Імперська парадигма історії Карамзіна

 

Карамзін та його історія

  Засвоєні ідеї формують світогляд, який, у свою чергу, обумовлює перебіг людського існування. Ідеї історика Ніколая Карамзіна, хоча він полишив цей світ пару століть тому, досі визначають світогляд і прагнення московства.
  Його концепції увійшли в підручники історії ще за царату в другій половині ХІХ століття, і майже без змін, викладаються в школах і інститутах Росії до теперішнього часу. Хіба-що, за «диктатури пролетаріату» школярі знайомилися зі стислим переказом ідей «Истории государства Российского» без згадування імені автора.

Н. Карамзін на поштовій марці СССР, 1991 рік

   Змінювалися ідеології правлячих режимів, та для всіх їх ідеї Карамзіна лишалися прийнятними. Бо в них обґрунтувалася необхідність авторитарного правління та імперіалістичної експансії Росії.
   Карамзінські ідеї формують світогляд московських школярів, а отже – політичну культуру і систему ідеологічних координат усього московства, за допомогою яких вони тлумачать історичну місію Росії.
  Карамзін послідовно впроваджував думку, що історію Росії завжди творила самодержавна влада, її потреби та прагнення. Цю ідею використовували й комуністи, які замінили царя на генсека, але залишили головну сутність московської влади – авторитарність.
  Для сучасників вихваляння авторитаризму Карамзіним було очевидним.

«В его «Истории» изящность, простота

      Доказывают нам, без всякого пристрастья,

             Необходимость самовластья и прелести кнута».

А. Пушкін, епіграма на Карамзіна.

  У самодержавної влади могли бути супротивники, але не вони творили історію. Народ – масовка, яка виконує накази влади. Народними масами потрібно управляти, «вести» – інакше почнуть бешкетувати. Спочатку функцію поводирів, чи погоничів, виконували царі, потім маси повела за собою Партія, зараз – чекістський кооператив «Озеро».

Карамзін і Александр І в царському селі. Поштова марка РФ, 2002 рік

   Закладена ще в дитинстві кожному росіянину система координат дає повну свободу дій авторитарній, і навіть тоталітарній, владі, яку некритично підтримує більшість народу. Інакше й бути не може – альтернативи владі не існує за визначенням, бо поки є «Путін» (цар, вождь, генсек) – є Росія!

  Головне завдання влади – збирання земель довкола Москви. Від початку свого існування, який усупереч історичній реальності, Карамзін виводить з історії Давньої Русі-України, Московія знаходилася у ворожому оточенні. Відсіч зайдам могла дати лише сильна авторитарна влада, яка спиралася на чималу військову потугу.
  Той, хто тільки обороняється втрачає ініціативу, і рано чи пізно програє. Отже військова експансія в землі ворожих сусідів – життєва необхідність і стратегія виживання Московської держави. «Лучший способ обороны – нападение».
  Карамзін визнавав, що така політика дуже дорого коштувала московству, але що вдієш, якщо без захоплення чужих територій Москва приречена на занепад?
  Народ мусить жертвувати своїм добробутом задля спільного державного блага. Тому багато поколінь росіян животіє в злиднях, але це для них не суттєво. Головне – військова міць держави, її здатність показати «Кузькіну мать» чи обернути світ на ядерний попіл.
  Росіяни компенсують відсутність особистого й суспільного поступу успіхами держави, які вимірюються військовою потугою та здатністю нав’язувати свою волю іншим народам.
   З цієї точки зору оцінюються правителі, спроби модернізації, війни. Добре все, що дає відчуття сили. За таких умов слабкість означає провину, якщо не злочин, державної влади. Саме тому на Росії так люблять Сталіна – він зробив імперію великою, «нас все боялись», і нічого страшного, що за це довелося заплатити життям десятків мільйонів людей. З цієї ж причини зневажають Хрущова та Горбачова – вони виявилися слабкими.
  Якщо влада збільшує розміри імперії, або території впливу, – вона гарна. Якщо Росія втрачає колонії – це означає страшну геополітичну катастрофу. Через поразку в Лівонській війні Карамзін малює постать Івана Грозного чорними барвами. Якби він писав про Ніколая І, який програв Кримську війну, та Ніколая ІІ, який програв Першу світову війну і занапастив Російську імперію, то змалював би їх образи близькими до літературного портрету першого царя Московії.

Карамзін на пам'ятнику 1 000-ліття Росії, 1862 рік

  Успішні війни зміцнюють імперію, підтримують у ній внутрішній лад і спокій. Носії імперської свідомості, попри реальне місце в державній ієрархії, відчувають причетність до державної величі, яка компенсує їм безправність та упослідженість.
  Причину всіх негараздів Росії Карамзін вбачав у монгольській навалі ХІІІ століття. Мовляв, Росія жертовно захистила всю Європу від монголо-татарських орд, але це прирекло її на одвічне відставання від Заходу, бо навала степовиків перервала і загальмувала природній розвиток країни.
  Визнається потреба в модернізації імперії, за обов’язкової умови збереження системи колоніалізму, яку може втримати від розпаду лише авторитарна влада.
  Наявність як першого, так і другого чинника стоять на заваді вимогам модернізації сучасного суспільства. Тому всі реальні реформи в сучасній РФ спрямовані на зміцнення владної вертикалі та збереження колоніальної системи. Усе інше – лише балачки про права людини, нові технології та реформи.

  Москва завжди робила ставку на війну і пропаганду, і наш час – не виняток. Доки на Росії не зміниться історична парадигма, на щось інше годі сподіватися. Влада і опозиція залишатимуться імперськими.

  І в цьому сенсі, між Іваном Калитою, Сталіним, Путіним, Чубайсом чи Навальним немає принципової різниці. Носії не імперського світогляду, такі як Борис Стомахін чи Олександр Кушнар, виключення, а не правило московського суспільно-політичного життя.

Стомахіну – свободу, імперії – смерть!

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!