Битва за Смоленськ у 1632 – 1634 роках
 |
| Невідомий автор. Штурм Смоленську. Фрагмент гравюри. 1633 рік. |
На той час в Європі тривала Тридцятилітня війна, в якій Річ Посполита підтримала католицьку коаліцію, очолювану Габсбургами.
30 квітня 1632 року помер польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд III. Швеція, одна з провідних країн союзу протестантів, яка провадила активні бойові дій проти Габсбургів у Німеччині, вирішила скористатися з тривалої процедури обрання короля Польщі та убезпечити себе від можливої війни з поляками.
З цією метою шведський король Густав II Адольф звернувся до Московського царства та Османської імперії з пропозицією розпочати бойові дії проти Речі Посполитої. Обидві країни були не від того, аби розширити території за рахунок сусіда.
 |
| Цар Московії Міхаїл Федорович Романов |
Практично від народження з лона Золотої Орди, Московія намагалася відбити у ВКЛ Смоленщину та низку інших територій. Боротьба йшла зі змінним успіхом. Після Смути, смоленські землі залишилися в складі ВКЛ. Кордон між державами проходив неподалік від Можайську.
Мешканці територій, які Москва чомусь вважала своїми, не мали жодного бажання потрапити під царську владу, бо в Речі Посполитій умови для життя були набагато кращими. Це стосувалося як прав і вольностей громадян, так і економічного добробуту.
Задля досягнення своїх цілей Москві лишалося лише числити на брутальну силу. Військо вторгнення, під проводом боярина Міхаїла Шеїна, налічувало 24 тисячі вояків, з них 3 тисячі – найманці з Європи, зі 150 гарматами. З такою потугою вони порівняно легко захоплювали міста з невеличкими залогами, такі як Вязьма чи Серпенськ.
Але в Смоленську, ключовому пункті для подальшого просування на захід, усе пішло не так. Місто захищала залога з 1 600 вояків коронного війська та близько тисячі бійців посполитого рушення, при 170 гарматах. Міські укріплення дозволяли провідникам оборонців, капітану Соколінському та поручнику Воєводському, успішно протидіяти потужнішим силам ворога.
Коли Шеїн підійшов до Смоленська, в грудні 1632 року, політична ситуація для Речі Посполитої змінилася на краще. Восени того року помер король Густав Адольф, тому Швеція вирішила обмежити бойові дії територією Німеччини та не провокувати Річ Посполиту.
Османська імперія не квапилася битися з Річчю Посполитою, отже Московія повела бойові дії самотужки. Оскільки Москва здатна перемагати або в коаліції потужних держав, або у війні проти вельми слабких супротивників, надії на московську перемогу танули мов вершкове масло на розпеченій пательні.
Воєводі Шеїну не вдалося заскочити Смоленськ зненацька, тому він взяв місто в облогу. Завдяки наявності важкої артилерії західного виробництва та саперним роботам, до літа 1633 року, московству вдалося зруйнувати більшість захисних смоленських споруд. Утім, захисникам міста, попри важкі втрати та брак усього необхідного, вдалося відбити всі атаки ворога.
Литовський гетьман Кшиштоф Радзивіл зібрав 4,5 тисячі бійців, з якими заходився нищити тили московитів, перешкоджаючи постачанню всього необхідного армії загарбників. Його війську вдалося прорвати ворожу оборону та провести до Смоленська тисячу бійців підкріплення, що вельми підбадьорило оточених.
Московське командування намагалося відволікти сили Речі Посполитої атаками на інших напрямках. Така тактика завжди спрацьовує лише частково, адже розпорошує сили обох супротивників, і не дає жодному з них зосередити зусилля на головному напрямку.
У травні 1633 року з Великих Лук у похід на Полоцьк вирушило царське військо воєвод Лукомського та Мякініна. 2 червня московська армія захопила місто, але так і не спромоглася заволодіти його дитинцем.
Задля досягнення своїх цілей Москві лишалося лише числити на брутальну силу. Військо вторгнення, під проводом боярина Міхаїла Шеїна, налічувало 24 тисячі вояків, з них 3 тисячі – найманці з Європи, зі 150 гарматами. З такою потугою вони порівняно легко захоплювали міста з невеличкими залогами, такі як Вязьма чи Серпенськ.
 |
| Карта бойових дій 1632 року |
 |
| Укріплення Смоленська в 1609 - 1611 роках |
Османська імперія не квапилася битися з Річчю Посполитою, отже Московія повела бойові дії самотужки. Оскільки Москва здатна перемагати або в коаліції потужних держав, або у війні проти вельми слабких супротивників, надії на московську перемогу танули мов вершкове масло на розпеченій пательні.
