – кам’яної статуї знайденої біля села Керносівка Дніпропетровської області. Її створення датується III тис. до нашої доби.
Керсонівський ідол
  Серед дослідників поширена думка, що це статуя божества індоєвропейського пантеону. Сюжети зображень «ідола» перегукуються з мотивами «Ригведи». (Клочко В.І. Керносівський ідол. Енциклопедія історії України : у 10 т.. – К., Наукова думка, 2007. – Т. 4. С. 176; Чмыхов Н.А., Довженко Н.Д. О древнейшем индоиранском компоненте в сложении скифской монументальной скульптуры — К., Наукова думка, 1987; Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — М., Молодая гвардия, 1990; Mallory P. The anthropomorphic stelae of the Ukraine: the early iconography of the Indo-Europeans. — Institute for the Study of Man, 1994).
  Отже, уявлення про Дерево Життя існували в Україні з давніх-давен. Український етнолог Ксенофонт Сосенко стверджував, що ідея Світового Дерева вважається українським народом за перший світотворчий чинник.
  У вишивках Дерево Життя зображується пророслим з вази чи горщика. Дослідник українських вишивок та традиційного народного образотворчого мистецтва Юрій Мельничук вважає це символічним зображенням Дерева Роду – пагоном Світового Дерева. До прийняття християнства Світове Дерево символізувало бога Рода – прабатька всіх богів.
Дерево Життя вишите на рушнику. Середнє Подніпров'я
  Якщо це припущення вірне, то Котигорошок – син бога Рода, одного з найдавніших слов’янських богів. Родовід Котигорошка давніший за Гераклів, бо його батько Зевс доводився онуком Урану – дідусю олімпійських богів та батьку титанів.
Сонцеслав (Крижанівський В.). Світове дерево на стінописі духовного центу РО "Релігія Природи" 

Подвиги Котигорошка

  Схожість Котигорошка та Геракла не обмежується наявністю бога татуся.
  Геракл ще немовлям душив змій у колисці. Котигорошко явив свої надзвичайні здібності ще в утробі матері. Згідно деяких білоруських версій казки, він пообіцяв ненці захищати її та добрих людей, та вказав як його назвати після народження. (Новиков Н. В. Образы Восточнославянской волшебной сказки. Л.: Наука, 1974 – С.32).
  Геракл уславився як переможець цілої низки чудовиськ: лернейської гідри, немейського лева, Геріона, який мав три голови та три тулуба, та деяких інших.
Геракл знищує лернейську гідру. Малюнок на античній вазі
  Подвиги Котигорошка нітрохи не менші: він переміг змія, та дідка маленького в якого «борода на сажень волочиться», що жив у підземному світі, точніше у «глибокій ями, що й дна не видно» (такий собі відповідник грецького Тартару).
  Котигорошок, аби подолати дідка, здійснив подорож у підземний світ, який в усіх народів вважається світом мертвих.
  Подібну подорож – за охоронцем входу до Аїду, багатоголовим псом Кербером, здійснив і Геракл.
  І якщо Геракл повернувся з підземного світу без особливих перешкод, Котигорошка зрадили побратими, і залишили серед мертвих. Врятував героя птах, за допомогою якого він повернувся до живих людей. Це споріднює образ Котигорошка з іншим персонажем українського фольклору – Телесиком, який також повернувся до людей із загробного світу.
  Вірогідно, у цих випадках невиразно згадуються обряди, схожі на грецькі Елевсінські містерії. До речі, Геракл зміг здійснити подорож до Аїду (= Пекла), та повернутися звідти, завдяки посвяченню в містерії Елевсіну.
Мільковицький А. Двобій Котигорошка зі змієм.
  Перемога над змієм дозволила Котигорошку визволити з неволі свою сестру і братів. Брати зрадили героя, прив’язали до дуба, забрали сестру та всю здобич і втекли додому. Котигорошко звільнився від пут, і ледь не зруйнував рідну оселю, через образу на братів. Після чого, пішов світ за очі.
  Геракл врятував від чудовиська Гесіону – дочку троянського царя Лаомедонта. Цар Трої не дав обіцяної винагороди за порятунок дочки. Ображений Геракл зруйнував Трою, вбив Лаомедонта та всіх його синів, крім Подарка (Пріама), видав Гесіону заміж за свого друга, та назавжди полишив Іліон.
  Котигорошок мав побратимів: Вернигору, Вернидуба та Крутивуса. У Геракла також був помічник – племінник Іолай. Щоправда супутники Котигорошка, на відміну від Іолая, виявилися не дуже вірними героєві.
  В «Історії» Геродот переказує легенду, згідно якої, Геракл був прабатьком скіфів. Цікаво порівняти цей факт, з гіпотезами видатного московського історика і археолога Бориса Рибакова.
  Співставляючи деякі подробиці варіантів казок про Котигорошка, він дістається висновку, що казка виникла в часи переходу від мідяних знарядь до залізних, і перших конфліктів праслов’ян-орачів з кочовиками-скотарями. Оскільки цей конфлікт часто повторювався в історії східних слов’ян, це й стало причиною його збереження в народній пам’яті.
  Крім того, Рибаков проводить паралелі між Котигорошком та Котишком – батьком засновника династії польських королів П’яста. Середньовічна польська хроніка Гала Аноніма (XI ст..) зазначає, що Котишка був простим селянином-землеробом, як і батьки Котигорошка. (Б. Рыбаков. Язычество древних славян. М.: Наука, 1981 – С. 385 – 386).
  Паралелі з П’ястами дозволяють зробити припущення, що Котигорошок, після здійснення своїх подвигів став тим самим «царем Горохом», який жив у прадавні часи.
  Здобуте героєм царство, як винагорода за отримані звитяги – сюжет розповсюджений в міфах багатьох народів світу.
  Гераклу не судилося бути земним царем. За життя він служив царю Мікен Еврістею, навіть тимчасово перетворився на раба цариці Лідії Омфали. Після смерті герой став одним з олімпійських богів.
***
 
Цюпа Т., Глухенький І. Пам'ятник Котигорошку. Київ, 2006 рік.
  Надзвичайні подвиги зробили Геракла одним з найпопулярніших героїв Давньої Еллади. Котигорошко також посідає одне з чільних місць серед персонажів українського фольклору. Його образ надихає митців і в новітні часи: про нього написані твори красного письменства, створені мультфільми та пам’ятники, під його ім’ям, проводяться дитячі конкурси, навіть названа марка печива. І, що важливо, дотепер можна знайти українців з прізвищем Котигорошко.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Немає коментарів:

Дописати коментар