неділю, 29 травня 2022 р.

Культура імперіалізму

 Культура імперіалізму 

 
"Хороший русский" звинувачує в усьому Путіна
  Останнім часом так званні «не такие русские», які наразі почали називати себе «хорошие русские», заходилися здіймати лемент, з приводу негативної реакції вільного світу на агресію та військові злочини РФ в Україні. Мовляв, критика політики Кремля перетворюються в атаки на московську культуру, а культура не несе відповідальність за дії окремої людини, тобто Путіна.
  Дійшло до того, що багато москвинів, і не в останню чергу «хороших русских», називають сучасну московсько-українську війну «путінсько-українською». Начебто цей чекіст самотужки веде війну проти найбільшої держави в Європі. Подібні висловлювання здатні хіба-що продемонструвати інтелектуальний рівень московства.
Для тих, хто вважає, що в теперішній війні винен виключно Путін
  Твердження про те, що не можна звинувачувати культуру за злочини імперіалізму, також не витримують жодної критики.
  Почнемо з того, що так звана «російська народна культура» — витвір XIX століття. На відміну від культур європейських країн, які починали формуватися за умов феодальної роздрібненості, московська культура від початку формувалася в централізованій, самодержавній країні.
  Вивищення Московії відбулося на грошових потоках Золотої Орди. Держави Чингізидів відрізнялися сильною владною вертикаллю, і коли ханська влада почала занепадати, виникла можливість утворення самодержавного Московського князівства, з традиційно сильною владою верховного правителя.
  Московська імперія почалася із захоплення незалежних, але не таких авторитарних, як Москва, держав: Великого Новгороду, Рязані, Твері. Імперську експансію продовжило збирання «исконно-посконных» земель Астраханського, Казанського та Сибірського ханств. Водночас під удар потрапили країни Балтії, Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, Кримського ханства...
  Від самого початку, на території Московії запрацювали процеси асиміляції корінних фіно-угорських народів: мері, чуді, ерзі, мокші, весі, перм'яків та інших. Головним знаряддям асиміляції стала московська церква. Церковнослов’янська мова, яку вона використовувала в богослужіннях, перетворилася на державну в Московії.
  Згодом московство спробувало асимілювати поневолене тюркське населення, але ефективність процесів, через релігійні відмінності, виявилася значно нижчою ніж у випадках чуді, мері чи югри.
  Для неупередженого спостерігача, походження московства більш ніж очевидне. Недаремно, дехто з інтелектуально чесних московських істориків стверджував, що «русские» = тюрки + фіно-угри.
  Від початку культура Московії була не етнічною, а імперською, з усіма похідними.
Про ворога, який начебто був другом
  Церковну реформу Никона провели з метою підім’яти під себе Українську православну церкву, щоб створити сприятливі умови для подальшої асиміляції українців Москвою.
  На початку XVIII століття Пьотр I зробив спробу надати «исконно-посконной» культурі Московії хоча б подобу європейської. Примусово вводилися європейський одяг, організація війська, навіть розваги аристократії: «балы, красавицы, лакеи, юнкера». Простолюд Московії не сприймав цих намагань, вважаючи Петра антихристом.
  Незграбну спробу царя Петра розвинули Ломоносов і Єкатерина II. Перший спробував створити «русский язык», оживити книжкову церковнослов’янську мову сумішшю знайомої йому говіркою населення територій давнього Новгородупоморів, з українською мовою, яка на той час мала солідний доробок: словники, граматику, публіцистичні та художні твори.
  Сам Ломоносов, а згодом й інші письменники, як Карамзін чи Пушкін, почали створювати красне письменство, яке простолюд Московії вважав панськими розвагами, і не розумів їх зміст. Бо мова панівної верстви Російської імперії мало нагадувала мову московських селян.
  На той час московська культура існувала на двох рівнях, панському та мужицькому, які мали між собою мало спільного. Не випадково московська еліта — дворяни-поміщики, цінили життя своїх кріпаків набагато менше, ніж породистих коней чи собак, тобто поводилися як звичайні окупанти.
  Єкатерина II заходилася творити московську історію. З її подачі німецькі історики Байєр, Міллер та Шльоцер створили підґрунтя для виникнення офіціозної імперської парадигми історії Карамзіна, якому підспівував нащадок ефіопського юдея Пушкін та багато інших.
  Подальший розвиток московської культури відбувався в імперському дискурсі, з метою зробити людину рабом імперії. І навіть коли на зміну концепції «самодержавие, православие, народность» прийшли гасла комунізму та пролетарського інтернаціоналізму, мало-що змінилося.
  Московська культура і за цих умов, перш за все, мала на меті зберегти імперію, аби використати її як ключ до світового панування (на московсько-більшовицькому новоязі: здійснення «світової комуністичної революції»).
  Під гаслами комунізму в 1917 – 1922 роках московство відновило імперію. Потім, маскуючись під демократію, єльцинська РФ розтоптала суверенітет Ічкерії та Татарстану. Сьогодні, Москва продовжує агресивну імперіалістичну політику, спираючись на «хороших русских», намагається, в разі провалу путінської експансії, зберегти імперію, аби згодом знов розширити її межі шляхом завоювань.
  Задля збереження імперії, під виглядом захисту московської культури, «не такие (хорошие) русские» вигадують найхимерніші аргументи. Наприклад, що їх культура, подібна до будь-якої європейської.
  Культури Німеччини, Італії, Польщі чи Франції, виникли в умовах децентралізації, тобто від початку, були культурами етнічними. Які мусили рахуватися з місцевими, регіональними відмінностями своїх складових.
  У тій же Англії, Хартія вольності та парламент з’явилися задовго до створення імперії. Французькій імперії передувала Велика Французька революція. Саме тому ці країни давно попрощалися з імперськими амбіціями, а Москва не може позбутися їх, як вівця реп’яхів у вовні.
  Яскравим взірцем того, як на зміну імперській культурі прийшла національна — історія реформування Туреччини Кемалем Ататюрком. Він змінив парадигму Османської імперії «люди і народи імперії — раби султана, а падишах — раб Аллаха», на те, що Туреччина — держава турків.
  Османи попрощалися з колоніями, такими як Сирія чи Ірак, змінили ідентичність з релігійної на етнічну, наблизили літературну мову до народної, навіть внесли зміни в правопис та написання літер, і перетворилися на турків.
  Отже, тільки з тими росіянами, які ладні покінчити з імперією, дати волю всім поневоленим Москвою народам, можна про щось говорити. Тільки ті з них, хто дбатиме про добробут власне Московії, а не збереження її колоній, варті того, щоб прислухатися до їх думки.
Україна переможе!
  Тільки таким чином можна змінити московську імперську парадигму на національно-демократичну. Всі інші патякання «хороших русских» слід розцінювати, як звичайне кукурікання другої голови рашистської пташки-мутанта.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

Немає коментарів:

Дописати коментар