Воєводі Шеїну не вдалося заскочити Смоленськ зненацька, тому він взяв місто в облогу. Завдяки наявності важкої артилерії західного виробництва та саперним роботам, до літа 1633 року, московству вдалося зруйнувати більшість захисних смоленських споруд. Утім, захисникам міста, попри важкі втрати та брак усього необхідного, вдалося відбити всі атаки ворога.
Литовський гетьман Кшиштоф Радзивіл зібрав 4,5 тисячі бійців, з якими заходився нищити тили московитів, перешкоджаючи постачанню всього необхідного армії загарбників. Його війську вдалося прорвати ворожу оборону та провести до Смоленська тисячу бійців підкріплення, що вельми підбадьорило оточених.
Московське командування намагалося відволікти сили Речі Посполитої атаками на інших напрямках. Така тактика завжди спрацьовує лише частково, адже розпорошує сили обох супротивників, і не дає жодному з них зосередити зусилля на головному напрямку.
У травні 1633 року з Великих Лук у похід на Полоцьк вирушило царське військо воєвод Лукомського та Мякініна. 2 червня московська армія захопила місто, але так і не спромоглася заволодіти його дитинцем.
Оскільки полоцька залога на чолі з Лісовським надійно утримували міський замок, московство вирішило задовільнитися грабунком беззахисних поселень. Усе літо армія мародерів розорювала містечка та села Полоцького воєводства, Велізького, Вітебського та Усвятського округів, а потім повернулася до Московії.
Збройні сили Речі Посполитої також не били байдики. У квітні 1633 року корпус Лясочинського, левову частку якого становили запорожці, взяв в облогу Путивль, але визнав штурм неможливим і полишив місто в червні того ж року.
Смоленськ тривалий час залишався без підтримки центральної влади. Хоча Сейм досить швидко затвердив на престолі кандидатуру Владислава Вази, але рішення про допомогу обложеному місту ухвалив лише навесні 1633. Тільки тоді оголосили війну Московському царству та виділили на неї чималу суму – 6,5 мільйонів злотих.
На ці кошти король польський, який також мав права на престоли Швеції та Московії, зібрав 25-тисячну армію й вирушив на допомогу Смоленську. На початку вересня до міста прибуло 14 тисяч бійців коронного війська, але сил виявилося замало проти 25 тисяч московитів.
17 вересня 1633 року ситуація докорінно змінилася. До Смоленська прибули 10 тисяч (за іншими джерелами – 12 тисяч) українських козаків на чолі з Тимошем Орендаренком.
Навіть така незначна чисельна перевага докорінно змінила ситуацію. Козаки сміливими атаками пройшлися тилами ворога і заблокували його сполучення з Московією. Козаки, поляки та литвини (білоруси), маючи військову перевагу усього лише на 10%, 28 вересня відрізали всі шляхи сполучення армії Шеїна. 3 жовтня армія Речі Посполитої розірвала облогу Смоленська і оточила московське військо.
Московська армія під проводом князів Черкеського та Мишецького, коли дізналася про це, перелякано поквапилася відійти до Дорогобужа, навіть не намагаючись стати до бою, щоб хоч якось допомогти війську Шеїна.
Король Владислав відрядив частину війська, розібратися з ними. Королівське військо швидким ударом звільнило Дорогобуж та вирушило в рейд на Великі Луки, Можайськ, Калугу та Козельськ. Перед порівняно невеличкою військовою потугою не ставилося завдання звільняти ці міста, натомість вони добряче спустошили всі землі довкола них.
4 жовтня воєвода Шеїн зняв облогу зі Смоленська та заховався за укріпленнями табору. Московські загарбники опинилися в повному оточенні.
Збройні сили Речі Посполитої також не били байдики. У квітні 1633 року корпус Лясочинського, левову частку якого становили запорожці, взяв в облогу Путивль, але визнав штурм неможливим і полишив місто в червні того ж року.
Смоленськ тривалий час залишався без підтримки центральної влади. Хоча Сейм досить швидко затвердив на престолі кандидатуру Владислава Вази, але рішення про допомогу обложеному місту ухвалив лише навесні 1633. Тільки тоді оголосили війну Московському царству та виділили на неї чималу суму – 6,5 мільйонів злотих.
 |
| Матейко Я. Король Владислав IV під Смоленськом |
17 вересня 1633 року ситуація докорінно змінилася. До Смоленська прибули 10 тисяч (за іншими джерелами – 12 тисяч) українських козаків на чолі з Тимошем Орендаренком.
Навіть така незначна чисельна перевага докорінно змінила ситуацію. Козаки сміливими атаками пройшлися тилами ворога і заблокували його сполучення з Московією. Козаки, поляки та литвини (білоруси), маючи військову перевагу усього лише на 10%, 28 вересня відрізали всі шляхи сполучення армії Шеїна. 3 жовтня армія Речі Посполитої розірвала облогу Смоленська і оточила московське військо.
Московська армія під проводом князів Черкеського та Мишецького, коли дізналася про це, перелякано поквапилася відійти до Дорогобужа, навіть не намагаючись стати до бою, щоб хоч якось допомогти війську Шеїна.
 |
| Рубенс. Король Владислав IV Ваза |
4 жовтня воєвода Шеїн зняв облогу зі Смоленська та заховався за укріпленнями табору. Московські загарбники опинилися в повному оточенні.
Військо скрєпоносців почало швидко розкладатися. Дворяни та найманці, бажаючи уникнути непереливок облоги, масово переходили на бік Речі Посполитої.
Змінилася ситуація і на Московщині. Помер патріарх МПЦ Філарет – батько царя та затятий імперіаліст, або, на московському новоязі: «собиратель исконно-посконных земель». Цар Міхаїл оцінив реальний стан справ і вирішив, що треба якнайшвидше закінчувати війну, поки законний цар Московії і король Речі Посполитої Владислав Ваза не повернув собі владу над Кремлем.
Тим більше, що 1 березня 1634 року воєвода Міхаїл Шеїн без бою здався на милість переможця.
Половина європейських найманців з його війська, що залишилися живими, (понад тисячу вояків), стали під бойові корогви Речі Посполитої. Залишки московської армії, 8 тисяч осіб, пройшли шляхом ганьби під шибеницею, за що отримали право повернути домів, без гармат та прапорів. Після повернення на Московію, воєводу Шеїна за поразку скарали на горло.
Страти полководців за поразку, ще неодноразово відбуватимуться на Московщині. Мабуть за браком розуміння, що командувач армією звичайна людина, яка не може впливати на всі обставини.
Змінилася ситуація і на Московщині. Помер патріарх МПЦ Філарет – батько царя та затятий імперіаліст, або, на московському новоязі: «собиратель исконно-посконных земель». Цар Міхаїл оцінив реальний стан справ і вирішив, що треба якнайшвидше закінчувати війну, поки законний цар Московії і король Речі Посполитої Владислав Ваза не повернув собі владу над Кремлем.
Тим більше, що 1 березня 1634 року воєвода Міхаїл Шеїн без бою здався на милість переможця.
 |
| Невідомий автор. Капітуляція армії Шеїна. Близько 1634 року. |
 |
| Пам'ятна медаль на честь перемоги Речі Посполитої над Московією під Смоленськом. 1634 рік. |
На війні, як перемога, так і поразка – звичайна справа, яку визначають чисельні чинники, перед якими безпорадний простий смертний.
Король Владислав IV Ваза прагнув розвивати успіх та повернути московський престол. Якби це вдалося, об’єднані сили Речі Посполитої та Московії змогли б завдати удару по Швеції та змінити весь хід Тридцятилітньої війни. Але польський Сейм вирішив, що варто залишатися у старих кордонах і не зазіхати на чуже. Думка шляхетна.
Але що таке шляхетність? Пригадайте всі випадки шляхетного поводження і швидко переконаєтеся, що діяти шляхетно – означає поступатися власними інтересами. Нешляхетна людина сприймає таке поводження як слабкість і прагне використати обставини, що склалися, на власну користь.
Через півтора століття Російська імперія вирішила, що чужі кордони та державність нічого не варті, та знищила Річ Посполиту.
Але що таке шляхетність? Пригадайте всі випадки шляхетного поводження і швидко переконаєтеся, що діяти шляхетно – означає поступатися власними інтересами. Нешляхетна людина сприймає таке поводження як слабкість і прагне використати обставини, що склалися, на власну користь.
Через півтора століття Російська імперія вирішила, що чужі кордони та державність нічого не варті, та знищила Річ Посполиту.
Інший випадок. У визвольній війні Богдан Хмельницький більшість бойових дій провів у межах етнічної території України. Наслідок: на століття розділена і поневолена країна.
З уроків історії розумний завжди зробить необхідні висновки, а дурня навчати – що мерця лікувати.
Повернемося в 1634 рік. 30 квітня Річ Посполита та Московське царство розпочали мирні перемовини. 14 червня на річці Поляновці уклали мирну угоду. Річ Посполита повертала всі землі захоплені Москвою, крім Серпейського повіту. Обидві сторони конфлікту виводили війська з чужих територій та здійснювали повний обмін полоненими.
Король Владислав зрікався претензій на царський трон, натомість Московія виплатила йому 200 тисяч золотих рублів відступного. Московство, пропозицією хабаря, остаточно втратило шанс долучитися до європейських народів. Саме тоді вони назавжди відкинули шлях етнічного творення нації та пішли звичним ординським шляхом формування імперської ідентичності.
У Смоленській війні 1632 – 1634 років авторитарна (самодержавна) московська влада продемонструвала переваги на перших етапах війни. Царат потребував лише формального затвердження рішень декоративним представницьким органом – Земським собором. Це дозволяло швидко мобілізувати військо та розпочати агресію.
Але ця сила, виявилася вразливим місцем Московії. Воля царя та його бюрократії – слабка мотивація для вояків. Саме тому московське військо продемонструвало повну безпорадність перед невеличкою військовою перевагою Речі Посполитої.
Натомість, дотримання всіх формальних юридичних процедур у Речі Посполитій породили у Москви сподівання домогтися свого за час виборів короля.
 |
| Пам'ятна медаль на честь капітуляції Шеїна. 1634 рік. |
Король Владислав зрікався претензій на царський трон, натомість Московія виплатила йому 200 тисяч золотих рублів відступного. Московство, пропозицією хабаря, остаточно втратило шанс долучитися до європейських народів. Саме тоді вони назавжди відкинули шлях етнічного творення нації та пішли звичним ординським шляхом формування імперської ідентичності.
У Смоленській війні 1632 – 1634 років авторитарна (самодержавна) московська влада продемонструвала переваги на перших етапах війни. Царат потребував лише формального затвердження рішень декоративним представницьким органом – Земським собором. Це дозволяло швидко мобілізувати військо та розпочати агресію.
Але ця сила, виявилася вразливим місцем Московії. Воля царя та його бюрократії – слабка мотивація для вояків. Саме тому московське військо продемонструвало повну безпорадність перед невеличкою військовою перевагою Речі Посполитої.
Натомість, дотримання всіх формальних юридичних процедур у Речі Посполитій породили у Москви сподівання домогтися свого за час виборів короля.
Московство прорахувалося. Вільні люди ладні були відчайдушно боронити права та добробут навіть за умов московської чисельної та технічної переваги.
За той час, поки місцеві відчайдухи захищали рідний край, влада Речі Посполитої змогла залагодити всі формальності та дати відсіч агресору.
Відсіч, у якій польська та литвинська (білоруська) шляхта, разом з українським козацтвом, завдали поразки московству.
За той час, поки місцеві відчайдухи захищали рідний край, влада Речі Посполитої змогла залагодити всі формальності та дати відсіч агресору.
Відсіч, у якій польська та литвинська (білоруська) шляхта, разом з українським козацтвом, завдали поразки московству.
На жаль, через кілька років, ця єдність розвалилася. Шляхта не схотіла визнати козаків рівними собі в правах та вольностях. Збурене цими суперечностями повстання Хмельницького відкрило шлях до занепаду Речі Посполитої та Руїни України. У перспективі, обидві, на тривалий час, втратили державність.
І в часи Смоленської війни, і в часи Хмельниччини, повторювалася та сама помилка. Як Хмельницький, так і Сейм Речі Посполитої, не побажали перенести тягар війни на територію ворога. Внаслідок помилки Богдана зникла, ледь народившись, козацька держава.
За правління Єкатерини ІІ царат не посоромився завоювати і розділити Річ Посполиту. Тобто цариця вчинила повністю протилежно рішенню Сейму 1634 року, тому на довгі роки знищила Польську державу.
І в часи Смоленської війни, і в часи Хмельниччини, повторювалася та сама помилка. Як Хмельницький, так і Сейм Речі Посполитої, не побажали перенести тягар війни на територію ворога. Внаслідок помилки Богдана зникла, ледь народившись, козацька держава.
 |
| Козаки в бою |
Велике князівство Литовське (сучасна Білорусь) дотепер не змогла відновити державність у повному обсязі.
Висновок простий. Під час війни з автократіями демократичним країнам не варто зупинятися на півдорозі. З якою б то не було метою: чи заради «великого будівництва доріг» для вторгнення ворога, чи задля збереження схожого на дупу обличчя окупанта. Перемога над ворогом має бути повною та остаточною.
Висновок простий. Під час війни з автократіями демократичним країнам не варто зупинятися на півдорозі. З якою б то не було метою: чи заради «великого будівництва доріг» для вторгнення ворога, чи задля збереження схожого на дупу обличчя окупанта. Перемога над ворогом має бути повною та остаточною.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар