Ямна культура України – колиска індоєвропейських народів Європи

 

Карта поширення ямної культури

  Населення давньої України, яких сучасні вчені звуть людьми «ямної культури» – предки більшості індоєвропейських народів. Цей факт засвідчив аналіз ДНК, зроблений провідними науковими установами Європи.

Основна інформація про ямну культуру

  Ямною археологи називають культуру, що виникла наприкінці енеоліту (мідної доби) та на початку доби ранньої бронзи в степовій зоні від Дунаю до Волги. Її значна частина розташовувалася на землі України: крім Приазов’я та Північного Причорномор'я люди ямної культури мешкали в південному лісостепу Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини та Поділля.
  Культура отримала назву через особливість поховального ритуалу: небіжчиків ховали в позі ембріона, над могилами насипали кургани. Кургани ямної культури збереглися в Україні дотепер, вони зустрічаються переважно на узвишшях вздовж річкових долин.
  Людей ямної культури не можна вважати кочовими степовиками: вони жили поблизу річок, а найближчі степи використовували для випасу великої і дрібної рогатої худоби в теплу пору року. Про зв’язок відгінного скотарства, українського клімату та розповіді Геродота про Скіфію читайте в статті «Загадка Геродота: скіфо-перська війна».
  Ямній культурі притаманно використання возів з суцільними колесами, який тягнули воли. Залишки новітньої, для бронзової доби, технології сучасні археологи знаходять в стародавніх похованнях: по кутах ями, на рівні перекриття могил ямники розташовували колеса, а частини візка використовували в якості самого перекриття.
  Вважається, що подібний інвентар супроводжував поховання тогочасної еліти. Як там не було, а вози, які тягнула пара волів, використовувалися в Україні ще в XIX столітті нашої доби.
  Ямники поєднали відносну генетичну однорідність, з розмаїттям матеріальної культури, яка змінювалася з часом.

Ямна культура та її локальні різновиди (за Мерпертом)

  На першому етапі, від першої половини до середини III тисячоліття до нашої ери, на теренах культури робили поховання тіл вкритих вохрою, розташованими горілиць, головою на схід. Керамічний посуд виготовляли з гострим чи круглим денцем, гострою високою шийкою, з вирізьбленим, наколотим чи штампованим візерунком. Прикраси робили з мушель чи кісток, більшість інструментів виробляли переважно з каменю, метал майже не використовували. Виявлені лише тимчасові поселення, які знаходять не тільки в Україні чи Надволжі, але й на Балканах.
  Мартин Траутманн з Університету Гельсінкі та його колеги зі Східної Європи, США та Фінляндії дослідили залишки 217 осіб, що жили між V та II тисячоліттями до нашої доби, з 39 пам’яток Болгарії, Румунії, Угорщини та Чехії. Ґрунтуючись на поховальному обряді та радіовуглецевому аналізі вченні дісталися висновку: 150 досліджених кістяків колись належали представникам ямної культури.
  На другому етапі, що тривав усю третю та початок четвертої чверті III тисячоліття до нашої доби, єдина культура розгалужується на регіональні варіанти. У степовій Україні змінюється тип поховань: тіла небіжчиків розташовують на боку, головою на захід. Саме на цьому терені спостерігається перехід окремих племен до осілості, виникають постійні поселення. Форма посуду нагадує яйце, з низькою шийкою, пласким денцем та шнуровим орнаментом. З’являються вироблені з міді ножі та шила.
  На третьому етапі, від кінця III до початку II тисячоліття до нашої доби, відмінності між східним та західним ареалами ямної культури посилюються. На сході, в степах від Каспію до Уралу, зберігаються найбільш архаїчні культурні риси. У Північному Причорномор’ї з’являються вози з суцільними колесами, великі бронзові знаряддя: сокири та молоти. Поширюється кераміка з пласким дном, молотоподібні прикраси з кісток. У похованнях часто не дотримуються чіткої орієнтації тіла небіжчика, не завжди використовується вохра, зникають поховання в курганах, натомість в могильних ямах з’являються уступи.
  Таємниці ямної культури зацікавили не лише археологів, але й генетиків, які виявила, що просування ямників на захід вплинула на генофонд Європи, та лінгвістів, котрі зв’язали міграцію з поширенням індоєвропейських мов.

