«Не такие русские»: ліберальний імперіалізм

Леонід Гозман та Анатолій Чубайс

  Існує думка, що наразі в РФ панують негідники чекісти, але варто прийти до влади «не таким, другим русским», як «братерство народів» заграє новими барвами. Щоб зрозуміти, наскільки ці думки відповідають дійсності, з’ясуємо, чого ж прагнуть «не такие русские».

  Так сталося, що символом московської опозиції чекізму вважають діячів штибу Немцова чи Навального. Почнемо з першого.
  Немцов був одним із лідерів «Союзу правых сил» (СПС), фінансованого Анатолієм Чубайсом. На відміну від Немцова, Чубайс не так часто виступав публічно, але саме його позиція в СПС мала, і має, найбільшу вагу. Хто платить, той і музику замовляє. Немцов же звичайна «голова, що говорить у телевізорі».
  Чубайс — політик, який ще в далекому 2000 році, посприяв приходу Путіна до влади. І ніколи публічно не пошкодував про це.

Виступ А. Чубайса

  Путін та його чекістська кліка завжди перебували на позиціях московського великодержавного шовінізму. Чубайс, та чубайсята з СПС, теж імперіалісти, і ніколи не крилися з цим. Тільки тлумачили це трохи інакше, як і належить «не таким русским».
  24 вересня 2003 року Чубайс публічно висловився про необхідність побудови московської ліберальної імперії, і в загальних рисах окреслив її принципи. Відданість ідеям ліберального імперіалізму Чубайс підтвердив і згодом, в інтерв’ю московському виданню «Коммерсантъ» 15 травня 2021 року.
  У виступі 2003 року він не сказав нічого опозиційного до політики путінського режиму. Навпаки, наголосив, що країна рухається в правильному напрямку, в ній здійснюється армійська, пенсійна та податкова реформи.
  Через кілька років, що минули після тих реформ, можна говорити про їх ефективність. Медична реформа перевела галузь на комерційні рейки, що спричинило подорожчання медичних послуг та скороченню, як кількості бюджетних лікарень, так і можливості лікуватися в них. Пенсії залишилися вкрай низькими для більшості населення РФ. Наслідки військової реформи можна спостерігати зараз в Україні, де московство традиційно воює не вмінням, а числом, не зважаючи на втрати.
  Чубайс так ніколи і не сказав про реальну результативність путінських реформ. Більше того, з листопада 1991 аж до 23 березня 2022 року він працював на різних ключових державних посадах, зокрема в команді Путіна, і водночас, примудрявся фінансувати опозицію. Пригадаємо, що до 23 березня 2022 року він обіймав посаду представника президента РФ по зв’язках з міжнародними організаціями для досягнення цілей сталого розвитку.

Трохи історії: чубайсята "союзу правих сил" за Путіна

  Повернемося до чубайсової ідеї ліберального імперіалізму. Як і все на Московії, вона не оригінальна. Політична концепція народилася в Британській імперії наприкінці 19 століття, коли виник попит на оновлення імперських ідей. На заміну силовому утриманню влади над колоніями, прийшло усвідомлення потреби панування над ними завдяки єдиному культурному та економічному простору, вигідного як метрополії, так і колоніям.
  Чубайс вважав, що Москва має відмовитися від силового втручання в справи колишніх колоній, і замінити військову експансію на культурну та економічну. На думку Чубайса, РФ мала трансформуватися в демократичну державу, і утримувати в зоні впливу всі колишні колонії, де також панував би демократичний устрій. Такий собі імперіалізм light, тобто, «ті ж самі яйця, тільки вигляд з боку».
  Оцініть ідеї Чубайса в первісному вигляді (подаються мовою оригіналу).

