неділя, 9 червня 2024 р.

Шлях на звалище історії, або пригоди московської опозиції

 Шлях на звалище історії, або пригоди московської опозиції

 
Політична боротьба опозиції на Росії - сучасна версія
  Московська опозиція – яскравий взірець того, як можна втратити все, крім імперської зарозумілої пихи і відданості запопадливих малоросів, ладних до скону облизувати лапті колонізаторам.

Взаємини «хороших» та «истинно русских»

  Історія, так званої, сучасної московської опозиції почалася вельми обнадійливо. Більшість з тих, хто через згодом оголосив себе її провідниками, тривалий час перебували зовсім не в опозиції, а поблизу керма політичної влади РФ. Вони визначали політичний курс московської імперії, як Чубайс, Нємцов, Касьянов чи Мілов, фінансували встановлення диктатури чекізму, як олігархи Гусинський, Ходорковський чи Березовський, або задурювали холопам голову пропагандою рашизму, як Павловський, Бєлковський, Гельман чи Мурзагулов.
"Обнимашки с диктаторами": Путін і Нємцов
  Коли очолювана Путіним чекістська диктатура зміцнила «властную вертикаль», вона вирішила: «Мавр зробив справу, і може йти». І один за одним дала копана нємцовим, касьяновим та іншим мурзагуловим.
  Деякий час вони вдавали з себе «опозицію путінізму», але навіть московство не йняло віри, що колишній чекіст Г. Гудков, чи колишній путінський прем’єр-міністр М. Касьянов або партія «ліберального імперіаліста» Чубайса, який залишався у найвищій владі аж до березня 2022 року, становлять реальну опозицію чекізму Путіна.
  Чи варто дивуватися, що кремлівські чекісти граючись викинули з Думи всі партії, які мали нахабство висловлювати найменшу незгоду з партійним курсом «Единой России»? Чим їм відповідала московська опозиція? Трохи побазікала, та й заспокоїлася.
  Спробувала влаштувати опір поверненню на Путіна на третій термін царювання: збурила народний протест у Москві, відомий як рух «белоленточников», і досить швидко злила його в каналізацію. Не будемо обтяжувати читача переліком безглуздих дій «опозиції», які лише зміцнили путінський режим. Зупинимо увагу на тому, що майже оминуло увагу більшості коментаторів тих подій.
  Так звана «опозиція» обрала символом спротиву путінізму білу стрічку, яку сам Путін назвав «презервативом». З боку кремлівського карлика це був вдалий хід, який відвернув увагу московської спільноти від фальсифікації «виборів» володаря імперії, на порівняння стрічки протестувальників із засобом контрацепції.
Біла стрічка - символ московської опозиції
  Мета панівного режиму зрозуміла, і не потребує зайвих коментарів. Цікавіший хід думок «опозиції». Чому вони обрали саме білу стрічку? Головна причина – відмежуватися навіть від натяку на революцію.
  Московство добре пам’ятало оксамитні революції в Східній Європі, які вивели ці країни з під московської кормиги і передували краху комуністичної імперії Москви. За кілька років до появи «белоленточников», в кількох державах, що постали на уламках СССР, поневолені колись Москвою народи скинули промосковські диктаторські режиму, підтримувані Кремлем. Ці події отримали назви пов’язану з назвами квітів, як революція троянд у Грузії чи тюльпанів у Киргизстані, або з кольором, як помаранчева революція в Україні.
  Московство не розрізняє поняття кольору та цвітіння квітів, і позначає все одним словом – «цвет». Тому й революції охрестили «цветными». Аби уникнути навіть натяку на «кольорові революції», московська опозиція обрала символом білий колір. З одного боку це нейтральна барва, яка не викликає якихось значних емоцій, а з іншого – білий прапор символізує або заклик до перемовин з супротивником, або повну капітуляцію.
  Аби кремлівські владні чекісти зрозуміли все як слід, провідники «опозиції» почали навипередки запевняти панівний режим та підлеглих холопів, що вони проти революцій, виключно за еволюційний шлях мирних реформ. Як вони збиралися здійснювати реформи, перебуваючи поза владою і «парламентом», за умов фальсифікації буд-яких результатів виборів на користь режиму, ніхто з тих нємцових та каспарових навіть не замислювався.
  Як наслідок – кремлівський режим остаточно викинув усіх «типа» незгодних з владних структур, і вирішив зафіксувати перемогу законом про іноагентів.
  На той час на заміну московській опозиції єльциноїдного зразка, штибу касьянова, мілова чи нємцова, прийшла нова хвиля, яскравим уособленням котрої став Навальний.
  Він переніс боротьбу з путінізмом з владних коридорів «на вулицю», але робив це в суворій відповідності з «особливим московським цивілізаційним шляхом». Якщо назвати речі на власні імена, то його «опозиційна діяльність» – точний відповідник визначення «каналізація суспільного невдоволення», простіше кажучи – злив протесту в каналізацію.
