Серед билинних богатирів Чурило Полонкович уславилася не військовою звитягою чи особистою
мужністю, а величезними статками та шаленим успіхом у жіноцтва. Невже цього достатньо, аби залишитися в народній пам’яті? Спробуємо розібратися в
цьому питанні.
Чур і Ярило
Вірогідно, що ім’я
Чурило складається з двох імен давньослов’янських богів: Чура та Ярила. В
українській традиції форми імен, що складаються з двох слів, досить поширені: Святослав, Яромир, Володимир,
Богдан та інші.
В давніх переказах
немає зайвих та випадкових елементів – народна пам’ять просто не зберігає
несуттєві деталі протягом століть. Якщо припущення про походження імені Чурили
від Чура та Ярила відповідає дійсності, то билина повинна, бодай опосередковано,
підтверджувати це.
 |
| Чур (Щур, Цур) |
Сергій Плачинда,
посилаючись на О. Афанасьєва, стверджує. «Чур
(Цур, Щур) – один з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців «домашніх»
богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух
дому та заступник роду... Чурбан (знак
Чура) – межовий стовп, кінець хазяйської землі, що її межі опікує, згідно з
повір’ям, сам Чур.» (2; 53 – перше число означає номер джерела в списку
використаної літератури, друге – сторінку).
Якщо Чур – небесний
покровитель Чурили, то билина мусила це якимось чином позначити.
Дійсно, опис обійстя Чурили Полонковича, в билині з такою ж назвою, містить
деталі, які не зустрічаються в інших переказах богатирського циклу.
«Нижче Малого Києвця Чурило живе. Двір у
нього на семи верстах, а біля дому булатний тин, верхи на стовпах того тину
точені, маківками-перлинами оздоблені, підворіття там із дорогого риб’ячого
зуба, а над ворітьми до семи десятків ікон висить. Посеред двору золотоверхі
тереми стоять; перші ворота – різьбленні, середні ворота – заскленні, а треті
ворота – ґратчасті».
Подвір’я Чурили
має чітку межу у вигляді міцних («булатних»)
стовпів. Схожих описів не містять інші билини. Межові стовпи (чурбани) – знаки
Чура. Розмежування – одна з головних функцій Чура, віддзеркалення її можна
знайти в українській мові і в наш час: «відцуратися, чуратися» (відмежуватися), «через чур» (надмірно). Наявність меж можлива лише за
погодженням сторін, що межують, тому Чур опікувався угодами та клятвами. Як
пам’ять про це «Чур я!», «Чур моє!» – досі вигукують українські діти, коли
домовляються про правила та ролі в іграх.
Чур розмежовував
не тільки земельні наділи. Він уособлював добрих духів предків, покровителів
роду, що захищають своїх нащадків від підступів злих покійників: Пека (звідси –
Пекло), Кощія, заложних мерців.
Великі статки родини Чурили –
наслідок дбайливого піклування добрих пращурів про нащадків. «Коли це із терема високого чоловік
старший вийшов: шуба на ньому соболина, зеленим оксамитом покрита, петельки на
шубі із семи шовків, ґудзики візерунчасті, з червоного золота вилиті... (і
каже) – Звати мене Полонком, гість я,
сурожанин, і доводжусь батьком Чурилові.»
В іншому місці билини
«Чурило Полонкович» герой обдаровує гостей. «Брав тут Чурило золоті ключі, у глибокий льох заходив, скриньки ковані
відмикав, виймав ізвідти шубу соболину, дорогим заморським оксамитом покриту – для князя Володимира.
Брав іще камку хрущату (гаптований золотом шовк) – для княгині Опраксії, набирав куниць, лисиць, білих зайців – для
князів та бояр, брав без ліку золотий скарб – для княжої дружини.»
Чурилою
Полонковичем опікувався не лише Чур. Його інший небесний покровитель Ярило. Знов
звернімося до праці Сергія Плачинди, точніше його посилання на П. Трощинина: «Ярило – бог весняних робіт, плотської
любові і статевих пристрастей» (2; 53).
 |
| А. Шишкін. Ярило |
Пристрасті вирують в билині «Чурило Полонкович» так, що Казанові лишається лише
нервово курити в куточку від заздрощів!
«Ходить молодий Чурило Полонкович, дубові
столи ставить, жовтими кудрями потрушує. Різала княгиня Опраксія біле м’ясо
лебедине – задивилася на Чурила, білу ручку собі порізала, і з сорому під стіл
руку звісила, і до князя Володимира мовила:
– Хай
не буде Чурило стольником, хай не буде він чашником: на красу Чурилову
дивлячись, на його кучері жовті, на персні його золочені, білу руку я собі
порізала, затуманився розум у буйній голові, помутився світ у ясних очах.
Відповів Володимир княгині:
– Дякуй богові, що до вподоби ти мені! Коли б
тебе, княгине, не любив я, по плечі голову зрубав би!
А тоді
звернувся до Чурила:
– Не бути тобі, Чуриле, у нас у стольниках,
не бути тобі у нас чашником. Бути тобі ласкавим закликальником, закликатимеш
гостей до мене на почесний бенкет.
Не злякався Чурило нового діла, уклонився і
геть пішов. А наступного дня підвівся ранесенько, водою вмився білесенько,
вбрався гарнесенько. Ходить Чурило по Києву, вулицями ходить, провулками,
князів-бояр із бояринями закликає, жовтими кучерями потрушує. Задивилися люди
на Чурила: де дівчата дивляться – там загорожі тріщіть, де молоді жінки
дивляться – віконця дзвенять, а старі баби костурі гризуть, поглядаючи на
молодого Чурила».
В героя закохалася
сама княгиня Опраксія, яка більше в жодній билині не дозволяє собі такої
слабкості. Та і решта жіноцтва просто шаленіє від Чурила, чим не міг похвастатися жоден билинний богатир. Напевне надмірною (богатирською?)
популярністю в слабкої статі Чурило завдячує прихильності Ярила!
Якби Чурило
Полонкович уславився б лише завдяки багатству та високим рейтингом у жінок
Києва, то не став би билинним богатирем. Проте, билини не містять згадок
про його військові звитяги. Навпаки, в старині, як в давні часи українці
називали билини, «Дюк Степанович» Чурило програє змагання Дюку, і мало не
позбавляється через це життя.
Наявна
невідповідність: сюжети пов’язані з сином Полонка підійшли б для казок чи
анекдотів, але чомусь збереглися в героїчному епосі.
Полонко Сурожанин
«– Звати мене Полонком, гість я, сурожанин, і
доводжусь батьком Чурилові» – оповідає про себе батько богатиря. Чому
сурожанин живе в Малому Київці та де це? Чому гість (купець) має там власну
фортецю?
Де знаходився Києвець? Можливо саме це місто
згадується в «Повісті врем’яних літ»: «Прийшов
(Кий) до Дунаю, і вподобав місце, і вподобав городок малий, і хотів сісти з
родом своїм, і не дали йому ті, що жили поблизу, ще й донині називають дунайці
городище Києвець» (3; 19). Про тих, що «жили
поблизу» читаємо трохи нижче: «до
словенського народу, що жив як я уже казав, на Дунаї».
Отже, Києвець розташовувався на
Дунаї саме в богатирські часи. І жили там слов’яни, над
якими володарював гість (купець) із Сурожа
(сучасний Судак у Криму). Полонко володар Київця, на що вказує
наявність укріпленого двору («булатний
тин») з трьома типами брам, про які згадувалося вище. Призначення воріт вказує на те, що Полонко не звичайний купець. «Відчиняє він князеві з княгинею перші ворота – різьблені,
князям-боярам – середні, засклені, а всім іншим людям – треті, ґратчасті.»
На купецькому подвір’ї брами мали б зовсім інше призначення.
 |
| Чурило Полонкович |
Шляхетне походження
Чурила Полонковича і його батька визнав князь Володимир: призначив богатиря своїм стольником і чашником. На таку
посаду ніколи не брали перших-ліпших людей. Прислужувати за столом
могла лише шляхетна особа, якій князь вельми довіряв. І в наш час люди пов’язані з харчуванням державних очільників, проходять сувору перевірку в усіх
країнах.
Отже, сурожанин
Полонко та його син Чурило володарі слов’янського міста на Дунаї. В ті часи Україна-Русь
мала розвинені торговельні зв’язки з Сурожем, тому для більшості
руського люду, сурожці асоціювалися насамперед з купцями. Ось чому Полонко запам’ятався як «гість», тобто купець. Утім, не існувало
жодних перешкод займатися торгівлею князю. У «Повісті...» згадується,
що князь Кий контролював річкові перевезення, і мабуть, непогано заробляв на
цьому (3; 19).
До наших часів не
дійшли дані про сурожан, князів слов’янських племен. Але зберігалася
оповідь про похід слов’ян на Сурож.
«По смерті святого мало літ минуло, прийшла
рать велика руська з Новаграда, князь Бравлин сильний зело. З великою силою
прийшов до Сурожа, 10 днів бився зле між себе, і по 10 днях увійшов Бравлин,
силою зломив залізні ворота, і увійшов у град» – оповідає «Житіє
Стефана Сурожського». Бравлин не обмежився Сурожем, захопив інші міста
Криму: Корсунь (Херсонес) та Корчев (Керч).
«Житіє..» писали греки, можливо, очевидці тих подій. Набагато пізніше його переклали на староукраїнську мову. Правдивість «Житія ...» доведена
Карташовим (4; 78 - 82).
Привертає увагу не слов’янське ім’я Бравлин. Можливо, греки передали його не точно. В деяких давньоукраїнських списках
князь має ім’я «Бранливий», тобто «войовничий».
В українській мові
наявне ще одне слово, пов’язане з «бранню» (війною) – «бранець», тобто
«полонений», схоже з ім’ям батька Чурили – Полонко! Малоймовірно, щоб
Полонко був бранцем у Малому Київці, це просто не відповідає його статусу, змальованому в билинах.
Мабуть, через вдалий похід на Сурож, батько Чурили захопив великий полон та здобич, за що отримав
прізвиська «Сурожанин» та «Полонко». Через гарний зиск від продажу
полону, залишився в народі спогад про багатого гостя. Завдяки походу на Сурож Полонко-Бравлин та його син стали героями билин, хоча
сама оповідь про подію не збереглася.
Але чому в «Житії...»
названо Новаград, а не Малий Києвець? Можливо місто збудоване князем Києм на
Дунаї спочатку називалася просто «Новим Містом», і під назвою «Неаполіс», тобто в буквальному перекладі, воно запам’яталося грекам, а згодом зробили зворотній переклад на староукраїнську мову.
Наші предки називали
те місто Київцем. І згадки про нього та його дивовижних володарів у художній
формі збереглися в народній пам’яті.
Використана
література
1. 1. Українські билини: історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука. – К.: Веселка, 2003.
2. 2. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.:
Укр. письменник, 1993 .
3. 3. Повість врем’яних літ. Літопис (За Іпатським списком). – К.:
Рад. письменник, 1990.
4. 4. Карташов А. В. История Русской Церкви. М.: 2000. Т. 1.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар