Провал Брусиловського прориву 1916 року

 

Генерал від кавалерії Олексій Брусилов

  В московській історіографії Брусиловський прорив подається як один з найвищих проявів московського військового мистецтва. Деякі автори (Кузнецов Ф. Е. Брусиловский прорыв. М.,1944; Левин Ш. Л. Брусиловский прорыв. М.,1941; Таленский Н. В. Первая мировая война 1914–1918 гг. М.,1944) приписували цій операції мало не вирішальне значення для всього перебігу Першої світової війни.

  Такі твердження авторів доби сталінізму викликають, щонайменше, подив.  Адже  наслідки  затрачених зусиль Брусилова та його військ, переконливо свідчать про відсутність будь-яких досягнутих переваг. Фактично все сталося зовсім не так, як про це пишуть прихильники «русского мира». Прецінь, усе по порядку.

  У 1916 році на всіх фронтах Першої світової війни ворогуючі сторони перейшли до позиційної війни. Вирили сотні кілометрів шанців, захистили їх колючим дротом і  побудували силу-силенну інших укріплень. У цій ситуації ключем до перемоги міг би стати прорив оборони супротивника з подальшим наступом на його території.

  З цією метою, Ставка Верховного головнокомандуючого царя Ніколая II, вирішила перейти в загальний наступ по всіх фронтах проти армій Німеччини та Австро-Угорщини. Головний удар планувалося нанести на Західному фронті, в напрямку Вільно (Вільнюса). Дії на Південно-Західному, де порядкував генерал Олексій Брусилов, та Північному фронтах мали носити допоміжний відволікаючий характер. Це зафіксовано у директиві Верховного головнокомандуючого від 11 (23) квітня 1916 року.

  Брусилов, згідно оприлюдненій директиві, свою задачу вбачав у знищені живої сили супротивника та оволодінні його позиціями, з наступом по всьому фронту від Стирі до Пруту. Тобто ніхто з царських воєначальників не вважав, і не планував, наступ на Південно-Західному фронті головним і визначальним.

  Хоча і в такому випадку, наступальна операція вимагала зосередження під командуванням генерала Брусилова значних сил. На початок операції в його розпорядженні знаходилося 40 піхотних і 15 кавалерійських дивізій, та ще 2 піхотні бригади, всього близько 1 мільйона вояків, при 2 480 кулеметах, 2 017 гарматах та сотнях бомбометів.

  Їм протистояли 35 піхотних і 11 кавалерійських дивізій та 7 піхотних бригад, усього близько 680 тисяч бійців, при 2 731 гарматі та 757 мінометах. Австрійське командування знало про майбутній наступ московства, але не мало резервів для посилення позицій – основні сили Австро-Угорщина задіяла на Італійському фронті.

  До початку московського наступу всі ворогуючи сторони відчували брак боєприпасів та мали серйозні проблеми з оперативним переміщенням війська, через нерозвиненість залізничної мережі в Російській імперії. Тому Німеччина з Австро-Угорщиною мали труднощі з забезпеченням військ на зайнятих територіях супротивника.

  22 травня (4 червня) 1916 року 7-а, 8-а  та 9-а армії Південно-Західного фронту розпочали наступ на австрійські позиції. Завдяки масованій артпідготовці, із застосуванням отруйних хімічних речовин, царським військам вдалося прорвати оборону супротивника на головних ударних напрямках, і протягом двох діб суттєво потіснити цісарське військо. Найбільшим успіхом перших днів наступу Брусилова стало зайняття Луцька.

  Утім наступ не нагадував легку прогулянку – вже станом на 24 травня (6 червня) московство задіяло всі наявні резерви. Через великі загальні втрати, до 100 тисяч вояків, Брусилов віддав наказ зупинити наступ.

  27 травня (9 червня) Ставка наказала Брусилову продовжити наступати, але він відмовлявся, побоюючись опинитися в оточені. Командувач Південно-Західного фронту вимагав від Ставки підкріплень, та продовження наступу Західного фронту через литовські ліси та болота на Вільно (Вільнюс) .

  Брусилов отримав два корпуси підкріплення, але зволікав з діями. Аж поки 3 (16) червня не отримав контрудар австрійців на ділянці фронту між річками Стир і Стохід. Туди і спрямував резерви. 8-а армія припинила наступ і зав’язла в запеклих боях з армією цісаря.

  Через вдалі оперативні дії німецького командування, практично по всьому Східному (московському) фронту наступ царських військ зупинився. Виняток становили лише дії 9-ї армії Південно-Західного фронту, які вийшли до Пруту, і планували прорватися до Карпат.

  Московство інтенсивно готувалося до нового етапу наступальної операції, докладаючи значних зусиль до поповнення людських та військових ресурсів на фронтах.

  З огляду на перебіг подій, царська Ставка змінило напрямок головного удару. Оскільки на Західному фронті не вдалося досягти якихось помітних успіхів, усі надії покладалися на розвиток досягнень генерал Брусилов на Південно-Західному напрямку. Дії на Західному фронті набули допоміжного характеру.

  Наприкінці червня в розпорядженні командування Південно-Західного фронту знаходилося 880 тисяч вояків, 3 637 гармат, 3 187 кулеметів, 485 бомбометів. За місяць наступальної операції війська Брусилова втратили вбитими та пораненими понад півмільйона солдат і офіцерів.

  Австро-угорські війська налічували 536 тисяч бійців при 2 972 гарматах. Головну проблему цісарського війська створювала незначна чисельність резерву, що перешкоджало ефективно протидіяти супротивнику в місцях проривів. Тим не менше, московським військам не вдавалося значно заглибитися на територію зайняту австрійською армією.

  Новий наступ почався 3 (16) липня з атаки 11-ї московської армії в напрямку на Броди. Головний наступ царської армії відклали на 15 (28) липня.

  Австрійці та німці за цей час устигли доправити підкріплення, більшу частину з яких становили збройні сили Німеччини. Для протидії московському наступу застосували нову тактику використання резервів. У вузлових точках тилу зосереджувалися високо боєздатні частини, які в разі потреби, швидко пересувалися на проблемні ділянки фронту.

  Завдяки вдалому використанню резервів, армії союзників вдалося звести нанівець практично всі зусилля царського війська. Армії Брусилова не вдалося досягти якихось значних успіхів – на новому етапі наступу тільки 11-та армія завдала поразки супротивнику та просунулася в напрямку на Броди.

  На початку серпня війська Австро-Угорщини та Німеччини не тільки зупинили ворожий наступ, але деінде навіть змогли повернути втрачені позиції. 13 серпня цісарські війська розпочали контрнаступ проти 11-ї армії, і остаточно зупинили наступ московських військ. Запеклі бої по всьому Південно-Західному фронту тривали аж до жовтня, але в цілому фронт стабілізувався, відновилася позиційна війна.

Карта Південно-Західного (для Німеччини – Східного) фронту влітку 1916 року. Ліворуч – напрямки головних ударів за планом наступальної операції московських військ. праворуч – реальні наслідки наступу.

  За московськими даними втрати царського війська внаслідок наступу 1916 року на Південно-Західному фронті склали 1,5 мільйони вояків, з них незворотні – біля 360 тисяч. Австро-німецькі втрати – близько 790 тисяч, з них незворотні – коло 460 тисячі бійців. (Стратегический очерк войны 1914–1918 гг. Ч. 5. / Сост. А. М. Зайончковский. М.,1923. С. 108.).

  Задачі наступу, заявлені в директиві Ставки від 11 (23) квітня, не виконали – розгрому військ супротивника досягти не вдалося. Наступ на Західному і Північному фронтах захлинувся. Єдиним успіхом військової кампанії можна вважати відступ австро-угорської армії з укріплених позицій.

  Австро-угорським і німецьким військам вдалося зупинити наступ завдяки вдалому використанню резервів. Варто пам’ятати, що ці країни, на відміну від Російської імперії, вели війну на два фронти, тому мали дуже обмежені ресурси та можливості.

  Натомість царські генерали використовували наявні резерви вкрай невдало. Опір супротивника змушував їх уводити до бою всі наявні ресурси, не залишаючи сил для розвитку досягнутого успіху.

  До початку наступальної операції царська Ставка не створила значних резервів, що і визначило весь подальший перебіг літньої кампанії 1916 року.

  Московський генералітет на чолі з царем Ніколаєм II, не зміг правильно оцінити сили і боєздатність супротивника. Документи свідчать – ніхто з них не сподівався, що німецькі чи австро-угорські війська зможуть переходити в контратаку.

  Розгром австро-німецьких сил потребував значно більших ресурсів, яких у царя просто не було. Через рік німці продемонстрували, як можна досягти перемоги у війні без абсолютної чисельної переваги. Вони використали більшовиків, які деморалізували царську армію до повного розпаду, і знищили як царя, так і царат.

  Влітку-восени 1916 року царському війську ціною величезних втрат вдалося досягти виключно тактичних успіхів. Наступальна операція по всіх фронтах повністю виснажила царські війська. Невдачі на фронті та значні втрати московських армій похитнули позиції самого царя. Через півроку після завершення наступальної кампанії 1916 року його позбавили трону, і влітку 1918 стратили разом з усією родиною.

  Після зречення царя, через рік після «прориву», Олексій Брусилов отримав посаду Верховного головнокомандуючого, і почав готувати новий наступ на Галичину, обіцяючи «Временному правительству» здобути остаточну перемогу над «супостатами».

Брусиловський прорив

  Австро-Угорщина та Німеччина дійсно програли ту війну, але вже після повної поразки і капітуляції Росії. Генерал Брусилов, як і більшість царських генералів, перейшов на службу до тих, хто знищив Російську імперію і прирік її на поразку у Першій світовій війні. Мабуть саме за цей «подвиг» комуністи і почали згодом вихваляти «геніальний Брусиловський прорив».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!