Чубайс про основну задачу РФ — побудову ліберальної імперії

  «Я считаю, что Россия не то, что является лидером, а она может и должна всемерно наращивать и укреплять свои лидирующие позиции в этой части планеты в следующие 50 лет. Скажу больше, я считаю, что идеология России — и я глубоко в этом убежден, — на всю обозримую историческую перспективу должна сталь идеологией либерального империализма, а целью Российского государства должно стать построение либеральной империи...
  Либеральный империализм для меня означает, что Российское государство всеми способами должно содействовать экспансии российского бизнеса за пределы государства — к нашим соседям...
  Задумайтесь над активно обсуждаемым вопросом: Россия —вступление в Европейский Союз, Россия — вступление в НАТО. Не нужно нам никакого вступления, не в ЕС, не в НАТО. Мы туда не поместимся ни экономически и политически, ни географически. И не нужно нам помещаться туда.
Вместо этого нам нужно просто увидеть сейчас контуры нового формирующегося мира XXI века, в котором будут США, на сегодня самая крупная империя в мире, новая объединившаяся Европа (завершается процесс формирования европейской конституции и объединение Европы — не за горами), Япония (в тяжелом кризисе, но явно из него выйдет), и в котором должна занять свое место и наша страна».
  Ідеї Чубайса розвинув 16 грудня 2004 року один з провідників СПС — Леонід Гозман, В якості співавторів він назвав Дениса Драгунського та Дмитрія Орєшкіна.
  На їх думку, РФ — природний лідер на постсовковому просторі. Тому мусить взяти на себе роль гаранта економічного розвитку та безпеки регіону, і здійснювати, задля цього, експансію в зовнішній світ, тобто в колишні колонії.
  Аби запобігти технологічному відставанню, держава повинна підтримувати ринкові механізми конкуренції в РФ, протидіяти будь-яким спробам протекціонізму інших держав, та допомагати московським компаніям за кордоном, у разі застосування до них неринкових методів впливу.
  На думку Гозмана, Росія повинна боронити права та інтереси всіх, хто ідентифікує себе з нею, включно із захистом москвомовного населення. Суттєва відмінність імперіалізму Чубайса та чубайсят від путінського великодержавництва — визнання необхідності дотримання принципів непорушності існуючих державних кордонів та міжнародного права.
  Дамо слово самому Гозману.

Леонід Гозман

  «Сейчас много говорят о моральном кризисе — мол, раньше у советского народа была определенная миссия, а теперь — пустота. Это, безусловно, так. Кроме общих экономических и политических выгод для нашей страны, признание необходимости того, о чем я говорю, для части наших сограждан означает и ощущение миссии, служение которой важно не только для нас, а для человечества в целом.
  Мы хотим, чтобы Россия вошла в мировую империю, и, разумеется, в метрополию этой империи. Мы хотим, чтобы Россия замкнула «северное цивилизационное кольцо», куда вместе с нами входят Западная Европа, Соединенные Штаты Америки, Япония — страны и регионы, которые развиваются на базе одних и тех же законов, при всей их национально-культурной специфике. Мы хотим, чтобы мы вошли в эту империю на равных и чтобы вместе с этими странами несли совместную ответственность за то, что происходит на планете».
  По суті перед нами програма неоколоніалізму — нав’язування колишнім колоніям економічної та культурної гегемонії метрополії, коли пряме панування неможливе. Програма діюча.
  Перші її кроки — придбання чубайсовою корпорацією РАО «ЕЭС России» енергетичних підприємств Вірменії. Путінський режим зажадав від країни виплати 93 мільйонів доларів державного боргу або готівкою, або акціями стратегічних підприємств.
  За відсутності потрібної суми, Вірменія передала РФ і Чубайсу Вірменську АЕС, Севано-Радзанський каскад ГЕС і Радзанську ТЕЦ, які генерували 69% електричної енергії в країні. Що оформили договором 2002 року з промовистою назвою «Власність в обмін на борг».
  У 2003 році РАО «ЕЭС России» придбала права на 35% розподільчих електричних мереж та 19% виробництва електроенергії Грузії. Крок за кроком, Москва намагалася затягти Кавказ в тенета свого економічного впливу.
  Грузинська «Революція троянд» ситуацію не змінила. Непрозорість механізмів приватизації дозволили московському капіталу, та його дочірнім компаніям, зареєстрованим у третіх країнах, викупити більшість виставлених на продаж підприємств. Наприклад, московський холдинг «Промышленные инвесторы» заволодів великою золотою копальнею і половиною заводу з виробництва золотих злитків.
  Водночас Москва активно прибирала контроль над фінансовою цариною країн Кавказу. У 2004 році державний московський «Внешторгбанк» придбав контрольні пакети акцій вірменського «Армсбербанка» та Об’єднаного банку Грузії.
  Подібну економічну експансію московський капітал здійснював не тільки на Кавказі, а й в Україні, Казахстані, та інших країнах, які Кремль вважав зоною впливу.