  Навальний закликав своїх прихильників брати участь у «виборах», результат котрих усі знали заздалегідь. Він агітував голосувати за кого завгодно, аби не за Путіна, начебто Жириновський чи Зюганов чимось істотно від нього відрізнялися. Особливо безглуздо виглядали заклики, на знак протесту, влаштовувати прогулянки з повітряними кульками чи туалетними йоржиками.
  Він заохочував підсвічувати нічне небо ліхтариками і боротися з владною корупцією, і мабуть напродукував би ще багато нісенітниць, якби мав трохи більше смальцю в голові. Але й глупство має межі.
  Одної днини Навальний виступив із заявою, що кремлівський режим намагався отруїти його, змастивши отрутою гумку в трусах. Після чого вирішив, що прийшов його зоряний час померти серед рідних берізок. Навальний зібрав манатки, сів у салон літака, його дружина замовила стюардесі «водочки». «Он сказал: «Поехали!» Он взмахнул рукой», і «звеня і подпрыгивая» літак помчав подружжя «опозиціонерів» на Москву.
Навальний: "Я здаюся без бою!"
  Не відомо, на що сподівався опозиціонер з «Живого журналу», але реальність зруйнувала всі його вологі фантазії. Навальний потрапив у тюрму, де й сконав за обставин, які виявилися нецікавими навіть його вдові.
  На відміну від Навального та його прихильників, які крокували з туалетними йоржиками та займалися ілюмінацією нічного неба ручними ліхтариками, Кремль не збирався клеїти дурня. Він запровадив низку диктаторських законів, які остаточно поховали надії «опозиції» опанувати владу шляхом виборів.
  Режим зважив на дії «белоленточников», і ухвалив у липні 2012 року закон про іноземних агентів, який обмежував діяльність організацій та осіб, що отримували якусь підтримку з-за кордону РФ. Закон не лишився незмінним – влада постійно вносила нові уточнення та доповнення, котрі унеможливлювали дії всіх не задоволених панівним режимом.
  Не будемо занурюватися в чисельні зміни. Зупинимося докладніше лише на останніх, які остаточно поховали надії на «поступові, еволюційні» зміни на РФ, діячам штибу Мілова чи Ходорковського.
Акція московської опозиції під пильним контролем каральних загонів панівного режиму. Москва, Кам'яний міст, 06.05. 2012.
  4 липня 2022 року путінський режим ухвалив підсумковий закон 255-ФЗ «Про контроль за діяльністю осіб, які перебувають під іноземним впливом», що регулював статус іноагентів, який набув чинності 1 грудня 2022 року. Відповідно до його положень для надання статусу «іноземного агента» уповноваженому органу імперії достатньо вказати на «іноземний вплив», без необхідності доводити факт іноземного фінансування для підозрюваного. Впливом визнається «надання іноземним джерелом особі підтримки або впливу на особу, у тому числі шляхом примусу, переконання або іншими способами».
  Крім реєстрації іноагентів закон передбачив створення Єдиного реєстру фізичних осіб, афілійованих із іноземними агентами. До переліку заносять засновників, керівників, членів, учасників та працівників організацій, визнаних іноагентами, тобто всіх, хто займався політичною діяльністю чи отримував гроші, чи в інший спосіб співпрацював з іноземними агентами, раніше занесеними до реєстру.
  Наприкінці листопада 2022 року госдума РФ ухвалила поправки до 40 федеральних законів стосовно діяльності іноземних агентів. Їм заборонили вести просвітницьку та освітню діяльність серед неповнолітніх, викладати у державних та муніципальних освітніх організаціях, організовувати громадські заходи, проходити контрактну службу у ЗС РФ, брати участь у держзакупівлях, працювати членами виборчих комісій та встановили інші обмеження.
  14 травня 2024 року Совєт Федерації РФ схвалив закон, який заборонив особам, визнаними іноземними агентами, обиратися на виборах до влади будь-якого рівня, бути довіреними особами кандидатів, виборчих об'єднань та їх уповноваженими представниками. Повноваження усіх осіб, занесені до реєстру іноагентів, припинялися протягом 180 днів з моменту набрання чинності закону. Наступного дня закон підписав узурпатор влади на РФ Путін.
  Доки московська «опозиція» підсвічувала небо ліхтариками та експериментувала з туалетними йоржиками, панівний кремлівський режим вирішив, що годі бавитися з білими стрічками тотальної капітуляції. Усіх провідників «белоленточников», які забарилися, і не втекли закордон, режим або ліквідував, або запроторив за ґрати.
  Московська опозиція, провідники якої колись знаходилися на вищих щаблях рашистського режиму, як касьянови чи нємцови, або особи причетні до встановлення диктатури чекізму, на кшталт маратів-гельмінтів, ходорковських чи мурзагулових, остаточно втратили будь-яку можливість впливати на суспільні процеси в рідній імперії Зла.
  На жаль, тривале панування московського колоніального визиску та вплив імперії, залишили дурман москвоцентризму, завдяки котрому шлак московської імперіалістичної пропаганди затруює суспільну свідомість не тільки громадян європейських країнах, але й вливає на держави, нації яких, вже вкотре, московство прагне знищити та асимілювати.

