Іван Папанін – кривава легенда СССР

Іван Папанін

  Іван Папанін справжня легенда сталінського СССР. Уславленого полярника знала і шанувала вся країна: про нього знімали фільми, друкували книги, випускали поштові марки, будували пам’ятники, називали його ім’ям вулиці і географічні об’єкти. Небагато хто знає, що цей двічі Герой СССР, контр-адмірал і доктор географічних наук не мав навіть середньої освіти і був вірним поплічником одної з найжорстокіших чекістських катів – Розалії Залкінд, більш відомої як «Землячка».

  Комуністична пропаганда прославляла Папаніна як керівника першої в світі наукової станції на дрейфуючих кригах «Северный полюс – 1». В 1937 році в район північного полюсу літаки доправили чотирьох науковців. За 274 дні крига з їх станцією подолала шлях в 2,5 тисячі кілометрів, її площа зменшилася з 15 км² до 200 м². Операцію з порятунку експедиції на якийсь час стала головною новиною в СССР. За дрейфом полярників, які отримали назву «папанінці» та криголамом, що йшов їм на порятунок, слідкувало майже все, поки що не ув’язнене, населення Совдепу.

  Врятовані папанінці отримали разом із самим Папаніним звання «Герои Советского Союза» , ступені докторів географічних наук, і ще багато матеріальних винагород від сталінської диктатури.

  Доктор наук Іван Папанін не мав навіть пристойної середньої освіти. У 1909 році він закінчив чотири класи початкової земської школи (у віці 15 років). Навчання продовжив лише через 20 років на курсах Тсоавіахіму, в 1931 році – вищі курси Наркомату пошти і телеграфів. Наступного року відбув перший курс на факультеті зв’язку Планової академії. На цьому навчання завершилося – рівень вважався достатнім,  аби зробитися в СССР доктором наук.

Іван Папанін в часи перебування на посаді коменданта Кримської ЧК

  Головну освіту Папанін здобув у ЧК, комендантом якої він працював у Криму в 1920 – 1921 роках. Призначений на посаду за рекомендацією фурії революції – Розалії Землячки, на початку окупації Криму, одразу після розгрому більшовиками  військ Врангеля. Це один з найкривавіших епізодів в історії Кримського півострова – червоний терор папанінської ЧК знищив «за контрреволюционную деятельность» від 56 тисяч до 120 тисяч осіб.

  До посадових обов’язків коменданта ЧК Івана Папаніна входила організацію виконання смертних вироків, або на московсько-більшовицькому жаргоні: «высшей меры революционной (социальной) защиты».

  Знищували не лише колишніх солдат і офіцерів армії Врангеля. Достатньою підставою для страти вважали соціальне походження. Зовсім не обов’язково було належати до дворянства чи священнослужителів. Страчували навіть колишніх гімназистів та чиновників царської доби, як і членів їх родин.

  Папанін, Землячка, Бела Кун та їм подібні не обмежувалися розстрілами «контри». Окрилені революційними поривами вони опановували багату спадщину майстрів заплічних справ Московії. У кращих традиціях Івана Грозного приречених топили в морі, просто зв’язуючи руки і прив’язуючи важке каміння до шиї чи ніг.

  Інколи Землячка кидала нудну бюрократичну роботу, і розважалася власноручним виконанням смертних вироків. Папанін дуже прихильно ставився до цієї, за його ж словами: «на редкость чуткой, отзывчивой женщины».

Розалія Залкінд (Землячка)

  Та й сам комендант ЧК Криму задніх не пас. За самовіддану працю на благо «мировой пролетарской революции» Іван Папанін отримав в 1922 році орден «красного знамени».

  Утім Папанін виявився не зовсім вірним ленінцем. Через не з’ясовані обставини (пиячив чи по-більшовицьки надавав перевагу «коксу»?) раптом опинився в божевільні.  Не було в нього того більшовицького запалу в душі, як у Землячки чи Васілія Блохіна, що особисто страчував по 200 осіб щодня.

  Мабуть тому, ЦК ВКП (б), після лікування Папаніна чи то від білої гарячки, чи то від невиліковної пришелепкуватості, спрямовувало його на все менше відповідальні посади. Аж поки він не опинився там де Макар телят не пас, тобто за Полярним колом на посаді  начальника станції.

  Мабуть тоді в черепну порожнину   якогось кремлівського вождя і прийшла думка: «А чи не зробити героєм Папаніна – ката у відставці? Освіти він немає, інтелекту також, заплямований кров’ю в боротьбі за «советскую власть», отже зайвого бовкнути не зможе, якби навіть і закортіло». Освітній рівень Папаніна, з точки зору диктатури пролетаріату, вважався достатнім аби в науковій експедиції керувати, куховарити і «оздоблювати» посуд.

  Учорашнього організатора масових страт призначили керівником одного з проектів московсько-більшовицької науки. Він очолив першу полярну експедицію в дрейфі.

  Мабуть Папаніну лікування в психоневрологічному закладі не допомогло. У своїх спогадах «Лед и пламень» (1977) про легендарну експедицію «Северный полюс – 1» він напише, як не міг вийти «на двір», бо в наметі мороз – 18, а на дворі – 40 градусів. Тому наваляв просто у каструлю, в якій трохи пізніше приготував суп.

Папанінці після завершення полярної експедиції 1937 року

  У свідомості доктора географічних наук навіть не виникла думка, що порядні люди ані роблять, ані вихваляються такими вчинками.  Подібні досягнення Папаніна цілком влаштовували сталінську кліку. Він отримав дві золоті зірки героя СССР. Таку нагороду до переходу Совдепу з гітлерівської коаліції в антигітлерівську 22 червня 1941 року отримали лише ще чотири літуни.

  За видатні заслуги у паскудженні посуду та інші наукові досягнення чекіст-полярник отримав державну дачу в Борках, що мала всього 14 кімнат. Маєток «потомственного пролетария» передбачав у штаті обслуги особистого водія та кухарку.  Присадибне господарство держдачі мало пташиний двір, багато курей, гусей та качок. Бо не хлібом єдиним жив будівельник комунізму.

  Прожив цей подвижник науки СССР, що в якості наукового експерименту перетворював супові каструлі на нічні горщики, а потім відновлював їх попередній стан, довго – 92 роки. Ласував смачненько, солодко спав, докорів сумління (яке сумління в комуніста?) не відчував, до психіатрів більше офіційно не звертався.

  Похований з великою пошаною на Новодєвічьєму цвинтарі в Москві. Досі перебуває в статусі героя СССР, а значить і її правонаступника – РФ. Мабуть залишиться ним назавжди, бо декомунізації прагнуть лише «фошызды». А фашизм на Росії ніколи «не пройдёт!»

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!