Предки сучасних європейців

  Наприкінці 50-х років минулого століття американський археолог та антрополог Марія Ґімбутас висунула «Курганну гіпотезу», згідно котрої колискою всіх індоєвропейських мов слугували степи від Дунаю до Волги. Гіпотеза ґрунтувалася на поширенні курганного обряду поховання, носіями якого були ямники.
  У перший час гіпотеза не знайшла значної підтримки серед археологів. Більшість з них не бачили суттєвих ознак просування носіїв ямної культури в Європу та Центральну Азію та Індію Схожість пояснювали культурним обміном між сусідніми племенами.
  Нові аргументи гіпотезі Ґімбутас надали генетичні дослідження. Кілька років тому група вчених Копенгагенського університету на чолі з еволюційним генетиком Еске Віллерслевом, та незалежно від них вченні Гарвардського університету очолювані Девідом Райхом, досліджували генетичний матеріал давнього населення Європи.
  Вченні з Данії дослідили ДНК 101 скелету, вік яких датується серединою третього тисячоліття до нашої доби, і виділили повні геноми. Гарвардська група вивчила ДНК 69 людських залишків, і виявила 400 тисяч генетичних варіацій. Потім обидві групи порівняли отримані дані з геномами давніх та сучасних європейців та азіатів.
  Результати їх досліджень оприлюднені в 2015 році в часопису Nature. Висновки обох груп дослідників багато в чому співпали. На їх думку першими в Європі з’явилися неандертальці, десь 200 – 400 тисяч років тому. 45 тисяч років тому з Африки в Європу прийшли мисливці та збирачі зі світлою шкірою та блакитними очима.

Генетична історія Причорномор'я

  8 тисяч років тому з малоазійського півострова до Європи почали переселятися землероби. Крім вирощування рослин вони займалися також розведенням тваринництвом. Після міграції землеробів з Близького Сходу, нащадки перших європейських Homo sapiens зникли так само, як перед тим неандертальці.
  Для обох груп учених стало несподіванкою, що 75% досліджених ними ДНК скелетів бронзової доби, належать геному людей ямної культури, які становили останню велику групу переселенців.
  Поширення геному ямників датується інтервалом від 4 900 до 4 400 років тому. Дослідники вважають, що їх гени досі зустрічаються серед населення Європи, особливо в її центральній та північній частині. Найбільша генетична близькість з ямниками спостерігається серед сучасних литовців, норвежців та шотландців.
  Курганна гіпотеза Ґімбутас знайшла підтвердження з боку природничих наук. Звичайно, генетичні дослідження нічого не можуть сказати про масштаб, причини міграції та її довгої тривалості, але вони незаперечно встановили, що давні переселенці з України зробило вагомий внесок в генетику та культуру Європи та Центральної Азії.

Міграція в Європу

  Археолог Девід Ентоні з коледжу Гаритвік в Онеонті, який разом з Райхом працював над вищезгаданою статтею в Nature, спираючись на генетичні дослідження, вважає, що в подальшому ямники створили культуру шнурової кераміки (бойових сокир). Свою назву культура отримала через спосіб прикрашати сирі гончарні вироби відбитками мотузки, а також за властиві їй кам’яні сокири.
  Слід відзначити, що під культурою Ентоні розумів насамперед людей об’єднаних спільним релігійним світоглядом. Дослідник вважає, що 5 тисяч років тому в Європі спалахнула згубна пошесть, яка знищила більшість населення. Це лихо надало ямникам можливість просуватися на Захід не зустрічаючи значного опору.

