Бірон і Бестужев-Рюмін – фундатори московських традицій зовнішньої політики

 

В. Якобі. Блазні при дворі Анни Іванівни. 1872 р.

  Високопосадова корупція та масована московська пропаганда в західних ЗМІ явище не нове в історії Росії. Всі це існувало на Московщині ще в часи так званої «біронівщини».

Корупція

  Від панування Золотої Орди в московську говірку увійшло слово «бакшиш», що в перекладі з перської означає «давати», тобто пожертва, хабар. В азійських країнах практика вручення бакшишу державним чиновникам становила стару добру традицію.

  Про підкуп московських високопосадовців європейцями стало відомо в часи Бірона.

  У перших лавах корупціонерів відзначився ніхто інший, як оспіваний московським кінематографом, в серіалах «Гардемарины, вперед!» і «Екатерина Великая», віце-канцлер і канцлер Бестужев-Рюмін. Саме йому судилося в 1734 році поставити крапку в переговорах з Англією, які тривали два роки.

  Перемовини починав ще німець Остерман, що прагнув укласти з Англією не лише торговельну угоду, а й військовий союз. Генріх Іоганн Фрідріх, по-московськи – Андрєй Івановіч, Остерман намагався покласти на Британію відповідальність за захист захоплених царем Петром I балтійських земель від їх колишнього господаря – Швеції. Крім того Остерман наполягав на досить високому миті на ввезені англійськими купцями товари.

  Англійці знайшли спосіб обійти німця Остермана, який через походження просто не міг розуміти справжні інтереси Росії. Британські дипломати звернулися до фаворита і коханця  імператриці Анни Іванівни – Ернста Йоганна Бірона.

Невідомий художник. Портрет Ернста Йоганна фон Бірона. Близько 1730 р.

  Бірон доручив вести англо-московські переговори «Птенцу гнезда Петрова»  президенту Комерц-колегії Петру Шафірову. За підтримки віце-канцлера Бестужева-Рюміна, Шафіров значно зменшив московські апетити, і поступився цілою низкою вимог.

  Підписана в грудні 1734 року угода цілком задовольняла англійський уряд. Секретар англійського посольства отримав 150 золотих гіней премії, Бірон — 50 тисяч рублів, а Бестужев-Рюмін – 5 тисяч фунтів. І це тільки аванс. Згодом почалися щорічні виплати пожиттєвих пенсій: Бірону в 10 тисяч фунтів, Бестужеву – 2,5 тисяч фунтів. Щоправда виплати фавориту Анни Іванівни припинилися через опалу, в якій він опинився після смерті царственої коханки.

  Витрачатися на утримання московської політичної еліти довелося не лише Англії. Прусське королівство щорічно виплачувало 50 тисяч рублів «бакшишу» московським високопосадовцям, а Франція – до 30 тисяч рублів. Для тих часів це значні суми.

  Традиція прижилася. Відомо, що вже в новітні часи, бакшиш у розмірі 100 тисяч доларів піднесли очільнику СССР Горбачову. Щоправда він, після зауваження голови КГБ СССР, передав ці гроші державі.

  Наведені факти лише підтверджують, що на Росії свій, особливий шлях залучення іноземних інвестицій у країну.

   Московство розуміло, що гроші потребують обігу. Тому, в свою чергу, московські гроші також надходили на Захід. І не тільки завдяки торгівлі.

Позитивний імідж Росії

  Цар Петро I заклав на Московщині традицію, за яку його й досі вважають Великим. Він і його оточення запровадили реформи, з метою здерти з простих людей різними податками «семь шкур», аби потім самим насолоджуватися життям на Заході.

  Після поразки на Пруті царя Петра фактично відсторонили від влади, тому він проводив більшість часу «на водах» у Європі. Так виникла добра традиція – аж до більшовицького перевороту 1917 року московська еліта заробляла гроші на Росії, а витрачала їх і жила на Заході.

  Більшовики, заради перемоги «мировой пролетарской революции», відмовили собі в цьому задоволенні, сподіваючись захопити весь світ під свою кормигу. Задум не вдався, нестерпність життя «в милом отечестве» змусило комуністів власноруч покінчити з комунізмом в окремо узятій країні, щоби знов заробляти на Росії, а жити – на Заході.

  Утім, ще з часів Бірона існувала проблема – культурний рівень московства не викликав симпатій у населення країн Європи. Задля формування позитивного іміджу Росії Бірон, Бестужев-Рюмін та їх підлеглі, вирішили діяти за схемами, засвоєними ними під час переговорів з Великою Британією.

  Керувалися логікою простою, як ріг будинку – якщо англійські гроші вплинули на думку московських можновладців, то чому московські кошти не можуть здійснювати подібний вплив на європейців?

  Тим більше, що західна преса не заохочена московськими матеріальними стимулами, писала про Російську імперію неприємну правду: про сваволю можновладців, хабарництво чиновників, переслідування та катування опозиції, та багато інших цікавих речей.

  Бірон вирішив виправити ситуацію, для чого з царської скарбниці виділялося щорічно 5 тисяч рублів на гонорари європейським журналістам. Пріоритет віддавався  пресі союзних країн: Англії та Голландії.

Невідомий художник 18 ст. Портрет канцлера Олексія Бестужева- Рюміна.

  У 1740 році Бірон пішов з політики, але його справу перейняв надійний продовжувач – Олексій Бестужев-Рюмін. Існують документальні свідчення, що за його вказівкою виплатили гроші авторам, які на початку сорокових років випустили в світ біографії опальних московських політиків: Бірона, Мініха, Остермана. Заплатили за мовчання – щоб ці європейські публіцисти більше не писали на московську тематику.

  Для створення позитивного образу Російської імперії в Європі подібних заходів виявилося замало. За наказом свого покровителя Бестужева-Рюміна, московський посол  у Голландії Олександр Головкін у 1743 році взяв на «жалование» низку ЗМІ країни. Похвальні відгуки в голландській пресі  про імператрицю Єлизавету Петрівну коштували царській скарбниці лише 5 тисяч рублів на рік.

  Досвід визнали вдалим – традицію найму західних журналістів Московщина не припиняла більше ніколи, навіть у часи комунізму. А греми філліпси всіх часів відпрацьовували, і відпрацьовують, московські гроші в міру здібностей.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!