Московська опозиція та Україна

  На тлі багатолітньої війни, яку Москва розв’язала проти України в 2014 році, особливо кумедно лунають мантри московської псевдоопозиції, кожна з котрих безглуздіша за іншу. Наприклад, люди, які занапастили власну країну, намагаються переконати весь світ, що повномасштабна війна, розв’язана Росією проти України 24 лютого 2022 року, це агресія не московства, а виключно «війна Путіна».
  При цьому лапотна опозиція, з повною серйозністю вірить, що весь світ настільки недолугий, що здатен повірити, що сотні тисяч військових злочинців, які приперлися завойовувати Україну, та мільйони сермяжных горлянок, що волають: «Кримнаш!» – це виключно Путін.
Гримаси московської опозиції
  І як не дивно, патякання збанкрутілої московської опозиції знаходить відгук не тільки в проплаченої московської агентури в країнах Вільного світу, але й у ватяної п’ятої колони в Україні.
  Й теперішня тимчасова українська влада, й так звана  парламентська опозиція, добре усвідомлюють нікчемність опонентів московського режиму, і попри те знання, з наполегливістю, гідною кращого застосування, день у день, їх телевізійні канали надають етер тим, хто в себе на батьківщині все, м’яко кажучи, змарнував.
  Їх запобігливо підтримують українські журналісти, більшість з яких тривалий час працювали або на Москві, або на Москву. Які залишили Московію, але московщина не полишила їх. Саме з цієї причини, подібне медійне панство влаштовує щотижневі діалоги із збанкрутілими московськими опозиціонерами, чи провадить «диспути» з носіями імперіалістичної свідомості.
  При цьому представники класичної «московської опозиції» дотримують звичної лінії, і стверджують: нам не треба революцій, путінський режим надто потужний та лютий, а ми вельми слабкі, тому ми десь у затишку зачекаємо, доки українська нація знищить на РФ диктатуру чекізму. А поки українці спливають кров’ю, в запеклій боротьбі з імперією, московська «опозиція» вмостилася у затишному куточку еміграції, та повчає «младшего брата уму-разуму».
  Ситуація парадоксальна: різні швеці-накі та гельмінти-мурзагулови, які й з величезною доплатою непотрібні власній імперії, завдяки «українським» москвоцентричним ЗМІ та журналістам, нахабно повчають українців, чий Крим, та що Україні треба зробити, аби збудувати міловим-гудковим «прекрасную Россию будущего».
  При цьому якось зовсім випадає з поля зору, що всі ці вдови навальних, через нікчемність та безпорадність, абсолютно не потрібні Україні та українцям, бо від них нам годі сподіватися жодної користі. І те добре, якщо завдадуть лише незначних збитків нашій визвольній боротьбі.
  Московська опозиція своїми діями та бездіяльністю, визначили собі шлях на смітник історії. Українській нації слід числити на власні сили, на підтримку західних партнерів зброєю та фінансами, та шукати соратників у боротьбі серед поневолених Москвою народів.
  Якщо Захід дбає виключно про власні інтереси, то поневолені РФ народи прагнуть того ж, що й ми – вирватися з під московської кормиги. Тому не варто вірити «українським» журналістам, які багато років жили на Москві, і тепер патякають, що ніякого розпаду РФ бути не може, бо Москва встигла асимілювати більшість «інородців».
Провідники московської опозиції - "иных уж нет, а те далече".
  Це вже було! Пригадаймо, як Брежнєв та його камарилья запевняли світ, і насамперед самі себе, що «сформировалась новая историческая общность – советский народ». Але щойно послабився тиск московського тоталітарного імперіалізму, як «советский народ» згинув, «мов роса на сонці».
  Прийде час, і під ударами визвольної боротьби зникне химера, яка зве себе «многонациональный российский народ». На місці імперії Зла постануть незалежні держави поневолених колись Москвою народів. Іншого не може бути, бо всі імперії приречені – це невідворотна історична закономірність.
  Тим більше, що й в умовах путінської чекістської диктатури найкращі представники уярмлених Москвою народів не припиняють визвольну боротьбу. Московська «опозиція» намагається загородити собою діяльність визвольних рухів імперії, і на превеликий жаль, малороси та ватники в Україні сущі, не шкодуючи зусиль, допомагають їм.
  Лише один приклад. 17 травня 2024 року в Києві відбулася міжнародна конференція, яка обговорювала права поневолених РФ народів. Її спільно організували Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань підготовки проекту основних засад державної політики України щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів РФ (ТСК) та міжнародна організація «Ліга Вільних Націй», створена активістами боротьби за визволення від колоніального гноблення поневолених Москвою народів.
  Рівно через тиждень, у Львові розпочав роботу «Форум російської опозиції», яку уособлювали близько сорока учасників. Склад форуму виявився дуже строкатим: від людей, які зі зброєю в руках б’ються «За нашу і вашу Свободу!», як наприклад Олексій Барановський, та волонтерів, які фінансами і працею підтримують українську армію, як Євгенія Чирікова, до путінських пропагандонів штибу Марата Гельмана та Ростислава Мурзагулова, чи опального олігарха Михаіла Ходарковського, який не приховує прагнення зберегти московську імперію, й в одному з інтерв’ю зізнався, у підтримці військових злочинів московських каральних загонів, під час агресії РФ проти незалежної Чеченської республіки Ічкерія.
  Вишенькою на торті стала промова речника «колективного арестовича» Мишка Подоляка, який благав московську «опозицію»: «Русские, не обижайтесь на украинцев!». Але ті зневажливо поставилися до його прохання, бо він подав чолобитну «старшему брату» «не по чину»: не став навколішки та не злизав порох з панських черевиків.
З промови М. Подоляка на "Форумі російської опозиції": "Русские, не обижайтесь на украинцев!"
  Запам’ятаємо цю витівку «колективного арестовича», для представників якого подібні штуки природні. Для прикладу пригадаємо, як невдовзі після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну подібний мотлох прохав країни Вільного світу зняти санкції з путінського олігарха Абрамовича.
  «Нам своє робить» – боротися за волю України. У цій боротьбі немає змоги «сойтись посередине», бо режим РФ на конституційному рівні, зарахував тимчасово окуповані території України до своєї імперії. Це означає, що у подальшому, або вони знищать державу Україну, з подальшим геноцидом української нації, або ми зруйнуємо імперію, і визволимо з під московської кормиги всі уярмлені Москвою народи. Інших варіантів не існує.
  В історичній перспективі всі імперії приречені. Майбутнє за національними державами. На шляху до волі українська нація може числити на власні сили, свою героїчну армію, мінливу підтримку країн Вільного світу, та взаємодію з борцями за визволення поневолених Москвою народів, разом з якими ми поховаємо останню імперію.
  Так звана «российская оппозиция» не тільки не здатна надати нам хоча б мізерну допомогу, а й навіть не спроможна зарадити сама собі. Тільки з тими з них, хто у важкий час визвольних змагань допоміг нам, і захищає Україну зі зброєю в руках, або працює як військовий волонтер, варто мати справи. Решта лапотних базікал та ватна колона їх симпатиків в Україні, попрямує слідом за московським кораблем.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!  

Немає коментарів:

Дописати коментар