Реконструкція обличчя чоловіка ямної культури (Орлянка)

  Гурт дослідників з університету Гетеборга в Швеції, яку очолює співавтор розвідки Еске Віллерслева в часописі Nature Крістіан Крістіансен, висловив припущення, що міграція ямників почалася з проникнення в нові землі невеличких збройних загонів парубків. Через деякий час за ними йшла решта племені. Старе та нове населення Європи з часом перейшли до відносно мирного співіснування, що започаткувало суміш їх культур та генофондів.
  На думку Крістіансена культура шнурової кераміки виникла як суміш двох цивілізацій. Новоутворена культура поєднувала рослинництво та тваринництво з мисливством та збиральництвом. На заміну великим гуртовим житлам та похованням ранніх землеробів прийшли оселі, розраховані на одну родину та одноосібні поховання із земляними насипами.
  Крістіансен вважає, що в тій спільноті відбулися світоглядні зміни: змінився погляд на право власності. Якщо раніше майно та цінності належали племені, то культурах бойових сокир та ямників власність передавалася між близькими родичами, в межах одної родини, що і засвідчує зміна розмірів жител та поява особистих поховань.
  Крістіан Крістіансен стверджує, що ямники послуговувалися ранніми версіями індоєвропейської мови, яка завдяки їм поширилася в Європі та частині Азії. На підставі реконструйованого словника людей шнурової кераміки Девід Ентоні зробив висновок, що вони запозичили слова пов’язані з возами, колесами та конями в представників ямної культури.
  Група Райха дотримується думки, що після розповсюдження індоєвропейських мов, генетичний вплив ямників у Європі лишався значним і після занепаду культури шнурової кераміки, що відбулося десь за 2,4 тисячі років до нашої доби.
  Близько половини геному людей культури дзвоноподібних келихів, яка існувала в південній та центральній Європі 4,8 – 3,8 тисяч років тому, успадкована від ямників. На думку Райха, навіть у сучасного населення Європи гени носіїв ямної культури сягають 50%.
  Утім, твердження цих дослідників дещо суперечать даним інших досліджень. Райх припустив, що нащадками ямників слід вважати носіїв гаплогрупи R1b, тоді як вона зовсім не виявлена серед представників культури шнурової кераміки, залишки яких містять схожу, але не тотожну гаплогрупу R1a. На думку опонентів, це не дозволяє говорити про пряму спадковість цих двох культур.

Гіпотези розселення предків індоєвропейських народів

  Археолог Фолькер Хейд з Бристольського університету (Велика Британія) в статті квітневого випуску часопису Antiquity 2015 року відзначив, що не існує доказів того, що ямники розвинули культуру шнурової кераміки лише в одній частині Європи. Натомість культурні зміни в Європі 5 тисяч років тому, відбулися завдяки численним дрібним контактам тубільного населення з ямниками та іншими прибулими скотарями, які завершилися великою навалою переселенців на возах.
  В якості доказів своїх припущень Хейд наводить факт того, що в трьох могилах мисливців-збирачів південно-східної Європи знайдено залишки людей, чиї ДНК містили гени ямників, за 1,5 – 2 тисячі років до зафіксованої масової міграції генофонду носіїв ямної культури.
  На заваді остаточним висновкам стоїть і невеличка кількість генного матеріалу кожної з досліджуваних давніх культур. Наприклад, на сьогодні збереглося лише близько 5% поховань носіїв ямної культури. Решту знищили під час «великих строек коммунизма в СССР».
  Сумніви Хейда стосовно прямого внеску ямної в культуру шнурової кераміки поділяє Урсула Бросседер з Боннського університету в ФРН. Вона взагалі заперечує можливість пов’язати носіїв окремої археологічної культури з конкретним етносом, популяцією чи носіями мови.
  Бросседер посилається на данні стронцієвого аналізу кісток поховань культури шнурової кераміки. Співвідношення ізотопів стронцію в зубах і кістках обумовлені харчовим раціоном людини, що дозволяє відтворити рослинність і місцевість де зростала особа. На підставі цього аналізу виявилося, що в родинних могилах, разом з ямниками поховані жінки, більша половини з яких походила з інших регіонів, і відповідно, належали до інших народів.
  Згідно гіпотези Бросседер та її однодумців, більше ніж 6 тисяч років тому на Близькому Сході землероби, що говорили індоєвропейськими мовами, здійснили одомашнення кіз та корів. Тваринництво сприяла порозумінню з іншими групами скотарів, з ямниками включно. 5 тисяч років тому епідемія знищила багатьох землеробів та мисливців на півночі Європи.
  Тоді ж, через глобальне потепління почалося зневоднення центральноазійських степів. Рятуючись від посухи, скотарі мігрували на захід. У центральній та східній Європі кочовики натрапили на залишки нечисельного тубільного населення. Місцеві засвоїли індоєвропейську мову прибульців, брали з ними шлюби.