Вячеслав Ніконов, онук сталінського посіпаки Вячеслава Молотова

  Чи варто казати, що ідеї ліберальної імперії припали до смаку і «таким», і «не таким русским»? Великодержавний імперіаліст А. Дугін захлинаючись від захвату, в статті «Актуальность империи», оприлюдненій у газеті «Ведомости», нахвалював «западника» Чубайса, за те, що той так вдало висловив сподівання євразійців та всього «русского мира».
  У 2006 році, колишній незмінний прем’єр-міністр РФ під час першої путінської каденції, а на ту мить — запеклий опозиціонер до путінського режиму, М. Касьянов, запропонував ідеї «імперії свободи». Чи варто говорити, що імперія свободи Касьянова мало чим відрізнялася від ліберальної імперії Чубайса?
  Як завжди, московський лібералізм закінчується там, де починається імперія. Інакше і бути не може. Бо «русский» = «імперський».

Ліберальний росіянин Д. Биков мріє про духовну імперію

  В імперії не існує свободи за визначенням. Бо «Imperium» у перекладі з латини означає «влада», тоді як «Libertas» — «Свобода».

  В імперії не можлива особиста свобода, громадянське суспільство, правова держава. Існують лише інтереси імперії та воля самодержця. Не випадково спроба єльцинської лібералізації РФ швидко завершилася, ледь поневолені Москвою народи почали згадувати про свої права, та прагнули вирватися з під московського ярма.
  «Не такие русские» скрізь і всюди демонструють, що вони насамперед «русские», тобто імперіалісти, а вже потім «не такие» як Путін. Бо Путін при владі, а вони — ні.
  Пригадаємо висловлювання відвертого шовініста А. Навального, який починав політичну кар’єру саме як московський імперіаліст.

Ліберашизм

  «Крим ‒ тих людей, які живуть у Криму... Крим залишиться частиною Росії й більше ніколи в доступному для огляду майбутньому не стане частиною України...
  Крим — це бутерброд з ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?... З точки зору політики і відновлення справедливості, те, що потрібно зробити зараз у Криму, це провести нормальний референдум. Не такий, як був, а нормальний».
  Не далеко від Навального пішов олігарх у відставці, борець з путінізмом М. Ходорковський. У 2016 році він зробив заяву про Крим, суголосну з позицією Навального.
  Ходорковський підкреслив, що долю Криму визначить референдум. Йому байдуже, що це територія України, чхати він хотів на міжнародне право та непорушність державних кордонів. На думку опального московського олігарха, все мають вирішувати люди.
  Звісно, після того, як Москва викине з Криму, або закатує в буцегарнях, усіх супротивників московської окупації. Після того, як Кремль нашпигує півострів переселенцями з московських мухосранськів, і докорінно змінить демографічну ситуацію в регіоні. Бо для москвина імперія, то святе. Оскільки, там де наслідив лапоть, має  постати Московія.
  «Не такие русские», як і решта московства, марять ідеями реваншу за поразку в Холодній війні, переконані в цивілізаційній вищості та винятковості Росії та її культури, мріють відродити імперію. Усі слова та дії «других русских» засвідчують, що вони лише друга голова московського орла-мутанта.

Україна переможе!

  Українцям слід реально оцінити «русскую оппозицию», і жодним чином не числити на її допомогу в боротьбі за волю України. «Не такие русские» не можуть зарадити собі, а не те, що іншим. Згадаємо, як так звана московська «опозиція» просто злила рух «белоленточников» у 2011 році. В Україні подібні процеси спричиняли Майдани, а на Росії вся енергія протесту зійшла на пси.
  Чого іншого можна очікувати від таких «опозиціонерів» як чекіст Гудков, ліберальних імперіалістів чубайсят (їх спонсор Чубайс саме тоді розкошував у владі), шовініста Навального, відсторонених від владного «корыта» Касьянова, Ходорковського, Березовського, Гусінського та їх попихачів — різних мілових-фейгіних?

  Україні слід шукати союзників серед активістів поневолених Москвою народів, які беруть участь у національно-визвольній боротьбі. Або серед росіян, які повели рішучу боротьбу з московським імперіалізмом. Такими Людьми, як Аркадій Бабченко, Сергій Мельнікофф, Борис Стомахін та їх однодумці. Знаменно, що таких особистостей в РФ дуже небагато, буквально можна почислити по пальцях. І вони зовсім не вважають себе «русскими».
  Уся решта — звичайний імперський мотлох, якому місце на звалищі історії. Тобто там, куди наші воїни послали «русский корабль».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!