Реконструкція поховання жінки ямної культури

  У той час, чи трохи раніше, в Європу пішла інша міграційна хвиля з Малої Азії (сучасна Туреччина) на південь Європи та Азії.
  Гіпотезу Бросседер начебто підтверджує публікація досліджень групи Йосифа Лазаридіса з Гарварду, оприлюднена 10 серпня 2015 року в Nature. Аналіз ДНК 19 давніх землеробів з Криту, Греції та Туреччини свідчить, що їх геном успадкований від стародавнього населення західної Анатолії та Егейського моря. Серед давнього населення тих регіонів кількість «ямних» генів коливається в межах від 9 до 32%.
  На думку лінгвіста Пола Хеггарті з Інституту Макса Планка в Єні (ФРН) генетичні дослідження південно-східних європейців, дозволяють стверджувати, що лише деякі гілки індоєвропейських мов прийшли від степових народів. Надто вже строкатий генетичний склад носіїв індоєвропейських мов, які розташувалися на дуже великій території, щоб віднайти просте пояснення поширення цієї мовної сім’ї.
  Понад 30 років тому археолог Колін Ренфрю з Кембриджського університету припустив, що анатолійські землероби ще 9 тисяч років тому принесли індоєвропейську мову в Європу. Через 3 тисячі років вони розселилися до середини Європи, населену мисливцями та збирачами. Наступна міграція ямників стрімко зменшила питому вагу генів попередників серед європейського населення.
  Під впливом публікацій 2015 року Ренфрю виправив свою гіпотезу. Він погодився, що 5 тисяч років тому в північну та центральну Європу прийшли скотарі ямної культури. Але, що сталося далі, особливо на півдні, не зрозуміло, оскільки не відомо генетичне походження населення бронзової доби Анатолії та долини Інду.

Міграція в Азію

  Переміщення носіїв ямної культури відбувалося не лише в західному напрямку. Частина їх просувалася на схід, на Алтай. У згаданій статті Віллерслева йдеться, що ДНК погано дослідженої алтайської культури бронзової доби на 100% тотожна генам ямників, що жили близько п’яти тисяч років тому.
  На думку дослідника, ямники створили Афанасіївську культуру південного Сибіру, і саме їх нащадками можна вважати носіїв тохарських мов західного Китаю. Базуючись на дослідженні 40 геномів мешканців Азії бронзової доби, команда Віллерслева припустила, що представники Синташтінської культури, що виникла 4 тисячі років тому на заході Азії, за кілька століть створили нову культуру на Алтаї, яка суттєво відрізнялася від культури тубільного населення.

Маршрути міграції носіїв ямної культури

  Змішування синташтінців з алтайцями, згідно з генетичними дослідженнями, відбулося 3,6 тисячі років тому. Водночас в край прибували люди зі східної Азії, які посіли на Алтаї панівне становище.
  Археолог Майкл Фракетті з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі вважає, що 4 тисячі років тому по Азії почали переміщуватися різні групи скотарів, які протягом двох тисяч років створили головні маршрути Шовкового шляху. Через мізерну кількість генетичних та археологічних досліджень, робити остаточні висновки про населення Азії ще зарано.
  Проте можна припустити, що завдяки мандрівним скотарям відбувався обмін інформацією між різними етносами Євразії. Фракетті стверджує, що кочові спільноти започаткували процеси глобалізації через обмін знаннями, харчами та технологіями.
  На думку археолога Роберта Шпенглера з Інституту науки про людину Макса Планка, скотарі принесли здобутки південно-західної азійської культури в східну Азію. Насіння знайдене на двох стоянках в Казахстані, засвідчило вживання місцевим населенням пшениці з Близького Сходу та проса зі Східної Азії, в період між 4,8 та 4,3 тисяч років тому.
  Фракетті стверджує, що на території від Центральної Азії до Сінцзянської пустелі, в більшості могил датованих інтервалом між 4 200 до 3 500 роками тому, знаходять схожі методи поховання – тіла померлих розташовані в позі ембріона, поруч знаходяться побутові предмети: кераміка, кошики з їжею, ювелірні прикраси, бронзова зброя та люстерка. Це свідчить про схожі уявлення про життя після смерті.
  Археолог Дж. Даніель Роджерс зі Смітсонівського національного музею природничої історії у Вашингтоні стверджує, що в часи між 2 200 та 700 роками тому степовики Монголії та північно-західного Китаю в долинах річок, вздовж коридорів сезонних міграцій по пасовиськах, будували захищені мурами великі поселення, в середині яких розташовували свої намети.
  Фракетті в статті «Великі кроки: як азійські кочові скотарі створили нові культури бронзової доби» (Science News від 25.11.2017) пише, що скотарі створили власну цивілізацію, засновану на мобільності, яка сприяла економічному зростанню і дозволяла прогодувати людей.

Хто приручив коней?

  Автори статті в Science дослідили ДНК 74 кістяків, віком від 11 тисяч до кількасот років, і з’ясували, що носії ботайської культури, що існувала в 3700 — 3100 роках до нашої ери на території сучасного Казахстану, і ямники мали дуже далеких спільних предків, які жили в часи палеоліту, не раніше 15 тисяч років тому.
  Ботайці приручили коней, які генетично відрізняються від сучасних свійських коней у всьому світі. Це дає підставу припустити, що сучасні коні – нащадки коней ямників, хоча довести, чи спростувати цю гіпотезу не можливо, через відсутність у пам’ятках ямної культури генетичного матеріалу цих тварин.
  Чи приручили ботайці коней, стверджувати також не можливо, оскільки залишків їх коней, яких вважають предками диких коней Пржевальського, не знайшли, як і рештки возів чи коліс. Припущення про одомашнення ботайцями коней виникло на лише підставі виявлених залишків кобилячого молока на стінках посуду, що зовсім не означає, що на конях їздили, чи щось перевозили.
  Автори статті не виявили генетичної спорідненості носіїв ямної культури з хетами – першим народом, що залишив по собі письмові пам’ятки одною з індоєвропейських мов. Проте, згідно хетським документам, власне хети становили лише частину панівної верстви в своїй державі, отже висновок про відсутність їх генетичної спорідненості з ямниками робити зарано.
  Під час дослідження кургану ямної культури в жудці Прахова (Румунія) вчені звернули увагу на рештки чоловіка 30 – 40 років, який жив близько 2879 – 2633 до нашої доби. На кістках скелету виявили зміни, які на думку антропологів, притаманні вершнику. На додачу у нього знайшли загоєний перелом крижу. Такі травми трапляються у людей, при падінні з коня. На цій підставі вченні зробили висновок, що цей чоловік полюбляв їздити верхи.

Давня людина зі свійськими тваринами: конем та псом

  Зміни скелету, які на думку дослідників, притаманні вершникам, виявили ще в чотирьох осіб з поховань ямної культури в Болгарії та Угорщині, датованих віком від 3 до 2,5 тисяч років до нашої доби.
  На тих же теренах виявили залишки чотирьох осіб, які не належали до ямної культури, але жили в ті часи, і мали притаманні вершникам деформації кісток.
  Висновки робили на підставі 12 ключових діагностичних ознак, які відповідають органічним змінам у людей, що багато часу проводять верхи. Вчені зараховували до вершників скелети, які мали не менше семи відповідних ознак.
  Кістяки ще дев’ятьох ямників мали лише три діагностичні ознаки. Четверо осіб, що жили 6 тисяч років тому, тобто до прояви в тих краях представників ямної культури, також мали по три ознаки, як і один представник культури шнурової кераміки. Наявні данні цих людей не відповідали критеріям змін, що відбуваються з кістяком через довготривалу їзду верхи.
  Серйозним запереченням наявності верхової їзди в ямників, можна вважати повну відсутність збруї в пам’ятках пов’язаних з ямною культурою. Та і відповідну деформацію кісток могли викликати причини не пов’язані з їздою верхи.
  З упевненістю можна стверджувати, що ямники тримали коней, але щоб з’ясувати, як вони їх використовували потрібні подальші дослідження.

Споживання молока

  Працівники Інституту Макса Планка разом з дослідниками з низки інших наукових закладів, проаналізували склад зубного каміння давніх людей з західного ареалу ямної культури. По результатах дослідження, оприлюдненому в часопису Nature, на підставі залишків в зубному нальоті біомолекул споживаної їжі, виявилося, що зубне каміння 94% осіб, що жили на початку бронзової доби, містить рештки молочних білків.

  Слід відзначити, що завдяки властивостям зубного каміння, біологічні молекули в них здатні зберігатися протягом тисяч років. У людей, які жили до періоду бронзи, практично не виявлено молочних білків у зубному камінні.
  Дослідження складу молочних білків показало, що ямники вживали молоко кіз, овець, корів та кобил. Отже, якщо не відомо, чи їздили носії ямної культури на конях, то беззаперечно навчилися їх доїти.
  Висловлено припущення (Burger J. et al. Low Prevalence of Lactase Persistence in Bronze Age Europe Indicates Ongoing Strong Selection over the Last 4,000 Years // Current Biology, 2020, 30, 1–9), що здатність в дорослому віці засвоювати лактозу, яка міститься в молоці, виробилася в ямників під дією сильного позитивного відбору, і досягла високих значень наприкінці бронзової доби.

Поширення алелю толерантності до лактози в Європі. Червоним кольором позначено предковий алель, жовтим - надбаний.

  4 тисячі років тому почала стрімко зростати частота появи алелю гену, завдяки якому утворюється фермент для засвоєння лактози. Збільшення популяції людей здатних перетруювати молоко в дорослому віці відбувалося в інтервалі від 4 до 1,5 тисячі років тому.
  Зауважимо, що в сучасному світі не більше 10% від усього населення Землі здатні засвоювати молоко в дорослому віці.
  Раніше вважалося, що коней приручили носії згадуваної вище ботайської культури. Дослідження зубного каміння цих людей не виявило жодних ознак молочних білків. Отже, з високим ступенем вірогідності можна стверджувати, що першими почали вживати молоко та приручили коней носії ямної культури з Північного Причорномор’я.
  Споживання молока дозволило скотарям здійснювати далекі мандрівки, під час яких вони могли постійно відновлювати запаси харчів, без знищення власних свійських тварин чи потреби везти з собою величезні запаси рослинної їжі.

***

  В історії ямної культури більше таємниць, аніж відповідей. Але наявні дані дозволяють зробити попередні висновки. Основу культури ямників становило відгінне скотарство. Завдяки тваринництву ямники придбали здатність засвоювати молоко в дорослому віці, що дало їм змогу здійснювати далекі мандрівки, та засвоїти величезні території Європи та Центральної Азії.
  Завдяки мандрівним скотарям ямної культури в людських спільнотах на більшій частині Євразії відбулися зміни матеріальної культури та світогляду. Між різними етнічними групами відбувся обмін знаннями, продуктами та технологіями.
  Європа бронзової доби суттєво змінилася завдяки міграції ямників, які вирушили на захід з території сучасної України. І головне – найцікавіші відкриття ще не зроблені!

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!